Мотиваційна теорія Ф. Тейлора.

Відомим прихильником вчення А. Сміта про економічний мотив діяльності людини був «батько нау-

176

>>>177>>>

кового менеджменту» Фредерік Тейлор (1856-1915). У своїх роботах, опублікованих у 1890-1915 pp., Ф.

Для підвищення заробітної плати і зниження затрат Ф. Тейлор пропонував:

а) кожному робітнику по можливості доручати виконання найбільш складної роботи, яку він спроможний виконувати; ця робота має максимально відповідати його умінням і фізичним даним;

б) кожного робітника слід стимулювати так, щоб його виробіток досяг рівня найкращого виробничого працівника того самого розряду;

в) кожному робітникові, який досяг найвищих показників для працівників тієї самої кваліфікації, слід доплачувати залежно від характеру роботи надбавку від 30 до 100 % порівняно із середнім заробітком робітників цього ж розряду.

Основний наголос Тейлор робив на останньому пункті і у зв'язку з цим рекомендував відрядну сплату праці як засіб мотивації, що спонукає першокласного працівника докладати додаткових фізичних і розумових зусиль.

Крім того, Ф. Тейлор сформулював правила ефективної діяльності:

1) великий денний урок (норма);

2) нормальні умови праці (не економити на опаленні, освітленні приміщення і т. ін.);

3) висока плата за виконаний урок;

4) зниження оплати на випадок невиконання уроку;

5) урок має бути збільшений настільки, щоб його міг виконати тільки першокласний працівник.

Приклад. Спочатку робітники обточували 4—5 шт. стальних виробів з оплатою 97 копійок за штуку. Потім норму збільшили до 10 шт., а розцінка стала 68 копійок за штуку. У разі невиконання норми розцінка знижувалась до 49 копійок за штуку.

На фабриках, де головним інженером працював Ф. Тейлор, усі уроки спеціально збільшували настільки, щоб лише до 20 % робітників (а то і менше) могли їх виконувати.

177

>>>178>>>

Тейлор писав, що на основі численних експериментів у поєднанні зі старанними спостереженнями за життям робітників йому вдалося встановити, що якщо робітникам задають суворо визначений урок, який потребує більшої затрати праці з їх боку, і платять їм на 60 % більше звичайного заробітку, то це підвищення оплати не тільки зумовлює зростання їх добробуту, але й покращує їх самих в усіх відношеннях. Мається на увазі, що робітники ведуть кращий спосіб життя - роблять заощадження і працюють більш напружено. Але в тих випадках, коли вони одержують більше 60 % надбавки до звичайної заробітної плати, багато з них починають працювати нерегулярно і втрачають міру відповідальності.

Найбільший недолік системи стимулювання Ф. Тейлора полягає в тому, що у своїх узагальненнях він стверджував, нібито поведінка робітника як об'єкта управління обумовлюється тільки економічними мотивами. У результаті це призвело до того, що не враховували психологічні аспекти у формуванні ставлення людини до своєї роботи, а також не повною мірою враховували значення фізіологічних чинників продуктивності праці. Установлена диференціація оплати праці залежно від виконання норм виробітку по суті є штрафною системою оплати праці, за якою штрафують не лише слабких, але й середніх робітників. Ф. Тейлор фактично ігнорував блага самого робітника, зосереджуючи увагу тільки на користі підприємців, обґрунтовуючи вигідні для них максимальні розміри матеріальної винагороди за хорошу роботу. Він критикував підприємців, вказуючи, що багато з них призначають відрядну оплату, значно вищу за ту, що необхідна для досягнення найвищої продуктивності.