Проблеми економіки природокористування

Сучасний процес раціонального природокористування варто розглядати як більш широке поняття, ніж матеріальне виробництво, оскільки воно, разом з виробничим споживанням і відтворенням природних ресурсів, охоплює ще й діяльність по охороні навколишнього середовища від деградації й забруднення.

Раціональне природокористування - це система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану природного середовища, зростанням матеріальних і духовних потреб населення.

Під природокористуванням розуміють сукупність всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів щодо його збереження, виділяючи в цьому процесі три аспекти: 1) видобуток і переробку природних ресурсів, їхнє поновлення або відтворення;

2) використання й охорону природних умов середовища перебування;

3) збереження, відтворення (поновлення) екологічної рівноваги природних систем, що є основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

Якщо з такими процесами як «видобуток», «використання», «переробка» природних ресурсів людство знайомо давно, то з «відтворенням» воно зіштовхнулося зовсім недавно. Розглядаючи його через призму раціонального природокористування, бачимо, що воно стає все більш економічним процесом, що включає, по-перше, поновлення природи як джерела предметів і коштів праці (рекультивація ґрунту, лісівництво й т.д.), по-друге, поновлення природи, як просторового базису (ландшафту територій, порушеного в результаті будівництва й т.п.), по-третє, поновлення середовища існування людини (очищення атмосфери, водоймищ, поновлення лісів і ін.). Відтворення ж невідтворюваних ресурсів повинно відбуватися у вигляді приросту розвіданих запасів, а також розважливого їх використання за рахунок кращого відпрацьовування, заміни одних видів сировини іншими.

Необхідно не боротися з наслідками забруднення навколишнього середовища, а потрібна нова ідеологія природокористування. Концептуальні положення стратегії екологічного відродження країни та її регіонів повинні містити такі засади: забезпечення раціонального, комплексного використання природно-ресурсного потенціалу регіону; відтворення, охорона, збереження навколишнього природного середовища та ресурсного потенціалу регіону; вирішення конфлікту інтересів в сфері природокористування регіону на основі реалізації пріоритетності моделі компромісів; взаємозв'язок і гармонізація між розвитком економічної, соціальної та екологічної підсистем регіону; екологізація всіх сфер життєдіяльності; розвиток національного екологічного партнерства; формування національної екологічної мережі; удосконалення регіонального механізму управління використанням, відтворенням та охороною природно-ресурсного потенціалу; зміна ідеології природокористування та екологічної свідомості людини на користь еколого- збалансованому розвитку; впровадження екологічної освіти і культури в життя населення для переходу на шлях сталого розвитку регіонів та держави у цілому.