Конкуренція і співробітництво

Девід Боуз

Прихильники ринку часто підкреслюють переваги, які несе із собою конкуренція. Конкуренція дозволяє постійно про­бувати різні підходи, експериментувати й адаптуватися до мінливого середовища.

Слід однак підкреслити, що прихильники свободи і віль­ного ринку, як правило, не послуговуються виразом «ви­живає найсильніший». Це поняття характеризує процес біологічної еволюції й означає, що виживають види, най­більш пристосовані до навколишнього середовища. Його можна віднести також до конкуренції підприємств на рин­ку, але це жодним чином не означає, що при капіталізмі виживають лише найсильніші індивіди. Для опису конку­ренції фразу «виживає найсильніший» уживають не при­хильники, а противники ринку.

Необхідно чітко прояснити: ті, хто стверджує, що люди «створені для співробітництва, а не для конкуренції», не розуміють однієї речі — ринок саме й побудований на спів­робітництві.

42 [ ДЕВІД БОУЗ ]

Індивідуалізм і співтовариство

Подібним чином опоненти класичного лібералізму огульно звинувачують лібералів у підтримці «індивідуалістичної роздробленості», у межах якої кожна людина існує сама по собі, цікавлячись лише власною вигодою й не звертаючи уваги на нужди й потреби інших. Так, І. Дж. Діонн-Молод- ший з Washington Post пише: сучасні лібертаріанці переко­нані, що «люди приходять у цей світ як повністю сформо­вані дорослі й повинні відповідати за свої вчинки із самого народження». Оглядач Чарльз Краутхаммер у рецензії на книгу Чарльза Мюррея «Що значить бути лібертаріанцем» відзначає: до появи цієї праці лібертаріанці сприймали людство як «расу крайніх індивідуалістів, кожен з яких живе у власній хатині на вершині гори, оточений колючим дротом і написами “Вхід заборонено”». Дивно, що він ще не додав для ясності «озброєних до зубів індивідуалістів».

Звичайно, насправді в «індивідуалістичну роздробле­ність», яку так люблять висміювати викладачі й експерти, ніхто не вірить. Очевидно, що ми співіснуємо один з одним і працюємо в складі груп. Як може такий перебільшений індивідуаліст існувати в сучасному суспільстві — загадка: чи означає це, що ми повинні їсти тільки те, що самі ви­ростимо, ходити в домотканому одязі, жити в будинках, побудованих власними руками, і споживати лише природ­ну поживу, добуту із цілющих рослин? Деяким критикам капіталізму й прихильникам «повернення до природи», на­приклад Унабомберу або Елу Гору — якщо він усерйоз переконаний у тому, що писав у своїй книзі «Земля на чаші терезів» — така ідея може навіть сподобатися. Але переважна більшість лібертаріанців уже точно не захочуть жити на незаселеному острові, відмовившись від благ «ве­ликого суспільства», як висловлювався Адам Сміт, тобто складного й продуктивного суспільства, заснованого на со­ціальній взаємодії. У такий спосіб розумно мислячим жур­налістам варто б зробити паузу, перечитати тільки що над­руковане й сказати собі: «Отут я, схоже, спотворив їхню позицію.

[ КОНКУРЕНЦІЯ І СПВРОБІТНИЦТВО ] 43

це, але й створити соціальні інститути, які забезпечують таке співробітництво. Саме цьому покликані слугувати права власності, обмеження повноважень держави й вер­ховенство закону.

У вільному суспільстві індивіди користуються природ­ними, невід’ємними правами й повинні виконувати спільне для всіх зобов’язання — поважати права інших. Інші наші зобов’язання ми обираємо самі, укладаючи контракти. Не випадково для суспільства, в основі якого лежать права на життя, свободу і власність, характерні також соціальний мир і матеріальне благополуччя. Як продемонстрували Джон Локк, Давид Юм та інші засновники філософії кла­сичного лібералізму, система прав необхідна нам для забез­печення соціального співробітництва — без нього люди не спроможні досягати багато чого. У «Трактаті про людську природу» Юм перелічив основні умови, у яких доводиться діяти людям: 1) наявність у нас власних інтересів, 2) наше з необхідності небезмежне благородство стосовно інших, і 3) недостатність наявних ресурсів для задоволення наших потреб. Через ці обставини нам необхідно співпрацювати з іншими й мати справедливі правила — особливо в тому, що стосується власності й обміну, — які визначають це співро­бітництво. Ці правила встановлюють ті, хто має право ух­валювати рішення про використання конкретного об’єкта власності. За відсутності чітких прав власності між людьми постійно виникали б конфлікти з цього питання. Саме на­ша згода із правами власності дозволяє виконувати складні завдання соціального співробітництва й координації, за до­помогою яких ми досягаємо своїх цілей.

Було б, звичайно, чудово, якби цього можна було досяг­ти завдяки братній любові, без акценту на особистих інте­ресах й індивідуальних правах, і багато опонентів лібера­лізму малюють нам досить привабливу картину суспіль­ства, побудованого на загальній доброзичливості. Але, як зазначав Адам Сміт, «у цивілізованому суспільстві вона [людина] безупинно потребує підтримки й співробітництва великої кількості людей», і при цьому за все життя вона може особисто подружитися далеко з не всіма з тих, чиє співробітництво їй необхідне. Якби співробітництво пов­ністю залежало від нашої взаємної доброзичливості, ми бу­ли б не в змозі виконувати скільки-небудь складні завдан­ня. Опора на особисті інтереси інших людей у рамках сис­теми чітких прав власності й вільного обміну — єдиний спосіб організації співтовариства, більш масштабного, ніж маленьке село.

44 [ ДЕВІД БОУЗ ]

Громадянське суспільство

Ми взаємодіємо з іншими для здійснення утилітарних ці­лей — виробництва більшої кількості їжі, обміну товарами, створення нових технологій, — але цим справа не обмежу­ється: ми до того ж відчуваємо глибоку, чисто людську потребу в спілкуванні, любові, дружбі й солідарності. Асо­ціації, які ми створюємо разом з іншими, становлять так зване громадянське суспільство. Ці асоціації ухвалюють найрізноманітніші форми — родина, церковна громада, школа, клуб, спільноти, організації мешканців будинку або кварталу й міріади різновидів комерційних об’єднань (партнерства, корпорації, профспілки, торговельні співто­вариства). Усі ці асоціації різними способами служать за­доволенню потреб людей. Сукупність цих природних і доб­ровільних асоціацій і являє собою громадянське суспіль­ство.

Деякі аналітики показують відмінність між комерційни­ми й некомерційними організаціями, стверджуючи, що структури бізнесу являють собою елемент ринку, а не гро­мадянського суспільства. Я однак дотримуюся іншого тра­диційного погляду — справжній вододіл між асоціаціями пов’язаний з їхнім примусовим (держава) або природним і добровільним (усі інші) характером. Незалежно від того, яка мета ставиться при створенні асоціації — одержання прибутку чи щось іще — головне полягає в тому, що ми вирішуємо в ній участь за власним, добровільним вибором. При всій існуючій сьогодні плутанині щодо громадянсько­го суспільства й «національних завдань» не можна забува­ти про тезу Ф. А. Хайека: асоціації в рамках громадянсько­го суспільства створюються заради конкретних завдань, але в громадянського суспільства в цілому не може бути єди­ного завдання — воно являє собою ніким не спланований, спонтанний результат існування всіх цих цільових асоціа­цій.

Співтовариство як основа ринку

Ринок — один з найважливіших елементів громадянського суспільства. Його існування пов’язане з двома фактами: у співробітництві з іншими люди спроможні досягти більшо­го, ніж поодинці, і ми в змозі це усвідомити. Якби для нашого виду співробітництво було менш продуктивним, ніж робота в ізоляції, або якби ми не розуміли переваг співробітництва, людство залишалося б роздробленим. Гір-

[ КОНКУРЕНЦІЯ І СПВРОБІТНИЦТВО ] 45

ше того, як пояснював Людвіг фон Мізес, у цьому випадку «кожна людина була б змушена розглядати всіх інших лю­дей як своїх ворогів; прагнення до задоволення власних апетитів призвело б її до нещадного конфлікту з усіма су­сідами». Без можливості взаємовигідного співробітництва й розподілу праці не могли б виникнути ні співчуття й дружба, ні сама ринкова система. У рамках ринкової сис­теми індивіди й фірми конкурують, щоб удосконалювати співробітництво. General Motors і Toyota конкурують один з одним, щоб співробітничати зі мною в досягненні моєї мети — мати засіб пересування. AT&T і MCI конкурують між собою, щоб співпрацювати зі мною в досягненні ще однієї моєї мети — спілкуватися з іншими телефоном. Більше того, вони настільки енергійніше конкурують зара­ди мене, що я для власного спокою вступив у співробіт­ництво із третьою комунікаційною фірмою, що встановила мені автовідповідач.

Критики ринку часто нарікають, що капіталізм заохочує й винагороджує егоїстичні інтереси. Насправді ж люди ке­руються власними інтересами за будь-якого політичного ладу. Ринок однак дозволяє спрямувати ці інтереси на ко­ристь суспільству. В умовах вільного ринку люди здійсню­ють власні цілі, з’ясовуючи, чого прагнуть інші і намагаю­чись задовольнити ці бажання. Це може виливатися в спільну роботу кількох людей над виготовленням рибаль­ської сітки або над прокладанням дороги.

У рамках більш складної економічної системи це озна­чає прагнення отримати прибуток за рахунок пропозиції товарів і послуг, що задовольняють бажання й потреби інших. Працівники й підприємці, які задовольняють ці по­треби найкраще, будуть нагороджені; ті ж, кому це не вда­ється, швидко усвідомлюють свою помилку й будуть мати всі стимули, щоб імітувати дії більш успішних конкурентів або знайти нові підходи до справи.

Усі різноманітні способи організації економічної діяль­ності, які ми спостерігаємо на ринку, — експерименти з пошуку більш ефективних форм співробітництва для до­сягнення цілей усіх його учасників. Система прав власнос­ті, верховенство закону й мінімальні повноваження держа­ви забезпечують людям максимальний простір для експе­риментів з новими формами співробітництва. Розвиток співпраці дозволив реалізовувати більш масштабні еконо­мічні завдання, ніж ті, що були до снаги окремим людям або невеликим партнерствам. Такі організації, як асоціації мешканців, пайові інвестиційні фонди, страхові компанії,

46 [ ДЕВІД БОУЗ J

банки, кооперативи й ін., є спробами розв’язати конкретні економічні проблеми за допомогою нових форм асоціації.

Деякі з цих форм бувають неефективними: так, гігант­ські корпоративні конгломерати, що виникали в 1960-х, виявилися важкокерованими, і їхні акціонери втратили кошти. Оперативний «зворотний зв’язок» з ринковим про­цесом забезпечує стимули для копіювання вдалих органі­заційних форм і відмови від невдалих.

Співробітництво — така ж невід’ємна частина капіталіз­му, як і конкуренція. Обидва ці процеси є найважливі­шими елементами простої системи, побудованої на природ­ній свободі, і більшість з нас куди частіше співробітничає з партнерами, колегами, постачальниками й клієнтами, ніж конкурує із суперниками. Якби ми були приречені на «одиночне плавання», наше життя справді було б непри­вабливим, жорстоким і коротким. На щастя, у капіталіс­тичному суспільстві воно не таке.