5.2 Економічні ресурси. Основи економіки природокористування

Для того, щоб створити необхідну для життя суспільства кількість матеріальних і нематеріальних благ, потрібно затратити величезну кількість різних ресурсів (природних, трудових, фінансових та ін.), які називають економічними ресурсами (від фр.

Економічні ресурси - сукупність речових та особистих факторів виробництва, що використовують для виробництва товарів і послуг.

Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистого і речового чинників, можна вирізняти також відтворювані та не відтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відтворюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до не відтворюваних - корисні копалини, що використовуються як сировина. Водночас існують чинники, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

Суспільною формою різних видів ресурсів є певний тип власності на них.

У процесі матеріального виробництва надзвичайно важливу роль відіграють природні ресурси, до яких належать корисні копалини, земля та земельні угіддя, водні ресурси, ліси, рослинний і тваринний світ, повітряний басейн. Так, на виготовлення продукції вартістю 1 дол. людство витрачає в середньому до 1 т природних ресурсів, а з надр планети щорічно видобувають майже 25 т рудних корисних копалин і будівельних матеріалів на кожного жителя земної кулі.

Природні ресурси - це форма наявних у природі економічних ресурсів, які є сукупністю природних умов існування людини, найважливішою складовою навколишнього середовища і у процесі виробництва відображають відношення різних суб'єктів підприємницької діяльності (а загалом суспільства) до природи.

У певній країні або у масштабі планети обсяги окремих економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м2 (понад 75 %) припадає на моря; неоднаковими є природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Проте, за підрахунками учених, наявні сільськогосподарські угіддя за умови їх ефективного використання можуть забезпечити необхідними життєвими благами близько 12 млрд. чоловік, тобто вдвоє більше, ніж існує на планеті. Наприклад, українські чорноземи спроможні прогодувати не менш 500 млн. чоловік. Це означає, що обмеженість даного виду ресурсів має відносний характер.

Це стосується і людських ресурсів, наявних виробничих потужностей у більшості розвинених країн світу, інвестиційних ресурсів.

Водночас є немало країн, у яких відсутня значна частина одних ресурсів, але вони мають у наявності інші, обмін якими може задовольнити потреби більшості країн світу. Проте цьому перешкоджає дискримінаційний характер міжнародного поділу праці і світової торгівлі. Можлива і така ситуація, коли за умов масового безробіття немає спеціалістів певної професії. Але за наявності науково розроблених прогнозів, раціональної політики держави, підприємств таких ситуацій можна легко уникати або вирішувати за короткий період часу.

Отже, відносна обмеженість більшості ресурсів або їх рідкісність за умов раціональної побудови справедливого суспільства у більшості країн світу може бути вирішеною. Тому межа виробничих можливостей залежить не стільки від обмеженості ресурсів, скільки від наявного соціально-економічного устрою у більшості країн світу, зокрема від розподілу багатства і власності, величезних витрат на гонку озброєнь, величини платоспроможного попиту населення (який залежить, передусім, від величини реальної зарплати), рівня продуктивності праці (що визначається, насамперед, характером наявних типів і форм власності), пропорційного та планомірного розвитку економіки тощо, тобто від відносин економічної власності.

Водночас, справді обмеженими є лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною. Крім того, про абсолютну та відносну обмеженість ресурсів можна говорити і з огляду на постійно зростаючі потреби людей, зростання яких випереджає виробничі можливості суспільства.

Враховуючи відносну рідкісність переважної кількості ресурсів, можна стверджувати про дію відповідного закону.

Закон відносної рідкісності ресурсів виражає внутрішньо необхідні, сталі та суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів і їх нерівномірним і несправедливим розподілом.

Отже, дія закону відносної рідкісності ресурсів з боку речового змісту зумовлена, передусім, суперечністю між безмежними потребами і відносно обмеженими у просторі та часі ресурсами.