§ 3. Міжнародна економічна інтеграція

Однією з важливих рис повоєнного розвитку світово- го господарства стало широке утворення тих або інших регіона- льних союзів держав, націлених на розвиток і стимулювання економічного співробітництва між країнами-учасницями в сфері виробництва, торгівлі, валютних відносин тощо.

подарства відповідних країн, в літературі дістали назву економіч- ної інтеграції (від лат. integer — цілий). Процес економічної інте- грації має в основі об’єктивні фактори:

· зростаючу інтернаціоналізацію господарського життя (діяль- ності);

· поглиблення міжнародного поділу праці;

· загальносвітовий характер НТР;

· підвищення ступеня (межі) відкритості національних економік.

така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну органі- заційну структуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.

Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.

раження у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів — транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей про- цес відбувається завдяки взаємодії і взаємопереплетінню капіта- лів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами.

близько 40 %, а у країнах Західної Європи — майже третину всього обсягу зовнішньоторговельних угод.

За даними ЮНКТАД^*, у 90-х роках у світі діяло 39 тис. ТНК та 270 тис. їх філій із загальною сумою активів 2,7 трлн дол. Що- річний обсяг продажу, який вони здійснюють, перевищує 6 трлн дол. Понад третина наймогутніших ТНК припадає на частку США. Як зазначають експерти ЮНКТАД, за останні роки стрім- кими темпами відбуваються злиття компаній, особливо в Захід- ній Європі. Це характерно насамперед для таких секторів еконо- міки, як промисловість, фармацевтика та фінансові послуги.

Транснаціональні відтворювальні структури багато в чому сприяли і сприяють створенню міждержавної економічної інтег- рації, тобто формуванню її на макрорівні. Для такої форми інтег- рації характерна тісна взаємодія національних економік не лише за географічною ознакою (спільність кордонів), а й на основі глибоких відтворювальних зв’язків на міжнародному рівні.

По-перше, це використання країнами-учас- ницями переваг масштабності, що поля- гають у збільшенні розмірів ринку, скоро- ченні витрат і т. п.

По-друге, формування сприятливого зовнішньополітичного середовища, оскільки мета більшості інтеграційних об’єднань — зміцнення співробітництва і взаємопорозуміння між державами- учасницями в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя.

По-третє, інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного роду ре- сурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції з розрахунком на місткі- ший ринок.

По-четверте, інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови для фірм і країн, що входять до даного угруповання, захищаючи їх певною мірою від конку- ренції з боку третіх суб’єктів господарювання.

^* ЮНКТАД (UNCTAD) — Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка займаєть- ся сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі.

По-п’яте, економічне зближення країн дає змогу їм спільно ви- рішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення.

угруповань різного типу. Вони істотно різняться як за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами (наслідками) діяльності.

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної еконо- мічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як полі- тичними та соціально-економічними особливостями розвитку да- ного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).

Історично відправним моментом економічної інтеграції в Єв- ропі стало утворення в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля і сталі. У 1958 р. шість західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) створили від- повідно до Римського договору 1957 р. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). З часом це товариство стало першою най- більш розвинутою формою міжнародної інтеграції, перетвори- лось на могутнє економічне угруповання. За чисельністю насе- лення воно переважає США майже в 1,5 раза і має рівноцінний економічний потенціал. Із розширенням складу ЄЕС відбувалося і поглиблення інтеграційних процесів з переходом від переважно торговельного співробітництва до тісної співпраці в інших сфе- рах господарювання. У 90-х роках це інтеграційне об’єднання стало називатись Європейським Союзом (ЄС).

Нині членами ЄС є 15 країн. Окрім попередньої шістки, це — Австрія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Порту- галія, Фінляндія, Швеція. Згідно з підписаним між ними Догово- ром (1992 р.) у цих країнах скасовуються національні кордони на шляхах переміщення громадян (у т. ч. й робочої сили), капіталів,

^* Часто у навчальній літературі, коли йдеться про міжнародну інтеграцію, то розуміються лише регіональні форми економічного співробітництва між країнами.

товарів, послуг. З цією метою уніфікуються: громадянський пас- порт, система комунікації і транспорту, валюта, податки, система стандартів і митна система. Так, лише внаслідок ліквідації вели- кої кількості митних бар’єрів країни ЄС змогли зекономити, за експертними оцінками, від 15 до 17 млрд дол. Про тісний еконо- мічний взаємозв’язок цих країн свідчить і той факт, що на внут- рішньоінтеграційну торгівлю припадає близько 60 % загального зовнішньоторговельного обороту ЄС.

Для управління ЄС створено міжнародні представницькі, ви- конавчі та судові органи, які наділено значним обсягом наддер- жавних повноважень для прийняття рішень від імені даного сою- зу в цілому.

Європейський Союз перебуває у досить суперечливих відно- синах з іншими двома основними центрами світового господарст- ва — США та Японією. Інтеграція допомагає західноєвропейсь- кому капіталу на рівних протистояти своїм основним конкурентам. У свою чергу, країни, що не входять до ЄС, нама- гаються нейтралізувати переваги цього інтеграційного об’єднання. Вони посилюють свою роль в інших, ширших за складом міжнародних економічних угрупованнях. До них нале- жать, зокрема, (до середини 90-х років) Генеральна угода з тари- фів та торгівлі (ГАТТ)^*, яка була розроблена та узгоджена у Же- неві у 1947 р.; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яку створено в 1961 р. Ця організація погоджує політику своїх учасників і виконує деякі регулюючі функції щодо міжнародного руху капіталу та надає допомогу країнам, що роз- виваються.

Одночасно відбувалося посилення інтеграційних зв’язків у Північній Америці. В 1990 р. по суті було вирішено питання приєднання Мексики до зони торгівлі, утвореної раніше США і Канадою в рамках Північноамериканської угоди про вільну тор- гівлю. Це одне з найбільших і найбагатших об’єднань міжнаці- ональних ринків. Інтеграційні процеси в цьому регіоні досить глибокі. Так, на початку 90-х років у США реалізовувалося бли- зько 4/5 канадського експорту. Для США канадський ринок та- кож є одним з найбільших порівняно з іншими зарубіжними ри-

^* У 1994 р. було підписано угоду про створення Світової організації торгівлі (СОТ), яка розпочала свою діяльність у 1995 р., прийшовши на зміну ГАТТ. Нова організація керується у своїх діях Меморандумом про правила врегулювання спір- них питань і рішеннями щодо організації міжнародної торговельної політики. Прий- няті свого часу під патронажем ГАТТ угоди та домовленості перейшли у «спадщи- ну» СОТ. Нині СОТ включає понад 100 держав-членів.

нками. Життєво важливе значення мають господарські зв’язки зі США і для Мексики. В її експорті частка США становить понад 2/3. Майже стільки мексиканського імпорту, в свою чергу, над- ходить зі США.

Головними цілями Північноамериканської угоди про свободу торгівлі (НАФТА) є: усунення митних обмежень у взаємній тор- гівлі; досягнення глибокого рівня інтеграції ринків: товарів, ка- піталів, технологій і трудових ресурсів; забезпечення майже максимальної незалежності від зовнішнього постачання енерго- ресурсів; підвищення конкурентоспроможності північноамери- канського регіону проти західноєвропейського та азіатсько-тихо- океанського економічних центрів. Угода між цими трьома країнами про вільну торгівлю передбачає поступове усунення та- рифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі та заходи, що стимулюють взаємні капіталовкладення.

Поглиблення міждержавної інтеграції характерно і для країн Південно-Східної Азії, арабського регіону, Африки, Південної Америки. Так, Асоціація країн Південно-Східної Азії утворилась ще наприкінці 60-х років у складі Індонезії, Малайзії, Філіппін, Сінгапуру, Таїланду і Брунею. Кількість країн — членів асоціації з часом зростає. У 1992 р. її учасники проголосили за мету ство- рити протягом найближчих 15 років зону регіональної вільної то- ргівлі через поетапне зниження тарифів у межах цього об’єд- нання. Нині процеси загальногосподарського зближення згаданих країн та взаємодоповнення їх економік, внутрішньорегіональна торгівля набувають дедалі більшого динамізму. Взагалі цей регіон за останні десятиліття став своєрідним індикатором глобальних змін і мегатенденцій у сучасній системі міжнародної економічної інтеграції.

Вражають і масштаби так званого Східноазіатського інтегра- ційного масиву, який, окрім десяти країн АСЕАН — Брунею, В’єтнаму, Камбоджі, Лаосу, Індонезії, М’янми, Малайзії, Сінга- пуру, Таїланду і Філіппін, включає Японію, Південну Корею і Китай. Їх об’єднують інтенсивні торговельно-економічні зв’язки і співробітництво у сфері інвестицій та технологій. Тут проживає близько 2 млрд осіб, сукупний ВВП становить понад 7 трлн дол., частка у світовому експорті — 29 %, імпорті — 25 %, а інтенсив- ність обмінних процесів перевищує аналогічний показник Євро- пейського Союзу. Значна частка азіатсько-тихоокеанської торгів- лі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, тайванських і південно-корейських

корпорацій. За останні десятиріччя в регіоні істотно зростає еко- номічна роль Китаю.

У той же час моделі північноамериканської та азіатсько- тихоокеанської економічної інтеграції відрізняються від західно- європейської. Якщо у Західній Європі інтегрування просувалося від створення спільного ринку до економічного, валютного та політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміц- ненням наднаціональних структур, то у зазначених регіонах ін- теграційні процеси найактивніше охоплюють мікрорівень через діяльність ТНК.

Масштабним за територією та наявним природним і трудовим потенціалом є економічне угруповання, що має назву Латино- американської асоціації інтеграції (ЛААІ). Його було створено 1980 р. на базі країн, які до цього об’єднувались у Латиноамери- канську асоціацію вільної торгівлі. До ЛААІ входять: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Пе- ру, Уругвай, Чилі, Еквадор. Асоціація передбачає створення гну- чкої системи регіональних пільгових мит.

У рамках ЛААІ функціонують три субрегіональні торговель- но-економічні організації: Андська і Ла-Платська групи та Ама- зонський пакт, члени яких об’єднуються в тісніші інтеграційні угруповання. Найбільших інтеграційних результатів досягла Андська група (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу та Еквадор). Це об’єднання передбачає запровадження єдиних зовнішніх та- рифів, деякі обмеження на приплив іноземних інвестицій, спри- яння розвитку національних промислових підприємств на основі даного субрегіонального ринку, інтеграцію політики в економіч- ній та соціальній сферах.

Мета створення інтеграційних об’єднань у Латинській Амери- ці полягає у сприянні розвитку регіонального економічного спів- робітництва й торгівлі, формуванню умов для спільного ринку, розширенню зв’язків з іншими країнами.

Проявляються тенденції та відбуваються інтеграційні процеси в економіці на Африканському континенті. Наприклад, основні зусилля Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС) спрямовані на розв’язання тарифних проблем і пере- творення його на митний союз.

З початку 90-х років у Центральній та Східній Європі (за- мість колишньої РЕВ — Ради економічної взаємодопомоги) також зароджуються та формуються різні інтеграційні угру- повання: Центральна європейська ініціатива, СНД, Чорно- морське економічне співробітництво та ін. Але поки що їх

інтеграційна економічна діяльність чітко не викристалізу- валась.

До структури сучасного світового господарства також входять міждержавні галузеві організації, тобто відбувається функціона- льно-галузева інтеграція. Серед таких організацій можна виокре- мити: Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом); Організацію країн — експортерів нафти (ОПЕК); Міжнародну організацію праці (МОП) та ін. Крім галузевих міжнародних ін- теграційних організацій, діють також міжнародні галузеві об’єднання підприємців, зокрема автомобільного транспорту, морського страхування, виробників фосфатів тощо. В свою чер- гу, як правило, всі ці спеціалізовані функціональні організації ті- сно співробітничають з регіональними і міжнародними інтегра- ційними угрупованнями. Наприклад, Євроатом підтримує кон- такти з Міжнародним агентством з атомної енергії та безпосередньо організаційно пов’язаний з Європейським об’єднанням вугілля і сталі, а також Європейським Союзом.

Таким чином, розвиток світового господарства, пристосуван- ня його до змін, пов’язаних з науково-технічним та соціально- економічним прогресом, зумовили розмаїття інтеграційних струк- тур: міждержавних, соціально-економічних, регіональних, функ- ціонально-галузевих. Нині процеси економічного співробітницт- ва тією чи іншою мірою охопили всі країни світу.

Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв’язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномір- ності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати націо- нальні ресурси для розв’язання внутрішньогосподарських і зага- льносвітових завдань.