Методи мікроекономічної теорії

Мікроекономіка є складовою економічної теорії і використовує її мето­ди в процесі вивчення основних економічних проблем.

Слово «метод» походить від гр methodas — шлях пізнання, досліджен­ня.

Питання про методи мікроекономічної теорії — це питання про те, як, яким чином досліджуються мікроекономічні економічні явища і процеси. Методологічні основи мікроекономічних досліджень базуються на діалек­тичному підході до явищ, системному аналізі, методах дедукції, індукції, абстракції, моделюванні, економіко-математичних, графоаналітичних та інших методах.

Мікроекономіка спирається на ряд фундаментальних принципів, які визначають своєрідність мікроекономічного аналізу.

Економічний атомізм. Мікроекономіка концентрує свою увагу на по­ведінці економічних одиниць, які приймають самостійні рішення і здій­снюють їх у своїй власній економічній діяльності. При цьому поведінку будь-яких сукупностей економічних суб’єктів мікроекономіка трактує як рівнодіючу вчинків окремих економічних одиниць — атомів економічної діяльності.

Економічний раціоналізм. Наступна принципова риса мікроана­лізу — гіпотеза про раціональність поведінки економічних суб’єктів. У першу чергу це передбачає послідовність і закономірність їх поведінки, оскільки саме це і визначає можливість їх наукового дослідження. Але сутність концепції економічного раціоналізму заключається в допущен­ні того, що економічні суб’єкти при прийнятті економічних рішень здій­снюють співставлення вигод і витрат. Це дозволяє їм визначати найбільш оптимальні дії в даних умовах [1, с. 14].

Граничний аналіз або маржиналізм. Граничний аналіз — це техніч­ний прийом, який використовується при прийнятті рішень стосовно мак- симізації чистого виграшу від певної дії.

Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до

Розділ 4. Мікроекономічні знання як складові системи теоретичних економічних знань того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Граничний аналіз дає змогу з точки зору теорії розглянути процес прийнят­тя оптимального рішення (як індивідуального, так і в суспільстві в цілому).

Функціональний аналіз. Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі ви­діляється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визнача­ється спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція.

Рівноважний підхід. Важлива риса мікроаналізу — рівноважний під­хід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу дина­міку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація до­корінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що від­роджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану.

Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контакту ють у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціону­вання в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім пе­редумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

Методи статики і динаміки.

Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збиран­ня та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причин- но-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економіч­них суб'єктів та побудувати модель.

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона ви­користовується для передбачення того, як зміни економічних умов призве­дуть до зміни економічних результатів [5, c.14].

Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чи­ном вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих зна­чень.

Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи запе­речення фактами. Метою економічного моделювання є намагання допомог­ти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки.

Модель — це спрощене відображення реальності. «Сила моделі, — на­голошує американський учений Х. Р Веріан, — в уникненні другорядних деталей. Це дозволяє економісту зосередитися на суттєво важливих рисах економічної реальності, які він прагне зрозуміти» [3, c. 16]. Побудова моде­лі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентру­ватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках.

Відомі величини, що вводяться у модель в готовому вигляді, нази­ваються екзогенними. Величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Економічні моделі можуть бути у математичній, табличній і графічній формах [4]. Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Отже, економічну модель можна визначити як спрощений опис певного аспекту економічної діяльності. Цей опис може бути виражений не тільки у вигляді графіків, схем, а й у вигляді математичних рівнянь і навіть слів.

Примітки

1. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика: Учебник. — М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, Издательство «ДИС», 1997. — 320 с.

2. Задоя А.О. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 176 с.

3. Вэриан Х. Р Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный по­дход: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. Н. Л. Фроловой. — М.: ЮНИТИ,

1997. — 767 с.

4. Наприклад, твердження: «Підприємницька фірма виробляє таку кількість продукції, яка максимізує її прибуток», — є основою для формалізації поведінкової моделі фірми. Відомі досить незвичні способи моделювання економіки. Так, відо­мий економіст (а в минулому інженер) А. Філліпс сконструював діючу модель ви­значення національного продукту, використовуючи скляні трубки й рідину різних кольорів, що циркулює в них. Зараз ця екзотична економічна модель прикрашає підвал Лондонської школи економіки, де А. Філліпс свого часу читав лекції (Мі- кроекономіка і макроекономіка: Підручник для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І.Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської. — К.: Основи, 1998. — С. 19).

4.3.