ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ГРОШОВИХ РЕФОРМ У ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

Для дослідження цієї проблеми було обрано три групи країн. Перша група - Хорватія і Словенія, які входили до складу Федеративної Югославії. їхній досвід дуже важливий, оскільки вони, як і Україна, не мали власної грошової системи й змушені були створювати її.

До другої групи вхъьячъ країни Балтії. На відміну від інших республік колиш­нього Радянського Союзу ці країни лише на початку 1940-х років увійшли до його складу, тому система ринкових відносин та підприємництва для значної частини населення - це не суто теорія, а безпосередньо практика.

Третю групу становлять інші країни СНД. Попри відмінності, між цими краї­нами є чимало спільного. Наприклад, у Грузії та Молдові, як і в Хорватії, мали міс­це воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливо розглянути, як вдалося подола­ти саме ці труднощі й істотно просунутися шляхом ринкових перетворень.

Словенія і Хорватія

Грошові реформи були продиктовані потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії, які були прискорені діями Сербії.

Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готів­кою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі валютними, хоча більшу частину валюти було зароблено зусиллями саме цих держав. До того ж, Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей більш ніж на 8 млрд югославських динарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія проводили емісію у розмірах, які не зачіпали інте­ресів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивне сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти тощо), розпочали активну підготовку до здійснення грошової реформи.

Реформи грошових систем були проведені в Словенії і Хорватії майже одно­часно, проте методи проведення та конкретні строки суттєво відрізняються. Зако­нодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хор­ватії не приймався, і її було здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії ухвалив рішення про введення в обіг хорватського динара як платіжно­го засобу на території Республіки Хорватія. Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку і Мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар. Підготовка до впрова­дження й друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і за рахунок власних коштів.

У Хорватії югославський динар як засіб платежу вилучено з обігу впродовж 23-31 грудня 1991 р. Натомість запроваджено національну тимчасову грошову одиницю - хорватський динар - через обмін у співвідношенні 1:1. Емісія квазі- динара здійснювалася не як банкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені Міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвер- тованість динара, і котирування прив’язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 німецька марка : 13 хорватських динарів. Із зростанням інфляції курс змінювався. На початок грудня 1992 р. він становив 1 німецька марка : 368 хорватських динарів.

Для регулювання грошової маси Нацбанк використовував традиційні інстру­менти, запозичені переважно з арсеналу бундесбанку. Це - встановлення комер­ційним банкам норми обов’язкових резервних вимог, встановлення плати за кре­дит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов’язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.

Водночас здійснювалися заходи, спрямовані на розвиток експортного потен­ціалу й припливу вільно конвертованої валюти.

У 1992 р. близько 40 % видатків бюджету становили воєнні витрати, видатки на фінансування утримання біженців - від 22 до 105 млн дол. США щомісяця. Водно­час практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшили­ся надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш ніж утричі.

За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи - впровадження в обіг хорватської крони. Однак з перших місяців 1993 р. розпо­чалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Здій­снювалася стабілізаційна програма й антиінфляційна політика, санація підпри­ємств та банків, подальша комерціалізація й лібералізація банківської системи, запроваджувалася нова податкова політика, створювалися стабілізаційні фон­ди підтримки національної валюти, відбувалися зміни у кредитній політиці, була прийнята довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету. Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (тільки в межах 5 %, як передбачено законодавством, і не більше), що дало змогу уникнути гіперінфляції.

У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія й наслідки впро­вадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошенням незалеж­ності (червень 1991 р.) розпочалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про на­ціональну грошову одиницю тощо. Саме тоді за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною сис­темою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час саму назву ще не визначили.

Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Слове­нія відповідно до Закону “Про національну грошову одиницю” впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1:1, і розпочала друкування власної національної валюти - словенського толара. Пев­ний час в обігу були обидва грошові знаки, проте поступово купони вилучалися з обігу. Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію було прив’язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Підтримувався до­сить високий курс толара - 1 німецька марка дорівнювала 60 толарам.

Принципова відмінність упровадження національної валюти в Словенії поля­гає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало змогу повністю ліквідувати внутрішній “чорний ринок”. Завдяки сприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенія підтримувала досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8-10 %, резерви іноземної валюти швидко зростали, темпи інфля­ції знизилися з 21 до 2-3 % щомісяця. Усе це свідчить про те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало, і вона сприяла створенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

І все-таки постає питання: чому Словенія і Хорватія змогли безболісно і за ко­роткий строк розв’язати проблеми не тільки грошової реформи, а й переходу до ринкової економіки?

Справа в тому, що за структурою виробництва, його технологічним та орга­нізаційним рівнем, а також методами господарювання економіки цих країн ви­явилися адекватнішими ринковим принципам, а отже, і сприятливішими для еко­номічних методів управління, формування справжніх грошових систем. Усе це допомогло швидкому проведенню приватизації. Ідея приватизації та переходу до ринку була підтримана населенням.

Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньо інте­грованими в західноєвропейській економіці, тому й народне господарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривом зв’язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією. Різноплановість зовнішньоеконо­мічних зв’язків дала змогу Хорватії, а особливо Словенії підтримувати позитивні платіжні баланси й поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння об­сягів виробництва. Важливим є й те, що центральний банк колишньої Югосла­вії давно працював на федеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику.

До того ж, у колишній Югославії рівень життя був значно вищим, ніж у колиш­ньому Радянському Союзі, водночас існував високий рівень відкритого безробіт­тя. Тому це явище для населення не було зовсім новим. Було також вироблено механізми соціального захисту населення від безробіття. Усі ці заходи зумовили сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, зокрема й грошової, реформ.

Країни Балтії

У країнах Балтії досить швидко усвідомили, що з упровадженням національної валюти не варто затягувати і що для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне саль­до платіжного балансу.

Водночас має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути ство­рені реальні авуари, реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.

Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку змушені були також використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення до рубля становило 1:1. Це дало змогу KOHBepry^fBarH латвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомог­ла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центрахьному банку - відновити свої функції в повному обсязі. Воднораз було підготовлено заміну російських рублів на нову національну валюту на територі­альній основі та в найкоротші строки.

Як відомо, у створенні грошової системи попереду була Естонія. І це невипад­ково. Адже підготовка до введення власної валюти розпочалася ще в перші міся­ці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Естонія не пішла шляхом введення сурогатів грошей. Однак повністю уникнути ^uперехідних" форм не вдалося, Ще в 1991 р. в Естонії було розроблено та розпо­всюджено чекові книжки для безготівкових розрахунків. Потрібно визнати, що це

зумовило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної сис­теми ще не було. Проте оскільки заробітна плата видавалася чековими книжками, це полегшило перехід до національної валюти, допомогло не допустити особливо­го напруження з готівковими грошима.

Естонське керівництво виходило також з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі - завдання не першорядне. Головне поля­гало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами, і передусім із Росією. Для цього велися тривалі пере­говори.

Естонія першою ще в липні 1992 р. здійснила грошову реформу, внаслідок якої було впроваджено національну грошову одиницю - естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності Закони Естонської Республіки “Про гроші⁰, “Про забезпе­чення естонської крони” та “Про іноземну валюту”. Водночас для крони було роз­раховано ринковий курс - 8 крон до 1 німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. Це означало, що було встановлено фік­сований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки додержуються цього курсу відносно всіх валют.

Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації та розвитку економіки. Обраний метод прив’язування ес­тонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість ва­люти й валютного курсу, що дало змогу уникнути великої інфляції. Не менш важ­ливим є й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.

У проведенні грошової реформи брав активну учать МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Слід зазначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.

Справа в тому, що за допомогою фахівців МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд естонських крон.

Естонія досить вдало вийшла із ситуації, коли Росія підвищила ціни на енер­гоносії. Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв’язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту спрямовувалася в Росію, Біло­русь та Україну, то на 1993 р. їх частка істотно зменшилася, і першою щодо екс­порту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється Імпорт із Фінлян­дії, Швеції, Голландії та Німеччини. Зовнішньоекономічну діяльність було лібера­лізовано - не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.

Як і Естонія, Латвія та Литва одними з перших на території колишнього CPCP створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх гро­шових реформ однаковий. Вони ґрунтувалися на тісному прив’язуванні своєї ва­люти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив’язала крону до німецької марки, то

Латвія свій лат до валюти МВФ - СДР, а Литва лит - до долара США. Це забез­печило cτazuπι, фіксований валютний курс і водночас помірну інфляцію. До того ж, держави Балтії використали старий інструмент, який хоча порівняно рідко, але застосовувався у багатьох країнах світу: вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни за допомогою валютного резерву. Це озна­чає. що всі валюти - лити, лати і крони - забезпечувалися золотовалютними за­пасами центральних банків.

Країни СНД

Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізації, керівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборів вирішило провести гро­шову реформу. В процесі цієї реформи було впроваджено нову грошову одини­цю - ларі. Реформа була цілком еквівалентною - обмін здійснювався за курсом 1 000 000 купонів = 1 ларі.

Додатково уряд і національний банк організували обмін доларів США, німець­ких марок та російських рублів на нову валюту. Стимулом слугувала та обстави­на, що найближчими днями очікувалося подальше зміцнення нової національної вхиоти. що й сталося. З 1,30 ларі спочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі змен­шився курс долара. Внаслідок цієї операції населення продало Нацбанку значні ерш доларів, марок і рублів. Таким чином зросли валютні резерви країни, підви­щився попит на національну валюту та зміцнився її курс.

Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. До того ж, посилилася жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й надалі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Stand-by. Вели­ся переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Було скасовано прак­тично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ри­нок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Високими темпами здійснюється ваучерна приватизація, дуже схожа на російську. Практично вся земля перебуває в приватному користу­ванні. Завершується підготовка Закону про приватну власність - одного з найра- дикальніших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодо створен­ня регульованого ринку цінних паперів.

13.3.