§ 2. Міжнародний поділ праці — матеріальна основа світового господарства

Історично вихідною основою функціонування та роз- витку світового господарства є міжнародний поділ праці. Всебіч- не поглиблення останнього — це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система світогосподарських зв’язків.

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спе- ціалізація країн (їх господарюючих су- б’єктів) на виробництві певних продуктів і

послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціа- лізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих про- цесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивно- сті праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП ба- зувалось на своїй природній основі — відмінностях у природно- кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресур- сах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної ста- дії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характер- на залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу ви- робництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зрос- тання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробниц- тва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий — промисловість, сіль- ське господарство, будівництво; частковий — між виробництва- ми цих галузей; одиничний — предметна, подетальна, технологіч- на міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перс- пективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функ- ціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший

процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економіч- них міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:

· пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної про- мисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;

· фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебіч- ного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесор- них, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнарод- ними експертними оцінками, місткість світового ринку інформа- ційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);

· істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтерна- ціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресив- ні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій. Зрозуміло, що всі ці процеси відбуваються за умов жорсткої кон-

курентної боротьби між усіма суб’єктами світового господарства.

сформулював принцип абсолютних витрат. Він визначив цей принцип надзвичайно просто: основне правило кожного розсуд- ливого господарюючого суб’єкта — ніколи не роби спробу само- му виготовити те, що дешевше купити.

А. Сміт показав, що країни заінтересовані у вільному розвитку міжнародної торгівлі, оскільки вони можуть виграти незалежно від того, виступають вони експортерами чи імпортерами. Будь- яка країна володіє абсолютними перевагами, коли є такий товар, якого на одиницю затрат вона може виробляти більше, ніж інші країни. Наприклад, умовно візьмемо дві країни («X» і «Y»), які виготовляють два товари — зерно і цукор. Нехай країна «X» на одиницю затрат виробляє 4 т зерна або 2 т цукру, чи будь-яку ін-

шу комбінацію обсягів продуктів у зазначених межах. Країна ж

«Y» за аналогічних витрат виробляє 2 т зерна або 4 т цукру, чи іншу комбінацію згідно з визначеними параметрами. У нашому прикладі країна «X» володіє абсолютними перевагами по зерну, а країна «Y» — по цукру. Ці переваги можуть бути зумовлені як природними факторами (кліматичними умовами, наявністю відпо- відних корисних копалин тощо), так і набутими (обумовленими роз- витком технології, підвищенням кваліфікації працівників і т. п.).

В умовах, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна мо- же споживати лише ті товари і стільки, скільки вона виготовляє. Відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами на їх виробництво. У нашому прикладі вони становитимуть: 1 т зерна = 0,5 т цукру для країни «X» і 1 т зерна = 2 т цукру в країні «Y». Таким чином, виробник зерна в першій країні («X») за його реалізації на внутрішньому ринку в обмін отримає 0,5 т цукру, а в другій країні зерно коштуватиме в 4 рази дорожче (2 т цукру). При встановленні торговельних відносин між ними напрями потоків відповідних товарів визнача- тимуться різницею у співвідношенні витрат виробництва.

Щоб торгівля була взаємовигідною, ціна якого-небудь товару на зовнішньому ринку повинна бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на той самий товар у країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері.

Характеризуючи принцип абсолютних переваг, слід зауважи- ти, що він — лише частковий випадок із загального правила. На це вказав ще Д. Рікардо, обґрунтувавши принцип порівняльних переваг. Рікардо довів, що країни повинні виробляти й експорту- вати товари, які обходяться їм відносно з меншими витратами, та імпортувати ті, виробництво яких за кордоном є порівняно деше- вшим (з точки зору витрат), ніж усередині країни.

У навчальній літературі логіку дії цього принципу часто ілюс- трують такою реальною сучасною ситуацією: США забезпечує близько 2/3 світового виробництва кукурудзи, а це — основний вид хлібних продуктів для населення латиноамериканських кра- їн. У більшості останніх — досить сприятливі умови для тварин- ництва і вирощування кавових дерев (кави). Тож, США експор- тують у Латинську Америку кукурудзу та імпортують звідти м’ясо і каву. Оскільки витрати на виробництво кукурудзи в США найнижчі в світі, як і в латиноамериканських країнах витрати на м’ясо (Аргентина, Уругвай) та каву (Бразилія, Нікарагуа та ін.),

то обидві сторони знижують загальні витрати на ці продукти (ку- курудза, м’ясо, кава) при задоволенні своїх суспільних потреб. Виграш від такого поділу праці та спеціалізації в даному разі очевидний. Він дорівнює різниці між національними витратами (які в результаті спеціалізації значно нижчі від середньосвітових) на виробництво конкретної продукції і світовими цінами. Абст- рактно принцип порівняльних переваг «говорить»: сукупний об- сяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожний товар виготовлятиметься там (у тих країнах), де нижчі витрати на його виробництво. Потрібно чітко зрозуміти, що спеціалізація, яка ба- зується на таких порівняльних перевагах, міцніше будь-яких лан- цюгів (навіть «кайданів» Гіменея — бога сім’ї) «сковує» світову економіку в єдине структурне ціле.

Базуючись на принципі порівняльних витрат, світова економі- ка досягла (і може ще досягти) ефективнішого розміщення та ви- користання виробничих ресурсів, вищого рівня матеріального благополуччя, на що вказують в своїх працях, наприклад, К. Мак- коннелл і С. Брю. Разом з тим, вважають вони, це стимулює кон- куренцію і обмежує монополії. Теоретично все ніби так, а у реа- льній практиці часто, як кажуть, все навпаки.

Наприклад, хіба можуть стати на «прю»^* у взаємних економіч- них відносинах згідно з принципом порівняльних переваг біль- шість країн Африки, Азії і постсоціалістичних країн з перехідною економікою водночас із США або іншими розвинутими держа- вами світу? Міжнародна практика свідчить: ні, не можуть, хоча про переваги цього принципу ми читаємо у С. Брю та К. Маккон- нелла. А що дала вільна торгівля (відкрита економіка) українсь- кій автомобільній промисловості чи сільськогосподарській галу- зі, де потенційно (особливо в останній) наша країна могла б використати відповідні переваги? Відповідь очевидна — еконо- мічне їх придушення або повний розвал.

Справа в тому, що принцип порівняльних переваг економічно доцільний, якщо країни близькі за рівнем економічного розвитку та структурою економіки. Тому досить сумнівно, щоб сучасні країни-монополісти дали «зелену вулицю» для розвитку нашої автомобільної, сільськогосподарської чи іншої галузі. Образно про цю ситуацію говорив ще К. Маркс: «Кожний скляр мріє про щоденний град».

Одночасно наголосимо, що теорія порівняльних переваг і нині зберігає свою актуальність і, як зазначив П. Самуельсон, у своїй осно-

^* Вислів І. Франка: «Не нам на прю з тобою стати...»

ві вона «неприступна для критики». Це вірно, але критиці може бу- ти підданий конкретний механізм зовнішньоекономічних зв’язків.

нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьо- му принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не ви- готовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. За- вдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність націо- нальної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

· участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

· виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшу- ються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва по- вною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

· МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення кра- їни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких зви- кло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

· участь у МПП призводить до посилення конкуренції та під- вищення якості вітчизняних товарів;

· поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітницт- ва країн (наприклад, Європейський Союз).