Податкова система та податкова політика

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістом це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податкова політика - це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави.

Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами є податкова система.

За економічним змістом податкова система - це сукупність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установлених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів.

Функції податків зображено на рис. 3.17.

Рис. 3.17 - Функції податків

Джерелом оподаткування незалежно від об'єкта оподаткування є чистий дохід суспільства.

Об'єкт оподаткування - це кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для нарахування податків.

Об'єктами оподаткування є:

• дохід (підприємства або населення);

• майно (нерухоме і рухоме).

За механізмами формування податки поділяються на дві основні групи: прямі і непрямі.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів і поділяються:

•реальні — земельний; домовий; на цінні папери;

• особисті — прибутковий податок з населення:

- податок на прибуток корпорацій;

-податок на приріст капіталу;

-податок із спадщини і дарувань;

-майновий податок.

Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції:

• фіскальні монополії - індивідуальні;

- універсальні (податок з обігу);

-на додану вартість.

•Акцизи - на окремі види товарів.

• Мита за походженням: експортні; імпортні

- за цілями: фіскальні; протекціоністські; антидемпінгові

- за ставками: специфічні; адвалерні; змішані.

Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Оподаткування може бути: прогресивним, регресивним, пропорційним.

Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають максимуму (рис. 3.19).

Рис. 3.19 - Крива Лаффера

До основних факторів, що впливають на формування доходів Державного бюджету України належать:

- стан економічної кон'юнктури;

- недосконалість податкового законодавства;

- інституціоналізація тіньової економіки;

- низька фінансова дисципліна усіх суб'єктів господарювання;

- віртуальний перерозподіл власності;

- наявність значних пільг в оподаткуванні;

- криміналізація економічної діяльності;

- низька конкурентоспроможність продукції;

- нестабільність національної валюти;

- інфляційні процеси та інше.

Державні видатки як економічна категорія - це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Державні видатки поділяються:

• на дві групи за економічною класифікацією (за терміном використання);

• на чотири групи за функціональною класифікацією (за напрямом використання).

Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України.

Поточні видатки - це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Вони включають:

- видатки на товари та послуги;

- оплату праці працівників бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату;

- витрати на відрядження;

- оплату послуг бюджетних установ;

- трансфертні платежі органом державного управління тощо.

Капітальні видатки (видатки розвитку) - це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:

• капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення;

• фінансування структурної перебудови народного господарства;

• субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави.

Споживання в державному секторі:

> заробітна плата працівникам державного сектора;

> платежі за товари, які купуються для поточного споживання тощо.

Державні інвестиції:

> капітальні витрати (наприклад, будівництво доріг, портів та ін.).

Трансферти державному сектору:

> страхування на випадок безробіття;

> пільги ветеранам;

> допомога малозабезпеченим сім’ям.

Проценти по державних боргах:

> внутрішні позики;

> зовнішні позики.

На формування видатків бюджету в Україні в сучасних умовах впливають:

1. Економічна криза, яка спричиняє:

• зростання видатків на соціальний захист населення;

• зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектору від банкрутств, а не на інноваційну діяльність;

• зростання видатків на підтримку соціальної сфери.

2. Зростання монетизованого державного боргу, який зумовлює:

• зростання видатків на покриття державного боргу;

• витіснення інвестицій із сфери виробництва (ефект «витіснення»).

3. Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє виділення коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки по заробітній платі працівників бюджетних установ, стипендіях та інших соціальних виплатах.

4. Дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків по всіх статтях кошторисів на утримання апарату управління.

5. Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по процентах.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика базується на дії вбудованих стабілізаторів, які забезпечують природне пристосування економіки до фаз ділової кон'юнктури.

Автоматичні (вбудовані) стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.

До автоматичних (вбудованих) стабілізаторів належать:

а) автоматична зміна податкових надходжень при прогресивній системі оподаткування;

б) допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.

Дискреційна фіскальна політика - це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Основні засоби (інструменти) дискреційної фіскальної політики:

• зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами держави;

• зміна програм «трансфертного типу» (перерозподільчих);

• циклічні зміни рівня податкових ставок.

Дискреційна фіскальна політика в часі пролонгована, бо зміни структури державних витрат або ставок оподаткування передбачають тривале обговорення цих заходів у вищому законодавчому органі.

Дискреційна фіскальна політика з метою стимулювання сукупного попиту (AD) в період кризи передбачає цілеспрямоване свідоме складання державного бюджету з дефіцитом або зниження ставок оподаткування.

3.3.3