Міжнародний рух капіталу. Суть, причини і форми вивезення капіталу

Сучасні економічні відносини у системі світового господарства знаходять свій прояв і в такій формі як міжнародний рух капіталу. Кожна країна вивозить і ввозить капітал з-за кордону.

Міжнародний рух капіталу — це розміщення і функціонування капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. Вкладаючи ка­пітал за кордоном, інвестор здійснює закордонні інвестиції (інвес­тиції за кордоном).

Вивіз капіталу став можливим тому, що більшість країн вже увійшли у світове господарство, знаходяться в єдиній системі еко­номічних зв’язків і пов’язані спільною розвинутою мережею тран­спортних, інформаційних та інших комунікацій. Сучасна економіч­на теорія розкриває такі причини вивезення капіталу:

— відносний надлишок капіталу на національному ринку і зумов­лена цим можливість його прибуткового застосування за кордоном;

— використання THK відмінності між країнами у рівні витрат виробництва (у першу чергу в ціні сировини і робочої сили). У зв’язку з цим широке розповсюдження отримало переміщення тру­домістких виробництв з розвинутих держав у країни, що розвива­ються, де заробітна плата у багато разів нижча;

— прагнення одержати вільний доступ до джерел сировини, за­безпечити гарантоване постачання своїх підприємств в умовах за­гострення проблеми сировинних ресурсів;

— намагання використовувати переваги у застосуванні високо­кваліфікованої робочої сили розвинутої виробничої та соціальної інфраструктури в інших країнах.

Існуюча класифікація форм міжнародного руху капіталу відо­бражає різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у таких формах:

— у формі приватного або державного капіталу залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями і компаніями.

— у грошовій і товарній формах. Так, вивозом капіталу мо­жуть бути машини і обладнання, патенти і ноу-хау, якщо вони ви­возяться за кордон у якості вкладу в статутний капітал створюва­ної чи купленої там фірми. Іншим прикладом можуть бути товарні кредити;

— у короткостроковій (як правило, на строк до одного року) і довгостроковій формах;

— у позичковій і підприємницькій формах. Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді міжнародних позик, які надають як окремі держави, так і великі міжнародні банки. Вивіз підприємни­цького капіталу здійснюється декількома шляхами: за рахунок бу­дівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; через придбання контрольного пакету або просто частини акцій діючих підприємств; шляхом відкриття за кордоном власних філій або до­чірніх компаній.

Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвести­ції. Характерна риса прямих інвестицій, за визначенням МВФ, полягає в тому, що інвестор володіє управлінським контролем над об’єктом (підприємством), в який інвестовано його капітал. У мі­жнародній статистиці інвестиції класифікують як прямі у випад­ку, коли у іноземного інвестора є не менше 25 % акціонерного ка­піталу якої-небудь компанії. Слід відзначити, що розмір прямих інвестицій за кордоном великий. У 1995 році щорічний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 235 млрд дол., а накопичені прямі іноземні інвестиції досягли 2,6 трлн дол. Але у багатьох країнах, що розвиваються, діє законодавство, яке встановлює для іноземних корпорацій граничні ліміти володіння акціями місце­вих підприємств у цілому в країні або в окремих галузях. Тому іноземні інвестори замість власних філіалів можуть створювати тільки змішані компанії, тоді іноземна корпорація не володіє кон­трольним пакетом акцій місцевого підприємства. Такі вкладення капіталу називаються портфельними інвестиціями. Отже, порт­фельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю за об’єктом інвесту­вання.

У сучасних умовах вивіз капіталу має такі характерні властивості:

1) якщо раніше головні потоки інвестицій спрямовувалися у слаборозвинуті країни, то сьогодні — у розвинуті країни світу. THK як основний суб’єкт вивозу капіталу 75 % своїх інвестицій спрямовує у розвинуті країни. Причиною цього є високий розвиток в розвинутих країнах обробної промисловості і фінансових систем, куди і експортується основна маса капіталу. Скорочення обсягів вивезення капіталу у слаборозвинуті країни пояснюється також зростанням їх заборгованості, яка в середині 90-х років XX ст. склала біля 2,5 трлн дол. США;

2) дедалі більш важливими елементами вивозу капіталу стає ро­зміщення цінних паперів в міжнародних фінансових центрах і де­позитно-кредитні операції транснаціональних банків (ТНБ);

3) міграція капіталів між промислово розвинутими країнами здійснюється на декількох рівнях: між основними центрами сучас­ного капіталізму (США — Західна Європа — Японія), між окреми­ми країнами, між однаковими галузями економіки держав;

4) в даний час проходять також зміни в міграції капіталу між країнами, що розвиваються і промислово розвинутими країнами. Виникло принципово нове явище у світовій економіці: експорт ка­піталу з деяких країн, які розвиваються, перш за все, нафтодобув­них країн-членів ОПЕК, що служить джерелом швидко зростаючих доходів, а також призводить до їх тісного взаємозв’язку з промис­лово розвинутими країнами;

5) серед різних форм руху капіталу переважають недержавні форми. На їх частку припадає біля 60 % всього вивезення капіталу;

6) в останні роки активно розвиваються нові форми співробіт­ництва THK та інших міжнародних корпорацій як на основі спіль­ної власності, так і на неакціонерних засадах. Серед нових форм можна назвати спільні науково-дослідні програми, угоди про обмін ліцензіями, патентами тощо;

7) величезні обсяги міжнародного руху капіталів у сучасному світі пов’язані також з розгортанням глобальної тіньової економіки.

8) на початку 90-х років XX ст. сферою міграції міжнародного капіталу поступово стають країни Центральної і Східної Європи, колишнього CPCP. У 1996 році в ці країни було вивезено 32 млрд дол. США, при цьому самі вони (без урахування тіньового експор­ту капіталу) експортували лише біля 1,5 млрд дол. Після розпаду CPCP і капіталізації економіки більшість країн СНД стали як об’єктами ввезення капіталу, так і суб’єктами його вивезення ті­ньовими структурами. Так, обсяг вивезеного з України капіталу наприкінці 90-х років склав приблизно біля 50 млрд дол. США, з Росії — більше 100 млрд дол. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав в 1999 році близько 3 млрд дол. з більш ніж 20 країн. Однак ці інвестиції лише незначною мірою супрово­джувалися впровадженням нової техніки і технології з одночасною втратою внутрішнього ринку збуту.

7.