Фундаментальні проблеми економіки

Кожне суспільство, незалежно від його соціально-економічного ладу, чи то воно грунтується на суспільній чи приватній, чи державній формах власності, вирішує такі основні і взаємопов’язані проблеми: Що? Як? Для кого? Тобто це означає:

- Які товари мають бути виготовлені і в якій кількості? Коли їх треба виробляти? Чи повинні ми випускати більше засобів виробниц­тва, чи товарів народного споживання? Який набір товарів і послуг найповніше задовольняє матеріальні потреби суспільства? Варто ви­робляти більше продуктів харчування і менше одягу, чи навпаки?

- Як ці продукти треба виробляти? З яких ресурсів, за допомо­гою якої технології? Чи виробляти електроенергію з нафти і вугілля, чи за допомогою гідростанцій і ядерних реакторів? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробниц­тво? Розширювати індивідуальне чи масове виробництво? При цьому орієнтуватись на державні фірми чи на приватні корпорації? Якщо потрібні всі види, то в якій кількості кожен із них?

- Для кого вироблений продукт? Іншими словами, як націо­нальний продукт поділити між окремими індивідами і сім’ями? Чи повинні ми мати суспільство, в якому мало багатих і багато бідних? Чи таке, в якому частка продукту в усіх однакова? Перевага надається м’язам чи інтелектові? Чи повинен лінивий добре харчуватись?

Хоча ці три проблеми є основними для всіх економічних сис­тем, але розв’язуються вони в них по-різному.

Доход і витрати виробництва

Якщо загальний доход визначається множенням ціни продукту на кількість проданого продукту, то загальні витрати обчислюються множенням ціни кожного ресурсу на кількість використаного у вироб­ництві, а потім додаванням затрат на кожний ресурс.

Для повнішого розуміння цієї проблеми доцільно розглянути поняття “економічні витрати” і “нормальний прибуток”. Економічні витрати - це платежі, які необхідно здійснити, щоб придбати і зберегти у своєму розпорядженні потрібні кількості цих ресурсів. Затрати на кожну одиницю цих ресурсів, тобто ціна ресурсів, визначаються співвід­ношенням пропозиції і попиту на ресурсному ринку.

Слід зазначити, що підприємницький талант, як і матеріальні ресурси та праця, - це такий самий рідкісний ресурс і, отже, має свою ціну. Тому у витрати виробництва повинні входити не тільки заробіт­на плата, процент на капітал і рентні платежі на землю, але й платежі підприємцеві за виконання ним функцій організації виробництва будь- якого товару і поєднання всіх інших ресурсів у процесі цього вироб­ництва. Плата за виконання цих функцій підприємцем називається нормальним прибутком.

Отже, продукт буде виготовлятися лише тоді, коли загальний до­ход від його продажу буде достатнім, щоб можна було виплатити не тільки заробітну плату, відсоток і ренту, а й нормальний прибуток. Якщо ж загальний дохід від продажу продукту перевищує всі виробничі витрати, включаючи нормальний прибуток, то сума цього перевищення нагрома­джується у підприємця, який виступає в ролі особи, що бере на себе весь ризик і виконує функцію головного організатора всієї діяльності фірми.

Вказана сума перевищення загального доходу над доходом, що покриває всі витрати виробництва, називається чистим, або економіч­ним прибутком. Він не включається до економічних витрат, оскільки підприємство не витрачає його на придбання й зберігання у своєму розпорядженні підприємницького таланту.

Споживчий попит

Важливу роль у визначенні видів і кількості виготовлених то­варів відіграє споживчий попит.

Якщо набирається достатня кількість таких “голосів”, підприє­мство буде виробляти даний продукт. Збільшення споживчого попиту, тобто зростання кількості “грошових голосів”, поданих за продукт, означає економічний прибуток для галузі, яка виробляє даний про­дукт. Тобто такі прибутки виступають сигналом для розширення цієї галузі і збільшення виробництва її продукту.

Скорочення ж споживчого попиту, тобто зменшення кількості та­ких “голосів”, поданих за продукт, веде до збитків і з часом до скорочен­ня галузі, що потрапила у важке становище. В міру виходу фірм із галузі виробництво продукту зменшується. Тобто “грошові голоси” споживачів відіграють вирішальну роль у розв’язанні питання про те, які продукти виготовлятимуть підприємства, що домагаються високих прибутків.

За ринкової економіки підприємства зовсім не “вільні” виго­товляти те, що вони бажають. Споживчі рішення про попит, які обу­мовлюють прибутковість одних продуктів і збитковість інших, обме­жують вільний вибір фірм при розв’язанні питання про те, що вироб­ляти. Підприємства повинні узгоджувати свій вибір продукту для виробництва з вибором споживачів або понести збитки.

Сказане стосується і постачальників ресурсів, попит на які є похідним від попиту на товари і послуги, виробництву яких сприяють ресурси. Попит на робітників автомобільної промисловості існує зав­дяки тому, що є попит на автомобілі. Намагаючись максимізувати до­ход від продажу людських і матеріальних ресурсів, постачальники зму­шені дотримуватися вимог ринкової системи і робити свій вибір, ке­руючись споживчим попитом.

Оскільки лише ті фірми, які виготовляють товари, що користу­ються попитом споживачів, одержують у результаті прибуток, остільки саме ці фірми пред’являють попит на ресурси.

Отже, споживачі демонструють свої переваги у формі попиту що пред’являють ринку продуктів, а виробники і постачальники ре­сурсів відповідно реагують на цей попит, щоб забезпечити свої власні інтереси. Ринкова система передає бажання споживачів підприємствам і постачальникам ресурсів і вимагає від них належної відповіді. Тобто ринковий механізм здійснює регулювання між виробництвом засобів виробництва і виробництвом товарів народного споживання.

Організація виробництва

Важливе місце в організації виробництва посідає проблема роз­поділу - ресурсів між окремими галузями. Ринковий механізм скеровує ресурси в ті галузі, на чию продукцію споживачі пред’являють настільки високий попит, що її виробництво стає прибутковим. Одночасно рин­кова система позбавляє неприбуткові галузі рідкісних ресурсів.

Коли б усі фірми мали у своєму розпорядженні час для вступу в ефективні галузі і для виходу із неефективних, обсяг продукції кожної га­лузі виявився б настільки великим, що знецінив би нормальний прибуток.

В умовах ринкової економіки виробництвом займаються лише ті фірми, які бажають і здатні застосовувати найефективнішу техноло­гію виробництва. Остання залежить від альтернативних комбінацій ресурсів, або чинників виробництва, які забезпечують випуск бажаної продукції, а також від цін, за які можна придбати необхідні ресурси.

Найефективніша комбінація ресурсів залежить не тільки від фізичних чи інженерних характеристик продукції, що забезпечують наявні технології, але й від вартості необхідних ресурсів, яка вимі­рюється ринковими цінами на них. Отже, технологія, яка вимагає лише застосування кількох фізичних ресурсів для виробництва даного обся­гу продукції, може виявитися економічно зовсім неефективною, якщо на потрібні ресурси зависока ринкова ціна.

Таким чином, економічна ефективність означає отримання да­ного обсягу продукції за найменших затрат рідкісних ресурсів; причому як продукція, так і застосовані ресурси вимірюються у вартісному ви­раженні. Іншими словами, йдеться про таку комбінацію ресурсів, яка забезпечує виробництво продукту певної вартості за найменших гро­шових затрат. Ця комбінація і є найефективнішою.

Стимулююча роль цін

Функціонування цін в умовах ринкової економіки сприяє вдос­коналенню технології і нагромадженню капіталу і тим самим веде до підвищення продуктивності і зростання життєвого рівня суспільства. Конкурентна ринкова система завжди містить у собі стимули для техніч­ного прогресу. Застосування нової технології, яка знижує витрати ви­робництва, забезпечує інноваційній фірмі тимчасову перевагу над її кон­курентами. Зниження витрат виробництва означає для передової фірми отримання економічного прибутку. Передаючи споживачеві частину економії від зниження витрат у формі зниження ціни продукту, іннова­ційна фірма може домогтися значного збільшення збуту і високого еко­номічного прибутку за рахунок конкурентної фірми. До того ж, ринкові відносини створюють середовище, яке сприяє технічному прогресу. Конкуренти вимушені наслідувати приклад найпрогресивнішої фірми, інакше вони будуть покарані збитками, а то й банкрутством.

Слід підкреслити, що зниження ціни на продукт, яке робить мож­ливим передова технологія, зумовлює розширення інноваційної галузі. Це може бути наслідком появи в цій галузі нових фірм або збільшення обсягів виробництва існуючих фірм, викликаного перспективою отриман­ня економічного прибутку, первісне створеного технічним прогресом.

Розширення галузі шляхом перерозподілу ресурсів із технічно відсталих у технічно прогресивні виробництва цілком закономірне. По­стійне підвищення ефективності використання рідкісних ресурсів ви­магає такого ж постійного перерозподілу ресурсів із галузей з низькою ефективністю технології виробництва в галузі, де вона порівняно вища.

Технічний прогрес здебільшого зумовлює збільшення кількості засобів виробництва. Досвід показує, що ринкова економіка здатна забезпечити інноваційні фірми ресурсами, необхідними для виробниц­тва машин і устаткування, від яких залежить технічний прогрес.

Якщо суспільство “голосує грішми” за засоби виробництва, то ринок продуктів і ресурсний ринок зреагують на таке “голосування” виробництвом засобів виробництва. Тобто ринкова система приймає результати “голосування грішми” на користь як споживачів, так і по­стачальників засобів виробництва.

“Голоси” за засоби виробництва враховуються підприємцями, котрі як одержувачі доходу у вигляді прибутку можуть бути схильні виділити частину цього доходу на нагромадження засобів виробницт­ва. Таким чином вони можуть у майбутньому забезпечити себе ще більшим доходом у вигляді прибутку, якщо інновації виявляться вда­лими. Більше того, підприємці, сплачуючи відсоток, можуть позичати частину доходів домогосподарств і використовувати ці позичені кошти для мобілізації “грошових голосів” на користь виробництва все більшої кількості засобів виробництва.

Розподіл доходів

Особливу роль відіграє ринкова система у розв’язанні проблеми розподілу загального обсягу продукції. У цій системі будь-який про­дукт розподіляється між споживачами на грунті їхньої здатності і ба­жання заплатити за нього існуючу ринкову ціну. Якщо ціна одиниці певного продукту становить одну гривню, то покупці, які можуть і хочуть заплатити таку ціну, придбають одиницю цього продукту, а ті, хто неспроможний і не бажає платити таку ціну, продукт не куплять. Тобто тут йдеться про врівноважувальну функцію рівноважних цін.

Здатність споживача заплатити рівноважну ціну за певний про­дукт визначає розмір його грошового доходу. Останній, у свою чергу, залежить від кількості різноманітних матеріальних і людських ресурсів, що постачаються отримувачами доходу на ринок, і від цін, за які ці ресурси можуть бути продані на відповідному ринку.

Таким чином, ціни на ресурси відіграють ключову роль у форму­ванні розміру доходу, який кожне домогосподарство може запропонува­ти в обмін на частину суспільного продукту. Готовність споживача у ме­жах його грошового доходу сплатити рівноважну ціну за певний продукт і вирішує, чи надійде в розпорядження цього споживача частина даного продукту, чи не надійде. А готовність купити цей товар залежить від того, чи віддасть споживач йому перевагу, коли порівняє його з іншими аналогіч­ними товарами і цінами на них. Виходить, ціни на товари, у свою чергу, відіграють ключову роль у формуванні структури видатків споживачів.

Важливо зазначити, що ринковій системі як механізмові розпод­ілу суспільного продукту не притаманні будь-які етичні принципи. Ті домогосподарства, яким вдалося протягом кількох поколінь нагромади­ти більшу кількість матеріальних ресурсів у результаті тяжкої праці й ощадливості, а також завдяки особливій діловій кмітливості або за до­помогою обману і навіть піратства, отримують великі доходи і, таким чином, розпоряджаються великими частками суспільного продукту. Інші, які постачають на ринок некваліфіковані і порівняно непродуктивні трудові ресурси в обмін на низьку заробітну плату, отримують мізерні грошові доходи і, відповідно, маленьку частку національного продукту.

2.