Динаміка факторної продуктивності в епоху інформаційних технологій

Фактори виробництва є визначальною основною рисою економіки і суспільства. Коли поряд із працею і землею з'явився новий фактор виробництва - капітал, то й економіка, і суспільство стали капіталістичними.

Інформація і знання - це якісно нові фактори виробництва, які докорінно відрізняються від традиційних факторів виробництва - землі, капіталу і праці. Якщо промислова революція породила індустріальну технологію, машинну техніку, яка примножила фізичні сили людини, незмірно підвищила продуктивність праці, то науково-технологічна революція кінця XX ст. перетворила інформацію і знання на новий фактор виробництва, який реалізує і примножує можливості людського розуму.

Розвиток нової економіки прискорюється нині передусім за рахунок інформаційних і комунікаційних технологій. Вони відкривають доступ до майже кожного виду інформації з майже необмеженою швидкістю й майже у кожному місці на землі. Так, інформація стала недорогим і наявним у достатній кількості економічним фактором. Логічним наслідком цих змінених обмеженостей є те, що інформація дедалі інтенсивніше використовується в усіх сферах економіки.

Подібний розвиток відбувся два століття тому, коли обмежену і дорогу енергію людської і тваринної сили м’язів замінила енергія викопна, яку змогли добути з вугілля і за допомогою парової машини перетворити на механічну енергію. Внаслідок цієї технічної зміни стрімко зросла енергомісткість виробництва. Усі економічні галузі почали змінювати свій вигляд, виникли нові галузі, промислова революція проторувала собі дорогу. Здається, що сучасна світова економіка знаходиться у подібній переломній фазі, яку пройшли старі (із сучасної точки зору) промислові країни 200 років тому.

У процесі цього розвитку змінюється також відносна обмеженість виробництва: в аграрному суспільстві земля була обмеженим фактором, а

робота - достатнім.

У новій економіці фактором, що наявний у достатній кількості, є інформація. Обмеженим фактором, можливо, буде гуманний капітал, тобто здатність перетворювати інформацію на знання, а цю здатність не можна довільно збільшувати. Основний же капітал втрачає значення, хоча цілком не зникає (рис. 1).

Стара економіка

Нова економіка

Рис. 1. Зміна парадигм: від старої до нової економіки [34]

Так само, як промислове суспільство не обійшлося без земельного фактора, так сьогодні у новій економіці й надалі потрібен як фактор основний капітал, але його відносне значення зменшується.

Центральною базовою інновацією, на якій ґрунтується сучасний технологічна зміна, є, без сумніву, мікроелектроніка. Хоча її початки сягають вже далекого минулого (перший транзистор з’явився у 1948 р., перша інтегральна мікросхема - у 1970 р.), проте лише недавно мікроелектроніка знайшла своє застосування у різних сферах, зокрема, у сфері ІТ-технологій. Важливий вплив, який справляють ці технології на структурну зміну в економіці, є передусім результатом надзвичайно широких можливостей їх застосування. Навряд чи сьогодні існують галузі економіки, які обходяться без мікроелектронних компонентів. Їх потенціал, як засвідчує бурхливий розвиток Інтернету, здається ще далеко не вичерпаним.

На переконання економіста Д. Куа, думку якого поділяють і деякі природознавці, біотехнологія також може «дозріти» до комплексної технології зі спектром застосування, що виходить далеко за межі цієї галузі. Тож структурна зміна у напрямі нової економіки, на їхню думку, прискорюється завдяки двом базовим інноваціям, які - в історичному порівнянні - цілком можуть запропонувати шанс сильного тривалого поштовху до прискорення зростання і продуктивності.

Цю точку зору ілюструє рис. 2, який, за традицією Й. Шумпетера, відображає зв'язок довгих хвиль економічного зростання з базовими інноваціями, що зявляються через різні часові періоди. Наведені на графіку базові інновації показують вибір, який має слугувати передусім ілюстрацією. Й. Шумпетер (1939) ідентифікував індустріальний, громадянський та немеркантильний цикли Кондратьєва. З того часу додався ще четвертий цикл Кондратьєва, зумовлений масовим промисловим виробництвом, а також п’ятий, у якому ми сьогодні перебуваємо.

Рис. 2. Цикли Кондратьєва з 1782 р. [34]

Звідси випливає принципова відмінність традиційних факторів виробництва (землі і капіталу), які мають матеріальний характер і виступають у формі матеріальних засобів чи знарядь праці, від інформації і знань, які, маючи матеріальну основу, самі по собі є нематеріальними за своєю природою і реалізуються у системі своєрідних категорій: інтелектуальна праця, інтелектуальний продукт, інтелектуальна власність та інтелектуальний капітал.

Важлива особливість традиційних факторів виробництва - їхня обмеженість. Тому індустріальне суспільство, його неокласична економічна теорія, особливо така її форма, як мейнстрим, економікс, мали своїм предметом обмеженість ресурсів і шляхи їх ефективного використання. Інформація і знання ж характеризуються якісно новими рисами - їх відтворюваністю.

Використання матеріальних благ веде до того, що одні поступово, а інші відразу зникають. Споживання інформації і знань означає, що вони стають надбанням усе більшої кількості людей, тобто їхнє споживання тотожне самозростанню. Інформація та знання - це феномен, який може споживатися в процесі виробництва в необмеженій кількості відтворювальних циклів: придбання якогось обсягу знань не зменшує їх обсягу у власника. Знання існують незалежно від простору. Вони одночасно можуть і знаходитись, і споживатись у багатьох місцях. Матеріальні блага можна купувати, повертати, передавати іншим.

Необмежувана відтворюваність інформації, фізична незношуваність, перетворення її на провідні предмети праці, які є найважливішими продуктами праці, забезпечують високу ефективність економіки, вносять істотні зміни до характеру виробництва і відтворення інформації, забезпечують становлення нового, інформаційного типу економічного зростання. Так, для корпорацій індустріальної епохи характерна наявність величезних нематеріальних активів.

Інформаційна епоха породила новий тип корпорацій, матеріальні активи яких порівняно мізерні. Наприклад, залишкова вартість основного капіталу найбільшої американської компанії "Майкрософт" в минулому році становила лише 930 млн. дол., а загальний обороту капіталу - 600 млрд. дол. Як зауважує Т. Стюарт, «для інтелектуальних компаній характерне намагання звільнити свої баланси від основних фондів. Штаб-квартира розміщується в орендованому приміщенні, замість того, щоб утримувати власні вантажні парки, виробничі компанії користуються для перевезень продукції найнятим автотранспортом...»

Виготовлення інтелектуальних продуктів за мінімальних матеріальних активів і переважання висококваліфікованої інтелектуальної праці дає величезний економічний ефект. Невипадково саме компанії, що базуються на інформаційній технології, стали провідними у США. Так, із 25 найбільших за вартістю акціонерного капіталу компаній США 18 працюють у сфері інформаційних технологій.

Інформація і знання змінюють характер виробництва, його природу. На відміну від індустріального суспільства, де панує виробництво матеріальних благ, в інформаційному (постіндустріальному) суспільстві - це виробництво послуг, тобто в ньому панують нематеріальне виробництво, нематеріальні блага.

Провідна роль інформації і знань виявляється й у тому, що вона змінює тип людини. Століттями людина, за визначенням А. Сміта, була людиною економічною, адже її праця, все її життя були боротьбою з нужденністю, за виживання, за задоволення насамперед матеріальних потреб. Матеріальні потреби і матеріальні інтереси визначали всю життєдіяльність людини і суспільства.

Розвиток продуктивних сил, зростання технічної озброєності праці, значне підвищення її продуктивності за порівняно невеликої зайнятості забезпечують такі обсяги виробництва матеріальної продукції, коли стає реальним більш-менш повне задоволення матеріальних потреб, створюються можливості для швидкого розвитку сфери послуг - освіти, науки, культури тощо, тобто галузей, які забезпечують зростання освітнього, професійно- технічного і культурного рівнів людини.

Якісно новий виробничий ресурс - інформація і знання, якісно нові умови життєдіяльності людини в новому суспільстві вже тепер набувають втілення у зростанні ролі людини, її інтелектуальної діяльності, розкриваючись у зовсім нових поняттях: людський капітал, інтелектуальна праця, інтелектуальний продукт, інтелектуальний капітал, інтелектуальна власність.

Інформація і знання як новий фактор виробництва внесли істотні зміни у розуміння і використання науково-технічного прогресу. Замість єдиного і загального процесу він набув не лише науково-технічної, а й соціально- економічної визначеності: є інформаційно-комунікаційна техніка і технологія, які притаманні інформаційному (постіндустріальному) суспільству, суспільству знань, і є індустріальна, машинна техніка і технологія породжені цієї епохою.

Інформація і знання як форма реалізації можливостей людського розуму не лише породили новий, вищий тип технологій - інформаційно-комунікаційні, а й зробили їх засобом удосконалення індустріальних технологій, інформатизації не лише виробництва, а й системи управління, науки, освіти, суспільного життя.

Інформація та знання істотно змінили уявлення про зміст інноваційного типу розвитку і шляхи його здійснення. Як відомо, Й. Шумпетер обґрунтував цей тип розвитку ще на початку XX ст., тобто в індустріальну епоху, задовго до виникнення інформаційного (постіндустріального) суспільства, а отже, до того, як інформація і знання перетворилися на новий фактор виробництва.

Сьогодні вбачаються нові форми прояву інноваційного типу розвитку в таких процесах:

- виробництво невідомого споживачам нового продукту чи продукту з якісно новими властивостями;

- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов'язково покладено нове наукове відкриття, і може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;

- освоєння ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше; залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, чи існували ці джерела раніше;

- введення нових організаційних та інституційних форм, наприклад, створення монопольного становища або послаблення монопольного становища іншого підприємства.

Досвід країн світу, які домоглися великих успіхів у розробці та широкому використанні передових технологій, показує, що їхні далекоглядні керівники визначили національним пріоритетом інвестиції в ІТ-сектор. Адже інформаційні технології не лише підвищують ефективність економіки та її конкурентоспроможність на світовому ринку, а й створюють сприятливе і привабливе середовище для бізнесу, іноземних інвестицій. Найуспішніше курс на інформатизацію здійснюють Ірландія, Південна Корея, Естонія та Ізраїль. У цих країнах акцент робиться на освіті, проектно-дослідницьких роботах, створенні широко-смужної структури зв'язку. Розвиткові бізнесу й запровадженню ІТ сприяє політика урядів, спрямована на створення сприятливих "правил гри" та податкової системи.

Кардинальні зміни в технологічній та організаційній структурі суспільного виробництва супроводжуються відходом економіки від стандартизації, уніфікації, масифікації виробництва, посилення одноманітності в житті та праці людини, замість масової "фабричної" системи утверджуються багатоманітність форм власності й форм господарювання, переважання індивідуальної праці, індивідуалізованих товарів і послуг, які найбільшою мірою задовольняють особисті потреби кожної людини.

Новий характер праці та виробництва зумовлює виникнення і дію вартості, створеної знаннями. Вона характерна для сфери послуг - освіти, науки, культури, охорони здоров'я. Разом з тим, її дія поширюється й у сфері матеріального виробництва, що зумовлено поширенням творчої праці у цій сфері. Конструювання і виготовлення нових виробів, зручних і вигідних у користуванні, слідування виробництва за модою, поширення і збагачення дизайну і т. ін. - усе це істотно змінює виробництво на основі дедалі глибшого проникнення в нього інформації і знань, що визначає поширення дії такої категорії, як вартість, створена знаннями.

Таку саму вартість мають вироби, пов'язані з важливими технічними винаходами або унікальними новими матеріалами і т. ін. Отже, якщо товару властиві неповторні технічні характеристики, ціна його продажу буде в багато разів перевищувати його собівартість.

Уже в індустріальному суспільстві вироби мистецтва, предмети високої моди мають ціну, яка набагато перевищує витрати на їх виготовлення. Це означає, що і тоді існувала вартість, створена знаннями, але це було рідким, навіть винятковим, явищем. У новому суспільстві ця категорія набуває поширення, стає загальновживаною. Відповідно, відбувається перехід від масового виробництва стандартних товарів до системи випуску багатьох різновидів товарів невеликими партіями. Посиленню цих процесів сприяє і конкуренція, яка стимулює прискорення розробки нових товарів, технічних новинок, модернізацію тих товарів, які вже виробляються.

В індустріальній економіці сировина, ресурси мали відносно стабільну вартість. Те саме можна сказати і про готові товари. В результаті ціни могли зростати чи падати, але з часом вони поверталися до своєї вартості. Ціни, які виражають вартість, створену знаннями, рухаються зовсім інакше. Якщо товари виходять із моди або на них падає попит, то вони розпродаються за набагато нижчою ціною. І ні в кого не виникне думка скупити ці товари за низькою ціною, оскільки вони ніколи не повернуть собі стару ціну, їх ціна буде лише падати. Межею падіння ціни є вартість матеріалу, з якого вироблено цей товар. Виробництво вартості, створеної знаннями, прискорює рух часу. Адже строк життя нових продуктів стає все коротшим, що прискорює технологічні зміни, освоєння нових виробів, дедалі досконаліших і якісніших. Усе це, у свою чергу, зумовлює і збільшення витрат на науку та прискорення наукових досліджень та конструкторських розробок, а отже, створення нових виробів.

Отже, процеси інформатизації та інтелектуалізації праці, швидке поширення творчої праці не лише зробили неможливими вимірювання витрат виробництва через вартісну форму, еквівалентність відносин, а й породили нову суспільну форму буття праці як творчої діяльності - вартість, створену знаннями. Це специфічна форма інформаційної економіки, економіки знань, яка не пов'язана ні з витратами виробництва, ні з вартістю. Вона, по суті, є грошовою формою ціни продукту, який втілює нові знання у вигляді нових технологій, високої моди, нових матеріалів, уміння і досвіду виробників. Поряд із собівартістю, яка характеризує затрати праці, сировини і матеріалів, основну частку ціни товару становить вартість, створена знаннями. Саме наявність у товарі вартості, створеної знаннями, вирізняє його на ринку серед інших товарів. Для неї характерні не лише власна природа, що істотно відрізняє її від вартості як економічної категорії, а й своєрідні закономірності руху, про що йшлося вище. Такі тенденції властиві також новим технологіям. Вони дають високі прибутки і навіть надприбутки, поки не буде створена нова, ще досконаліша й ефективніша технологія. З появою такої технології стара знецінюється, бо стає застарілою. Коли транзистори набули поширення і визнання, вартість радіоламп упала до надзвичайно низького рівня. Поява реактивних двигунів знецінила гвинтові мотори. Комп'ютерне програмне забезпечення втрачає свою вартість дуже швидко, з появою нових зразків. Важливо те, що все, що віджило вже, не може ні "повернутися до життя", ні відновити свою вартість. Тимчасовий характер вартості, створеної знаннями, відображає хвилеподібний характер людської творчості. Адже за всієї значущості матеріально-технічних факторів, основним засобом створення і примноження вартості, створеної знаннями, є людина, яка вкладає у виробництво свої знання, досвід, винахідливість. Вартість, створена знаннями, активно впливає на розвиток науки, освіти, виробництва. Вона стимулює конкуренцію, інновації, динамічний характер економічного розвитку.

Інформація і знання як якісно новий виробничий ресурс істотно змінюють місце і роль людини не лише в процесі виробництва, а й у розвитку суспільства. Індустріальному суспільству властиве відокремлення засобів виробництва, монополізованих певною частиною суспільства, від маси трудівників, які для забезпечення свого життя змушені через систему ринку, найму з'єднуватися із засобами виробництва і здійснювати виробництво. Ця суперечність між засобами виробництва і працею у новому суспільстві поступово долається шляхом поєднання в людині її робочої сили і накопичення знань і досвіду. Все більше ці елементи становлять органічну єдність, що створює якісно нові умови для розвитку людини й економіки. Утверджується суспільство нового типу, для якого характерні якісно новий виробничий ресурс - інформація та знання, нові становище та роль людини у виробництві і суспільстві.

Відтворення людини здійснюється не через вартість робочої сили, не через матеріальну мотивацію, а на основі створення умов для всебічного розвитку людини, не через зовнішню необхідність, нужду, а шляхом перетворення праці на внутрішню потребу, спосіб виявлення людської ініціативи, творчості. Інформаційне суспільство, творчий характер праці стирають грані між поняттями необхідної і додаткової праці, робочим і вільним часом, тому що творча діяльність усуває відмінності між самим процесом праці та всією життєдіяльністю людини, суспільного індивіду.

За таких умов спроби застосувати вартісні форми і принципи для аналізу вільних творчих життєвих сил свідчать про невідповідність нашого мислення, яке формувалося в індустріальну епоху, новим процесам і явищам, властивим інформаційному (постіндустріальному) суспільству. Сучасне буття людини, зумовлене індустріальними технологіями, виробництвом і споживанням, способом мислення, не дає змоги відразу усвідомити те, що прийшло з інформаційним суспільством, збагнути всю глибину змін, визначити параметри і логіку його побудови і функціонування, а отже, відкинути старі, індустріальні мірки, в тому числі, вартісні, і створити відповідну систему понять і категорій, яка б адекватно відображала і характеризувала природу та розвиток нового способу виробництва і суспільства в цілому.

Інформаційно-телекомунікаційні технології не є чимось незмінним. Навпаки, весь час вони розвиваються й удосконалюються на основі нових досягнень науки і техніки. Ось і тепер відбувається "цифрова революція", покликана істотно піднести науково-технічний рівень і якість інформаційно- телекомунікаційних технологій. Цифрова трансформація всіх складових нових технологій є рушійною силою підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки, зростання рівня життя народів. Цифрову інформацію просуває Інтернет. Інфраструктура зв'язку стає цифровою й об'єднується з Інтернетом. Здійснюється бездротове підключення до Інтернету, що визначає його великі перспективи. Створюються інтегровані пристрої, які поєднують обчислювальні функції з бездротовою комунікаційною інфраструктурою, тобто обчислювання інтегруються з телекомунікаціями. Спеціалісти вважають, що в найближчі десятиліття відбуватимуться прогресивні зміни в інтелектуальних технологіях і їх треба розпізнавати та вміло використовувати.

Західні вчені помітили і визначили, що розрив у рівні технологій, особливо інформаційних, між країнами світу ще серйозніший, ніж відмінності за соціально-економічними ознаками, і для його подолання потрібні величезні зусилля. "Цифрова революція" зумовила глибокий цифровий розрив між розвинутими країнами, де ця революція має відповідну наукову, технічну і кадрову базу для її розгортання і країнами, які відстають у розвитку науки, освіти і технологій, що неминуче зумовлює труднощі та гальмування в освоєнні досягнень цієї революції. Нерівномірність і суперечності у розвитку багатих і бідних країн, які існували і поглиблювалися на індустріальній стадії, ще більше посилюються в процесі "цифрової революції".

Виробництво знань, інвестиції в науку та освіту визначають сьогодні ступінь соціально-економічного розвитку країн. За даними Світового банку 85 % сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни - члени ОЕСР, 11 % - Індія, Китай, Бразилія та нові технологічно розвинуті країни Східної Азії і лише 4 % - решта країн світу, до яких належить і Україна. Розрив у ступені розвитку науки та освіти, у свою чергу, визначає розрив у рівні розвитку економіки і добробуту народу між розвинутими країнами і рештою світу, а також ступінь нерівності всередині країн. Отже, високе інвестування науки та освіти забезпечує їх значне зростання, а результати наукових досліджень і широка та якісна підготовка кадрів визначають досягнення в економіці, культурі і добробуті народів. Якщо наука і освіта у своєму розвитку відстають, то це неминуче позначається на поглибленні нерівності між країнами за рівнем розвитку. За даними Світового банку, в 1973 р. розрив у доходах між найбагатшими і найбіднішими країнами становив 44:1.

Інформація і знання як більш потужні продуктивні сили зумовили, що на початок XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами світу збільшився до 72:1. Розрив між цими двома групами країн протягом останніх 25 років збільшився майже у 10 разів. Це означає, як свідчить ЮНЕСКО, що 80 % людей на Землі мають лише початкову і досить примітивну освіту або не мають її зовсім, 85 % ніколи не користувалися телефоном, а 93 % - комп'ютером. Недостатній рівень освіти є гальмом поширення користування комп'ютерами, інформаційно-комунікаційними технологіями, що негативно позначається на темпах і рівні розвитку економіки і суспільства.

Всесвітній саміт у Женеві в грудні 2013 р. приділив велику увагу процесам становлення інформаційного суспільства, пом'якшенню цифрового розриву між країнами світу. На саміті прийнято два основних документи: "Декларація принципів" та "План дій". Відповідно до них усі країни зобов'язані розробити і прийняти національні стратегії розвитку інформаційного суспільства. Ці документи є світовою програмою спільної роботи держав, спрямованої на побудову інформаційного суспільства. Заради цього передбачено розширення і поглиблення міжнародного співробітництва, гарантування безпеки інформаційно-комунікаційних систем та інформаційного суспільства в цілому, створення і запровадження міжнародної системи сертифікації систем і засобів інформації, підготовку кадрів.

На саміті категорично заявлено, що національні стратегії створення інформаційного суспільства мають розроблятись на основі співпраці державного, бізнесового та громадського секторів суспільства, а реалізація цих стратегій може бути успішною за умови створення та активної діяльності спеціального органу при президентові країни.

Отже, аналіз інформаційної економіки та її основи - інформаційного технологічного способу виробництва - свідчить про докорінну їх відмінність від індустріальної економіки і властивого їй технологічного способу виробництва, що зумовило невідповідність економічної теорії індустріального типу до якісно нових умов функціонування і розвитку інформаційного (постіндустріального) суспільства та її наукову неспроможність.

2.