НАСЛІДКИ ГРОШОВИХ РЕФОРМ

Словенія і Хорватія

Як і слід було чекати, набагато сприятливіші умови дали змогу Словенії швид­ше здійснити реформи економіки, в тому числі грошову, і досить впевнено руха­тися вперед.

Узагальнюючим показником економічної динаміки є темпи зростання обсягу ВВП на душу населення. Наприкінці 1995 р. він становив у Словенії 8739 дол. на рік. Це вдвічі більше, ніж у Чехії, у 2,5 разу більше, ніж в Угорщині, і втричі біль­ше, ніж у Польщі. Дуже важливим є те, що економічне зростання, досягнуте за останні три роки, забезпечило формування надійних передумов для стійких тем­пів розвитку в перспективі. Нині норма накопичення у "нових тигрів” досягла рів­ня, близького до рівня розвинених країн. Це в середньому 20 % ВВП і вище. Коли врахувати ті обставини, що східноєвропейські країни мають високий рівень ква­ліфікації робочої сили, величезний запас невикористаних виробничих потужнос­тей, то в комплексі з іншими позитивними чинниками це може забезпечити по­дальше стійке економічне зростання. Цьому сприятимуть і потоки капіталу, які дедалі більше спрямовуються на розвиток експортного сектору економіки. Нині Словенія, як і Польща та Словаччина, належить до країн Європи, що мають най­вищі темпи зростання експорту.

Макроекономічна стабілізація, яка була порівняно швидко досягнута, означа­ла істотне зниження інфляції (у 1993 р. в Словенії вона становила 32,3 % на рік), що створило умови для економічного зростання.

Виконанню завдань антиінфляційної політики сприяло проведення жорстких заходів щодо бюджетної стабілізації. Сьогодні в Словенії та Чехії дефіцит бюдже­ту повністю ліквідовано.

Політика прискореної приватизації дала змогу значно збільшити приватний сек­тор економіки. Сьогодні у п’яти "східноєвропейських тигрів” він становить 50-70 %, що в умовах макроекономічної стабілізації сприяє залученню іноземного капіталу.

Важливим засобом санації економіки стала реструктуризація безробіття - його трансформація із прихованих у відкриті форми. Причому дуже чітко проявилася така закономірність: найвищий рівень безробіття спостерігався у країнах, де най­активніше відбувалися ринкові перетворення. У Словаччині наприкінці 1993 р. пи­тома вага безробітних становила 15,4 %, однак у 1994 р. спостерігалося зниження рівня безробіття. У Словенії він становив менше 14,2 %. Вважають, що наявність високого рівня безробіття є визначальним чинником дієвості внутрішньої конку­ренції - головного стимулу порівняно швидкого виходу економіки з кризи.

Економічне зростання - ключовий чинник збільшення реальних грошових доходів населення. Очевидним лідером є Словенія, де наприкінці 1995 р. серед­ньомісячна заробітна плата становила 611 дол. США. Це найвищий показник з-поміж країн із перехідною економікою. У середині 1995 р. заробітна плата ста­новила: в Угорщині - 328 дол. США, у Польщі - 308, Чехії - 303, у Словаччині - 253 дол. США, що свідчить про правильність обраного шляху, який забезпечує всебічний прогрес та відкриває добрі перспективи.

Країни Балтії

Естонська крона, латвійський лат та литовський лит мають істотну відмін­ність у валютних курсах. У цих країнах різна банківська система.

Відрізняються також купівельна спроможність грошей та ціни на товари. Найдешевше життя у Аитві, найдорожче - у Аатвії. Зате у Латвії найвищий рі­вень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. Так, у переведенні на лити рівень мінімальної заробітної плати становить 216 литів на місяць, в Естонії - 157, у Аитві - понад 158 литів. Щодо середньої заро­бітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220 дол.), далі йде Латвія - понад 190 дол., у Литві - майже 150 дол. І все-таки за достатньо істотних відмін­ностей лит, лат і крону об'єднує принципово важлива якість - вони стабільні і користуються довірою. Про це переконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона становила: у Литві - 35 %, в Естонії - 29, а у Латвії - понад 20 %.

Зупинимося на характеристиці кожної з валют.

Крона. Хоча естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. стано­вить понад 11 крон), а отже, найнижчу купівельну спроможність, фахівці саме її вважають найавторитетнішою. Адже саме Естонія першою вийшла з рублевої зони, рішуче створила валютний комітет і запровадила власну валюту. Естон­ське керівництво зробило все, щоб роз’яснити людям зрозумілі й чіткі правила створення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національної валю­ти та її стійкість. Тому, хоч і минуло вже чимало років після введення нових гро­шей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньому одну марку міняють на 7,97 крони.

Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. До того ж, їм одразу дали зрозуміти, що вони мають одержувати прибуток не за рахунок гри на курсах валют, а за рахунок широкого залучення інвестицій та розширення банківських послуг. Саме тому банківська криза обмежилася банкрутством од­ного банку та об’єднанням двох інших. Після цього відбувався швидкий процес об’єднання банківського капіталу: із 50 банків у країні залишилося 16.

Лат. Латвійський лат дорівнює 2 дол. Якщо крону впровадили одразу, то в Аатвії ще в травні 1992 р. ввели латвійський рубль, який діяв паралельно з ро­сійським рублем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяців російський рубль було вилучено і залишився латвійський рубль. Проте він довго не протримався. На­прикінці 1993 р. плаваючий курс лата щодо долара закріпився на позначці 0,595 за 1 дол., виникла ідея прив’язати національну валюту не до долара чи німець­кої марки, а до розрахункової одиниці МВФ - СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додав золотовалютний запас, який у се­редині 1995 р. становив 405 млн дол. Лат утримався також в умовах великої й гострої банківської кризи, коли збанкрутував фінансовий гігант "Балтіяс банка”. Кількість латвійських банків скоротилася з 60 до 38, хоча і це для порівняно не­великої Латвії забагато. Однак навіть вимога щодо збільшення капіталу кожного банку до 1 млн латів не забезпечила процесу об’єднання банків, злиття їхнього капіталу. Очевидно, це пояснюється тим, що банки Латвії мають висококваліфі­кованих службовців і сучасне устаткування.

Лит. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причому країна довго не наважувалася вводити лит. Понад півроку діяли так звані тимчасові гроші - талони. Частина литів, віддрукована за кордоном, ви­явилася неякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додаткові за­соби захисту. Наштампували велику кількість монет номіналом 1, 2, 5 литів, що призвело до сплутування їх із центами такого самого номіналу. Тоді виготови­ли дрібні купюри. В результаті за рік вільного обігу лит зазнав великих злетів і падінь, що спричинило відчутні стреси всієї литовської економіки. Комерційні банки спекулювали на змінах курсу валюти. Центральний банк не міг упоратися зі значними коливаннями валютного курсу. До того ж, маніпуляції банків довели курс до 2,9 лита за 1 дол., після чого він різко впав. Життя потребувало рішучих дій. Литовці скористалися досвідом Естонії. Було створено валютне управління. Сейм прийняв Закон про надійність лита. Його прив’язали до долара, оскіль­ки близько 80 % обігу здійснювалося саме в цій валюті. Золотовалютний запас, який у 1992 р. становив лише 21 млн дол., на початок 1996 р. досяг 801 млн дол. Цих запасів виявилося на 32 % більше, ніж потрібно було для підтримання ста­більного валютного курсу. Тому лит отримав досить високу стійкість. Тільки в окремі періоди долар зупинявся на позначці в 4 лити або 3,95 лита - найвищо­му і найнижчому рівнях курсів. Цілком зрозуміло, що стабільна валюта стала ді­євим засобом виходу литовської економіки з кризи.

Водночас у Литві чимало фахівців вважають, що й валютне управління, і вста­новлений HJiM стабільниіі курс валюти гальмують розвиток економіки, не дають змоги регулювати грошову масу, рівень інфляції, норму процентів. Дедалі більше лунають думки про те, що необхідно девальвувати лит у Литві, як і лат у Латвії та крону в Естонії. Однак прибічників стійкої національної валюти, яка викликає довіру з боку населення, набагато більше, адже рядові вкладники достатньо на­страждалися від банкрутств банків, вони не хочуть нових фінансових потрясінь. Банкіри, які прагнуть перейти до плаваючого валютного курсу, не знаходять під­тримки у політиків.

Прибалт и покладають великі надії на вступ країн Балтії не тільки до НАТО, а й до спільного європейського грошового ринку.

Країни СНД

Унаслідок пропсдених грошових реформ у Молдові, Грузії, Казахстані та Кир­гизькій Республіці створено національні грошові системи, а молдовський лей, гру­зинський дарі, киргизький сом відзначаються стабільністю. Наприклад, киргизь­кий сом, який було запроваджено ще в червні 1993 р„ є однією із найтвердіших валют країн Середньої Азії, яка вільно конвертується в усіх країнах СНД. Це спри­яло тому, що в Киргизькій Республіці відбулося істотне зниження темпів інфляції та зростання ціп.

Порівняльний аналіз свідчить, що на противагу окремим своїм “братам” сом ні в чому не поступається рублю. Щодо американського долара, то їхні курси змі­нюються паралельно. Слід зауважити, що під час проведення грошової реформи в Киргизькій Республіці ніхто не міг передбачити такого перебігу подій. Навпа­ки, провіщали швидкий крах цієї грошової одиниці. Фахівці вважають: якщо сом не “впав”, а став достатньо стабільною валютою, то в цьому насамперед заслуга національного банку республіки, який не тільки отримав виняткові повноваження як єдиний розпорядник емісії, кредитів, регулювальник курсу сома, а й послідов­но відстоював свою незалежність і принциповість щодо всіх владних структур. При цьому головним критерієм була відповідність грошової маси товарним ре­сурсам, ефективність програм, під які виділялися кошти.

Отже, компетентність і незалежність національного банку - ключовий чинник грошової реформи.

13.4.