ПОПИТ НА ГРОШІ

Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. Йдеться про визнання тієї частки багат­ства, яку індивідууми мають намір зберігати у грошовій формі.

Сутність попиту на гроші спирається на методологію “кемб­риджського рівняння” кількісної теорії грошей (касових залишків):

Md = k ? PQ.

Дж. Кейнс, розглядаючи попит на гроші, застосував дану фор­мулу як методологію оцінки попиту на гроші у вигляді однієї з різних форм багатства. Тобто на думку Дж. Кейнса, суть попиту полягає у прагненні індивідуумів зберігати певну частину багат­ства у грошовій формі як запасу грошей на певний момент часу. При цьому гроші потрібні як представницька вартість, для за­доволення поточних потреб (трансакцій) і володіння активами в майбутньому, тобто гроші використовуються як засіб нагро­мадження вартості.

Поняття попиту на гроші. Попит на гроші слід розглядати як запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент.

Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб’єкти, то попит на гроші можна трактувати як їх бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфе­лів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Проте кожний індивідуум може задовольнити свій.попит на гроші й іншим шляхом, наприк-

лад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема: цінні папери, автомобілі чи квартиру, а виторг помістити у формі касового залишку. Це зна­чить, що попит на гроші має відносно самостійні джерела задоволення. Отже, в міру збільшення обсягів багатства зростає попит на гроші, який, у свою чергу, розширює економічні межі емісії грошей (монетизації економіки). Такий (портфельний) під­хід до визначення попиту на гроші був сформульований Дж.

Мета накопичення грошей випливає з їхніх функцій як засобу обігу і засобу нагромадження вартості (багатства). У першому випадку метою є створення запасу платіжних засобів для задово­лення поточних потреб економічних суб’єктів у придбанні мате­ріальних благ; у другому — накопичення грошей як капіталу, як форм багатства, що спроможна забезпечувати власникові дохід у вигляді альтернативної вартості — позичкового процента.

Відповідно до вказаних цілей виділяються три групи мотивів попиту на гроші:

1. Трансакційпий мотив визначає потребу в грошах, пов'язану з не­обхідністю їх використання в якості засобів обігу і платежу, що пов'язано з необхідністю обслуговування поточних господарських операцій, що забезпечують реалізацію ВВП.

2. Застережний мотив визначає попит па гроші для покриття неперед­бачених витрат, пов’язаних із певними нерегулярними платежами або придбання товарів і послуг у майбутньому. Два останні мотиви в основному пов’язані із функцією грошей як засіб нагромаджен­ня вартості.

Таким чином, сукупний попит на гроші складається з двох частин:

1) попит па гроші для задоволення поточних потреб (трансакційпі);

2) попит па ліквідні активи, тобто як засобу нагромадження вартості (багатства).

У першому випадку гроші нагромаджуються з метою створен­ня запасів платіжних засобів, достатніх для задоволення поточ­них потреб у товарах і послугах (трансакційний запас). Розмір

I -т Illl..- Il T '

цього запасу визначається поточною (операційною) касою. Такі ⅛ потреби в грошах забезпечуються через агрегат M₁ і пов’язані J здебільшого з обсягом поточних операцій або номінальним BBlI. J

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігай- ⅛ ня грошей у формі касових залишків. Оскільки активи у грошовій формі, як правило, не приносять доходу, проте не є ризиковими. Звичайно, зберігаючи гроші “на руках” власники втрачають до­ходи, які називають “альтернативною вартістю зберігання”, вели­чина якої залежить від норми процента, отриманого від володіння фінансовими активами.

Друга частина попиту на гроші формує постійний (тривалий) запас грошей як форму багатства, що призначена для здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів і зводиться до нагромадження ліквідних активів. Ця частина попиту залежить від дохідності активів і насамперед від норми процента, який склався на фінансовому ринку. Ця частина попиту зводиться до поняття “портфеля”, який означає структуру певного набору цін­них паперів або інших ліквідних активів, що показує, як і в яких формах раціональні інвестори вкладають своє багатство в еконо­міку. Важливим є правило диверсифікації портфеля у різні види активів: “не кладіть усі яйця в один кошик”. З двох видів акти­вів, що приносять однакові доходи, інвестори обирають безпечні­ший. А ризикові вклади будуть робитися лише тоді, коли прино- ситимуть достатньо високий дохід.

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші. Попит на гроші залежить від таких економічних змінних: рівня цін (ін­фляції) (P), реальних доходів (Q) і норми процента (г). Звідси функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати:

, Md = f(P,Q,r).

Попит на гроші значною мірою залежить від величини ВВП або P.Q. Підвищення рівня BBIl збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх виконання додаткової кількості грошей (запасу грошей). Цю залежність можна формалізувати як:

Md = f(P,Q),

де Q ~ фізичний обсяг ВВП;

P - рівень цін.

Отже, зміна обсягу ВВП визначається двома самостійними чинниками — динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одно­го. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмін­ному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами.

Номінальний попит, тобто номінальна кількість необхідних в економіці грошей, змінюється слідом за зміною цін. Якщо всі ціни, а значить номінальні доходи, подвояться, то потрібно буде просто подвоїти значення відкладення вартості (грошові залиш­ки). Зрозуміло, що відповідно подвоїться і номінальний попит на гроші.

Завжди, коли відбувається зміна рівня цін, а реальні доходи залишаються незмінними, для того, щоб зберегти свою купівельну спроможність, повинні змінити відповідно розмір своїх номіналь­них залишків грошей. Цей висновок можна сформулювати так: попит на гроші — це попит на реальні грошові залишки, або, іншими словами, це величина грошових залишків, визначена з урахуванням їхньої купівельної спроможності.

Як правило, попит на гроші визначається потребою в реаль­них грошових залишках, що є свідченням зв'язку між грішми та інфляцією.

_.. номінальні грошові залишки

Реальні грошові залишки - ----------------------------------------------------------------- :-------- : *

рівень цін

Із рівняння видно, що обсяг реальних залишків грошей може змінюватися внаслідок зміни як номінальних грошових залишків, так і рівня цін. Якщо обсяг ВВП фіксується на попередньому рів­ні, а ціни зростають, попит на гроші змінюється адекватно показ­никові дефлятора ВВП: зростання цін призведе до збільшення Md. У цьому випадку відбивається прагнення суб’єктів ринку збе­регти реальний касовий залишок постійним. Коли ж реальні дохо­ди (ВВП) економічних агентів скорочуються, обсяги господарсь­ких операцій і потреба в грошах зменшуються. Тому, якщо гро­шова пропозиція витримується на постійному рівні, в умовах падіння реального BBII наслідком такої політики буде дефляція.

Із сказаного витікає, що зміни в індексі цін (P), за адекват­ності інших умов, не впливають на величину попиту на реальні грошові залишки. Тому функція попиту на гроші залежить пере­важно від реального ВВП і номінальної норми процента.

Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заоща­дження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в аль­тернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо), або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, іцо заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки, лю­ди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що пере­буває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та ви­год. У зв’язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого

залежить від норми процента, що в економічній теорії тракту­ється як показник альтернативної вартості заощадження грошей.

Функціональну залежність попиту на гроші від рівня процент­ної ставки покажемо на рис. 5.6.

На рисунку показано, що сукупний попит на гроші складаєть­ся з двох частин: трансакційного (операційного) M₁ — функції від доходу (Q) і попиту на портфельні активи M₂ — функції від норми процента (г):

Крива Md, що похила донизу, показує залежність попиту на портфельні активи від процентної ставки: за інших незмінних умов, коли зростає ставка процента, попит на гроші знижується. Причому, крива Md не пересікає ні осі ординат (частина грошей завжди перебуватиме у формі готівки завдяки трансакційному попитові, якою не була б високою процентна ставка), ні осі абсцис (за низького рівня процентних ставок спрацьовує ефект “пастки ліквідності” — можливості вільної конвертації менш ліквідних активів у більш ліквідні).

Аналіз чинників, що визначають параметри попиту на гроші можна узагальни™ в табл. 5.1.

Таблиця 5. /

Попит на гроші

Із таблиці 5.1 можна виділити три аспекти попиту на гроші:

- по-перше, зростання динаміки ціп залишає незмінним реальний попит па гроші, включаючи при цьому пропорційне збільшення попиту па номінальні грошові залишки;

- по-друге, зростання альтернативної вартості збереження грошей зменшує попит па реальні грошові залишки;

- по-третє, більш високий рівень доходів збільшує попит па реальні грошові залишки.

Ці три аспекти попиту на гроші вважаються важливим напря­мом проведення монетарної політики.

5.5.