§ 3. Цінова і нецінова конкуренція

Розвиток багатоярусної кредитної системи в капіталістичних країнах піднімає конкуренцію на новий рівень, змінюючи її форми і методи. Конкуренцію банків і інших кредитно-фінансових інститутів варто розглядати в тісному зв’язку цих установ з угрупованнями фінансових і нефінансових корпорацій.

збитком для дрібних і середніх фірм, а також для широкої маси населення, що користується іпотечним і споживчим кредитами. Потужні кредитно-фінансові інститути фактично здійснюють кредитну дискримінацію стосовно частини своєї клієнтури. Нові кредитні інститути виростають і розвиваються значно пізніше, ніж банківська система. Структурні зміни в кредитній системі загострюють конкурентну боротьбу не тільки між “новими” і “старими” кредитними інститутами, а й у сфері діяльності самих спеціалізованих небанківських кредитних інститутів.

Одні кредитні інститути вторгаються в традиційні сфери діяльності інших інститутів, і навпаки. Між усіма кредитно-фінансовими інститутами існує конкуренція за сфери залучення заощаджень і додаткових капіталів, а також своєрідна спеціалізація між окремими групами кредитно-фінансових установ. Так, комерційні банки в сфері залучення заощаджень ведуть посилену боротьбу з ощадними банками, що виявляється в прагненні перешкоджати їм розширювати філіальну мережу. У пенсійних фондів і компаній страхування життя існує гостра конкуренція за залучення пенсійних заощаджень. Пенсійні фонди виступають як самостійні установи, але керовані за дорученням банків, в останні роки потіснили компанії страхування життя в галузі залучення заощаджень населення.

Комерційні банки, страхові компанії конкурують між собою на ринку довгострокових капіталів. Комерційні банки стали частіше надавати кредити на термін до 8—10, а іноді і до 12 років, виходячи, таким чином, за межі звичайного середньострокового кредитування. Водночас розвиток і поглиблення інфляційних тенденцій в економіці США з початку 70-х років спонукали страхові компанії скоротити терміни кредитування спочатку до 18—20, а потім і до 10— 15 років. Це, з одного боку, призвело до зближення ринків позичкових капіталів і, отже, до загострення конкуренції між ними, а з другого — підсилило тенденції до співробітництва.

Банки дедалі частіше залучають страхові компанії до участі в позиках корпораціям. У результаті позики діляться між банками (перші 5 років) і страховими компаніями (наступний період) у часі. Страхові компанії залучають комерційні банки до участі в промислових кредитах, коли загальна сума кредиту перевищує можливості даної страхової компанії або групи компаній.

На відміну від європейської практики ні комерційні банки, ні страхові компанії США не створюють синдикатів для надання значних позик, побоюючись, що до них може бути застосоване антитрестове законодавство. Значні позики в США розміщуються у формі індивідуальної участі банків, страхових компаній та інших фінансових організацій без формального створення синдикату або якогось іншого об'єднання.

Страхові компанії США віддають перевагу вступу в прямі взаємовідносин зі своїми потенційними позичальниками. Тому для них характерні так звані

365

прямі, або приватні, розміщення позик і інвестицій. У цій галузі найбільший вплив мають найпотужніші ко мпанії страхування життя С ША, що зосереджують у своїх руках переважну масу страхових активів. На початку 90-х років десятьом найбільшим компаніям належало 40% всіх активів в американському страхуванні життя.

Розвиток конкуренції між різноманітними кредитно-фінансовими інститутами має певною мірою циклічний характер: якщо в період депресії між ними загострюється конкурентна боротьба за додаткові позичкові капітали, то в період пожвавлення і піднесення збільшується конкуренція за залучення заощаджень підприємств і населенняу вигляді депозитів, страхових і пенсійних внесків.

Між кредитними інститутами повного мірою розвивається як цінова, так і нецінова конкуренція. Для комерційних банків можливості цінової конкуренції в галузі залучення депозитів значною мірою обмежені (встановлення ставок відсотка за терміновими ощадними внесками регулюється законом, а за поточними рахунками оплата відсотків заборонена), тому серед комерційних банків превалює нецінова конкуренція. Водночас ощадні банки мають велику перевагу перед комерційними, оскільки ставки відсотка не контролюються законодавством. Це дозволяє виплачувати високі відсотки за внескахми, що дає значні переваги ощадним банкам у залученні заощаджень населення.

Страхові компанії і пенсійні фонди також широко використовують методи нецінової конкуренції (наприклад, вигідні умови контрактів, нові види страхування і забезпечення, гнучкі умови страхування полісів, спроможні задовольнити ті або інші потреби клієнта). Щодо позичок і надання кредитів конкуренція між кредитно-фінансовими інститутами має специфічний характер. У будь-якій групі кредитно-фінансових інститутів процентна ставка за кредитами встановлюється так званим шляхом “лідерства в цінах", тобто визначається невеличкою групою банківських монополій.

Великі кредитно-фінансові інститути з метою конкуренції використовують дрібні і середні фірми. Якщо раніше великі банки і страхові компанії майже не фінансували дрібні фірми, вважаючи це несолідною справою, що підриває їхню репутацію, то до кінця 60-х років кредитно-фінансові інститути переглянули свою політику і стали розширювати кредитні операції для дрібних фірм. Завдяки такій політиці найбільша монополія в галузі страхування життя “ Пру-деншл" різко збільшила операції по фінансуванню дрібного бізнесу й у 1967 р. за своїми активами випередила “ Метрополітен", що вважався багато десятиліть лідером страхового бізнесу. Аналогічні методи використовував “Бенк оф Америка”, що дозволило йому стати лідером комерційних банків США в 60-х роках.

В ряді випадків великі кредитно-фінансові інститути тимчасово йдуть на збитки з метою підвищення своєї конкурентоспроможності. Потужні кредитно-фінансові інститути широко використовують у конкурентній боротьбі до- 366 сягнення науково-технічної революції, зокрема електронні технології, що дозволяє їм значно знизити витрати виробництва й здешевити масові операції (комерційним банкам — чековий обіг, страховим компаніям — опрацювання рахунків, актуарні і тарифні розрахунки).

В сучасних умовах величезний потік документів, обумовлений розширенням операцій кредитно-фінансових установ і підвищенням їх економічної ролі (сумарна маса — більше 100 млн тонн), змусив широко використовувати електронні гроші.