Конкурентоспроможність в глобальній економіці. Індекс глобальної конкурентоспроможності

Структура глобальної економіки визначається динамікою конкуренції між економічними агентами і локальними утвореннями (країнами, регіонами, економічними областями), де розташовані самі агенти.

Конкурентоспроможність - це здатність певного об'єкта або суб'єкта перевершити конкурентів у певних заданих умовах.

Фактори, що визначають форму й результат конкурентної боротьби:

1) Технологічні потужності. Дане визначення включає наукову базу виробничих і управлінських процесів, потенціал НДДКР, людські ресурси, необхідні для створення технологічних інновацій, адекватне використання нових технологій і ступінь їхнього поширення усередині всієї системи економічної взаємодії. Інакше кажучи, технологічні потужності - це не просто результат додавання різних елементів, а характеристика системи, що можна назвати "технологія-виробництво-суспільство". Мається на увазі взаємодоповнююче сполучення науки, технології, менеджменту й виробництва усередині єдиної структури, де для кожного рівня система освіти забезпечує необхідну кількість кваліфікованих людських ресурсів. Висока якість окремого елемента конкретної економічної одиниці (наприклад, сильна наукова база або стійкі виробничі традиції в країні) зовсім не гарантує успішного прийняття нової технологічної парадигми, заснованої на інформаційних технологіях. Тут насамперед важливо правильне сполучення різних елементів. Тому технологічні потужності навряд чи можуть розглядатися як атрибут окремої фірми. Дана характеристика пов'язана з виробничими комплексами, що формуються на територіальній основі. Як тільки один комплекс з'являється в певній місцевості, він відразу зв'язується з іншим, а потім вони розширюють сферу свого впливу й взаємодіють у глобальному масштабі за допомогою телекомунікаційних транспортувальних мереж.

2) Доступ на великий, інтегрований і багатий ринок (такий, як Європейський Союз, США або Японія). Кращою конкурентною позицією може вважатися така, що дозволяє фірмам спокійно працювати на одному із цих великих ринків і в той же час дає можливість виходити на інші ринки з мінімальними перешкодами й обмеженнями. Загалом, чим значніше й глибше ступінь інтеграції окремої економічної зони, тим більше шансів досягти високої продуктивності й прибутковості у фірм, що перебувають у цьому районі. Таким чином, динаміка торгівлі й іноземних інвестицій між країнами й макрорегіонами безпосередньо впливає на роботу окремих компаній і мереж фірм.

3) Різниця між виробничими витратами й цінами на цільовому ринку. Потенційний прибуток, пов'язаний з більш низькими виробничими витратами, може бути отриманий тільки при можливості виходу на великий і багатий ринок. Виграшна формула полягає в об'єднанні високих технологій, висококваліфікованого менеджменту з більш низькими витратами, ніж у конкурентів. Це досить важливе застереження, що виключає можливість для країн, що розвиваються, конкурувати тільки на основі низьких витрат, якщо вони одночасно не можуть адаптувати свої виробничі системи до вимог інформаційної епохи.

4) Політичні можливості національних і міжнаціональних інститутів управляти стратегіями росту країн або регіонів, що перебувають під їхньою юрисдикцією. Сюди входить і створення конкурентних переваг на світовому ринку для тих фірм, які покликані служити інтересам населення, створюючи працівникам місця й генеруючи доходи. Діяльність урядів не обмежується лише керуванням торгівлею: уряди можуть надавати необхідну підтримку в області технологічного

розвитку й підготовки людських ресурсів, що формує базу для роботи інформаційної економіки. Крім того, державні ринки (наприклад, у сфері оборонної промисловості й телекомунікацій), субсидії й пільгові кредити (на розвиток НДДКР, організацію навчання, підтримку експорту) мають величезне значення для позиціонування фірм в умовах глобальної конкуренції.

Наведені вище фактори, діючи спільно, визначають динаміку й форми конкуренції між фірмами, регіонами й країнами в умовах нової глобальної економіки й тим самим входять у нову систему міжнародного поділу праці.

Індекс глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index) - це глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Індекс розраховується за методикою Всесвітнього економічного форуму. Цей показник оцінює здатність економік забезпечувати вищу продуктивність бізнесу і, як наслідок, вищі темпи економічного зростання й економічного добробуту нації.

Дослідження проводиться з 2004 року і в даний час є найбільш повним комплексом показників конкурентоспроможності в різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності формується зі 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн з різним рівнем економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається за результатами опитування керівників компаній (з метою охоплення широкого кола чинників, які впливають на бізнес-клімат у досліджуваних країнах), а на одну третину - із загальнодоступних джерел (статистичні дані та результати досліджень, які здійснюються міжнародними організаціями на регулярній основі).

Усі змінні об’єднані в 12 контрольних показників, які визначають національну конкурентоспроможність, причому ваговий параметр кожної компоненти індексу конкурентоспроможності є різним (табл. 1).

Експерти при складанні індексу враховують, на якій стадії економічного розвитку знаходиться країна - базового розвитку (1), керованої ефективності (2) чи інноваційного розвитку (3) (див. рис. 1), оскільки значення окремих чинників зростання конкурентоспроможності визначаються стартовими умовами, інституційними та структурними характеристиками країни.

Таблиця 1

Питома вага складових Індексу глобальної конкурентоспроможності

Враховуючи особливості вихідного стану країни, пропонується активізація тих сфер діяльності, які здатні підвищити конкурентоспроможність найбільшою мірою. Наприклад, для країн, які конкурують на світовому ринку виключно на основі наявності природних ресурсів та низьковартісної робочої сили, актуальним є зосередження на покращенні позицій «базового розвитку». Для країн, які є більш конкурентними на глобальній арені в промисловій площині або перейшли в цей розряд з нижчого щабля розвитку, доцільніше концентруватися в напрямку зростання якості показників «підсилення ефективності». Врешті, країни найвищого ступеня розвитку «з орієнтацією на інноваційність» зможуть збільшити показники конкурентоспроможності через розробку та впровадження нових технологій та організацію бізнесу на основі новітніх глобальних моделей, що відображає субіндекс «Інновації та розвиток».

Рис. 1. Стадії економічного розвитку за методологією ІГК

Країни, економіка яких перебуває між будь-якими двома з трьох стадій, вважаються країнами з «перехідною економікою». Для цих країн питома вага складових повільно змінюється в процесі розвитку країни, що засвідчує плавний перехід від однієї стадії розвитку до іншої (див. табл. 2).

Таблиця 2

Ваги та порогові значення субіндексів GCI для різних стадій

економічного розвитку країн

Таблиця 3

Рейтинг окремих країн світу за Індексом глобальної конкурентоспроможності у 2014 році

Як видно із даних табл. 3, лідерами за Індексом глобальної конкурентоспроможності є Швейцарія, Сінгапур та США, які з високими показниками національної конкурентоспроможності забезпечують вищий рівень добробуту своїх громадян.

Україна ж посіла 76 місце, поліпшивши свій результат на 8 позицій порівняно з 2013 р. На думку експертів, такий підйом пов’язаний з очікуваннями покращення ситуації в Україні після зміни влади. При цьому анексія Криму і конфлікт на Донбасі мало вплинули на результати, оскільки до того часу дані вже були зібрані. Однак обидві ці події неодмінно вплинуть на конкурентоспроможність країни в майбутньому. Прогрес був досягнутий за рахунок більш позитивного сприйняття інститутів та підвищення ефективності ринків, а також досягнення кращих результатів в освіті. Серед основних проблем України є: перебудова інституціональної структури (130-е місце), скорочення домінування великих компаній на внутрішніх ринках (129-е місце) та підвищення конкурентності ринків (125-е місце) і, отже, їх ефективності (112-е місце).

Якщо розглядати рівень конкурентоспроможності України за окремими складовими індексу, то очевидно, що за такими показниками, як вища освіта та розмір ринку, Україна посідає досить непогані позиції. Однак стан інших складових опускає країну аж на 76-ту сходинку (див. табл. 4).

Таблиця 4

Позиціонування України в світлі окремих складових Індексу глобальної конкурентоспроможності у 2014 році

Згідно з оцінками Україна перебуває на перехідній стадії від розвитку за рахунок факторних переваг до розвитку завдяки ефективності використання потенціалу. Інакше кажучи, вітчизняна економіка досі функціонує переважно завдяки екстенсивному розвитку, що пояснюється пріоритетним значенням українських традиційних форм господарської діяльності (агропромисловість, металургія), мізерними інвестиціями, а також слабкою державною підтримкою високотехнологічних галузей і тих, що створюють високу додану вартість.

Індекс глобальної конкурентоспроможності повинен використовуватися державами, що прагнуть до ліквідації перешкод на шляху економічного розвитку і конкурентоспроможності, в якості інструменту для аналізу проблемних моментів в їх економічній політиці і розробки стратегій з досягнення стійкого економічного зростання.

5.