6.1. Сутність і завдання зовнішньоторговельної політики держави в аг­рарному секторі

Міжнародна торгівля в результаті відносних переваг стає засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати ефективність використання своїх ресурсів і отримувати більше товарів та послуг.

Глобалізація економіки світу зумовила значне зростання обсягів торгівлі загалом і сільськогосподарськими товарами зокрема. Так, за останні 20 років минулого століття обсяги торгівлі у світі зросли від 2,0 до 6,3 трлн дол. США, або більш як у три рази, а продовольчими товарами – від 220 до 429 млрд дол. США, або на 95 % [5]. Природно, що цей сегмент економічної діяльності дуже важливий для кожної без винятку країни.

Зовнішня торгівля чинить суттєвий вплив на економіку та внутрішній ринок держави, тому в системі державної політики цей аспект діяльності має важливе значення і потребує спеціального розгляду.

Теоретичною основою регулювання зовні­шньої торгівлі були і залишаються два взаємопротилежні про­цеси: перший – у формі вільної торгівлі, другий – протекціоніз­му, що передбачає захист і підтримку вітчизняних товаровироб­ників. Митні тарифи є реальними інструментами регулювання політики лібералізації або протекціонізму, а вільна торгівля – це політика, за якої митні органи не застосовують жодних обме­жень щодо торговельного обороту. Вільна торгівля стимулює конкуренцію, завдяки чому сві­това економіка ефективно використовує виробничі ресурси й може забезпечувати високий рівень добробуту людей. Лібералі­зація торгівлі характерна для країн з великими темпами економі­чного розвитку.

Протекціонізм як система економічних важелів, спрямова­них на обмеження імпорту з метою створення пільгових умов для вітчизняних товарів, сприяє зростанню вітчизняного виробницт­ва, проте, як правило, суперечить інтересам споживачів. Він спри­яє модернізації певних галузей, зайнятості населення, зміцненню обороноздатності країни, поліпшенню транспортної інфраструк­тури тощо.

На початковому етапі формування зовнішньоекономічної діяльності АПК України існував відносно сприятливий режим для імпорту. Ставки імпортного мита були у межах 0 – 5 %, а мак­симальний показник не перевищував 30 %. Унаслідок лібераліза­ції доступу товарів на внутрішній ринок відбулося перенасичен­ня продовольчого внутрішнього ринку імпортними товарами. У більшості міст частка імпортних товарів досягала 50 – 80 %, що призвело до банкрутства багатьох сільськогосподарських форму­вань, призупинки виробничої діяльності багатьох харчових і пере­робних підприємств. У багатьох з них виробничі потужності використову­валися на третину. Лише з 1996 р. держава почала запроваджува­ти заходи з обмеження імпортних поставок на територію України.

Світова організація торгівлі (СОТ), яка об’єднує 148 країн світу і охоплює понад 90 % обсягів світової торгівлі, є інституційною основою сучасної міжнародної торговельної політики на ґрунті узгоджених і прийнятих міжнародних правил, норм і нормативів. Україна завжди була серйозним конкурентом на світовому ринку аграрної продукції. Проте в умовах перехідного періоду, коли не сформоване економічне середовище, яке б відповідало ринковій економіці, сільське господарство як одна з немонополізованих і незахищених галузей, позбавлена регулювальної ролі держави, зазнало збитків і величезних утрат агроресурсного потенціалу. В умовах відкритості економіки при вступі до СОТ виникає загроза припинення аграрного виробництва, яке є неконкурентоспроможним порівняно з розвиненішими членами торговельного співтовариства.

Не тільки вітчизняний, але і світовий досвід переконують, що сільськогосподарське виробництво не може нормально функціонувати в умовах жорсткої конкурентної боротьби без державного та фінансового захисту на державному рівні. Специфіка сільгоспвиробництва вимагає виваженої державної політики протекціонізму для забезпечення ефективної діяльності за будь-яких умов. Ураховуючи світовий досвід і сучасний стан вітчизняної економічної сфери, причин, що призвели до ускладнень і кризових явищ, державна політика захисту і підтримки цієї життєво важливої галузі народного господарства повинна відбуватися у напрямі підвищення гарантій функціонування аграрного виробництва та продовольчої безпеки країни, забезпечення конкурентоспроможності продукції на власному і світовому ринках.

За розрахунками, для забезпечення прибутковості сільськогосподарського виробництва на рівні середньої норми по народному господарству (1,7 % до функціонування власного капіталу) мінімальна щорічна пряма підтримка аграрного сектора повинна становити 13,5 млрд грн, у тому числі на фінансування цільових програм і першочергових заходів – бюджетна – 3,5 млрд грн і позабюджетна підтримка цін до рівня еквівалентних – близько 10 млрд грн.

За розрахунками спеціалістів ННЦ ІАЕ УААН, на відтворення матеріально-технічної бази сільського господарства та забезпечення технічними засобами галузі до рівня технологічної потреби необхідно виділяти близько 15 млрд грн щорічно. Загальна потреба в коштах для підтримки аграрного сектора становить близько 30 млрд грн у середньому на рік. Тому за активної участі держави необхідно створити такі передумови вступу України до СОТ, за яких сільськогосподарські товаровиробники мали б можливість щорічно одержувати прибуток на рівні 10 млрд грн. За таких умов товаровиробники могли б самостійно закуповувати потрібні їм технічні засоби.

Із вступом до СОТ Україна має привести свою політику у відповідність із правилами та вимогами цієї організації. Але передусім повинні бути здійснені заходи щодо підвищення конку­рентоспроможності продовольчої продукції, забезпечення реаль­ного економічного зростання аграрної галузі та захисту вітчизня­ного ринку від небажаного імпорту. За підрахунками, унаслідок слабкого державного захисту вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, недостатньої дії ринкових законів і механізмів, відставання в технологіях виробництва і конкурентоспроможності продукції від світових зразків можливі втрати на­ціональної економіки близько 15 млрд грн на рік. Ще більшої руйнації в аграрній сфері можуть зазнати неконкурентоспромож­ні виробництва й галузі, що негативно вплине на продовольчу та національну безпеку країни. Із вступом у СОТ аграрний ринок України повинен бути захищений так само, як і ринки членів цієї організації (крім тарифів і тарифних квот – право на впрова­дження спеціальних охоронних заходів з обмеження імпорту).

Зовнішньоторговельне регулювання країни орієнтується на такі завдання:

· ефективна інтеграція у світовий ринок галузей АПК, вступ до СОТ на умовах, що не припускають дискримінацію вітчизняних товаровиробників;

· прийняття протекціоністських заходів тимчасового характеру для захисту прав та інтересів вітчизняних товаровиробників сільськогосподарської продукції та продовольства, виробництво яких може повністю забезпечувати потреби країни;

· використання гнучких імпортних митних тарифів;

· стимулювання експорту вітчизняної агропродовольчої продукції за умов стабільності її внутрішнього ринку;

· удосконалення митного контролю;

· створення максимально наближеної до міжнародних стандартів системи сертифікації й атестації агропродовольчої продукції з видачею визнаних за кордоном сертифікатів якості;

· максимально можлива гармонізація аграрної політики з країнами СНД з урахуванням створення спільного аграрного ринку;

· орієнтація державних дипломатичних торговельних представництв за кордоном на залучення передових технологій та пошук ринків збуту для вітчизняної продукції [6].