Бюджетна система України

Кожна країна має свою бюджетну систему, яка являє собою сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, що грунту­ється на економічних відносинах і правових нормах, побудовану з урахуванням державного й адміністративно-територіального устроїв.

Бюджетна система України складається з:

- державного бюджету;

- місцевих бюджетів, якими визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів

у містах та бюджети місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, селиш, міст та їх об'єднань).

Зведений бюджет України містить у собі показники Державно­го бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя й використовується для аналізу та прогнозування економічного й соціального розвитку держави.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року й закінчується 31 грудня того ж року.

Центральною ланкою бюджетної системи є державний бю­джет - централізований фонд грошових ресурсів, які уряд країни використовує для виконання своїх функцій.

Із практичної точки зору, державний бюджет являє собою рі­чний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Проект бюджету щорічно розробляється урядом, обговорюється та затверджується парламентом, а по завершенні бюджетного періоду виконавча влада звітує про його виконання перед парламентом. Правильність та ефективність використання бюджетних коштів контролює Рахункова палата парламенту.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Держав­ною казначейською службою України таких функцій:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бю­джетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень у разі зарахування на­дходжень, узяття зобов'язань і проведення платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про вико­нання державного бюджету.

Структура бюджету складається з доходної та видаткової частин.

Доходи бюджету формують:

1) податкові надходження (податки, збори, рентна плата за природні ресурси, мито й інші обов'язкові платежі);

2) неподаткові надходження (доходи від власності та підпри­ємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, надхо­дження від штрафів і фінансових санкцій, кошти від продажу конфіскованого майна та ін.);

3) доходи від операцій з капіталом (доходи від продажу дер­жавного майна);

4) офіційні трансферти (кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, ор­ганів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі);

5) внески до цільових бюджетних фондів (наприклад, Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Фонд соціаль­ного захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища тощо).

У Державному бюджеті України на 2017 р. податкові надхо­дження склали 83,4 % усіх доходів, неподаткові надходження - 14,3 %, а інші доходи (цільові фонди, офіційні трансфери, операції з капіталом) - 2,3 %.

Видатки бюджету показують напрямки й цілі бюджетних ви­плат:

1) соціальні трансферти;

2) фінансування бюджетного сектору економіки (освіта, охо­рона здоров'я, наука, культура, спорт, правоохоронні органи тощо);

3) національна оборона;

4) утримання апарату управління;

5) фінансування розвитку економіки;

6) виплата процентів за державним боргом.

У 2017 р. в Україні на соціальний захист і соціальне забезпе­чення витрачалося 21,8 % бюджетних коштів, на виконання зага­льнодержавних функцій - 18,4 %, на здійснення економічної дія­льності - 5,4 %, на оборону та безпеку - 8,6 %, на освіту - 4,4 %, на охорону здоров'я - 1,7 %, на охорону навколишнього середовища - 0,5 %, на міжбюджетні відносини - 29 %.

Виплати з державного бюджету можуть здійснюватися у таких формах:

- асигнування - видатки на утримання підприємств та уста­нов бюджетного сектору економіки;

- субсидія - державна допомога, що надається юридичним або фізичним особам і має форму, відповідно, фінансової допомо­ги чи відшкодування втрати доходів;

- субвенція - державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

- дотація - допомога підприємствам, організаціям та устано­вам для покриття збитків із метою їх підтримки.

Доходів бюджету має вистачати на покриття його видатків. Однак можуть виникнути такі бюджетні дисбаланси:

- профіцит, коли доходи бюджету перевищують його видатки;

- дефіцит, коли видатки бюджету перевищують його доходи.

Ухвалення Державного бюджету України або місцевих бю­джетів на відповідний бюджетний період із дефіцитом дозволяєть­ся у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Економічно безпечною є величина бюдже­тного дефіциту, що не перевищує 3 % ВВП відповідного року.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внут­рішні та зовнішні запозичення, а також вільний залишок бюджет­них коштів. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівнова­ги. Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України (ст. 15 Бюджетного Кодексу України).

Унаслідок фінансування дефіциту бюджету за рахунок запо­зичень формується державний борг - накопичена сума позичених урядом коштів.

Державний борг складається з таких елементів.

1. Внутрішній борг:

- монетизований борг - заборгованість за випущеними й не по­гашеними внутрішніми державними позиками;

- немонетизований борг - невиконані зобов'язання, передбачені чинним законодавством (виплата заробітної плати, пенсій, матері­альної допомоги тощо) та заборгованість за господарськими опе­раціями (за державними замовленнями, за операціями з надання послуг державним установам).

2. Зовнішній борг - фінансові зобов'язання країни щодо іно­земних кредиторів, які виникають унаслідок міжнародних запози­чень або продажу фінансових активів на зарубіжних ринках.

Держаний борг чинить суперечливий вплив на національну економіку. З одного боку, запозичення дозволяють уряду країни виконувати важливі соціально-економічні завдання й підтримува­ти життєздатність держави. З іншого боку, існування державного боргу має такі негативні економічні наслідки:

- у короткостроковому періоді він може викликати ефект витіснення фінансових коштів з інвестиційної сфери у сферу

Тема 10.

- у довгостроковому періоді відбувається зменшення нако­пичення капіталу та споживання через збільшення податків, що необхідно для обслуговування державного боргу.

Економічні наслідки державного боргу також залежать від йо­го величини. Безпечний рівень боргу - це такий рівень, за якого держава може своєчасно й у повному обсязі виконувати свої борго­ві зобов'язання без проведення реструктуризації цих зобов'язань чи оголошення дефолту (тобто відмови боржника від виконання власних зобов'язань за борговими цінними паперами та кредита­ми), а також здійснювати державні запозичення за прийнятними відсотковими ставками. Згідно з Бюджетним Кодексом України величина державного боргу не повинна перевищувати 60 % фак­тичного річного обсягу ВВП. За період з 2009 по 2016 рр. рівень державного боргу України коливався від 34,7 % ВВП у 2009 р. до 81,0 % ВВП у 2016 р. Станом на 31 грудня 2017 р. сукупний держав­ний борг України становив 2 141 674 млн грн, серед них внутрішній борг становив 1 374 995,5 млн грн, а зовнішній - 766 678,9 млн грн.

10.3.