5.1. Формування внутрішнього продовольчого ринку в Україні. Показники самозабезпеченості основними видами продовольчих товарів

Першою в системі стратегічних цілей державної аграрної політики України, визначених у ст. 2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», названо гарантування продовольчої безпеки держави.

Продовольча безпека − захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності [33]. З визначення продовольчої безпеки витікають основні умови її забезпечення: по-перше, це достатнє виробництво державою власного продовольства, по-друге, доступність продовольства для населення.

Основні показники продовольчої безпеки країни:

самозабезпечення країни продовольством (рівень задоволення потреб населення в продуктах харчування за рахунок національного виробництва);

продовольча незалежність – питома вага національного виробництва за найбільш важливими продуктами харчування;

стабільність внутрішнього продовольчого ринку;

фізична доступність продовольства – наявність на ринку продовольчих товарів в обсязі та асортименті, що має попит у споживачів;

економічна доступність продовольства – визначається платоспроможністю населення;

безпека продовольства.

Міжнародна статисти­ка використовує два кількісних порогових критерії, що визначають мінімальний рівень продовольчої безпеки: 1) енергетична цінність добового душового раціону харчуван­ня на душу населення повинна бути не нижчою за 2,5 тис. ккал; 2) витрати на продовольчі потреби повинні не перевищувати 60 % сімейного бюджету. Названі критерії розкривають суть поняття «продовольча безпека» в сучасному поляризованому світі: для бідної країни – це за­безпечення раціону виживання, на який витрачається левова частка особистого до­ходу; для багатої – задоволення різноманітних продовольчих споживчих уподобань за відносно (порівняно з розмірами доходу) малих витрат.

Вважається, що продовольча незалежність країни стійка, якщо питома вага національного виробництва за найважливішим продуктами харчування в загальному обсязі їх споживання становить не менше 80 % протягом 12 місяців [6]. Пріоритетне значення в забезпеченні продовольчої безпеки України належить зерну, цукру, олії, молочним та м’ясним продуктам, рибі і рибним продуктам. Рівень самозабезпечення основною сільськогосподарською продукцією прийнято визначати шляхом ділення виробленої продукції на фактичне її внутрішнє споживання. У 2004 р. спостерігалася суттєва диференціація за рівнем самозабезпеченості основними видами продовольства: по зерну він становив 154,4 %, картоплі – 112,8 %, овочах та продовольчих баштанних – 103,8 %, плодах і ягодах – 93,8 %, м’ясу і м’ясопродуктах – 86,7 %, молоку і молочних продуктах – 113,9 %, яйцях – 100,9 % [40].

Згідно з методикою Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) продовольча безпека характеризується двома показниками: середнім рівнем виробництва зерна на душу населення та перехідними запасами зерна в крані. При цьому обсяги перехідних запасів зерна повинні забезпечувати не менше 60 днів його споживання (17 % середньорічного споживання).

6. Баланс основних продуктів харчування в Україні, тис. т

Формування продовольчої безпеки прямо залежить від рівня виробництва продовольчої сировини в країні.

7. Виробництво основних видів продукції сільського господарства в Україні, кг на душу населення [194]

картоплі зросло на 16,4 %. У 2005 р. 64,6 % м’яса (у забійній масі), 81,3 % молока, 50,6 % яєць, 99 % картоплі, 89 % овочів, плодів і ягід вироблялося у господарствах населення. Така ситуація, а також опитування, проведене у 2005 р. Інститутом сільського розвитку, свідчать, з одного боку, про велику залежність продовольчої безпеки держави від малоконтрольованого і регульованого особистого підсобного сектора сільського господарства, а з другого боку, про фактичне самозабезпечення сільського населення (яке становить 33 % усього населення країни) продуктами харчування.

Стратегічною ринковою і продовольчою продукцією для України є зерно. Але потенціал цієї продукції використовується не повною мірою, не забезпечується стабільності врожаїв. Так, протягом 2002 – 2004 рр. урожай зерна в Україні коливався дуже суттєво (переважно за рахунок урожайності): відповідно по роках валові збори становили 38 804,3, 20 233,9 і 41 808,8 млн т. Як свідчать дані табл. 8, амплітуда коливань загальної пропозиції зерна по маркетингових роках стосовно попереднього року становить від 48,8 % (2004/05 МР) до 31,4 % (2003/04 МР). Особливо відчутні коливання перехідних запасів на початок маркетингових років (від збільшення в 1,6 раза у 2003/04 МР до зменшення у 2,7 раза у 2004/05 МР). За рекомендованими ФАО мінімальними нормами перехідні запаси зерна держави відносно обсягу середньорічного споживання повинні бути не меншими за 17–18 %.

У США, наприклад, розміри перехідних запасів становлять близько 40 %, а в Україні – лише 4 – 10 %, що створює певну напругу протягом

8. Динаміка балансів зерна і зернобобових культур в Україні за 2002/03-2005/06 МР та прогноз на 2006/07 МР, тис. т

маркетингового року. За прогнозом спеціалістів ННЦ «Інститут аграрної економіки», у 2006/07 МР відношення перехідних запасів зерна до обсягу його споживання становитиме 6,5 %. За даними органів державної статистики, в Україні щороку споживається близько 3,5 млн т борошна, більше 2,4 млн т хліба та хлібобулочних виробів, 100 тис. т макаронних виробів та 250 тис. т круп, близько 400 тис. т борошнистих кондитерських виробів. Для виробництва цієї кількості хлібних продуктів використовуються понад 4,5 млн т продовольчого зерна. Імпорт зерна (за винятком 2003/04 МР) зумовлений переважно придбанням високоякісного сортового матеріалу та зерна рису у продовольчих цілях. У структурі експорту 97 – 98 % припадає на пшеницю, ячмінь та кукурудзу. У структурі виробництва зерна цих культур частка експорту становила в середньому від 20 % (2004 р.) до 35,3 % (2005 р.).

Нестабільність виробництва доповнюється нестабільність цінової ситуації на ринку зерна, а часто і породжує її. Неврожай зернових культур 2003 р., який змінився більш високим урожаєм у 2004 і 2005 рр. та відповідно значним ростом загальної пропозиції на ринку зерна за відсутності впливових державних регуляторів (заставних та інтервенційних операцій) призвів до значного перевищення пропозиції над попитом на внутрішньому ринку і, як наслідок, до зниження реалізаційних цін протягом цих років. Переважання в структурі каналів реалізації зерна комерційним та іншим таким структурам (69,5 % у 2005 р.) не сприяє підвищенню реалізаційних цін, а, навпаки, працює на їх зниження та позбавлення зернового ринку прозорості.

Іншим стратегічно важливим для України продовольчим товаром є цукор. Його в нашій країні виробляють з вітчизняної (цукрові буряки) та імпортованої (тростинний цукор-сирець) сировини. Вітчизняної сировини достатньо для забезпечення внутрішніх потреб країни в цукрі. Бурякопостачальницький сезон українських цукрових заводів 2005 р. характеризувався особливим явищем: швидкопсувна сировина – цукрові буряки – переробним підприємствам України поставлялася з-за кордону. У 2005 р., за даними Держкомстату, в Україну було імпортовано 108,6 тис. т солодких коренеплодів. Завезли цей обсяг з Білорусі (67,3 тис. т), Польщі (21,4 тис. т) та Литви (20 тис. т). Вирішальну роль у цьому процесі в умовах загального дефіциту цукрової сировини відіграло зниження ставки ввізного мита на цукрові буряки з 30 до 20 % митної вартості (Закон України «Про внесення змін до деяких законів України» від 7 липня 2005 р. № 2775).

В Україні у 2005 р. працювало 116 цукрових заводів, на яких було вироблено майже 1,9 млн т цукру (вихід цукру становив 13,14 %), що відповідає потребам внутрішнього ринку країни (табл. 9). Цукор є об’єктом квотування за обсягом виробництва на внутрішні потреби (квота «А») та експорт (квота «Б», квота «С» передбачає обсяг цукру понад квоти «А» і «Б», призначений для реалізації виключно за межами держави). Постановою КМУ від 20.02.2006 № 171 за граничний розмір квоти «А» в Україні на період з 1 вересня 2006 р. до 1 вересня 2007 р. прийнятий обсяг цукру 1 840 тис. т., а квоти «В» – 185 тис. т. Але зі вступом України до СОТ поняття квот «В» і «С» будуть

9. Баланс цукру в Україні за 2003/04 – 2005/06 МР та прогноз на 2006/07 МР, тис. т

анульовані. У 2005/06 МР виробництво цукру із тростинного сирцю за даними асоціації становило 212 тис. т. На внутрішній ринок країни у зв’язку з ціновою ситуацією, що склалася влітку 2005 р. з Державного резерву поставлено близько 55 тис. т цукру. Мінімальна ціна для виробництва цукру квоти «А» на 2005/06 МР була затверджена на рівні 141,67 грн/т, а на 2006/07 МР – 195 грн/т. За обсягами перехідних запасів цукру Україна протягом останніх років не відчувала дефіциту цього виду продовольства. Потреба у споживанні цукру в Україні становить сьогодні обсяг, необхідний для безпосереднього споживання цукру населенням та використання цукровмісної продукції.

У зв’язку з давальницькою схемою переробки цукрових буряків бурякосійні господарства стають власниками частини цукру, який вони реалізують за різними каналами. У 2005 р. сільськогосподарськими підприємствами було продано 411,6 тис. т цукру, що становить 21,8 % загального виробництва бурякового цукру в країні. Цей цукор був переважно (близько 70 %) реалізований комерційним структурам, збувався на ринках (9,9 %), а також слугував засобом оплати праці працівників (8,6 %), орендної плати за землю і майнові паї (3,3 %), у тому числі за бартерними угодами (1,8 %). таким чином, у країні має місце багатопроменева сегментація цукрового ринку. Така ситуація створює умови для посередництва і розгалуження напрямів збуту, внаслідок чого втрачається прозорість каналів товаропотоків.

Якщо виробництво цукру змінюється мало, то виробництво такого важливого продовольчого товару, як олія різко зростає. У 2005 р. обсяги виробництва олії становитимуть 1 520 тис. т, що майже на 50 % більше, ніж у 1990 р. У 2005 р. споживання на душу населення станоило 13 кг олії, що відповідає раціональним нормам, а у 2006 р. очікується зростання споживання. Основною сировиною для виробництва олієжирових продуктів в Україні є насіння соняшнику. Переробні підприємства олієжирового підкомплексу країни мають потенційні можливості переробляти увесь обсяг вирощеного насіння соняшнику. Обмеження з боку держави вивозу насіння соняшнику активізували роботу переробної галузі. Виробництво зросло у 2005 р. і становило 1 400 тис. т за даними Держкомстату, тоді як за розрахунками науковців ННЦ «ІАЕ» цей обсяг ще більший (табл. 10).

10. Баланс олії соняшникової в Україні за 2001 – 2005 рр. та прогноз на 2006 р., тис. т

За останні роки було створено нові великі підприємства з переробки насіння соняшнику: ТОВ комбінат «Каргілл», ЗАТ «Чумак», ПП «Сокола» тощо. Нині загальна потужність великих олієжирових комбінатів становить вище 5 млн т переробки насіння соняшнику з перспективою розширення. Крім того, переробка його налагоджена на невеликих підприємствах, питома вага яких при виробництві олії коливається від 5 до 20 % загального обсягу переробки та залежить від пропозиції насіння соняшнику. У свою чергу, виробництво насіння соняшнику є економічно вигідним і зростає з року в рік (переважно за рахунок посівних площ): у 2005 р. виробництво становило рекордну за останні чотири роки величину – 3 900 тис. т. Відповідно обсяги продажу також суттєво зросли: з 1 812 у 2004 р. до 2 184 тис. т у 2005 р. У 2006 р. очікується зменшення виробництва насіння соняшника на 17 % (за рахунок скорочення посівних площ) до 3 900 тис. т, а олії соняшникової – на 1,3 % до 1 500 тис. т.

Цінова ситуація на ринку олії соняшникової мало корелює із цінами на сировину. Так, у 2002 – 2005 рр. різниця між цінами на сировину і роздрібною ціною на олію становила 42 – 78 %. Тобто регулювання цін на ринку олії і привласнення додаткових доходів відбувається всередині переробної і торговельної мережі.

Якщо ринки розглянутих вище видів продовольчих товарів протягом періоду з 1990 р. характеризувалися переважно збереженням або незначним скороченням обсягів продукції на них, то ринок овочів має свої специфічні особливості. Обсяг і ціна овочевої продукції на ринку продовольства України більшою мірою формується під впливом демографічних, вартісних чинників, якості, реклами тощо. За останні роки на внутрішньому ринку продовольства України встановилася тенденція до зменшення попиту на продукти овочівництва як унаслідок зниження реальних доходів населення, так і скорочення його чисельності. Пропозиція овочів на внутрішньому ринку формується переважно за рахунок вітчизняного виробництва.

Протягом останніх років пропозиція овочів і баштанних культур стабілізувалася і навіть намітилося її нарощування (21,8 % у 2005/06 МР до рівня 2002/03 МР). Основне виробництво овочевої продукції перемістилося в особистий сектор, встановилася стійка тенденція збільшення пропозиції продукції овочівництва і баштанництва господарств населення та зменшення сільськогосподарських підприємств. Якщо у 2002/03 МР частка господарств населення у загальному по Україні виробництві овочів і баштанних культур становила 85,9 %, то вже у 2005/06 МР – 89,1 %, а на 2006/07 МР прогнозується 89,3 %. Спостерігається чітка тенденція до підвищення валового збору овочів (від 5 821,3 тис. тонн у 2000/01 МР до 7 295 тис. т у 2005/06 МР). У формуванні загального обсягу пропозиції овочів і баштанних культур на імпорт припадає близько 0,8 %. Баланс овочів і баштанних культур наведено у табл. 11.

Процес ціноутворення на продукцію овочівництва і баштанництва має певні особливості, що полягають у сезонній циклічності. На внутрішньому ринку спостерігається тенденція до підвищення цін на овочеву продукцію.

11. Баланс овочів і баштанних культур в Україні за 2002/03 – 2005/06 та прогноз на 2006/07, тис. т

Так, на міських ринках у середньому за 2005/06 МР подорожчали порівняно з 2004/05 МР капуста – в 2,6 раза, морква – в 1,6 рази, огірки – на 21,0 %, зелені культури – на 14 – 25 %, помідори – на 8,9 %. Незважаючи на очікуване збереження тенденції підвищення цін на овочі прогнозується також підвищення попиту на них у 2006/07 МР. У 2005 р. споживання населенням овочів становило 73 % від раціональної норми.

Так само як і ринок овочів, ринок фруктів і винограду характеризується сезонною циклічністю обсягів пропозиції: на літо припадає 30 – 35 % річного товарообороту, на осінь – 25 – 30, зиму – 20 – 22, весну – 17 – 19 %. Пропозиція продукції садівництва і виноградарства на внутрішньому ринку України (за винятком субтропічних і тропічних культур) формується переважно за рахунок вітчизняного виробництва, яке забезпечує 70 – 75 % товарообороту.

Нестабільність пропозиції зумовлена тим, що вона формується переважно за рахунок природних чинників. Тільки у 2005/06 МР площа плодоносних

12. Баланс фруктів і винограду в Україні за 2001/02 – 2005/06 МР та прогноз на 2006/07 МР, тис. т

садів і ягідників у всіх категоріях господарств скоротилася на 5,7 % порівняно з 2004/05 МР, а виноградників – на 2,7 %. У 2006/07 МР очікується, що несприятливі погодні умови та скорочення насаджень зумовлять зменшення в Україні виробництва продукції садівництва на 15 – 16 % і винограду – на 30 – 32 %. Це призведе до зменшення їх загальної пропозиції на 19 – 20 % та зменшення їх споживання на 11 – 12 %. Незважаючи на суттєве підвищення цін на продукцію садівництва і виноградарства, цінова ситуація в Україні несприятлива для розвитку цих галузей – ціни надто високі для споживачів і надто низькі для виробників. Установилася сезонна циклічність цін та їх відмінність залежно від каналів реалізації (1,5 – 2,0 раза, регіонів продажу (у 4 – 12 разів), помологічних сортів та місця їх вирощування (у 2,0 – 2,6 раза). За оцінками експертів, у 2006/07 МР зменшення пропозиції, спад попиту й інфляційні процеси призведуть до подорожчання фруктів і винограду на 5 – 15 %.

Продукція овочівництва, баштанництва, садівництва і виноградарства належать до категорії дорогих продуктів харчування. Продовжують цей ряд продукти тваринного походження. Серед них чільне місце належить молоку і молочним продуктам. Сукупна пропозиція молока і молокопродуктів на внутрішньому ринку формується на 99,5 % за рахунок власного виробництва. У 2006 р. показник імпорту молочної продукції очікується на рівні 0,4 % від загального обсягу пропозиції на українському ринку. Також очікується, що у 2006 р. власне виробництво повністю забезпечить особисте споживання (при споживанні 235 кг на душу населення) і внутрішній попит. За умови споживання молока за раціональною нормою особисте харчування буде забезпечене на 80 %, внутрішній попит – на 75 %. Протягом останніх років виробництво молока коливається в межах 13,6 – 13,8 млн т і має чітко виражену тенденцію до зростання (1 % на квартал у середньому).

Виробництво молока на 81,8 % у 2005 р. забезпечувалося господарствами населення. Їх питома вага залишається майже незмінною з 2002 р. За прогнозом на кінець 2006 р. очікується збільшення виробництва молока у сільськогосподарських підприємствах на 1,7 %, а в господарствах населення – на

13. Баланс молока в Україні (усі категорії господарств) за 2003/04 – 2005/06 МР та прогноз на 2006/07 МР, тис. тонн

0,3 % порівняно з 2005 р. Основними причинами стримування виробництва молока є скорочення поголів’я, подорожчання кормів, випереджальні темпи росту цін на пально-мастильні матеріали порівняно із закупівельними цінами на молоко та ін.

Споживання молочної продукції населенням України за період з 1990 р. по 2005 р. скоротилося на 39 %, але ще суттєвішим було скорочення споживання м’яса ВРХ – 42,2 %. Така ситуація стала наслідком, у першу чергу, скорочення поголів’я великої рогатої худоби. У 2005 р. порівняно з 1990 р. скорочення поголів’я ВРХ в усіх категоріях господарств становило 73,5 % (з 24 623,4 до 6 514,1 голів). На початок 2006 р. поголів’я ВРХ на вирощуванні, відгодівлі та нагулі в усіх категоріях господарств порівняно з відповідним періодом 2005 р. скоротилося на 2,1 %, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – на 6,6, у господарствах населення збільшилося на 4,2 %.

Виробництво яловичини у 2005 р. становило 910,6 тис. т. Очікується, що у 2006 р. попит на яловичину становитиме 653 тис. т, а виробництво – 957,4 тис. т.

Традиційними каналами продажу ВРХ сільськогосподарськими підприємствами є і залишатимуться реалізація переробним підприємствам (50,4 % у

14. Вирощування, реалізація та продуктивність великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах України за 2003-2006 рр.*

_______________

* Дані с.-г. підприємств, які звітують за формою № 24.

2005 р.), видача населенню в рахунок оплати праці (8,3 %), на ринку через власні магазини, ларки тощо. Збільшення в останні роки частки продажу великої рогатої худоби переробним підприємствам зумовлено уведенням доплат за худобу великої маси та ціновою підтримкою за рахунок повернення суми ПДВ при реалізації худоби переробним підприємствам. За 2005 р. дотації товаровиробникам та переробним підприємствам за велику рогату худобу за рахунок компенсації податку на додану вартість становили 164,1 млн грн. Основна маса худоби, вирощеної в господарствах населення, реалізується через посередників, які на даному ринку зайняли нішу споживкооперації (табл. 13).

Цінова ситуація на ринку продукції вирощування ВРХ у 2005 р. дещо поліпшилася: ціни зросли порівняно з рівнем 2004 р. на 34,9 % до 5 882 грн. за 1 т.

15. Обсяги реалізації та ціни на велику рогату худобу, реалізовану господарствами населення за 2005 р. (у живій масі)

Середнє споживання м’яса та м’ясопродуктів на душу населення в Україні залишається низьким. Визначальним залишається рівень доходів населення. У 2004 – 2006 рр. у зв’язку з ростом соціальних виплат відбулося зростання номінальних доходів населення, але інфляційні процеси у 2006 р. значною мірою звели нанівець це зростання. У результаті обсяг споживання м’яса і м’ясопродуктів у 2006 р. очікується на рівні 40 кг на душу населення.

Недостатній рівень споживання яловичини компенсується більшим споживанням інших видів м’яса. Альтернативними видами в Україні є свинина і м’ясо птиці. Поголів’я свиней в Україні за період з 1990 по 2006 р. скоротилося також досить суттєво – на 63,7 %. Основними виробниками продукції

16. Баланс м’яса великої рогатої худоби в України у забійній масі за 2003 – 2005 рр. та прогноз на 2006 р., тис. т

свинарства є господарства населення, тут зосереджено 63 % всього поголів’я.

На кінець 2005 р. поголів’я свиней становило 6 937,8 тис. голів. У 2005 р. сільгосппідприємствами всіх форм власності вирощено 194,7 тис. т м’яса свиней у живій масі, що на 23,2 % більше, ніж у 2004 р. У 2005 р. поголів’я свиней збільшилося на 23 %. Спостерігалося також підвищення приросту свиней на вирощуванні та відгодівлі до 281 г проти 247 г у попередньому році. Майже 50 % поголів’я свиней зосереджено в областях, у яких працюють великі свинокомплекси: в Дніпропетровській (9,9 % загального поголів’я), Донецькій (9,4 %), Запорізькій (7 %), Київській (10,3 %), Харківській (6,2 %), Черкаській (6,8 %) областях.

У 2005 р. тривала тенденція збільшення питомої ваги переробних підприємств у структурі каналів реалізації свиней, цьому сприяло повернення суми ПДВ. У 2005 р. виробники свиней отримали 160,2 млн грн дотацій, що на 52,6 % більше, ніж у 2004 р. Поряд із цим товаровиробники одержали 41 млн грн дотацій за проданих на забій та переробку свиней з великою масою.

За прогнозами поголів’я свиней на кінець 2006 р становитиме 4 500 тис. гол. Загальна пропозиція свинини збільшиться на 6 % і становитиме 675 тис. т.

17. Баланс м’яса свиней в України у забійній масі (2003 – 2005 рр. та прогноз на 2006 р.), тис. т

Рівень споживання свинини на душу населення, починаючи з 2003 р., має тенденцію до зменшення: з 13 кг у 2003 р. до 12,4 кг у 2005 р. Проте у 2006 р. очікується зростання такого споживання до 13 кг. Споживачі з низьким рівнем доходів надають перевагу купівлі свинини на стихійних ринках, де ціни на цю продукцію нижчі на 10 – 20 %, ніж на організованих ринках.

Найбільш доступним видом м’ясної продукції залишається птахівництво. Приріст продукції птахівництва у 2005 р. забезпечувався переважно за рахунок збільшення виробництва на птахопідприємствах (на 29,8 %), які за показниками продуктивності, собівартості, і збереженості поголів’я вже впевнено конкурують з імпортною продукцією. У той же час у господарствах населення зменшилося поголів’я птиці на 4,9 %, що вплинуло на загальний обсяг продукції, обмеживши його зростання до 6,6 %, адже їх питома вага все ще залишається значною – 59,7 %. Загальна чисельність поголів’я птиці в Україні у 2005 р. становила 162,9 млн гол. Крім м’ясного, особливої ролі набуває продукція яєчного птахівництва. За період з 2003 по 2005 р. виробництво яєць усіма категоріями господарств зросло на 20 % і досягло показника 13 025,5 млн шт. У 2006 р. прогнозується збільшення обсягу виробництва до 13 882 млн шт. [65].

Функціонування ринку продовольства в Україні має ряд невирішених проблем, а саме: формування ринкового середовища та його відповідної інфраструктури, дотримання цінового паритету, зменшення тиску монополізованих галузей на сільське господарство. У даний час не вирішені питання земельних відносин, формування сільськогосподарських підприємств як структур ринкового типу. Така ситуація спричиняє подальшу деформацію аграрної сфери як цілісної народногосподарської системи до межі, за якою виникають кризові явища і загроза продовольчій безпеці. Прикладом є різкі коливання обсягів виробництва зерна протягом 1996 – 2005 рр., п’ять з яких були на рівні 1940 р. У 2003/2004 маркетинговому році державою було закуплено 3,5 млрд т зарубіжного зерна [41].

Зниження інвестиційної привабливості сільськогосподарського виробництва, що раніше більшою мірою стосувалося малоприбуткового (збиткового) тваринництва, сьогодні вже торкається і галузі рослинництва, зокрема найбільш стабільного колись за показником доходності зернового виробництва. Зниження рівня рентабельності продукції рослинництва у 2005 р. до 7,9 % (з 30, 8 % у 2000 р. і 41,7 % у 2003 р.), у тому числі пшениці до 4,6 % (з 52,9 % у 2001 р. і 50,8 % у неврожайному 2003 р.), пов’язано, з одного боку, з одномоментним підвищенням цін на ресурси, а з другого – зі стримуванням цін на продовольчі товари, що у кінцевому підсумку позначається на господарському стані безпосередніх виробників [43]. Така ситуація частково є результатом і державної політики в боротьбі за стабільно низькі ціни на продовольство, що не забезпечує умов для розширеного відтворення галузі та економічної мотивації.