Конкуренція

В умовах ринкової системи конкуренція відіграє важливу роль і як механізм контролю за економічними процесами. Ринковий механізм попиту і пропозиції повідомляє бажання споживачів підприємствам, а через них і постачальникам ресурсів.

Збільшення споживчого попиту на будь-який продукт, за інших постійних умов, завжди підвищує ціну цього товару понад витрати на його виробництво, які включають заробітну плату, ренту, відсоток і нормальний прибуток. Економічний прибуток, що створюється в ре­зультаті підприємницької діяльності, є сигналом для виробників про те, що суспільство вимагає більшу кількість цього продукту.

Конкуренція, а надто здатність нових фірм вступати до даної галузі, викликають розширення виробництва одночасно зі зниженням ціни продукту до рівня, який точно відповідає витратам виробництва. Коли ж у галузі відсутня конкуренція і в ній панує одна гігантська фірма, яка в змозі протидіяти появі в галузі потенційних конкурентів, то така фірма може, не допускаючи розширення галузі, продовжувати отримувати економічний прибуток.

Конкуренція спонукає фірми впроваджувати нові досягнення в галузі науки і техніки. Нездатність окремих підприємств використову­вати найекономнішу технологію виробництва веде до того, що вони вимушені поступитися місцем іншим фірмам, які застосовують найе­фективніші методи виробництва.

Конкурентний ринок створює сприятливі умови для поєднання особистих і суспільних інтересів. Підприємства і постачальники ре­сурсів, які добиваються збільшення власної вигоди і діють в умовах гостроконкурентної ринкової системи, здатні забезпечувати загально­державні, або суспільні інтереси.

Інтересам суспільства завжди відповідає використання рідкісних ресурсів і з найменшими затратами. Фірми, які прагнуть отримати вищий прибуток, з одного боку, і постачальники засобів виробництва, що домагаються більшої грошової винагороди за них, - з іншого, до­мовляються між собою про здійснення таких змін у розподілі ресурсів, а отже, і в структурі продукції, яких вимагає суспільство.

Таблиця %

Характеристика економічних ринків

Досконала конкуренція

Досконала конкуренція характеризується такими ознаками.

Великою кількістю покупців і продавців.

За умови досконалої конкуренції існує так багато виробників (продавців), що кожен з них знає про те, що сам він не може помітно вплинути на зміну ринкової ціни через зміну кількості виробленої про­дукції. Продукція кожного виробника чи продавця займає малу питому вагу у її загальному обсязі, отже, зміни у виробництві окремого вироб­ника чи певної групи виробників не вплинуть на загальну пропозицію чи ринкову ціну. Оскільки ніхто з виробників не може сам вплинути на ринкову ціну, то ми можемо припустити, що існує певна задана ціна, яка встановлюється на ринку завдяки ринковому попиту і про­позиції. За такої ціні покупцеві байдуже, у якого продавця купувати товар, оскільки товар однієї фірми є точним аналогом товару інших фірм. Отже, кожна конкуруюча фірма погоджується з ринковою ціною і пристосовується до неї як при меншому, так і при більшому обсязі власного виробництва, оскільки диктує ціну ринок. Звичайно, якщо всі виробники діятимуть разом, зміни у випуску продукції врешті-решт вплинуть на загальну пропозицію і ціну. Але виробник, який діє сам, не зможе цього зробити, а виробників так багато, що вони не зможуть таємно домовитися про обмеження випуску продукції і фіксацію цін.

Випуском однорідного продукту (для продажу пропонуються однакові товари і послуги).

За досконалої конкуренції продукція однієї фірми не відріз­няється від продукції інших фірм на ринку. Це важлива умова, яка забезпечує індиферентність (невизначеність) покупця щодо продавця в умовах незмінних цін. Але товар визначається не тільки своїми фізич­ними товарними властивостями, а й упаковкою, рекламою, середови­щем реалізації. Наприклад, одне й те саме морозиво може продаватися в різних за оформленням залах кафе, у різній упаковці тощо.

Повним знанням ринкових цін і обсягів випущеної продукції (покупці і продавці мають однакову інформацію про ринок).

За досконалої конкуренції необхідно, щоб покупці і продавці мали повне уявлення про відповідні економічні та технологічні умови. Покупці повинні мати всю цінову інформацію. Продавці (фірми-ви- робники) також повинні мати доступ до будь-якої цінової чи тех­нологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про мож­ливості своїх ресурсів. Усі мають рівну можливість брати участь у про­цесі купівлі-продажу, виробництва і збуту.

Вільний вхід і вихід з ринку покупців і продавців.

Досконала конкуренція передбачає, що всі ресурси є повністю мобільними (рухливими). Тобто всі покупці можуть вільно входити на ринок чи виходити з нього без серйозних законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, які б заважали виникненню нових фірм чи збуту їх продукції на конкурентних ринках.

Трудові ресурси можуть переміщуватися з регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший. Нова фірма легко може увійти і вийти з галузі. Але в сучасних умовах ця вимога виконується дуже рідко, оскільки перекваліфікація робочої сили для зміни роботи, складна патентна система, високі інвестиційні вимоги - все це істотно ускладнює вхід нової фірми у галузь.

Розглянувши чотири характерні ознаки досконалої конкуренції, ми можемо сказати, що тільки окремі ринки відповідають її вимогам. У цілому ж досконалої конкуренції як такої в економічному світі не існує. Для чого ж ми її вивчаємо? Це є ідеальний тип ринкової струк­тури. Аналіз досконалої конкуренції дозволяє з’ясувати, як могли б розміщуватися ресурси і встановлюватись ціни за відсутності ринко­вих недосконалостей - диференціації продуктів, нерухомості ресурсів, поганого знання ринку. Аналіз досконалої конкуренції показує шляхи і способи найефективнішого розміщення ресурсів за певних умов, а також допомагає осмислити таку економічну систему, в якій рух то­варів, послуг і ресурсів був би безперешкодним.

Монополістична конкуренція. Більшість фірм намагаються пере конати покупців, що їх товари і послуги найкращі. Ринок буде вже вільно конкурентним, якщо багато компаній продаватимуть на ньому подібні товари, переконуючи покупців, що саме їхні товари з новими, поліпшеними властивостями, є чи найдешевшими, чи особливими тощо. Такий ринок, де велика кількість продавців пропонують подібні, але не однакові товари, називається монополістичною конкуренцією.

Отже, монополістична конкуренція означає ринкову ситуацію, при якій відносно велика кількість невеликих виробників пропонує схожу, але не однакову продукцію. Якщо для досконалої конкуренції необхідною умовою є присутність сотень чи тисяч фірм, то для мо­нополістичної достатньо 25, ЗО чи 70 фірм.

Надання товару унікальних якостей (реальних чи уявних) нази­вається товарною диференціацією. Коли цей процес успішний, він дозволяє фірмі створювати своє постійне коло споживачів, які нада­ватимуть перевагу її товарам, а не товарам фірм-конкурентів.

Товарна диференціація, або диференціація продукту - це одна з основних ознак монополістичної конкуренції. Надзвичайно важливими її рисами є “реальні” відмінності, які включають функціональні можли­вості, матеріальний аспект, дизайн, якість роботи. Послуги та умови, пов’язані з продажем товарів, є важливими факторами реальної диферен­ціації продукту: ввічливість і уважність працівників магазину при обслу­говуванні, репутація фірми, можливість фірми надавати товари в кредит тощо. Товари диференціюються також на основі розташування і доступ­ності. Власники малих крамниць розташовують їх недалеко від покупців, у найлюдніших місцях, деякі крамниці працюють 24 години на добу.

Уявні відмінності диференціації товару створюються за допомо­гою реклами, упаковки, використання торгових знаків і торгових ма­рок. Наприклад, коли певна марка джинсів чи парфумів пов’язується з ім’ям якоїсь знаменитості, то це може значно вплинути на попит.

Одна з важливих особливостей диференціації продукту полягає в тому, що виробники в умовах монополістичної конкуренції володі­ють малим ступенем контролю над цінами своєї продукції. Покупці надають перевагу певним продавцям товарів і в певних межах сплачу­ють вищу ціну за цей товар і за свої переваги. Продавці і покупці більше не взаємодіють стихійно, як на ринку досконалої конкуренції.

Отже, в умовах монополістичної конкуренції економічне супер­ництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах продажу товарів (упаковка, реклама, якість тощо). Можемо сказати, що має місце нецінова конкуренція. Оскільки товари диференційо­вані, то, ймовірно, з часом вони зміняться відповідно до реклами, моди та інших стимулюючих форм збуту.

В умовах монополістичної конкуренції виробники, маніпулюю­чи продуктом, можуть домогтися тимчасової переваги над конкурен­том через різні форми стимулювання збуту, насамперед через рекламу. Диференціація ж товару пристосовує товар до споживчого попиту, реклама пристосовує споживчий попит до товару.

У пошуках максимальних прибутків фірми використовують такі три змінні фактори: ціну, товар і рекламу. Відповідна комбінація цих факторів створює для фірми різні ситуації попиту і витрат. Фірма шукає найкращу (оптимальну) комбінацію цих трьох факторів, яка б забезпе­чила їй найбільші прибутки. Але часто цю оптимальну комбінацію важ­ко передбачити, вона може бути знайдена шляхом спроб і помилок.

Монополістична конкуренція не забезпечує ефективного вико­ристання ресурсів. Фірми виробляють дещо менший, ніж найефективні­ший для них обсяг продукції, їх витрати на одиницю продукції більші, ніж це потрібно. А тому встановлюється дещо вища ціна, ніж в умовах досконалої конкуренції. Для отримання нормального прибутку такі фірми вимушені встановлювати вищу ціну порівняно з конкурентною ціною.

Монополія. Ринок, на якому є тільки один продавець, називається монополією. Прикладом монополії можуть бути підприємства громадсь­кого користування, які належать державі і регулюються нею. Це, на­приклад електроенергетичні компанії, газо- та водопровідні, телефонні компанії, телебачення тощо.

Характерною рисою монополії є те, що на противагу доско­налій конкуренції монополіст здійснює контроль над ціною, диктує ціну. Причина цього очевидна: він випускає, а значить, і контролює загальний обсяг пропозиції. При наявному попиті на свій товар моно­поліст може змінити ціну товару, маніпулюючи обсягом продукції.

Відсутність конкурентів при монополії значною мірою пояснюється наявністю бар’єрів для вступу в галузь нових фірм. Нові фірми, що вступа­ють на ринок як дрібні виробники, майже не мають шансів для виживання і розширення виробництва, оскільки, будучи дрібними підприємствами, вони не можуть зекономити на витратах, як великі фірми, а звідси - вони не можуть отримати великих прибутків, необхідних для економічного зро­стання і виживання. Разом з тим, великому новому підприємству також буде нелегко одержати грошовий капітал, необхідний для придбання об­ладнання, рівносильного тому, на яке спроможні великі фірми галузі.

Коли монополія виникає в галузі, де будь-яка кількість про­дукції виробляється з меншими витратами саме однією фірмою, а не двома чи більшою кількістю фірм, то таку монополію називають при­родною {натуральною)} монополією.

Якщо монополія виникає тоді, коли монополіст-продавець сти­кається з монополістом-покупцем, то вона називається білатеральною (двосторонньою) монополією. Наприклад, одна фірма виробляє пласт­масові пляшки, і лише одна фірма використовує їх.

Максимізуючи прибуток, монополія намагається виробити мен­ший обсяг продукції і встановити монопольно високу ціну на свій товар. Шкоду від монополії можна представити у вигляді чистих втрат суспільства, які виникають через те, що монополіст виробляє менше, ніж дозволяє ефективність виробництва. Крім того, монополія пере­розподіляє на свою користь частину доходів споживачів.

Олігополія. Олігополія - це ринок, на якому панує кілька вели­ких фірм. Переважно їх налічується від трьох до шести.

Вона виникає тому, що конкуруючим фірмам дуже важко вийти на ринок. Існує ряд бар’єрів, які перешкоджають проникненню нових конкурентів на існуючий ринок. Одним з перших таких бар’єрів є ви­сока вартість виходу на ринок. Другий бар’єр створюється патентним захистом. У багатьох технологічно передових галузях, таких як алюмі­нієва, хімічна промисловість, електроніка, продукція захищена патен­том. Для того, щоб вийти на подібний ринок, конкуренти повинні сплачувати власникам патент за право використовувати цю техноло-

гію у своєму виробництві або винайти власну нову технологію, не захи­щену існуючим патентом.

За існування олігополії цінова конкуренція є менш ефективною. Компанії знають, що коли вони знизять ціни, конкуренти зроблять те саме. І тоді повальне зниження цін не компенсуватиметься зростанням обсягу продаж, а просто призведе до скорочення доходів. Замість ціно­вої конкуренції за покупця олігополія часто при визначенні цінової політики орієнтується на лідерство в цінах, угоди і традиції.

Лідерство в цінах означає таку практику, коли провідна компа­нія галузі призначає свої ціни, а решта компаній їх дотримуються.

Угоди можуть таємно укладатися двома чи кількома великими компаніями для встановлення фіксованих цін або частки впливу на ринку. Законодавство більшості країн вважає таку практику протизаконною.

Призначення цін, або встановлення частки впливу на ринку, може перейти в традицію. Інколи воно також розглядається як проти­законне або може виступати як легальне.

Олігополії бувають однорідними і диференційованими, тобто тут можуть виробляти стандартизовані чи диференційовані продукти. Такі промислові продукти, як сталь, цинк, мідь є стандартизованими. Водночас галузі, що виробляють споживчі товари - автомобілі, одяг, взуття, телевізори тощо, є диференційованими олігополіями.

На олігополістичному ринку через невелику кількість виробників забезпечується висока ефективність виробництва. Адже об’єднання кількох конкуруючих фірм в одну суттєво збільшує їх частку ринку, розширює ринкову владу та можливість контролювати ринок і підвищувати ціни на свою продукцію. Чим менше число фірм входить в олігополію, тим більше уваги вони можуть приділяти одна одній при формуванні цінової політи­ки і передбачити реакцію кожної при зміні ціни. Наприклад, в олігопо­лію входить три фірми - А, Б, В, кожна з яких виробляє 30% ринкової продукції. Коли фірма А знизить ціну, й частка ринку збільшиться, що несприятливо вплине на становище фірм Б і В. Останні змушені будуть знизити свої ціни на рівень цін фірми А або продавати свої товари навіть за нижчими цінами, оголосивши “війну цін” фірмі А. Тому кожна фірма в олігополії повинна прогнозувати реакцію своїх конкурентів щодо змін цін на товари і узгоджувати свої дії з усіма фірмами олігополії.

Щоб фірми олігополії мали максимальні спільні прибутки, оліго­полія повинна встановити монопольну ціну. Але якщо при монополії прибуток отримує лише одна фірма, то при олігополії він повинен бути поділений між кількома фірмами.

Встановлюючи ціни олігополія враховує дані про витрати ви­робництва, попит і реакцію конкурентів.

Ціни олігополії тенденційно негнучкі, або “жорсткі”. Вони змінюються значно рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції, мо­нополістичної конкуренції чи чистої монополії. Цінова поведінка ол­ігополії передбачає наявність стимулів до узгодження дій або таємної угоди. Остання має місце тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про фіксування цін, розподіл ринку та інші спо­соби обмеження конкуренції між собою. Таємна угода щодо контролю над ціною дозволяє олігополїї збільшити (максимізувати) прибутки, зменшити невизначеність і перешкодити вступу нових конкурентів. Таємна угода може набувати різних форм. Найпростішою із них є кар­тель. Картель передбачає формальну письмову угоду про ціну і обсяги виробництва. Обсяг виробництва повинен регулюватися з метою підтри­мання олігопольної ціни. Прикладом успішно діючого міжнародного картелю може бути ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти).

На практиці дуже важко створити і зберегти картелі та подібні до них таємні угоди, оскільки цьому перешкоджають відмінності у витратах фірм та попиті на їх продукцію, сама кількість фірм, шахрай­ство, спад ділової активності, можливий вступ нових виробників ан- титрестівське законодавство.

Коли витрати і попит на продукцію фірм олігополїї відрізняються, то це означає, що відрізнятимуться і ціни, які максимізують прибуток для кожної фірми. Отже, таємна угода про ціни залежить від досяг­нення компромісів і поступок та “взаєморозуміння” між фірмами. Що стосується кількості фірм, то при інших рівних умовах, чим більша їх кількість, тим важче досягти таємної угоди про ціни.

Шахрайство при таємній угоді означає таємні цінові скидки ок­ремим покупцям з боку учасників олігополії з метою отримання додаткового замовлення. Це може привести до того, що ці окремі покупці використа­ють дану скидку як засіб для отримання ще більшого зниження цін у конкурентів фірми. Одночасно інші покупці можуть виявити продаж за зниженими цінами і вимагати подібного ставлення до себе. Тим самим покупці можуть стикнути продавців між собою, що призведе до “війни цін” між фірмами. Отже, для того, щоб фірми могли зберегти між собою таємну угоду, їм краще утриматися від шахрайства, яке легко виявляється.

Ще одним ворогом таємної угоди є спад ділової активності, тому що ринки, які несподівано скорочуються, викликають зростання вит­рат виробництва, а це спричиняє зниження величини продажу і змен­шення прибутків.

Результатом таємної угоди є високі ціни і великі прибутки, які сприяють залученню нових виробників. Таке залучення може обумовити збільшення ринкової пропозиції, що, у свою чергу, викличе зниження цін і зменшення прибутків. Отже, щоб таємна угода досягла успіху, необхідно блокувати вступ нових виробників.

Оскільки антитрестівське законодавство забороняє картелі, то роз­витку набув такий засіб регулювання цін, як лідерство в цінах. За допо­могою лідерства цін олігополїї можуть координувати свою цінову повед­інку, не вступаючи у пряму таємну угоду. Це відбувається так: панівна фірма галузі (найефективніша) змінює ціну, а всі інші фірми автоматич­но приймають цю зміну. При цьому лідер дотримується такої тактики: 1) зміна цін проводиться досить різко, оскільки існує ризик, що конкуренти не наслідуватимуть лідера; 2) ціни змінюються лише у випадку, коли у всій галузі значно змінюються умови витрат і попиту. Наприклад, ціна підвищиться у відповідь на підвищення заробітної плати чи на збільшен­ня податків, або на зростання цін на енергію. Про перегляд цін лідер повідомляє всіх адміністраторів фірм попередньо, що може сприяти йому домогтися угоди серед конкурентів про реальне підвищення цін. Нарешті, ціновий лідер не обов’язково встановлює розмір ціни, яка дозволить мак- симізувати прибутки галузі протягом короткого періоду часу. Причиною цього є намагання перешкодити входженню нових фірм.

Остання модель цінової поведінки олігополїї засновується на методі “витрати плюс”. Це метод встановлення ціни олігополією за допомогою середніх витрат виробництва і процентної надбавки. Оскіль­ки витрати на одиницю продукції змінюються із зміною обсягу вироб­ництва, то використовується певний плановий, або типовий, рівень виробництва. Величина середніх витрат виробництва може показува­ти, наприклад, як працює фірма при використанні виробничих потуж­ностей на 75% або 80%. При визначенні ціни до середніх витрат ви­робництва буде додаватися надбавка в розмірі певного проценту. Тим самим досягатиметься плановий прибуток на свої капіталовкладення.

Встановлення ціни за принципом “витрати плюс” має особливі переваги для тих фірм, які виробляють велику кількість продуктів і пов’я­зані із сотнями різних найменувань, для яких не підходить таємна угода та лідерство в цінах. Якщо кілька виробників у галузі мають приблизно однакові витрати, дотримання загальної формули ціноутворення дозво­лить отримати в результаті дуже подібні ціни і врахувати їх зміни.

Щодо оцінки економічних наслідків олігополії серед економістів існують дві точки зору. Одні вважають, що оскільки олігополія за своєю структурою є близькою до монополії, то діє так само, як і монополія, отримуючи якщо не максимальні, то значні прибутки. Другі вважають, що тільки олігополія, з великими фірмами і міцною ринковою владою, може забезпечити дороге фінансування робіт у сфері наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок Наявність бар’єрів для вступу в олі- гополію дає впевненість у тому, що олігополіст отримуватиме прибутки, певну частину яких зможе виділити на наукові розробки і дослідження.

3.