Вплив державного боргу на національні фінанси

На сучасному етапі існують різні думки та погляди щодо впли­ву державного боргу на розвиток економіки країни та її економічне зростання. Як мінімум можна говорити про те, що існують два про­тилежних та ключових підходи в теоретичних дослідженнях щодо впливу державного боргу на економічне зростання, а саме:

- наявність державного боргу має безпосередньо як позитивний, так і негативний вплив на економічне зростання.

- наявність державного боргу суттєво не впливає на економічне зростання в країні.

Розглянемо деякі концепції державного боргу:

Г. Моультон розробив концепцію «нової філософії державного боргу», стверджував, що кошти, котрі запозичує держава з метою здійснення інвестицій, породжують мультиплікаційний ефект в еко­номіці, тобто створений державний борг, який обмовлений інвести­ційною діяльністю держави, має позитивний вплив на економічний стан країни.

А. Пігу стверджував, що боргове фінансування слід використо­вувати дуже обережно, бо це може призвести до значних негараздів безпосередньо в самих державних фінансах та негативно вплине на

всю соціально-економічну систему. Вважав, що державна фінансова політика повинна базуватися на принципах єдності податків та дер­жавних позик, де податки повинні значно перевищувати боргове фі­нансування. У будь-якому випадку боргове фінансування призведе до таких наслідків економічного розвитку, що країна буде відкину­тою на десятки років назад за її соціально-економічним станом, що вплине на всю соціально-економічну систему та буде відчуватися ще досить тривалий час.

Р. Масгрейв сформулював положення щодо необхідності розпо­ділу боргового тягаря між поколіннями за умови еквівалентного на­громадження боргу та зростання інвестицій в економіку. Розширив сферу боргового фінансування на видатки соціальної направленос­ті, аргументуючи це тим, що необхідно задовольнити основні со­ціальні потреби населення, щоб мати можливість для подальшого розвитку країни.

В Україні вчені С. І. Юрій і В. М. Федосов одними з перших по­чали приділяти достатньо уваги цій проблематиці. Вони вважали, що надмірний державний борг опосередковано сповільнює еко­номічне зростання країни і перекладає тягар оподаткування на майбутнє, оскільки за наявності початкового боргу, більшого за ну­льове значення, рівень заборгованості зростає, як відомо, на суму відсоткових виплат. Тому в довгостроковому періоді тягар забор­гованості погасити дуже важко, практично неможливо. Для цього, як мінімум, первинний бюджет має бути профіцитним. Реальний профіцит має лише та держава, економіка якої має стійку тенден­цію до реального зростання. В умовах економічного зростання під­вищується ймовірна спроможність обслуговувати державний борг за рахунок розширення бази оподаткування; при цьому необхідно зберігати на незмінному рівні не абсолютний розмір державного боргу, а його відносну величину, або, іншими словами, рівень за­боргованості до ВВП країни. Чим довше країна затягуватиме ви­плату основного боргу і відсотків за ним за рахунок доходів бюдже­ту, тим важче буде збалансувати бюджет і уникнути боргової кризи в майбутньому.

Нарощування державного боргу може відбуватися, якщо країна володіє могутньою економікою, розвиток якої не викликає ніяких сумнівів практично у всіх кредиторів як внутрішніх, так і зовнішніх.

Таблиця 1

Прояви державного боргу згідно з положеннями традиційної економічної теорії

Традиційна (або класична) теорія державного боргу базується на принципах та підходах неокласичної школи економічної теорії. На­зву «традиційна» вона здобула завдяки тому, що її підтримує біль­шість визнаних у світі економістів-теоретиків та фахівців-практиків (Л. Вальрас, А. Хоутрі, К. Вікселл та інші), відповідальних за роз­робку та реалізацію боргової політики своїх країн.

За допомогою концептуальних підходів традиційної теорії можна визначити вплив державного боргу на економіку в короткостроковій та довгостроковій перспективах.

Згідно з традиційною теорією рівень заробітної плати і цін, в ко­роткостроковій перспективі, є нееластичними, зростання сукупного попиту впливає досить позитивно на використання факторів вироб­ництва. Якщо розглядати в довгостроковій перспективі, то рівень цін та оплата праці можуть бути змінними та переорієнтовуватися на збільшення пропозиції чинників виробництва, при цьому вели­чина сукупного попиту буде незмінною.

Відповідно до традиційної економічної теорії, зростання обся­гів інвестицій за рахунок залучених коштів (у середньостроковій і довгостроковій перспективах) призводить до прискорення темпів соціально-економічного розвитку країни, а також до підвищення рівня життя та добробуту населення.

Внаслідок того, що залучені ресурси використовуються неінвес- тиційно, традиційна теорія припускає, що:

- рівень загального обсягу національних заощаджень скорочу­ється;

- приватні заощадження зростають на меншу суму, ніж знижу­ються суспільні;

- обсяг внутрішніх і зовнішніх інвестицій зменшується;

- зменшується обсяг фінансового та виробничого капіталу;

- скорочується національне виробництво та національний дохід.

Згідно з неокласичною теорією державний борг має як позитив­ний, так і негативний вплив на економіку. Зростання рівня держав­них інвестицій може вплинути позитивно на темпи економічного розвитку. Якщо використовуються кредити та позики неінвес-

тиційно, то негативним наслідком є, по-перше, зменшення рів­ня національних заощаджень та обсягів інвестицій, по-друге, відбувається зниження стабільності у сфері державних фінан­сів. У довгостроковій перспективі дані чинники відображають-

ся негативно на величині національного виробництва та націо­нального доходу.

Теорія еквівалентності включає дві основні ідеї, а саме: бюджетне обмеження держави та теорію про постійний рівень доходів і витрат споживачів. Протиріччя цієї теорії та традиційної теорії державно­го боргу полягає в тому, що поточне зниження рівня оподаткування може змінити лише тимчасову структуру податкового тягаря, а не його приведену вартість, тому можна зазначити, що незмінними є очікувані доходи споживачів та їх витрати.

Наступний підхід до обґрунтування теоретичних положень тео­рії еквівалентності був запропонований Р. Барро. Державні борго­ві зобов'язання для своїх власників є фінансовими активами, а для платників податків - додатковими податковими зобов'язаннями. Державні облігації зменшують добробут у платників податків, але збільшують його у своїх власників. Як наслідок, без врахування перерозподілу національного доходу споживачі не змінюють рівня свого поточного споживання.

Р. Барро пізніше обґрунтував на основі теоретичної моделі мож­ливість нейтральності державного боргу. Сама ідея про нейтраль­ність державного боргу має велике значення з таких причин: по- перше, рікардіанська еквівалентність може існувати за певних об­ставин (прихильники даної теорії підтверджують це емпіричними даними), по-друге, теорія еквівалентності Д. Рікардо - основа для подальшого вивчення впливу державного боргу на економіку.

Для тих, хто віддає теперішньому споживанню перевагу, та для тих, хто очікує зростання рівня дохідності в майбутньому, опти­мальним рішенням може стати саме вибір рівня поточного спожи­вання, що перевищує поточні доходи. Але існують певні обмеження для запозичень. У цьому випадку для таких індивідів оптимальним рішенням буде споживання всієї величини поточного доходу. Слід враховувати, що теорія Рікардо не буде мати свого економічного значення, якщо існують певні обмеження для запозичень. За раху­нок збільшення державного боргу знижуються податки, а це при­зводить до виникнення свого роду кредиту споживачам з обмежени­ми можливостями запозичення. Останні відреагують таким чином, що зросте поточне споживання, навіть при виникненні необхідності підвищення оподаткування в майбутньому.

Існує гіпотеза, що не слід погашати повністю державний борг, необхідно лише підтримувати постійно його граничний рівень, при цьому не вдаючись до збільшення оподаткування.

Проблема теорії еквівалентності Д. Рікардо полягає в тому, що взагалі неможливо оцінити економічно раціонально поведінку спо­живачів. Особливо в довгостроковій перспективі люди не здатні зовсім провести адекватну оцінку результатів тієї або іншої дер­жавної фінансової політики. Саме тому достовірність даної теорії конче потребує емпіричних доказів. Деякі західні вчені довели факт того, що люди зовсім не вирівнюють споживання в часі (наприклад, Дж. Кемпбелл і Г. Менкью на основі значного фактичного матеріа­лу доказали, що рівень споживання домогосподарств значною мі­рою пов'язаний з величиною поточного доходу).

Емпіричні гіпотези рікардіанської еквівалентності не спрацьову­ють у таких країнах, що розвиваються, а також країнах з перехідною економікою (у тому числі й в Україні), тому що нарощування дер­жавного боргу не супроводжується адекватним збільшенням рівня заощаджень приватного сектору. Що стосується України, то рівень життя та добробуту на початку соціально-економічних реформ був невисоким, якщо порівнювати з розвинутими західними країнами. Саме тому вітчизняні домогосподарства не мають економічної мож­ливості для збільшення рівня заощаджень.

Розглядаючи сучасні концептуальні підходи щодо наслідків державної заборгованості, можна виділити наступні аспекти:

- під час економічних спадів державне запозичення слугує цілям стабілізації економіки, оскільки перешкоджає різкому падінню су­купного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансованих видат­ків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання держав­них видатків викликає кількакратне зростання сукупних, витрат, а отже й обсягу ВВП;

- в економіці, що характеризується неповною зайнятістю вироб­ничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що в свою чергу сприяє більш повному завантаженню матеріальних факторів виробництва та підвищенню рівня зайнятості;

- зовнішня заборгованість дозволяє країні здійснювати більші су­купні витрати, ніж вироблений національний доход. Таким чином, в

державі з'являється можливість прискорити темпи зростання націо­нального доходу країни за рахунок можливих додаткових зовнішніх

інвестицій;

- державний борг може залучатися з метою регулювання по­даткового навантаження на суспільство. При проведенні політики економічного зростання, шляхом зниження рівня оподаткування держава вимушена залучати позики, щоб покрити свої видатки на початковому етапі реалізації даної політики;

- значний державний борг загострює проблему його обслугову­вання. Тоді держава вимушена збільшувати свої доходи за рахунок посилення податкового навантаження, що підриває стимули до еко­номічної активності й сприяє розширенню тіньової економіки, чи за рахунок залучення додаткових державних позик; або ж шляхом скорочення державних видатків, що підвищує соціальну напругу в суспільстві та загострює економічні проблеми;

- надмірний державний борг може опосередковано підірвати економічне зростання країни і перекладає тягар оподаткування на майбутні покоління. Особливо небезпечним є явище, коли дер­жавний борг починає самовідтворюватись. Тоді держава посту­пово втрачає контроль за розвитком боргу і економіка починає працювати на обслуговування боргу;

- маневрування відсотковою ставкою за державними борговими зобов'язаннями значною мірою впливає на формування ринкових відсоткових ставок, що впливає на динаміку валютного курсу;

- іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. З виплатою відсотків і основної суми боргу пов'язаний відплив капіталу оскільки такі ви­плати не реінвестуються, а спрямовуються за кордон; відтак пасив­не сальдо рахунку капіталу і дефіцит платіжного балансу ведуть до зменшення міжнародних резервів, чинять тиск на національну валюту;

- найбільш руйнівним наслідком державного запозичення є па­діння виробничих інвестицій і зменшення на цій основі запасу ка­піталу і майбутніх доходів, так званий ефект витіснення. Залучаючи вільні позичкові кошти на фінансування дефіциту державного бю­джету, держава позбавляє підприємства ресурсів, котрі могли б бути

інвестовані у виробництво; розширення запозичення державою призводить до зростання відсоткових ставок на ринку державних цінних паперів. Це зумовлює підвищення ставок на інших сегмен­тах фінансового ринку, в тому числі й кредитному. Кредитні ресурси стають менш доступними для позичальників, і рівень інвестиційної активності падає. Внаслідок падіння інвестицій в основні виробни­чі фонди, державне запозичення в довгостроковій перспективі не­минуче призводить до зменшення рівня споживання;

- державний борг погіршує розподіл доходів населення. Внаслі­док зростання відсоткової ставки й падіння ставки заробітної плати, частка оплати праці у національному доході зменшується, а частка відсотків на позичений капітал зростає. Падіння частки оплати пра­ці в національному доході за умов незмінності ставок відрахувань передбачає зменшення відрахувань на соціальні заходи, що веде до погіршення добробуту населення, особливо тієї категорії, що одер­жують пенсії та соціальні допомоги;

- внаслідок здійснення відсоткових виплат за державним бор­гом обмежуються можливості держави фінансувати соціально- економічні програми. Відбувається ефект звуження бюджетних до­ходів;

- формування державного боргу може виявитись чинником роз- балансованості зовнішнього сектора економіки, зокрема через появу феномену «подвійних дефіцитів», що означає: фіскальний дефіцит позначається на дефіциті поточного рахунку платіжного балансу;

- при вичерпанні можливостей бюджету обслуговувати надмірно обтяжливий зовнішній борг виплати кредиторам здійснюються за рахунок валютних резервів, що може призвести до відпливу капіта­лу, спекулятивної атаки на національну валюту і, таким чином, до девальвації, або за рахунок власності шляхом конвертації боргових зобов' язань держави в акції та облігації компаній;

- надмірне запозичення за кордоном, підриваючи стабільність валютної і банківської систем, робить країну вразливою до коли­вань кон'юнктури на світових товарних ринках і може призводити до боргових криз;

- нераціональна структура залучення іноземних позик призво­дить до валютних, біржових і бюджетних криз у країнах, що є між­народними позичальниками.

Вплив державного боргу на економічний і соціальний розвиток держави проявляється в наступному:

По-перше, залучення державних позик під час економічних спа­дів перешкоджає різкому падінню сукупного попиту, що має стабі­лізувати національну економіку. Залучення зовнішніх позик, крім того, означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати по­штовх економічному зростанню: зовнішня заборгованість дозволяє країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений націо­нальний доход та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються вну­трішніми заощадженнями. Таким чином, зовнішні державні позики в поточному періоді пом'якшують вплив змін бюджетно-податкової політики на рівень споживчих витрат, заощадження та інвестиції, розширюючи цим самим фінансовий потенціал економічного зрос­тання.

По-друге, зростання державного боргу, поряд з позитивними, має й ряд негативних наслідків. Адже державне запозичення ви­тісняє приватні інвестиції. З часом державний борг актуалізує про­блему його обслуговування: для здійснення відсоткових виплат держава вимушена підвищувати рівень оподаткування або ж ско­рочувати державні видатки. Зростання податкового навантаження знижує стимули до економічної активності і сприяє розширенню тіньової економіки. Скорочення державних видатків загострює со­ціальні та економічні проблеми суспільства. Отже довгостроковими соціально-економічними наслідками функціонування накопичуючої системи боргоутворення виступає загальне суттєве звуження інвес­тиційних можливостей економіки; а надмірний зовнішній держав­ний борг стає гальмом економічного зростання: він унеможливлює проведення економічної політики, яка б враховувала національні економічні інтереси, виснажує бюджет та економіку держави здій­сненням значних виплат іноземним кредиторам.

По-третє, до ряду специфічних негативних наслідків призво­дить, наявність зовнішнього боргу. Іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного ба­лансу. Зменшення чистого експорту здійснює рестриктивний вплив на виробництво: в експортних та імпортозамінних галузях скоро­чується випуск і рівень зайнятості. З виплатою відсотків і основної

суми боргу пов'язаний відплив іноземної валюти, що призводить до зменшення міжнародних резервів та скорочення імпорту. Над­мірне запозичення за кордоном робить країну вразливою до коли­вань кон'юнктури на світових товарних і фондових ринках та пе­ріодично призводить до боргових криз. Нераціональна структура залучення іноземних позик також стає причиною валютних і бір­жових криз.

Існують два підходи щодо впливу державного боргу на економіч­не зростання.

Перший підхід базується на тому, що наявність державного бор­гу призводить до безпосереднього впливу на економічне зростан­ня, який може бути як позитивним, так і негативним. Таким чином, аналіз традиційної теорії державного боргу дозволяє стверджувати, що позитивний вплив державного боргу все ж таки можливий, тому що має короткостроковий експансійний характер і проявляється у збільшенні обсягу інвестицій за рахунок залучення додаткового ка­піталу, що, у свою чергу, прискорює темпи соціально-економічного розвитку країни та підвищує рівень життя.

Другий підхід базується на тому, що наявність державного боргу суттєво не впливає на економічне зростання в країні. В економічній літературі відсутні однозначні докази стосовно підтвердження або заперечення теорії еквівалентності. Але більшість науковців все ж таки наполягають на тому, що доцільність практичного застосуван­ня рікардіанської еквівалентності сумнівна, враховуючи недоско­нале вирівнювання споживання домогосподарствами. При цьому зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати про зменшення рівня національних заощаджень і, як наслідок, зростання держав­ного боргу.

5.