Монополістична конкуренція і олігополія

Монополістична конкуренція відзначається такими рисами:

— на галузевому ринку діють кілька десятків переважно серед­ніх фірм, що конкурують між собою;

— конкуренти випускають диференційований продукт (продукт одного типу, але з певними, лише йому властивими, особливостя­ми), кожна з фірм володіє монопольним правом випуску свого осо­бливого продукту;

— на даний ринок достатньо легко проникають нові конкуренти з власним диференційованим продуктом;

— пануючою є нецінова конкуренція, що проявляється у рекла­мі, існуванні торгової марки;

— контроль над ціною існує у дуже вузьких межах (лише на ці­ну власного диференційованого продукту).

Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у су­часній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, пер­сональних комп’ютерів, канцелярських товарів, кондитерських ви­робів і ласощів, тканини, роздрібну торгівлю, підприємства харчо­вої промисловості, побутового обслуговування тощо.

Іншою поширеною формою недосконалої конкуренції поряд із монополістичною конкуренцією є олігополія (гр. oligos — нечислен­ний і poleo — продаю, торгую). Вона репрезентує такий тип ринко­вої структури, якому властиві такі відмінності:

— наявність в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7—10);

— конкуруючі фірми виробляють як стандартизований (одно­типний), так і диференційований (відмінний за якостями, зручнос­тями, естетикою) продукт;

— існують суттєві перешкоди для проникнення у галузь ще од­ного конкурента, насамперед через великі розміри капіталів;

— контроль над ціною обмежений або значний (при змові кон­курентів про рівень цін, ринки збуту тощо);

— незначна кількість фірм олігополістичного ринку примушує до широкомасштабного застосування нецінових методів конкуренції.

В умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресур­сів переважна більшість конкуруючих великих корпорацій відмов­ляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це, по-перше, обходиться дуже дорого, адже кожен виро­бник усвідомлює, що коли він зважиться на зниження ціни свого товару, то конкурент зробить те ж саме (від такого цінового манев­ру, коли конкуренти знають усе один про одного, можуть бути тільки втрати доходу); по-друге, практично не змінює ринкової по­зиції.

Цінова дискримінація — одночасний продаж однакових товарів різним категоріям покупців за різними цінами, коли різниця цін не

виправдана різними витратами виробництва; цінова практика, що оголошується злочинною (наприклад, за законом Клейтона у США) у випадку, якщо вона обмежує конкуренцію. Існують різні способи розмежування фірмами покупців на тих, хто може платити дорож­че, і тих, хто може купляти лише за низькими цінами. Потенційні клієнти фірми з більш еластичним попитом на товар — об’єкт для застосування знижок, а клієнт з менш еластичним попитом — об’єкт для застосування цінової дискримінації.

Найбільш характерною особливістю олігополістичної моделі, що фокусує в собі дію усіх попередніх, є залежність поведінки кожної фірми від реакції та поведінки конкурента.

Ця особливість вперше була відзначена ще в 30-х роках XIX ст. французьким економістом А. Курно, який вважається фундатором теорії олігополії. Розглядаючи взаємодії олігополістів, він показав, що кожна фірма буде прагнути до продажу такої кількості продук­ції, яка максимізує її дохід (див. статті до графіків «Олігополія. Модель Курно. Ламана крива попиту Суїзі», «Олігополія. Ломана крива попиту»).

Для вимірювання ступеня монопольної влади в економічній теорії використовують індекс Лернера, індекс Гарфінделя- Хіршмана, правило «Великого пальця» (див. статті до графіків «Показник монопольної влади. Індекс Лернера. Індекс Гарфінде- ля-Хіршмана», «Правило «Великого пальця» при ціноутворенні для монополіста»).

Олігополістичні ринки також дуже поширені. Вони існують у галузях виробництва сталі, чавуну, прокату, алюмінію, цементу, спирту, мінеральних добрив (однорідні продукти), а також побуто­вої техніки, автомобілів, кораблів, у сфері оптової торгівлі тощо.

Якщо на ринку монополістичної конкуренції немає особливих перешкод для здійснення міжгалузевої конкуренції, то на олігопо- лістичному ринку її обмеження дуже суттєві. Тому застосовують нові методи міжгалузевої конкуренції: диверсифікацію виробницт­ва, вертикальну інтеграцію і конгломерацію.

Диверсифікація виробництва передбачає появу дуже великих фірм, які діють у кількох споріднених між собою галузях. Цим во­ни обмежують залежність від постачальників ресурсів і комплек­туючих виробів, послабляючи позиції галузі-конкурента. Вертика­льна інтеграція проявляється в об’єднанні в рамках однієї фірми технологічного ланцюга у виробництві продукту від початкових етапів до його реалізації. Конгломерація — об’єднання капіталів не пов’язаних між собою галузей в одній величезній фірмі.

Все це зумовлює появу величезних багатопрофільних фірм, що діють переважно на різних олігополістичних ринках. Тут міжгалу- зева конкуренція здійснюється, як правило, через внутрішньофір- мове переміщення капіталів.

Згідно досліджень англійського економіста М. Е. Портера, стан конкуренції на будь-якому конкурентному ринку можна охаракте­ризувати п’ятьма конкурентними силами:

— суперництво конкуруючих продавців;

— конкуренція товарів;

— загроза появи нових конкурентів;

— економічні можливості і торговельні здібності постачальників;

— економічні можливості і торговельні здібності покупців.

Ці п’ять сил конкуренції у кінцевому рахунку визначають умо­ви, за яких функціонує кожен ринок і економічні одиниці (фірми), що його складають. Стан кожної сили та їх спільна дія визначають можливості конкретного типу ринкової структури в конкурентній боротьбі та його потенціал.

Теоретичні моделі конкурентних ринків були розроблені у 30— 50-х роках XX ст. (ефективної конкуренції — австрійським теоре­тиком И. Шумпетером; монополістичної конкуренції — американ­цем Е. Чемберліном; олігополії — Е. Черберліном та його співвіт­чизником Дж. М. Кларком; недосконалої конкуренції — англій­ським теоретиком Дж.

Підсумовуючи розгляд різних моделей ринку, можна зробити ви­сновок, що в сучасних умовах найбільшого поширення набули такі типи ринкової структури як монополістична конкуренція та олігопо- лія. Тобто сучасна конкурентна модель є різновидом так званої «ро­зумної конкуренції» (за висловом П. Самуельсона). Справа у тому, що потужні фірми завжди прагнули і будуть прагнути до монополіс­тичного становища на ринку. Тому ефективне функціонування су­часної ринкової системи обов’язково передбачає свідоме державне регулювання, стимулювання «усвідомленої», розумної конкуренції.

Це регулювання здійснюється шляхом обмеження (а іноді і за­конодавчі заборони) тих масштабів концентрації і централізації ка­піталу, за якими розпочинається монополія, тобто розумна конку­ренція — це свідомо підтримуваний державним регулюванням рівень конкуренції, який стає на перешкоді монополізації економіки.

2.