§ 2. Формування інтеграційної стратегії України в умовах глобалізації

Аналіз світового економічного розвитку останніх десятиріч свідчить про те, що в умовах глобальних трансформацій політичних, економічних і соціальних відносин різко зростає значення економічних факторів.

часного історичного етапу, під впливом яких формується новітня глобальна економіка. Світова економіка не лише стає взаємозалежною, вона інтегрується в єдине ціле. Різниця між зваємозалежною економікою і економікою глоба-лізованою — якісна. Системоутворюючою ознакою останньої стає не тільки значне зростання обсягів торгових потоків, а й формування такого світового ринку, який виглядає як ринок єдиної держави. Знижуючи і знижуючи бар'єри між суверенними державами, глобалізація спряє значному прискоренню трансформації внутрішніх соціальних відносин, жорстко уніфікує все особливе в їх проявах.

Нові інтегровані в умовах глобалізації міжнародні економічні відносини дедалі більшою мірою впливають на масштаби, темпи і пропорції як національного, так і глобального виробництва, формують кількісну та якісну характеристику глобальної економіки ХХІ століття, закладають нові загрози економічної безпеки як національного, так і глобального розвитку.

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої спричинили односторонній її розвиток у межах військово-мобілізаційної економіки СРСР, деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинуті товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв'язки необхідні такі передумови: політико-правоові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні.

Основні політико-правові передумови інтеграції:

• політичне визначення України;

• забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;

• безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства;

• перегляд існуючої практики політичних зв'язків з державами колишнього СРСР;

• пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;

• формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

• економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;

• оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;

• розробленню та реалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;

• оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;

• розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До основних соціально-культурних перед умов інтеграції належать:

• відродження і виховання почуття власноїгідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;

• формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;

• розвиток контактів зукраїнцями, які проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з:

• розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальноїжитгєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);

• розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості Украшияк потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

• відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;

• нерозробленість політико-правовихрегуляторів та інструментів;

• нерозвиненість ринкових відносин;

• інерція погіршення економічного стану;

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:

• збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;

• розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;

• конкурентність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;

• негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Інтеграція України в світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язаними шляхами:

• через активну та ліберальну зовніїнньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іїюземного підприємництва йіїгве-стування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;

• через укладання двосторонніх міждержавних економічних угодта участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок і нтенс ифі кації східно -європейських інтеграційних процесів та формування передумов іїгтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури. 456

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції.

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

З точки зору ринкової організації, в ключових галузях національної економіки Україна перебуває на стадії монополістичного розвитку.

Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку Укра'інияк з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологічних, соціальних і особливо екологічних позицій. Назвемо найважливіші негативні характеристики структури економіки України:

• велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60 %), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки і насамперед її базових галузей;

• диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину; відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;

• незбалансованість галузевої структури промисловості з погляду її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді яку розвинутих країнах вона досягає 50—60%).

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не 457

лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

• науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

• підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

• формування умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого — завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України, а також з урахуванням її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидною є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема.

На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу економіки з кризового стану. На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної науково-технічної та інвестиційної діяльності. У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.

Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.

Для зовнішньоекономічних факторів інтеграція обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого — середо-вищними умовами розвитку.

Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберегла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті товарів і послуг, а саме:

458

• переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;

• нераціональність товарної структури імпорту;

• деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;

• вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.

На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори:

• неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі;

• велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов’язана з експортно-імпортною діяльністю останніх років;

• відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного валютного контролю;

• недієва система митного контролю;

• неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами ближнього зарубіжжя, і насамперед з Росією;

• нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічноїдіяльності, у тому числі інформаційної;

• кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності.

Відсутність стратегічних орієнтирів, втратадержавного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю призвелидо хаотичного вивозу українських товарів; створення криміногенної обстановки навколо експорту та імпорту найефективніших груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні метали, продовольчі товаритощо); втрати країною валютних коштів; невиправданоїконкуренціїміж українськими учасниками ЗЕД; демпінгової торгівлі.

Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції окремої уваги заслуговують такожті, що впливають на умови міжнародної міграції робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучаснихумов ефективного функціонування національної економіки.

Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різно-спрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб ’єкга інтеграції. З другого, неможливість тривалого “позаінтеграційного"розвиткуврегіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.

У перспективі на найближчих 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД, які 1993р. підписали угоду 459

про створення Економічного союзу (Україна є його асоційованим членом). Головними цілями Економічного союзу визначено: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб’єктів; реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного союзу С НД зоріє нтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі; митного та платіжного союзів. 31994р. діє Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президіїякого ввійшли віце-прем’єри країн-учасниць. Робочим органом МЕКє Колегія з уповноваженими представниками від кожної країни. Найбільша інтеграційна динаміка притаманна взаємовідносинам Росії, Білорусі і Казахстану (договір 1994—1995 рр. про вільну торгівлю і митний союз) з підключенням Туркменистану та Узбекистану.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв ’язків у сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стають субрегіональні угруповання— єврорегіони “Карпати” та “Буг”. Значнийвплив на розвитоктакоїінтеграції можуть справляти спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.

По-перше, ЧЕС як потенційно місткий внутрішній ринок зі значним науково-технічним потенціалом має перспективу стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється трансрегіо-нальне інтеграційне угруповання.

По-друге, це перше велике інтеграційне угруповання країн постконфрон-таційного етапу розвитку світової економіки,яке може поєднатидержави, щодо останнього часу розвивалися, маючи різні політичні та економічні установки.

По-третє, до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні країни—колишні республіки СРСР, які вперше роблять спробу інтегруватися на певній організаційній основі без явного домінування Росії, на відміну, наприклад, від Економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС і Росії (“старшого брата”) Ддержав—колишніх республік СРСР (“менших братів і сестер”) надає характерного колориту взаємовідносинам країн-учасниць.

ЧЕС лише в одному (якщо виходити з теорії та вдалої практики економічної інтеграції країн) відповідає інтеграційним критеріям: цеє інтеграція на регіо-460 нальній основі з таким об ’єднуючим фактором, як Чорне море. Загалом ЧЕС, на нашу думку, можна розглядатияк потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключовідезінтеграційні фактори—від політичноїнестабільностікраїн-учасниць, іх економічної та інфраструктурноїнесумісностідояскравихсоціально-культур-нихвідмінностей, глибоких традиційних конфліктів як між країнами, таківсе-редині деяких із них. І якщо загальну політичну стабілізацію можна розглядати як справу часу, а інфраструктурної сумісності можнадосягги узгодженням дійна перших етапах інтеграції в ЧЕС, то узгодити інтереси країн -учасниць; що зумовлені насамперед загальним станом їх економік, буде досить важко.

У довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Група фахівців Інституту світової економіки та міжнародних відносин НД Н України під керівництвом В.Сіденка обгрунтовано сформулювала основні завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС та країн—членів цієї організації:

• якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його кра'їнами-члена-ми загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Боннської конференції НБСЕ з економічного співробітництва, Гельсінськомудокуменгі НБСЄ “Виклик змін", Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень, 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство і співробітництво між європейськими співтовариствами та їх державами—членами і Україною від 14 червня 1994 р., тимчасовій угоді про торгівлю, та питання, пов’язані з торгівлею, між ЄС і Україною від 1 червня 1995 р.;

• своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних заходів, необхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торгівлі;

• здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання Украши до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій ЄС на підставі визнання України країною з перехідною економікою;

• вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм іїтгеграцїйного характеру, насампереду сферах енергетики, транспорту, наукиітехніки, іїіформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти;

• забезпечення безперешкодного і недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки ЄС;

• здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги дляуспин -ного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед яко- 461

мога динамічніших і безболісних структурних зрушень і формування міжнародної конкурентоспроможної економіки.

Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС (за межами 2000 р.), на думку згаданих фахівців, має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, аяк можливий альтернативний варіант розвитку відносин з ЄС залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС та ефективності розвитку відносин у рамках СНД.

Важливим є розуміння об’єктивно обумовленої етапності вреалізацїїінтеграційних пріоритетів України в Західній Європі з відповідною орієнтацією як внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики. Для органічного входження до європейської економічної системи, що розвивається на основі ЄС, необхідні цілеспрямовані правові та інстигуційні заходи. З огляду на інтеграційну динаміку на Американському континенті та в Азії можлива значна інтенсифікація європейської регіональної інтеграції.

Принципове значення для реалізації ефективної політики України є інтен -сифікація'іїдво- та багатосторонніх зв’язків, активна участь вдіяльності міжнародних економічних організацій. У цьому контексті слід згадати такі важливі документи: Угоду між урядами України і США про гуманітарне і техніко-еко-номічне співробітництво (травень, 1992 р.); Протокол між Урядом України та Урядом ФРН про співробітництво в підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців, керівних кадрів у галузі економіки та управління; Рамкову Угоду між урядами України і ФРН з питань консультування та співпраці; Меморандум про взаєморозуміння між Україною та Великою Британією (лютий, 1993 р.); Українсько-Голландський міжурядовий меморандум про взаєморозуміння (грудень, 1992р.); Рамкову Угоду між Урядом України та Урядом Італії (липень, 1992 р.); Угоду про економічне і технічне співробітництво між Урядом України та Урядом Республіки Індія (квітень, 1994 р.); угоди України з країнами СНД 1992-1995 рр.; Угоду про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною; Глобальну ініціативу Європейської комісії для України (квітень, 1994р.); Протокол про наміри між ЄС та країнами СНД, двосторонні міжурядовідоговори 1995-1996 рр.

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також має статус спостерігача в ГАТТ. 31994р. наша держава вирішує практичні питання співпраці в структурі ГАТТ/СОТ, інтенсифікує свою політику щодо інших впливових міжнародних організацій, насамперед Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).