МЕТОДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Як уже було сказано, за сучасних умов принципово змінився підхід до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування суб’єктів. Це означає, що акценти в механізмі надання позик змістилися з вибору об’єкта на оцінку суб’єкта угоди.

Комерційні банки, виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі та погашення, методи конт­ролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. У світовій банківській практиці найбільш поши­реними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт.

Кредитна лінія — це юридичне оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту.

За формою кредитна лінія — це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмі­рах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов’язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фі­нансовий стан клієнта істотно погіршав і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією.

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля під­тримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20-30% від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий про­цент (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого “періоду очи­щення” — 30-60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змоги “очистити” лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і ба­жання зберегти зв’язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Найпоширенішими є сезонна та поновлювана кредитні лінії.

Сезонна кредитна лінія (seasonal of credit) відкривається банком за умови, коли фірмі періодично бракує обігових коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від про­дажу продуктів виробництва. Погашення боргу й процентів здійс­нюється одноразово. Ризик банку за відкриття сезонної кредитної лінії полягає у небезпеці непогашений кредиту, зумовленій рап­товим спаданням попиту, зниженням цін, неврожаєм тощо. Ось чому, як правило, банк вимагає забезпечення такої кредитної лінії власністю позичальника.

Револьверний кредит. Револьверний, або автоматично понов­люваний, кредит — це позичка, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.

Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкри­вається банком, якщо позичальнику постійно бракує обігових коштів, необхідних для підтримування неперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покри­вати потребу в обіговому капіталі, яка постійно збільшується. Термін такої позики, звичайно, виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову по­зику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Часто револьверний кредит може переглядатись щодо терміну його пога­шення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється хвилеподібно, на позичковому рахунку завжди є непогашений за­лишок, який може бути постійним джерелом формування обігових коштів. Саме тому цей кредит часто образно назива­ють “вічнозеленою” позичкою.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про віднов­лення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позички; напрям її використання; ставку процентів; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позички; інші умо­ви. Позичальник зобов’язується за час дії угоди одержати позич­ку в межах визначеної суми та використати її за цільовим при­значенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нарахо­вуються на невикористану частину позички.

Револьверний кредит, як правило, є незахищеним, тому його відкривають фінансово надійним позичальникам. Цей метод кре­дитування інколи відносять до бланкових кредитів. Кредито­спроможність клієнта визначається на підставі бухгалтерського балансу та фінансового звіту про доходи й витрати фірми. Банк розглядає грошові потоки фірми й ліквідні активи як джерело повернення кредиту.

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Пер­шим є потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною банківського зобов’язання тримати лінію чинною. Ціна залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної части­ни, і, крім того, від репутації позичальника, різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка процентів, що сплачуються за позичений капітал. Як правило, усі кредитні лінії мають змінні ставки процентів, котрі базуються на ставках грошового ринку, плюс премія за ризик.

Отже, кредитна лінія — це гнучкий механізм короткостро­кового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в обігових коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних (сезонних) витрат. Вигідність кредит­ної лінії в тому, що клієнт має доступ до необхідних йому кредит­них ресурсів, але сплачує процент лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше — на рік. Більшість із них забезпечує клієнту три­валі зв’язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації процентні ставки, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну про­лонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів, чи, як кажуть, мати “ліквідну подушку’".

Методи кредитування охоплюють також форму позичкового рахунка, яка використовується для видачі й погашення кредиту залежно від потреби клієнта та інтересів банку. Клієнтові може бути відкритий:

контокорентний (розрахунково-позичковий) рахунок; спеціальний позичковий рахунок;

звичайний (простий) позичковий рахунок.

Контокорент. За умов ринкової економіки класичним методом кредитування є контокорент — поточний рахунок. З метою при­скорення платежів банк за дорученням клієнта бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобов’язаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (роз­рахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються всі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських позичок, а за кредитом — грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він стосовно банку є кре­дитором. І навпаки: дебетове сальдо свідчить про залучення в обіг банківського кредиту. Отже, контокорент — це договір про взаєм­не кредитування.

Контокорент — активно-пасивний рахунок, за яким банк ви­значає граничну суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування, тобто визначенню максимально допустимого роз­міру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються проценти або на користь клі­єнта, або на користь банку, причому в останньому випадку — за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім про­центів банки нараховують також комісійні за послуги. По закін­ченні контокорентного періоду (квартал, півріччя) сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг клієнта. Такі взаємовідносини банк може будувати тільки із платоспроможним клієнтом, з’ясувавши зазда­легідь його фінансовий стан і репутацію.

За своєю суттю контокорентний кредит — це визначена банком кредитна лінія (ліміт),, з якої у разі потреби може скористатися

клієнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встанов­люється індивідуально і залежить від його фінансового стану, обігових коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах кредитної лінії позичальник отримує широ­ку можливість маневрування обіговими коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним ре­зервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальни­ком повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації:

- коли запропонованого кредиту (тобто ліміту) не вистачає для по­криття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів без укладення додат­кової угоди;

- коли дебетове сальдо па контокорентному рахунку постійно пере­вищує ліміт кредитування, банк з’ясовує причини такого відхилен­ня і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За користу­вання позичкою понад встановлений кредитною лінією розмір клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит іще дорожчим.

Такий режим використання контокорентного кредиту має прин­ципове значення для клієнта, оскільки передчасне відкликання банком кредиту може спричинити різке погіршення фінансового стану клієнта, спровокувавши ланцюг неплатежів.

Овердрафт. Комерційні банки у країнах із розвинутою ринко­вою економікою, особливо англійські, практикують надання кре­диту у формі овердрафту, який можна розглядати як особливий вид контокоренту. Він полягає в тім, що банк допускає тимчасо­ву наявність дебетового сальдо на розрахунковому (поточному) рахунку клієнта.

Овердрафт — це метод кредитування, за якого банк у межах Узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку: в резуль таті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійс­нюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

За змістом овердрафт є розрахунковою кредитною операцією, що дає банку дохід у вигляді процентів за користування кредит­ними ресурсами та комісійних. Правом на отримання овердраф­тного кредиту користуються клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір.

На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Для проведення цієї кре­дитної операції клієнту, крім розрахункового, відкривають позич­ковий рахунок. Овердрафт обслуговується так: якщо сума плате­жу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує зали­шок коштів на розрахунковому рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Робиться проводка: дебет позич­кового рахунка — кредит розрахункового рахунка. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж бан­ком не проводиться.

Нарахування платежів за користування кредитними ресурсами починається від часу списання суми овердрафту з рахунка клієнта і завершується в момент повного погашення заборгованості кош­тами, зарахованими на позичковий рахунок.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних діло­вих взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформо­ваність банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього. Автоматичне сформування позичкової за­боргованості та невизначеність об'єкта кредитування характери­зують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори укладаються здебільшого із клієнтами, яких можна віднести до категорії “елітних”.

Разовий кредит. Разовими називаються кредити, рішення про надання яких приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта.

Найбільш поширені у вітчизняній практиці цільові коротко­строкові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фірми, які не мають розрахункових рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обґрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках — угоди з постачальниками й покупцями. В обґрунту­ванні слід зробити розрахунок необхідної суми кредиту та вказати джерела погашення позички. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка позичальника. Кре­дит оформляється терміновим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, по закінченні строку користування позичкою, або поступово періодичними внесками позичальника (щомісяця, щокварталу).

Найпростішою формою кредитування є позичка з разовим по­гашенням — дисконтна позичка, її часто надають позичальникам, які бажають започаткувати власний бізнес. За дисконтної позички ставка процента є (фіксованою, оскільки необхідно відрахувати певну суму відсотків іще на початковій стадії надання кредиту). На практиці механізм сплати позички такий: позичальник одер­жує позичку з утриманням її ціни, а в кінці періоду сплачує номі­нальну вартість позички. Наприклад, розмір позички становить 500 тис. гривень, норма процента — 12%, позичальник отримає лише 440 тис. гривень, а борг становитиме 500 тис. гривень. Банк має також право вимагати від позичальника попередньої оплати ціни за користування позичкою, в такому разі наприкінці терміну він сплачує лише фактично отриману суму кредиту.

Ломбардний кредит передбачає заставу майна або прав, які можна легко реалізувати. Така застава є гарантією повернення кредиту.