Податкове регулювання та сприяння розвиткові бізнесу

Політика щодо оподаткування підприємництва повинна бути такою, щоб підприємцям вистачало власних фінансових ресурсів або недержавних капіталів (використання різноманітних форм взаємофінансування, спільних кас, партнерська допомога підприємців, залучення інвестицій приватних осіб тощо).

Питома вага самофінансування підприємництва в загальних інвестиціях у розвинених ринкових країнах уже кількадесят років коливається в межах 55—85 %. Такі масштаби самофінансування бізнесу стали можливими лише завдяки виваженій державній податковій політиці.

Для побудови в Україні системи оподаткування, адекватної вимогам розвитку підприємництва, держава має відшукати форми поєднання стимулюючого впливу на загальний стан підприємництва із надійними та достатніми джерелами формування коштів державного бюджету. Для цього державі доцільно: встановити критерії для граничної межі оподаткування; скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету; встановити податкові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості. Така побудова системи оподаткування відповідала б світовій практиці, орієнтувала б підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а в майбутньому забезпечувала б зростання податкових надходжень до державного бюджету.

Слід зазначити, що існує гранична межа рівня оподаткування для конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо визначено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який становить 34 %, у Великобританії — 35, Японії та Франції — 42, Швеції — 52, Німеччині — 53 %. В Україні узагальнений показник податкової ставки сягає майже 85 %, що дестимулює творчо-продуктивну, виробничу підприємницьку діяльність, спричиняє зростання цін і масову несплату податків, розвиток тіньової економіки.

У деяких розвинених країнах, таких як Японія, Німеччина, Франція, сформувалися системи оподаткування, спеціально спрямовані на підтримку малого і середнього підприємництва.

До непрямих форм податкового сприяння підприємству слід віднести:

O знижки податкових ставок або повне звільнення від сплати податків для підприємств, діяльність яких відповідає цілям державного регулювання;

O знижки податкових ставок на прибуток, який спрямований на капіталовкладення, наукові дослідження та впровадження їх у виробництво, створення нових робочих місць, охорону навколиш­нього середовища та ін.;

O знижки податкових ставок на прибуток, що спрямовується на підготовку кадрів для підприємницької сфери;

O податкові пільги іншого характеру.

Ці форми державної підтримки тією чи тією мірою використовуються у світі та зарекомендували себе як ефективні засоби державного сприяння, що характеризуються більшою гнучкістю, ніж прямі методи, і мають здебільшого недискримінаційний характер.

Податковий механізм, який склався в Україні, має у своїй основі модель оподаткування, що застосовується у розвинених країнах. Але ця модель не враховує історичні особливості та нинішній специфічний етап розвитку економіки країни, а лише копіює елементи загальноприйнятих податкових систем. Тому така модель є невдалою, має низьку якість і потребує змін. Тим більше, що недосконалість системи оподаткування (табл. 6.2) є найбільшою перешкодою, що заважає розвиткові підприємництва в Україні. Постала нагальна потреба її реформування. Зрозуміло, що в кожній країні реформування податкової системи відбувається по-різному, тим більше, що ніде у світі не винайдено ідеаль­ної системи.

Податкова реформа, що нині проводиться в Україні, передбачає вдосконалення чинного законодавства щодо таких принципових питань:

O розширення бази оподаткування за рахунок ширшого застосування презумптивного оподаткування, тобто введення оподаткування діяльності, пов’язаної з готівковим обігом, і залучення таким чином до оподаткування неофіційного тіньового сектору економіки; обмеження до мінімуму переліку податкових пільг, залишивши такі лише у виняткових випадках під затверджені пріоритети структурної перебудови та щодо обмеженого кола товарів (робіт, послуг) особливого соціального значення. Це забезпечить додаткові надходження до бюджету та розширення переліку платників податків;

O забезпечення стабільних надходжень до бюджетів різних рівнів;

O досягнення суттєвого пом’якшення податкового клімату постійним зменшенням податкового тиску на вітчизняні підприємства-товаровиробники;

O стимулювання зростання випуску продукції вітчизняними підприємствами;

O створення повної і дієздатної правової бази оподаткування через прийняття Податкового кодексу України, вдосконалення чинного податкового законодавства, спрощення та узгодження його з нормами інших законодавчих актів.

Логіка економічного розвитку країни давно вже вимагає прийняття єдиного кодифікованого документа у сфері оподаткування — Податкового кодексу, який зміг би забезпечити зниження податкового тиску на підприємництво шляхом відміни безпідстав­них пільг і за рахунок цього розширення бази оподаткування, що в перспективі й приведе до зростання надходжень до бюджету і вирішення складних соціальних питань.

Проблема податкового тягаря на бізнес має два аспекти: його надмірність і нерівномірність. При надто високому рівні оподаткування у підприємств з’являється мотивація переводити свою діяльність у тіньовий сектор. Крім того, деякі підприємства (а інколи навіть цілі галузі і регіони) на відміну від інших користуються податковими пільгами. «Непривілейовані» підприємства не можуть конкурувати за таких умов і вимушені вести подвійну бухгалтерію, застосовувати інші форми ухиляння від оподаткування, лобіювати списання заборгованості тощо. Тому в проекті Податкового кодексу йдеться не про просте зниження податкових ставок та істотне скорочення переліку податків, хоча й ці заходи самі по собі дадуть позитивний ефект, а про комплекс радикальних заходів, спрямованих на стимулювання розвитку вітчизняного підприємництва та економічного розвитку країни взагалі. Слід зазначити, що прийняття Податкового кодексу дасть змогу не лише стабілізувати податкове законодавство на 5—10 років, а й уникнути багатьох вад економічного розвитку, виконати соціальні та інші зобов’язання перед українським народом, оскільки зрозуміло, що період перебування економіки в стані нестійкої стабільності не може тривати нескінченно довго.

Важливим кроком у напрямі поліпшення податкового клімату в Україні стало запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Слід зазначити, що понад 60 % малих підприємств, що мають право переходу на спрощену систему, вже здійснили цей перехід.

Згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. суб’єкти малого бізнесу можуть застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. До таких осіб належать: юридичні особи; суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн. Крім того, Указом передбачено перелік суб’єктів підприємницької діяльності, на яких він не поширюється (страхові компанії, банки тощо).

Суб’єкт підприємницької діяльності, юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

O 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із законом про ПДВ;

O 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Оплата єдиного податку звільняє підприємство від сплати таких податків:

O ПДВ (якщо обрано ставку податку 10 %);

O податку з прибутку підприємств;

O податку на землю;

O збору за спеціальне використання природних ресурсів;

O збору до Чорнобильського фонду;

O комунального податку;

O збору на обов’язкове соціальне страхування;

O збору на державне пенсійне страхування;

O збору у фонд зайнятості (хоча загальний фонд заробітної плати може бути звільнено від низки податків, тим не менш, кожен працівник повинен сплачувати податок на доходи фізичних осіб, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та збір у фонд зайнятості);

O збору на отримання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

O плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Згідно із Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», встановлення та скасування податків і зборів, ставки, механізми справляння податків визначаються виключно законами України. До цього часу питання спрощеної системи оподаткування законами України не визначено, не врегульовано й багато питань відшкодування ПДВ при переході підприємства на єдиний податок. Цьому сприятиме прийняття Податкового кодексу України.