6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках СОТ

Глобалізація світової економіки, в тому числі і в продовольчій сфері, – об’єктивна реальність. Головна ідеологічна концепція, що висувається в процесі глобалізації, – лібералізація світової торгівлі, зниження мита й тарифів, вільний доступ експортної продукції у країни-імпортери, скорочення виробничих дотацій місцевому сільському господарству та забезпечення рівних умов для експортної та місцевої продукції.

Загострення у світі становища з продовольством у середині 70-х рр.., погіршення продовольчої ситуації в багатьох країнах, що розвиваються, величезний імпорт зерна Радянським Союзом – усе це вимагало від провідних західних країн певного компромісу інтересів та відпрацювання єдиної стратегії, створення організаційних форм і норм світових сільськогосподарських ринків. Ці питання були винесені на Уругвайський раунд GATT, який почався з 1987 р. і закінчився у 1993 р. Але до Уругвайського раунду країни підійшли з далеко неоднаковими позиціями. США як найбільший експортер, якого підтримували Канада, Австралія та рід інших країн, виступили з програмою повного зняття митних і тарифних захисних заходів та послідовної політики зниження, а потім і ліквідації прямих виробничих субсидій.

У цьому процесі СРСР не брав участі, відповідно його інтереси не враховувалися в ході переговорів. Після тривалих переговорів було знайдено компроміс, в основу якого було покладено ідеологію лібералізації світової торгівлі. У результаті значно посилилися позиції США. Країни, що підписали підсумкові документи, взяли на себе зобов’язання зі зниження імпортних тарифів, з відміни квот і обмежень на імпорт, а також зі зниження прямих виробничих субсидій сільському господарству, останнє з яких є найбільш спірним. З одного боку, для найбільш розвинутих країн за умов різко зростального виробництва та складнощів з реалізацією сільськогосподарської продукції прямі виробничі субсидії не мають колишнього важливого значення. Крім того величезний обсяг субсидій та підтримка сільського господарства здійснювалися за іншими каналами та статтями. З другого боку, країнам з низьким рівнем виробництва фінансове стимулювання сільського господарства життєво необхідне.

Подальший розвиток подій показав, що розвинуті країни, перш за все США та ЄС, тлумачать ці положення на свій розсуд. США у 2001 р. пішли на різке збільшення субсидій сільському господарству, а ЄС здійснює субсидування на тому самому рівні, що й до підписання документів Уругвайського раунду. ЄС також формально висловив згоду на зниження імпортного мита, що відіграє другорядну роль у зовнішньоторговельному регулюванні країн, що входять до союзу, повністю зберігаючи систему компенсаційних платежів та зборів, коли автоматично при імпорті сплачується збір, який дорівнює різниці між імпортною та експортною ціною, а при експорті виплачується аналогічна субсидія.

Японія в значній мірі зберегла протекціоністський режим і домоглася виведення з дії цієї міжнародної угоди ряду провідних галузей свого народного господарства.

Для країн, що розвиваються було зроблено кілька поступок для підтримки їх виходу на світові ринки. Було розроблено систему заходів з уніфікації стандартів товарів, правил світової торгівлі, контрактів тощо. Усе це вимагало багаторічних переговорів, які завершилися підписанням у квітні 1994 р. заключних документів Уругвайського раунду і статутних документів Мараккешської угоди в 1995 р., на основі чого було створено Світову організацію торгівлі. З прийнятих документів витікало, що процес лібералізації світової торгівлі для розвинутих країн забере шість, а для країн, що розвиваються, – десять років.

21. Звід основних положень угоди Уругвайського раунду із сільського господарства і статуту СОТ

Продовження табл. 21

Продовження табл. 21

Наведені положення фактично є нормами міжнародного права в галузі сільського господарства. Разом з тим дотримання правил хоча і носить обов’язковий до виконання характер, проте також визначається ступенем впливу окремих держав.

Наслідки від вступу до СОТ для країни визначаються перш за все рівнем її конкурентоспроможності. У 2004 р. Україна за рейтингом конкуренто-спроможності WEF обійшла Румунію, Болгарію і Сербію, хоча перемістилася в рейтингу вниз із 69-го на 71-ше місце (за рахунок розширення списку країн, у яких проводилося дослідження).

Згідно з дослідженнями WЕF в Україні й досі відсутні пер­спективи для зростання рівня конкурентоспроможності. Ця організація розраховує ще один показник-потенціал зростання конкурентоспроможності і публікує рейтинг країн світу відповідно до нього. У 2004 р. Україні в цьому рейтингу належало 86-те місце серед 102 країн, останнє серед країн Європи, хоча експерти WЕF у своєму звіті відзначили певні ознаки макроекономічної стабільності, що вплинуло і на підвищення рейтингу креди­тоспроможності.

У 2003 р. Україна посідала у рейтингу зростання конкурентоспроможності 84-те місце. Конкурентоспроможність аграрного сектора України оцінюється як низька: частка збиткових підприємств по роках відповідно становила у 1998 р. – 70 %, у 2000 р. – 35 %, у 2002 р. – 54 %, 2004 р. – 34 %, 2005 р. – 36,4 %.

22. Порівняльні позиції конкурентоспроможності України згідно з оцінками Світового економічного форуму (серед лідерів, країн з перехідною економікою та аутсайдерів)

У зв’язку з викладеним виникає питання про можливість зниження державної підтримки сільськогосподарського виробництва. Зі вступом до СОТ країна має зменшувати частку витрат на підтримку сільськогосподарського виробництва, що належать до «жовтого кошика», частка яких в Україні у 2005 р. становила (згідно із сумами, запланованими бюджетом) 66 % від усієї суми підтримки.

Група заходів так званої «зеленої скриньки» охоплює захо­ди державної підтримки сільського господарства, що не спри­чиняють неефективний розподіл ресурсів у аграрній сфері. Ці заходи не спрямовані на підтримку цін виробників.

Державні витрати в межах «зеленої скриньки» можуть здійснюватися у таких напрямах:

· наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

· ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;

· сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збиран­ня, обробку і розповсюдження ринкової інформації;

· удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;

· утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;

· забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробни­кам, удосконалення землекористування тощо;

· підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва (наприклад, виплати просто на основі статусу землевласника або виробника);

· сприяння структурній перебудові сільськогоспо­дарського виробництва (наприклад, виплати за про­грамами переміщення виробництва з аграрного сектора в неаграрний);

· охорона навколишнього середовища;

· програми регіонального розвитку (наприклад, виплати за програмами регіональної допомоги у депресивних регіонах).

Держава має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» у будь-якому необхідному обсязі залежно від можливостей свого бюджету. [31]

До заходів «зеленої скриньки» належать також субсидії, об­сяг яких становить менше ніж 5 % від вартості продукції (незал­ежно від того, чи вони орієнтовані на конкретний продукт, чи на все сільськогосподарське виробництво).

У державному бюджеті 2005 р. витрати, які можна кваліфікувати як витрати на заходи «зеленої скриньки» СОТ, були заплановані на рівні 1 190 696,5 тис. грн (з урахуванням витрат на земельну реформу і на наукові розробки в Українській ака­демії аграрних наук). У бюджеті, що розподіляється через Міністерство аграрної політики, заплановані витрати на заходи «зеленої скриньки» становлять 963 103,5 тис. грн.

Заходи «зеленої скриньки» – це 34 % у структурі дер­жавної підтримки сільського господарства коштами державного бюджету у 2005 р. У процесі набуття членства у СОТ в Україні спостерігається тенденція до зростання заходів «зеленої скринь­ки» у структурі державної підтримки сільського господарства.

Отже, переваги і загрози від вступу України до СОТ можна звести в умовний перелік.

Приєднання до СОТ має такі вигоди для України:

- отримання у відносинах з усіма країнами-членами СОТ режиму найбільшого сприяння, що важливо, перш за все, у випадках утисків прав України;

- вихід у міжнародний правовий простір і отримання захисту вітчизняних виробників на основі застосування норм і правил СОТ;

- доступ до механізму розв’язання торгових суперечок у межах СОТ;

- приведення українського законодавства і практики зовнішньоторговельної діяльності у відповідність з міжнародними методами регулювання торгівлі;

- розширення доступу вітчизняних підприємців до зовнішніх ринків унаслідок створення сприятливіших умов для інвестиційної співпраці;

- безпосередня участь у подальшій розробці норм, що регулюють міжнародну торгівлю.

Негативні наслідки приєднання до СОТ:

- неконтрольоване відкриття українського ринку;

- жорсткий зв’язок національного законодавства з правовими нормами СОТ і «зв’язування» митного тарифу;

- можливе різке скорочення прямого і непрямого субсидування з бюджетів усіх рівнів;

- відсутність гарантій відносно застосування до України обмежувальних антидемпінгових процедур;

- зниження митних бар’єрів і ослаблення стимулів для збільшення потоків іноземних інвестицій (згідно з загальним правилом, підтвердженим світовою практикою, у країни з несприятливим інвестиційним кліматом інвестиції в масовому порядку надходять тільки у разі можливості надходження до неї і товарів);

- падіння конкурентоспроможності українських підприємств на внутрішньому ринку через конкуренцію з іноземцями, а отже, спад власного виробництва і ще більше посилення сировинної спеціалізації вітчизняного виробництва;

- мінімізація масштабів прямого державного регулювання внутрішніх цін на енергоносії і транспортних тарифів, зближення їх зі світовими цінами, що потягне за собою зростання витрат на виробництво, особливо в енергомістких галузях;

- скорочення надходжень до бюджету через зниження митних зборів;

- обмеження свободи держави в галузі застосування тих чи інших заходів регулювання зовнішньоторговельної діяльності [32 – 33].