Міжнародний поділ праці

Світове господарство ґрунтується на міжнародному поділі пра­ці, який є вищим ступенем розвитку суспільного територіального

¹Ochobh економічної теорії. Підручник / А.

Існує певна сукупність факторів природного та суспільного ха­рактеру, яка впливає на міжнародний поділ праці, характер участі в ньому тих чи інших країн, серед яких: географічне положення краї­ни, наявність природних багатств, чисельність населення (трудових ресурсів) та історичні традиції виробництва.

Об’єктивна необхідність участі країн в міжнародному посілі праці зумовлюється так званим законом порівняльної переваги. Йо­го суть полягає в тому, що кожна країна з причини дії вказаних ви­ще факторів не може виробляти увесь номенклатурний обсяг мате­ріальних благ з високою ефективністю. Кожна країна в порівнянні з іншою має певні переваги у виробництві тієї чи іншої продукції. За цих обставин імпорт товарів з країн, де їх виробництво є ефектив­ним, стає бажаним і доцільним при умові експорту в ці країни про­дукції, виробництво якої для них є невигідним. Теорія порівняльної переваги була викладена Д. Рікардо у 1817 році і отримала широке визнання.

Під впливом HTP виробництво у дедалі більшій мірі звільняєть­ся від залежності з боку природних умов. Головним фактором мі­жнародного поділу праці стають науково-технічні досягнення. Національна економіка Японії практично позбавлена власної сиро­винної бази, але є лідером у багатьох сферах світового господарст­ва з причини ефективної реалізації саме цього фактору.

Міжнародний поділ праці зумовлює існування інтернаціоналі­зації виробництва, яка набуває глобального характеру і відображає взаємозалежність національних економік в напрямку забезпечення економічного прогресу у всесвітньому масштабі.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Під міжнародною спеціалізацією (спеціалізація — це концент­рація виробництва на випуску певної однорідної продукції) вироб­ництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації на­ціональних виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих на­ціональних комплексів.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається в двох ви­дах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті — це міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація та спеціалізація окремих підприємств. У територіальному — спеціалізація окремих країн, груп і регіонів на виробництві певних продуктів для світово­го ринку.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації вироб­ництва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів), технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологічних процесів), наприклад, зварювання, термічна оброб­ка, виробництво заготовок тощо.

Стимулом для розвитку процесів кооперації стала радикальна зміна спеціалізації підприємств (фірм) в останні десятиріччя. Все більш повне і послідовне виділення із складу підприємств стадій технологічних процесів, випуску частин кінцевого продукту і пере­дача їх самостійним спеціалізованим господарським одиницям ви­значає новий якісний стрибок у виробничому поділі праці.

Основними методами, які використовують при налагодженні коопераційних зв’язків, є:

— здійснення спільних програм;

— спеціалізація згідно договору;

— створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм реалізується в двох основних фо­рмах: підрядному кооперуванні і спільному виробництві. Підрядне кооперування — найбільш давній вид виробничих коопераційних зв’язків в промисловості. Суть підрядної діяльності полягає в тому, що одна із сторін угоди (замовник) доручає іншій (виконавець) ви­конання певної роботи у відповідності з встановленими строками, обсягом, якістю та іншими умовами. Підрядне виробниче кооперу­вання має два головні різновиди: «класичний» підряд на виготов­лення продукції і підряд на проектування і випуск нового продукту.

Спеціалізація згідно договору полягає в розмежуванні виробни­чих програм суб’єктів на основі угод у відповідності з угодами про спеціалізацію. Сторони, що домовляються, намагаються усунути або зменшити дублювання виробництва, а, отже, і пряму конкуре­нцію між собою на ринку. Важлива умова, яка надає таким угодам про спеціалізацію коопераційного характеру — це наявність в ній положення про тісне співробітництво складної продукції, взаємні або односторонні субпідрядні поставки, проведення спільних дос­ліджень і розробок тощо.

Створення виробничих спільних підприємств (СП) — це так звана інтегрована кооперація, основою якої є спільна виробнича ба­за, а також спільна власність на виготовлений продукт.

Головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків також є транснаціональні корпорації (THK), які зосередили в своїх руках виробництво, збут продукції. Крім того, велику роль у функціону­ванні світового господарства відіграють міжнародні економічні ор­ганізації. їх можна поділити на три групи: світові (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Генеральний договір по тарифах і торгівлі тощо); регіональні (Європейський союз, Європейська асо­ціація торгівлі тощо); галузеві (Європейське об’єднання вугілля і сталі, Європейське товариство по атомній енергії тощо). Існує майже 400 багатосторонніх міжурядових організацій.

2.