Регіоналізація глобальної економіки та новітній міжнародний поділ праці

За сучасних умов глобалізації економіки жодна з держав світу не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від зовнішніх процесів. Країни та їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній сферах.

Регіоналізація глобальної економіки - це утворення економічних інтеграційних угрупувань в межах окремих регіонів з метою підвищення ефективності економіки країн шляхом уніфікації законодавства, ліквідації адміністративних обмежень на переміщення товарів, капіталів та робочої сили, а також повного використання факторів виробництва.

Для формування глобального конкурентного середовища на макрорівні характерним є інтенсивне створення регіональних економічних блоків - транснаціональних альянсів:

1) Європейське конкурентне середовище;

2) Північно-американське конкурентне середовище;

3) Латино-американське конкурентне середовище;

4) Азіатсько-тихоокеанське конкурентне середовище;

5) Африканське конкурентне середовище.

Найпотужнішим із них є Європейський Союз, який виходить на якісно новий етап економічної інтеграції, пов'язаний із функціонуванням Монетарного союзу.

Оскільки держави сучасного світу розрізняються по масштабах і рівню соціально-економічного розвитку, можна припустити, що результати впливу глобалізації на окремі країни й групи країн не однакові. Більше того, у великих країнах тенденція глобалізації викликає неоднакові наслідки в різних регіонах. Разом із процесом глобалізації економіки на планетарному рівні спостерігається інтернаціоналізація суспільних зв'язків на регіональному рівні, що одержала назву "регіоналізації".

З одного боку, глобалізація та регіоналізація - це дві суперечливі, різні тенденції за напрямами та характером дії та практичними наслідками, а, з іншого боку, - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи перш за все спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами об’єднання та ефективно реалізовувати широкий спектр стратегічних інтересів.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобальної економіки. З одногу боку, зняття перешкод під час руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі, а з іншого - позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання.

Можна виділити дві взаємозалежні форми регіоналізації:

1) внутрішньодержавну (процес формування внутрішньодержавних регіонів, коли відбувається об'єднання суб'єктів усередині державної території);

2) міжнародну (територіальна система управління; транскордонне співробітництво; воєнні, екологічні аспекти безпеки; залучення міжнародних ресурсів для регіональних програм; економічне й гуманітарне співробітництво).

Наріжним каменем світового господарства є міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певних видів товарів та послуг з метою реалізації їх на світовому ринку. Такий поділ є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні, яка лежить в основі різних форм обміну її результатами між країнами.

Теоретичною основою міжнародного поділу праці є обгрунтовані класиками політичної економії теорії абсолютних і відносних переваг. Вони базуються на ідеї про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва. Відповідно, в кожній країні можна виробляти будь-які товари. Але затрати на виробництво будуть різними. Тому економічно доцільно зосередитись на виробництві тих товарів, витрати виробництва яких найнижчі. А товари з високими витратами виробництва не виробляти, а завозити з тих країн, де ці затрати низькі. Щоб мати можливість їх придбати, країні потрібно виробляти і постачати на світовий ринок свої товари з низькими витратами виробництва. На сучасному етапі стан продуктивних сил зумовлює такий поділ праці, що робить економічно неефективним, а часто просто неможливим забезпечення потреб кожної окремої країни за рахунок лише власного виробництва. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку економіки.

Переваги міжнародного поділу праці полягають у наступному:

- одержання додаткового доходу в результаті виробництва і постачання на зовнішній ринок товарів з низькими витратами виробництва за рахунок різниці між цінами на світовому і внутрішньому ринках;

- економія внутрішніх витрат виробництва при відмові від виробництва товарів з високими затратами і використання дешевих імпортних товарів;

- спеціалізація і кооперація виробництва здійснюються на основі тісного зв'язку підприємств з урахуванням можливостей і потреб національних та світової економічних систем;

- забезпечується збалансований розвиток національних економік в безпосередньому зв'язку з світовим господарством;

- підвищується ступінь задоволення потреб виробництва і суспільства при зменшенні витрат;

- збільшуються можливість і реалістичність становлення багатосерійного виробництва;

- збільшується можливість підвищення якості продукції і технічного рівня виробництва;

- використовуються товарно-грошові відносини в якості фінансових важелів і стимулювання розвитку національних економік і світової господарської системи.

Фактори, що прискорюють міжнародний поділ праці:

- науково-технічна революція;

- зростання масштабів виробництва.

Фактори, які здійснюють найбільший вплив на міжнародний поділ праці:

- підвищення ефективності господарювання в результаті залучення великої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік;

- задача підтримки гармонії між людиною і природою, розповсюдження ультрасучасних технологій, здатних кардинально зменшити забруднення навколишнього середовища та потреби в невідтворюваних благах;

- глобальні технологічні зміни та становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала в сфері інформаційного й інноваційного розвитку.

В сучасних умовах межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, що об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація виробництва не за кінцевим продуктом, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами. Саме зростання ролі подетальної та поопераційної спеціалізації підприємств різних країн виступає однією з найхарактерніших особливостей міжнародного поділу праці в сучасних умовах.

Вихід міжнародного поділу праці за межі фірм, галузей і національних економік наочно втілюється у появі велетенських міжнародних науково- виробничо- збутових комплексів, що мають підприємства в різних країнах і на різних континентах. Прикладом може бути виробництво літаків серії "Боїнг", вузли та деталі для якого в сучасних умовах виробляються у понад 30 країнах світу. Організаційною формою таких міжнародних систем спеціалізації і кооперації виступають транснаціональні корпорації (ТНК). Окремі ланки таких комплексів створюються в країнах, де раніше не було промисловості. Як правило, їм залишаються "низові ланки" технологічних систем - видобуток і первинна переробка сировини, які характеризуються високою капіталомісткістю, відносною дешевизною продукції та великомасштабною екологічною шкодою. Часто в них розмішують також завершальні, збірні виробництва з високою питомою трудомісткістю продукції, але низьким вмістом складної або наукової праці. Це і є найхарактернішою особливістю міжнародного поділу праці на сучасному етапі. Такий поділ не усуває експлуатацію розвинутими країнами слаборозвинутих, але створює умови для індустріального розвитку останніх. Це підтверджує досвід так званих нових індустріальних країн, що досягли суттєвих успіхів в економічному розвитку саме завдяки участі у такому міжнародному поділі праці.

Перетворення безпосередньо інтернаціонального виробництва у типову форму промислового бізнесу веде до істотних змін у сфері обігу - міжнародній торгівлі і валютно-фінансових відносинах. Стереотип міжнародного поділу праці з переважанням предметної спеціалізації, що реалізувався здебільшого через світову комерційну торгівлю, відходить у минуле. Йому на зміну приходить міжнародний поділ праці, що забезпечує інтернаціоналізацію виробництва і капіталу, тобто поділ переважно технологічного типу. Становленню такого поділу праці активно сприяють міграції факторів виробництва - капіталу і робочої сили.

Отже, активний розвиток міжнародного поділу праці приводить до перебудови усього відтворювального процесу, примушує раціонально господарювати, досягати більшої конкурентноспроможності. Під тиском іноземної конкуренції в кожній країні відбувається структурна перебудова, посилюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалюються методи господарювання.

Місце та роль будь-якої країни у світовому господарстві, міжнародному поділі праці та в інтернаціоналізації господарського життя залежать від багатьох факторів, зокрема, таких:

- рівня і динаміки руху національної економіки;

- ступені відкритості національної економіки та залучення в міжнародному поділі праці;

- прогресивності і розвиненості зовнішньоекономічних зв'язків;

- уміння національної економіки адаптуватися до умов міжнародного господарського життя й одночасно впливати на них у бажаному напрямку.

Слід зазначити, що Україна як складова частина колишнього Радянського Союзу, а нині як суверенна держава впливає недостатньо на міжнародний поділ праці і на інтеграційні процеси в міжнародному господарському житті, оскільки залишалася протягом значного періоду часу, власне кажучи, осторонь від головних світогосподарських процесів. У нових умовах, коли відкинуті чи нівельовані багато ідеологічних догм, а перехід до відкритої економіки став складовою частиною процесу переходу України до ринкової економіки, країна починає знімати багато перешкод, що заважали активному і масштабному її залученню в інтеграційні процеси. Однак хворобливі явища, якими супроводжується економічна та політична перебудова в Україні й в інших країнах на території колишнього СРСР (круте падіння виробництва, різке скорочення інвестицій, розрив виробничих зв'язків та ін.), ведуть до того, що роль України у світовій економіці й у міжнародному поділі праці не тільки не зростає, і зменшується.

Для України першорядне значення мають створення нових ресурсозберігаючих технологій, розвиток екологічно чистої енергетики, вітчизняних інформаційних технологій, нових технологій для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, створення і впровадження нових матеріалів з високими конкурентоспроможними властивостями, а також передових технологій у машинобудуванні.

4.