Сутність світового господарства, його структура і суперечності. Порівняльні економічні системи

Міжнародна економіка об'єднує два поняття:

- поняття міжнародних економічних відносин;

- розвиток світового господарства.

Сучасне світове господарство є складною системою національних господарств окремих країн, що взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Для розвитку світового господарства характерними є дві тенденції:

- глобалізація виробництва і капіталу;

- поглиблення розвитку національних господарств в умовах глобалізації.

Основні тенденції розвитку сучасного світу:

- кардинальні соціально-економічні зміни;

- прискорений розвиток продуктивних сил суспільства;

- зростаюча взаємозалежність держав світового співтовариства.

Поняття міжнародної економіки складається з двох понять:

- світове господарство;

- міжнародні економічні відносини.

Світове господарство складається із загальних і специфічних економічних категорій. До загальних належать:

- сім'я та її домашнє господарство;

- держава та її економічна політика;

- товарно-грошові відносини;

- власність;

- виробництво у широкому значенні.

Специфічними є інтернаціоналізація, інтеграція, транснаціоналізація, глобалізація та інші категорії, які ми розглядатиме пізніше.

Світове господарство у своєму розвитку пройшло 3 основні періоди:

I. Створення місцевих ринків.

II. Створення регіональних ринків.

III. Поява регіонально-світових ринків.

Чинники, які зумовили формування світового ринку:

1. Удосконалення засобів праці.

2. Виникнення нових галузей економіки.

3. Поглиблення спеціалізації окремих галузей.

4. Великі географічні відкриття.

Формування світового господарства пройшло 3 стадії, які співпадають з розвитком загальноекономічного трудового поділу:

1) підприємницька проста кооперація (поч. XIV - XV ст. до середини XVI ст.);

2) мануфактурне виробництво (XVI - XVIII ст.);

3) велике машинне виробництво (XVIII - XIX ст.).

Велике машинне виробництво завершується формуванням світового господарства під час промислового перевороту і до останньої третини ХІХ ст. (електротехнічна революція).

Власне світове господарство пройшло у розвитку 3 основні етапи:

1) з кінця XIX до початку 20-х років XX ст., коли завершився територіальний поділ світу на метрополії, колонії та інші держави, а також почалося формування двох світових соціально-економічних систем - ринкової та командно-адміністративної;

2) з початку 20-х до початку 90-х років XX ст., коли змагання двох світових систем закінчилося поразкою командно-адміністративної системи, а також була зруйнована колоніальна система, зросла ринкова цілісність країн і одночасно поширилася прірва між багатими й бідними державами;

3) з початку 90-х років XX ст. до нашого часу, коли провідну роль грають транснаціоналізація і глобалізація на грунті нового етапу НТР, розвиток інтернаціоналізації та економічної інтеграції.

Транснаціоналізація - процес подолання національних кордонів економічними суб'єктами зі створенням транснаціональних і багатонаціональних компаній та банків (відповідно ТНК, МНК, ТНБ і МНБ) з великою кількістю іноземних філій.

Глобалізація - це сучасний процес бурхливого поєднання усіх боків суспільного життя, насамперед, економічного з домінуванням загальносвітових закономірностей над національними.

Інтернаціоналізація - постійний процес підвищення ролі світогосподарських показників розвитку порівняльне з національними.

Міжнародна економічна інтеграція - це процес тісного зближення господарських механізмів країн аж до створення міждержавних об'єднань з наднаціональними органами.

Розвиток світогосподарських відносин веде до вдосконалення світової

інфраструктури, яка складається з двох груп:

1) виробнича (транспорт, телекомунікації, фінансово-кредитне

о бслуговування, енергопостачання);

2) невиробнича (наука, медицина, готельне обслуговування та ін.).

Світове господарство є складною системою з трьома головними підсистемами:

- соціально-економічною;

- організаційно-економічною;

- функціональною.

Соціально-економічна підсистема являє собою співіснування наступних груп країн:

- з розвинутою ринковою економікою;

- що розвиваються;

- тих, що переживають перехід до ринкової економіки.

Критеріями визначення елементів вказаної підсистеми є:

- розвиток продуктивних сил і ринкових форм;

- особливості єдності різних укладів;

- специфіка державного регулювання економіки.

Організаційно-економічна підсистема включає головні міжнародні й регіональні інтеграційні групи, зокрема:

- Європейський Союз (ЄС) у складі 25 членів: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Швеція, Фінляндія, Австрія; з 1 травня 2004 року до ЄС приєдналися ще 10 держав: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва;

- Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАСТ) у складі Швейцарії, Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну;

- Північноамериканська Асоціація Вільної Торгівлі (НАФТА) у складі Канади, США і Мексики;

- організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва

АТЕС;

- Економічний Союз країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) у складі України, Росії, Білорусії, Молдавії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Туркменії, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Узбекистану;

- Єдиний Економічний Простір (ЄЕП) - Росія, Україна, Білорусія, Казахстан;

- ГУАМ - Грузія, Україна, Азербайджан, Молдавія.

Функціональна підсистема світового господарства представлена об'єднаннями країн за деякими галузевими та іншими особливими інтересами, зокрема:

- Світова організація торгівлі (СОТ);

- Міжнародна організація праці (МОТ);

- Організація країн експортерів нафти (ОПЕК);

- Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) і група Світового банку (СБ) у складі Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) і Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (БАГІ).

2.