ТИПИ ГРОШОВИХ РЕФОРМ

Грошові реформи - це створення, перебудова або вдоскона* лення грошової системи, які здійснюються державною владою щодо нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, які проводилися в різні історичні часи та в різних країнах, поряд із спільними мають свої специфіч­ні риси, адже кожна з них виконує особливі завдання, охоплює певне коло проблем, використовує певні методи, передбачає різні підготовчі умови.

За всієї індивідуальності й специфічності грошових реформ їх можна класифікувати на підставі характерних рис і спрямо­ваності.

За ступенем поширення перетворень грошової системи розрізняють повні та часткові реформи. Якщо створюються або перебудовуються всі елементи грошової системи, то це буде по­вна грошова реформа. В тому разі, якщо змінюються або вдо­сконалюються окремі елементи грошової системи, - це частко­ва грошова реформа. До цього типу грошових реформ можуть належати заходи, спрямовані на зміцнення валюти чи стабілі­зацію грошового обігу. І хоча у цьому разі немає особливих змін елементів грошової системи, проте вони можуть справляти іс­тотний вплив на функціонування грошової системи.

Грошові реформи, спрямовані на перебудову або створен­ня нової грошової системи, проводилися у XIX ст., коли відбу­вався перехід до системи золотого монометалізму. Ще ширше використовувався цей тип реформи у другій половині XX CT., коли чимало країн вийшли з Другої світової війни із зруйнова­ними господарствами та грошовими системами і їм потрібно було створювати господарську й грошову системи. В цей час відбувався крах колоніальної системи і багато країн змуше­ні були створювати національну економіку та грошову систе­му, що їй відповідала б. Нарешті, з розпадом колишнього Ра­дянського Союзу та Федеративної Югославії чимало країн, які

здобули незалежність, постали перед завданням створити економічну і грошову системи. З повною перебудовою грошової системи пов’язані такі методи, як дено­мінація та нуліфікація.

Грошова реформа в царській Росії була підготовлена і здійснена під керівни­цтвом С. Ю. Вітте. У процесі підготовки до грошової реформи було накопичено золотий запас, подолано бюджетний дефіцит й істотно поліпшено платіжний ба­ланс. У 1895 р. в обіг було запроваджено золотий рубль, який обмінювався на банк­ноти за таким співвідношенням: 1 золотий рубль = 1,5 кредитного рубля. Рубль містив 0,77 г золота, він вільно обмінювався на банкноти і навпаки.

Водночас золотий вміст долара становив 1,6 г, фунта стерлінгів - 7,3, франка - 0,29 і марки - 0,25 г золота. Як бачимо, російський рубль вміщав набагато менше золота, ніж фунт стерлінгів, приблизно вдвічі менше, ніж долар.

Золоті гроші вільно перебували в обігу поряд з кредитними. Рівновага під­тримувалася суворим контролем з боку Держбанку за емісією кредитних біле­тів, кількість яких в обігу не могла перевищувати золотого запасу більш ніж на 300 млн рублів. Отже, стабільність і конвертованість рубля ґрунтувалася на солід­ному фінансовому фундаменті. За десятиріччя (1887-1897) золотий запас збіль­шився приблизно у 2,5 разу і перевищив 1 млрд рублів.

Хорватія і Словенія вийшли з тоталітарної системи війною, особливо великих збитків було завдано Хорватії. Проте спад виробництва у них був значно меншим, ніж у країнах колишнього Радянського Союзу. Грошові реформи здійснювалися у два етапи. На першому у Хорватії було впроваджено хорватський динар, а в Слове­нії - купони без назви, що дало змогу швидко вивести з обігу югославський динар і провести підготовчу роботу до запровадження національних грошей. Словенія,

яка менше постраждала від воєнних дій, мала потужніший економічний потенці­ал, досить швидко перейшла до емісії власної національної валюти - словенсько- го толара. Певний час в обігу перебували обидва грошові знаки, але із зростан­ням товарообігу купони вилучалися. Емісія толарів була прив'язана до німецької марки, курс толара: 1 марка = 60 толарів. Причому, маючи великі валютні резерви, Словенія забезпечила внутрішню конвертованість толара, вільну купівлю-продаж валюти, що дало змогу швидко ліквідувати “чорний ринок". Отже, грошова рефор­ма в Словенії була проведена швидко і вдало, вона сприяла розвитку національ­ної економіки. Якщо у Словенії перший етап реформи тривав три останні місяці 1991 р., то в Хорватії, яка більше постраждала від війни і в якій процес стабілі­зації був довшим, перший етап реформи розпочався у листопаді 1991 р. і тривав понад рік. В обігу був хорватський динар. Національну валюту - хорватську кро­ну запровадили тоді, коли були створені сприятливі передумови.

Країни Балтії, які вийшли із Радянського Союзу, змушені були створювати свої грошові системи. Вони також порівняно швидко домоглися зменшення інфляції, подолали дефіцит державного бюджету і отримали позитивне сальдо платіжного балансу, створили резервні фонди, розгорнули фондовий ринок. Проте й ці краї­ни здійснювали грошові реформи у два етапи. На першому етапі використали по суті замінники грошей. Так, у Латвії була введена тимчасова квазівалюта - латвій­ський рубль, його співвідношення з російським рублем було 1:1. Через 5 місяців російський рубль було вилучено з обігу, залишався латвійський рубль, який з ча­сом було замінено на лат.

В Естонії ще у 1991 р. були розроблені широковживані чекові книжки для роз­рахунків у безготівковому порядку. Це не сурогат грошей, як у Латвії, але все це с “перехідною” формою. У Литві понад півроку діяли так звані тимчасові гроші - та лони. Естонія першою здійснила ще в липні 1992 р. грошову реформу і запровади­ла національну грошову одиницю - естонську крону. Як і Естонія, Латвія й Литва також одними з перших із колишніх республік Радянського Союзу створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їх реформ однаковий, їхні валюти тісно прив’язані до однієї з іноземних. Естонія прив’язала свою крону до німецької марки, Латвія латвійський лат - до валюти МВФ-СДР і Литва литов­ський лит - до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс. Країни Балтії використали такий інструмент для проведення грошових реформ - створили валютні управління або комітети. До того ж, їх валюти забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків. За відмінності купівельної спро-

Розділ 13. Грошові реформи: типи, форми та вплив на економічний розвиток можності лита, лата та крони їх об'єднує одна риса - вони стабільні, користуються довірою населення і відіграли свою роль у виході з економічної кризи.

За своїм характером грошові реформи можуть бути конфіскаційними, коли обмін старих грошей на нові здійснюється непропорційно, або неконфіскаційними, коли додержується пропорція в обміні старих і нових грошей. У першому випадку держава фактично конфіскує певну частину доходів населення. Досвід переконує, що переважають грошові реформи конфіскаційного типу. Так, у 1944-1952 рр. у країнах Західної Європи було проведено 24 грошові реформи, і всі вони були кон­фіскаційними. Показовою щодо цього є грошова реформа в Німеччині у 1948 р.

Проведення валютної реформи регулювалося прийнятими протягом 1948 р. чотирма головними законами: про гроші, грошову емісію, перетворення фінансо­вої системи, про блоковані рахунки. Найважливішими положеннями цих законо­давчих актів були такі:

• рейхсмарка з 21 червня 1948 р. оголошувалася недійсною;

• нова валюта, яка приходила їй на зміну, називалася німецькою маркою;

• кожний житель західних зон міг обміняти 60 рейхсмарок на німецькі мар­ки у співвідношенні 1:1. Із цієї квоти, що припадала на одну особу, 40 ні­мецьких марок виплачувалися одразу, 20 червня 1948 р., а інші 20 марок - через місяць;

• заробітна плата та інші види платні продовжували виплачуватися у новій валюті на такому самому рівні, що й раніше;

• ціни не змінювалися;

• платежі за боргами відкладалися на тиждень (мораторій);

• протягом тижня необхідно було здати всю стару готівку, активи і оголоси­ти суми для обміну. Після зазначеного строку населення дізналося, що від­будеться в подальшому з цими грошовими сумами у рейхсмарках: обмін­ний курс встановлювався 10:1, тобто 10 рейхсмарок за 1 німецьку марку. Однак безпосередньо розпоряджатися можна було тільки половиною ак­тивів у нових німецьких марках. Інша половина була спочатку заморожена на блокованому рахунку, а потім згідно із законом про блоковані рахунки від 4 жовтня 1948 р. 1/5 всієї суми, що була на рахунку, розблокувалася, 1/10 - можна було вкласти в середньо- та довгострокові цінні папери, а інші 70 % суми повністю вилучалися, виводилися з обігу;

• активи сумою понад 5000 рейхсмарок мало перед обміном перевіряти фі­нансове відомство;

• тільки десята частина боргів у рейхсмарках погашалася новими марками;

• регулярні платежі, такі як заробітна плата, оклади, пенсії, орендні платежі, квартплата тощо, й надалі здійснювалися за курсом 1:1.

Отже, якщо на рахунку перебувало 100 нових марок, що дорівнювало 1000 рейхс­марок, то одразу можна було скористатися 50 марками, 35 - повністю вилучали­ся з обігу, 10 розблоковувалися згодом, а 5 - можна вкласти в цінні папери, тобто 1000 рейхсмарок фактично дорівнювали 65 німецьким маркам.

А. А. Чухип > l^,.lдовгостроко­ву тенденцію до знецінення фунта стерлінгів. Міжнародна роль фунта стерлінгів падає. У повоєнні роки близько половини обсягів зовнішньої торгівлі розвинених країн здійснювалося у фунтах стерлінгів, а на початку 1980-х років - тільки 5 %. Фунт стерлінгів практично втратив позиції резервної валюти.

Особливості інфляції у Франції в період та після Другої світової війни поля­гали у тому, що ця країна була окупована, і загальна сума надзвичайних окупацій­них витрат Франції (контрибуцій, заборгованість Німеччині по клірингу, позичка Італії) становила, за офіційними даними, 885 млрд франків. Цілком зрозуміло, що це посилювало інфляцію. Водночас відбувався спад виробництва. Промислове ви­робництво скоротилося на 70 %, сільське господарство - вдвічі.

Ці чинники зумовили величезну інфляцію. За період з 1937 по 1945 р. емісія банкнот збільшилася в 6,1 разу, сума банківських поточних рахунків - в 5,8, а оптові ціни за цей період підвищилися у 4,2 разу.

У повоєнний період ситуація залишилася складною. Адже Франція вела коло­ніальні війни (до 1954 р. - в Індокитаї, а з 1954 по 1962 р. - в Алжирі), що пов’язано з величезними воєнними витратами. Лише прямі воєнні витрати у ці роки стано­вили від 20 до 33 % усіх бюджетних коштів. Як наслідок, державний бюджет був дефіцитним. До 1958 р. залишалося від’ємним сальдо платіжного балансу, торго­вий баланс був пасивним.

Інфляційне знецінення франка та постійний “доларовий голод" стали причиною семикратної девальвації франка з кінця війни до кінця 1958 р. Внаслідок девальва­ції його золотий вміст зменшився в 32,75 разу і становив тільки 0,0018 г. Курс від­носно долара впав з 37,5 наприкінці 1938 р. до 493,7 франка наприкінці 1958 р. Купі­вельна спроможність франка впала до 3 % довоєнного рівня, а від вартості франка 1913 р., тобто напередодні Першої світової війни, залишалося лише 0,5 %.

Відносна валютна стабілізація у Франції настала тільки у 1959-1967 рр. Матері­альним підґрунтям цього стало зростання виробництва на базі оновлення основ­ного капіталу та науково-технічного прогресу. Певну роль відіграли валютно- фінансові заходи. В 1958-1960 рр. було проведено деномінацію франка за курсом 1:100. Було випущено у внутрішній обіг "новий", або “важкий¹; франк, який дорівню­вав 100 старим франкам. До 1960 р. старі гроші були вилучені з обігу. Відповідно до зміни масштабу цін були перераховані заробітна плата та ціни. В 1960 р. “важкий" франк було введено в міжнародні розрахунки, його золотий вміст було підвищено у 100 разів і він становив 0,18 г золота, а курс долара відповідав 4,937 франка.

Нарешті, було проведено грошові реформи, в яких монетарні методи викорис­товуються мінімально, а увага здебільшого приділяється розвитку й удосконален­ню виробництва, зростанню його ефективності.

В Японії у 1946 р. було зроблено першу спробу стабілізувати грошовий обіг. З метою зменшення кількості грошей в обігу старі банкноти були обміняні на нові у співвідношенні 1:1. При цьому сума, яка перевищувала 100 єн, тобто приблизно 25 дол. на одну людину, блокувалася на рахунках. Унаслідок цього різко зменши­лася кількість банкнот в обігу. Проте господарство країни не було підготовлене до здійснення грошової реформи, не було для цього створено економічного підґрун­тя. Господарська розруха та величезні бюджетні дефіцити звели нанівець добрі на­міри. Тому відразу після реформи грошова маса почала зростати надзвичайними темпами, і до кінця 1946 р., тобто за 10 місяців після реформи, вона зросла більш ніж у 6 разів. У 1945-1951 рр. інфляція в Японії набула небаченого розмаху. Маса грошей в обігу зросла у 15 разів, оптові ціни збільшилися у 343 рази. В умовах то­варного голоду попит на товари зумовлював зростання цін. Купівельна спромож­ність єни скоротилася на 99 % порівняно з 1945 р. Інфляція справляла дезорганізу- ючий вплив на економіку і призводила до зниження життєвого рівня.

Такий перебіг подій у повоєнні роки зумовив те, що Японія пішла своїм особ­ливим шляхом, спрямованим на стабілізацію єни, підвищення її купівельної спро­можності, поступове зростання валютного курсу єни відносно американського долара.

Підґрунтям цього процесу були технічна реконструкція та зростання товарно­го виробництва й обігу, скорочення частки державного бюджету в національно­му доході, порівняно низький рівень воєнних витрат і державного кредиту, роз­міщення державних позик за рахунок ресурсів кредитної системи тощо. Все це відбилося на змінах валютного курсу єни. Так, 1 дол. США дорівнював з вересня 1945 р. 15 єнам, з березня 1947 р. - 50, з липня 1948 р. - 270 єнам. При цьому Япо­нія практикувала множину валютних курсів до квітня 1949 р., коли був встановле­ний єдиний валютний курс: 360 єн дорівнювали 1 дол. Він зберігся до 1971 р. Якщо спочатку єдиний курс єни до долара був штучно завищений, то в подальшому він відповідав реальному співвідношенню цих валют. У 1960-х роках спостерігалося заниження курсу єни, оскільки долар знецінювався більшою мірою, ніж єна. Ba- лютне становище Японії у 1950-х - першій половині 1960-х років було нестійким, незважаючи на зростання товарного експорту й приплив іноземного капіталу.

У другій половині 1960-х років відбувся перелом. Посилення економічного по­тенціалу Японії через модернізацію виробництва та підвищення конкурентоспро­можності її товарів зумовило високі темпи зростання експорту. Платіжний баланс почав зводитися з великим активним сальдо. У лютому 1993 р. золотовалютні ре­зерви збільшилися до 19,1 млрд дол. У зв’язку з кризою долара уряд Японії в серп­ні 1971 р. увів “плаваючий” курс єни. Наприкінці 1971 р. єна вперше за повоєнний період була ревальвована. В лютому 1973 р. було проведено другу ревальвацію. Все це переконливо свідчило, що японська єна здобула визначні перемоги на сві­товому ринку.

13.2.