Економічна стагнація

Поряд з чинниками економічного зростання є багато факторів і причин, які гальмують економічний розвиток, спричиняють його застій або й спад. До таких факторів відносяться: неефективне комбінування факторів виробництва, нестача фінансових засобів для необхідного інвестування, розлад фінансово-кредитної систе­ми, недосконалість законодавчої бази з економічних питань, не­стабільність політичної системи, соціальні конфлікти, надмірні військові витрати тощо.

Стагнація у вузькому розумінні означає стан тривалої депресії економіки; в широкому розумінні — це хронічний депресивний ха­рактер економіки. В економіці виділяють два види стагнації, що рі­зняться виникненням, формами вияву і способами подолань. Пер­ший вид стагнації виникає як наслідок панування монополістичних об’єднань, що усувають конкуренцію — рушійну силу розвитку економіки. Другий вид стагнації виникає у процесі переходу від командно-адміністративної до змішаної економіки і є наслідком економічних помилок урядів, ігнорування економічних законів.

Основні ідеї теорії стагнації склалися в 30-х роках XX ст. і оде­ржали подальший розвиток в 50—60-х роках в працях американсь­ких економістів Дж. Стейндела, П. Барана і П. Суїзі.

Вони виходять з положення, що монополістична економіка, усу­нувши механізм вільної конкуренції, вичерпала внутрішні рушійні сили розвитку. В умовах гальмування інвестиційного процесу, недо­вантаження виробничих потужностей і безробіття зрілій капіталісти­чній економіці властивий стан нульового зростання або стагнації.

Економічне обґрунтування стагнації таке: економічна сила моно­полій дає їм можливість, з одного боку, суттєво знижувати витрати на одиницю продукції, з другого — встановлювати монопольно ви­сокі ціни на власну продукцію, що і забезпечує «зрілим» корпораці­ям монопольні прибутки. У взаємодії двох тенденцій — до зниження витрат і підвищення цін — здійснюється, на думку стагнаціоналістів, основний закон монополістичної економіки— максимізація моно­польного прибутку.

1) відносно повільний приріст сукупного попиту в порівнянні з приростом прибутків;

2) технічний прогрес веде до зниження потреб в нових інвести­ціях і, відповідно, до недовикористання зростаючої сили прибутку, яка повинна йти на нагромадження;

3) відбувається самофінансування корпорацій за рахунок амор­тизаційного фонду, достатнього для розширення виробництва, при цьому частина фонду нагромадження корпорацій залишається не­використаною;

4) експорт капіталу сприяє поверненню в країну великої кілько­сті прибутку, який створено за кордоном, що не спрощує, а усклад­нює проблему нагромадження.

Отже, прибічники теорії стагнації приходять до висновку, що мо­нополістичний капіталізм, з одного боку, намагається виробити мак­симум сукупного прибутку (економічного надлишку), з другого — не може забезпечити його продуктивне використання. Звідси випли­ває, що нормальним станом такої економіки є стагнація, тобто такий стан, який характеризується неповним використанням прибутків при даній структурі витрат і цін, і проявляється у хронічному недовико- ристанні наявних в економіці людських і матеріальних ресурсів.

Стан економіки, коли депресія має місце при одночасному роз­витку інфляції, називається стагфляцією. В умовах стагфляції має місце застій або скорочення виробництва, безперервне зростання цін, підвищення вартості життя і загальне зубожіння населення. Саме стагфляція в дев’яностих роках XX ст. вразила всі без винят­ку країни СНД, спричинивши глибоку кризу національних еконо­мік молодих незалежних держав.

4.