БАНКІВСЬКА СИСТЕМА: ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Банківська система — законодавчо визначена та структуро вана сукупність різноманітних видів банків, які виконують всі базові та інші операції на фінансовому ринку. До банківської діяльності можна віднести комплекс з трьох посередницьких операцій:

- приймати грошові кошти від клієнтів на вклади та депозити;

- надавати клієнтам позички і створювати депозитно-кредитну емісію платіжних засобів;

- здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визна­чальною економічною ознакою банківської системи. Названі опе­рації є базовими, які притаманні лише для банківської системи, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс операцій, є банківським інститутом.

Виконуючи базові операції банки приймають участь у реаліза­ції грошово-кредитної політики держави. Це визначає особливу

відповідальність кожного банку за стан економіки, оскільки будь- яка невиважена зміна маси грошей може призвести до порушення ринкової рівноваги. Тому потрібна особлива система нагляду і контролю, щоб поставити їх діяльність по продукуванню грошової маси в певні межі (відповідно закону грошового обігу), достатні для нормального розвитку економіки.

У дійсності банківські інститути, крім базових, можуть викону­вати й багато інших операцій на фіксованому ринку. Такі банки прийнято називати універсальними. Якщо ж посередник фінан­сового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів (парабанків).

Банківська система формується не внаслідок механічного по­єднання окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певпе місце кожному виду банків. Ось чому закон про банки повинен однозначно визначи­ти, що таке банк, і чітко окреслити межі і правила банківської діяльності.

Банківська система в ринковій економіці виконує такі основні завдання:

- здійснює державний нагляд і регулювання банківської діяльності з метою забезпечення сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

- забезпечує збалансованість попиту і пропозиції па фінансовому ринку. Для цього банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише власними комерційними інтересами (отримання прибутку), а й вимогами банківської системи.

Банківська система у ринковій економіці функціонує на основі певних умов, які представлені на рис. 10.1.

Характер і умови функціонування банківської системи кожної країни визначаються законодавчо і відрізняються певними особли­востями, оскільки їх формування відбувалося у різних історичних умовах, у різні періоди розвитку національних економік. Разом з тим існують певні загальні ознаки, які властиві всім банківсь­ким системам, що функціонують в ринковій економіці. До них можна віднести:

- дворівнева побудова банківської системи;

- розмежування функцій центральних емісійних та всіх інших банків;

-наявність законодавчо встановленої системи обмежень, страхування ризиків, нагляду і контролю банківської діяльності;

- створення інфраструктури фінансового ринку та міжбанківського призначення.

Дворівнева побудова властива усім банківським системам, які функціонують в умовах ринкової економіки. На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків), об’єднаних спіль­ними цілями і завданнями. Такій установі держава надає статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все, — підтримання сталості національних грошей та забезпечення стабільності функціонування всієї банківської сис­теми. Центральні банки мають монопольне право емісії грошей та організацію грошового обігу в країні. Масштаби та характер втручання центральних банків у діяльність інших кредитних установ залежать від стану економіки, інфраструктури банківської системи, фінансового ринку і, звичайно, від наявності соціально- економічних та політичних обставин.

Другий рівень банківської системи становлять комерційні бан­ки, які виконують широкий спектр операцій на фінансовому ринку, а також спеціалізовані банківські установи, які виконують лише частину базових операцій та надають обмежене коло фінан­сових послуг, відповідно до яких визначено сферу їхньої спеціа­лізації. Так, банківську систему розвинутих країн представля­ють інвестиційні, іпотечні, кооперативні банки та інші кредитні установи.

На відміну від центрального комерційні банки покликані об­слуговувати економічних суб’єктів (учасників фінансового ринку): фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме комерційні банки обслуговують економіку відповідно до задач, що виплива­ють з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому ко­мерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи, вершиною піраміди, якої є центральний банк (рис. 10.2).

За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і горизонталі.

По вертикалі — це відносини підпорядкування між централь­ним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі — це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Банки другого рівня, відносно один одного, є економічно само­стійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на фінансовому ринку. Вони виступають юридично і економічно відокремленими суб’єктами підприємницької діяльності на комер ­ційних засадах, самоокупності заради одержання прибутку.

Наявність законодавчо встановленої системи обмежень, стра­хування, нагляду і контролю банківської діяльності — друга визна­чальна ознака банківської системи країн з ринковою економікою.

Об'єднання всіх банків у систему як самостійну структуру має певне організаційно-правове оформлення. Всі комерційні банки зобов'язані зберігати свої вільні резерви (кошти) на рахунках в центральних банках, а останні мають право контролювати і регу­лювати рух коштів по цих рахунках.

Організаційно-правовою ознакою банківської системи є зако­нодавче розмежування прав і обов'язків кожної ланки, а також обмежене коло дозволених операцій. Наприклад, у США та Япо­нії заборони стосуються операції з цінними паперами, нерухоміс­тю, страхування від банківських ризиків. У більшості європейсь­ких країн такі обмеження відсутні і комерційні банки можуть надавати необмежений спектр банківських послуг. Тенденція до універсалізації банків, диверсифікації їх операцій є доміную­чою у світі. Такий підхід дає можливість банкам знижувати не­гативний вплив кризових явищ та банківських ризиків.

У багатьох країнах центральному банку надане право ліцензу­вання банківської діяльності, право встановлювати економічні нормативи щодо діяльності комерційних банків, здійснювати нагляд і контроль за банками. З другого боку, обмежують права центральних банків безпосередньо втручатися у комерційну діяль­ність банків; забороняють їм обслуговувати суб'єктів господарю­вання та займатися комерційною діяльністю.

У банківському законодавстві багатьох країн проявляється тенденція до посилення нагляду і регулювання діяльності банків, Що пояснюється винятково важливою їх роллю в економічному Житті, зокрема, в стабільності і надійності банківської системи. В ряді країн нагляд і контроль за діяльністю банків здійснюють як центральні банки, так і спеціально створені для цього держав­ні органи. Водночас істотний вплив на функціонування банківсь­кої системи справляє й інша тенденція — дерегулювання фінан­сових ринків. Маються на увазі законодавчі акти, спрямовані на пом'якшення чи відміну обмежень у банківській діяльності. Лібералізація умов діяльності банків та інших кредитних інсти­туцій охопила в різній формі з різною інтенсивністю США, Анг­лію, Японію та інші країни. Цей процес призвів до подолання національних кордонів, фінансових ринків та посилення банків­ської конкуренції у сфері фінансово-кредитного обслуговування клієнтів. Загострення конкуренції має місце не лише всередині банківського сектора, а також між банками та небанківськими кре­дитно-фінансовими установами, які конкурують з банками на фінансовому ринку.

Однією з найважливіших тенденцій у банківській сфері є глобалізація (інтернаціоналізація) банківської справи. Йдеться про поширення сфери діяльності великих банків за межі націо­нальних кордонів, створення транснаціональних банків (ТНБ).

Для банківських систем всіх країн властива і така ознака, як створення специфічної інфраструктури міжбанківського призначен­ня, яка забезпечує координацію та об’єднання зусиль банків при виконанні окремих операцій на фінансовому ринку. Мова йде про створення мережі міжбанківських центрів (розрахункових та клі­рингових центрів, валютних бірж, фондових ринків). Важливим елементом є створення міжбанківських страхових та резервних фондів тощо.

10.2.