ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ

Теорія і практика інфляції та антиінфляційної політики для України має ваго­ме значення. Починаючи з 1991 р. Україна опинилася в умовах глибокої інфляції протягом багатьох років і стала однією з рис тривалої економічної кризи.

Із таблиці бачимо, що із самого початку розгорнулася гіперінфляція. У 1991 р. ціни зросли майже в 4 рази, у 1992 р. - в 21 раз, у 1993 р. - у 102 рази, у 1994 р. - у 5 разів і у 1995 р. - у 2,8 разу. В наступні роки темпи інфляції значно ско­ротилися, хоча в окремі роки залишалися високими: 1996 р. - 40 %, 1998 р. - 20 % і 2000 р. - 25,8 %.

Таблиця 12.2

Розвиток інфляційного процесу в Україні

Джерело: Бюлетень НБУ.

Отже, однією з головних особливостей інфляції в Україні є її надзвичайно ви­сокий рівень, якого за мирних умов не було в країнах світу. І в Росії, і в Білору­сі інфляція була високою, але все-таки в 4 рази меншою, ніж в Україні у 1993 р. В Аргентині найвища інфляція була у 1989 р., коли ціни зросли у 33,9 разу, в Перу у 1990 р. - в 74,8 разу, але й ці показники не можна порівняти з Україною, коли у 1993 р. ціни зросли у 102 рази.

Чим пояснити таку гіперінфляцію в нашій країні? Безперечно, мають рацію ті вчені, які вважають обвал “інфляційного навісу’; одержаного Україною у спадок від радянських часів, шоковий перехід до лібералізації цін, що спровокувало зростан­ня платоспроможного попиту і цін, важливими чинниками інфляції. Однак варто пам'ятати, що до сотні мільярдів рублів заощаджень населення України в Ощад­банку були переведені у союзний центр. Це не лише не зменшило “інфляційний навіс”, але й загострило грошову проблему, посилило платіжну кризу і зубожін­ня населення. Безперечно, вагому роль відіграла ліберальна монетарна політика, значний дефіцит державного бюджету. У 1991 р. він становив 14 % ВВП, а у 1992 р, збільшився до 29 % ВВП. Це зумовило пряме кредитування бюджетних потреб і призвело до необгрунтованого збільшення грошової маси. Сьогодні зрозуміло, що тут поєдналися недостатній професіоналізм владних структур і безпечне ставлен­ня до серйозних проблем економіки і фінансів. Коли справа зайшла вже досить далеко, була усвідомлена необхідність антиінфляціиної політики, вжиті жорсткі

монетарні заходи. Темп інфляції у 1994 р. знизився порівняно з попереднім ро­ком у 20,4 разу. Вперше за чотири роки темпи зростання цін відстали від темпів зростання маси грошей, що позитивно вплинуло на ринок, поведінку економічних суб’єктів і населення. Тому, безперечно, мають рацію ті економісти, які вважають, що інфляцію в Україні не можна зводити до дії монетарних чинників і пояснювати монетаристською теорією.

Інфляція в Україні була тісно пов’язана з економічною кризою, вона значно по­силювала економічний спад і підвищення рівня безробіття. Нарощування грошової маси і зростання цін збільшувало темпи падіння ВВП: 1991 р. - 8,7 %, 1992 р. - 9,9 %, 1993 р. - 14,2 %, 1994 р. - 23 %. Як справедливо зазначається в економічній літера­турі, найбільше зменшення обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найвищої інфляції у 1993 р. 1 коли інфляція, починаючи з 1994 р., почала зменшуватися, то розпочався процес скорочення темпів падіння ВВП: 23 % - у 1994 р., 12,2 % - у 1995 р., З % - у 1997 р. і 0,4 % - у 1999 р. Як бачимо, кореляція між інфляцією і процесами в еконо­міці очевидна, причому залежність пропорційна: зростає інфляція - скорочується виробництво ВВП, зменшується інфляція - скорочуються темпи падіння ВВП.

Складна ситуація з інфляцією в Україні склалася у 2008 р. Через політичний фактор причини інфляції зводяться до невиваженої урядової політики грошових доходів населення та недостатньо жорстких монетарних, обмежувальних заходів з боку Національного банку України. Акцентування уваги на цих чинниках звужує предмет аналізу, залишає поза увагою системні причини інфляції та унеможлив­лює визначення адекватних засобів антиінфляційної політики. Насправді інфля­ційний сплеск 2007-2008 рр. має глибокі причини. Передусім останніми роками проявилася загальносвітова тенденція підвищення цін на продовольство та енер­гоносії. Індекс світових цін на продовольство у 2006 р. зріс на 26 %, а у 2007 р. - на 41 %, що наблизило світ, за оцінками експертів ООН, до реальної світової продо­вольчої кризи. Цей фактор для України є невтішним, тому що вона є імпортером харчової продукції і зростання цін на неї відразу позначиться на населенні. Його вплив посилюється тим, що наша країна водночас значну частину продовольства експортує. За січень-лютий 2008 р. експорт живих тварин і продуктів рослинного походження зріс у 2,2 разу. До того ж, варто мати на увазі, що на відміну від розви­нених країн, де продовольчі товари становлять незначну питому вагу у загальних витратах і зростання цін не може істотно позначитися на житті людей, у нас витра­ти на продовольство набагато вищі.

При аналізі продуктивності праці дуже важливо її зіставляти з іншими показ­никами, особливо із заробітною платою, не лише номінальною, але і реальною. Це одна із головних макроекономічних пропорцій, за якою зростання продуктив­ності праці має випереджати темпи зростання реальної заробітної плати. Однак в Україні останніми роками зростання реальної заробітної плати відбувається ви­щими темпами, ніж продуктивність праці. За 2000-2006 рр. середньорічні темпи приросту реальної заробітної плати становили 19,2 %, а темпи приросту продук­тивності праці за ВВП - 7,2 %. В результаті у 2005 р. душовий ВВП за паритетом купівельної спроможності становив в Україні лише 25 % щодо країн Євросою- зу. Навіть порівняно з близькими сусідами - Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною - цей показник в Україні становить лише 44 %. Такі розриви між ВВП і продуктивністю праці визначають наше відставання і за реальною зарплатою, і за рівнем життя, і від розвинених країн, і від наших сусідів. Відставання за ВВП і продуктивністю праці означає, що і виробничі затрати у нас вищі, що впливає на собівартість продукції, і ціни. А значить, і для інфляційних процесів можливос­ті ширші. Інфляція витрат посилюється тим, що немає стимулів до залучення ін­вестицій в українську економіку, не здійснюється її модернізація та широкомасш­табні програми скорочення витрат виробництва. Рівень проміжного споживання (матеріальних витрат) в Україні значно вищий за показник 1990 р., досягнутий у "затратній економіці” колишнього Союзу.

Ці глибокі причини інфляції витрат поєднуються з факторами інфляції попиту. Так, всупереч розвитку конкурентних ринкових відносин в Україні набула поши­рення монополізація національного, регіональних і галузевих ринків. Залишаєть­ся несприятливим інвестиційний клімат. Необхідний для цього дієвий захист прав власності не забезпечується ні на законодавчому рівні, ні судовою системою. Бло­кується прийняття Закону "Про акціонерні товариства”, недопрацьовує фінансова інфраструктура, яка б мала надлишкову грошову масу перетворювати в інвести­ції, у банківській системі погіршилася якість кредитного портфеля, зросла частка проблемних кредитів, стрімко зростає зовнішня заборгованість банків. Тільки за 2007 р. сума залучених банками іноземних кредитів зросла більш ніж удвічі - із 14 до 31 млрд дол., і до того ж, ці кошти переважно спрямовуються на споживче кредитування. Це - потужний інфляційний чинник. Податкова система виконує виключно фіскальну функцію, немає програми зменшення податкового наванта­ження. Замість посилення фінансів місцевого самоврядування посилюється цен­тралізація фінансових ресурсів, що збільшує державне споживання. В Україні воно досягло 50 % ВВП, що не кореспондується з рівнем розвитку економіки. На інфля­ційні процеси впливає політика урядів, спрямована на збільшення доходів насе­лення без створення економічних передумов. Негативно позначається нинішня державна система підтримки агропромислового комплексу, яку фактично вико­ристовують посередники і паразитують на безпосередньому виробникові.

Глибоке поєднання стану економіки, який зумовлює великі виробничі витра­ти, а значить, інфляцію витрат, з монетарними чинниками, які визначають інфля­цію попиту, свідчать, що інфляція в Україні - переплетіння інфляції витрат та інфляції попиту. Це підтверджується тим, що за період економічного зростання (2000-2007 рр.) споживчі ціни зросли у 2,3 разу, тоді як готівка в обігу збільши­лася в 11,6 разу, грошова база - в 11,8 разу, грошова маса - у 17,9 разу. За класич­ним розумінням інфляції, таке перевищення зростання грошової маси над зрос­танням цін мало б спричинити інфляцію. Але виявляється, що справа не в цьому. Досвід України свідчить, що зростання у 2002 р. грошових агрегатів відповідно на 35,8, 33,6, 41,8 % взагалі супроводжувалося дефляцією. Тому, напевно, монетарні обмежувальні дії Нацбанку на початку 2008 р. не привели до уповільнення зрос­тання споживчих цін. Антиінфляційна політика в Україні має поєднувати заходи з подолання і інфляції витрат, і інфляції попиту. У короткостроковому періоді по­трібне здійснення активної грошово-кредитної політики, активізація Нацбанку на міжбанківському кредитному ринку, істотне розширення обсягів рефінансування, насамперед під кредитування інвестиційних проектів; потрібно максимально на­близитися до прогнозних орієнтирів обмінного курсу гривні, більш активно за­стосовувати інтервенцію для нейтралізації його спекулятивних коливань; обме­жити споживче кредитування, запровадити диференційовані ставки резервування залежно від структури кредитного портфеля; стимулювати заощадження новими відсотковими ставками, прив'язаними до фактичного індексу інфляції; мінімізу­вати розмір бюджетного дефіциту; привести соціальні видатки бюджету у відпо­відність з реальними фінансовими можливостями держави; спрямовувати доходи від приватизації винятково на інвестиційні програми, насамперед у галузях інф­раструктури; скоротити бюджетні витрати, які мають непродуктивний характер; спрямувати додаткові бюджетні ресурси на підтримку тих сфер діяльності і галу­зей, які безпосередньо наповнюють споживчий ринок, насамперед сільськогос­подарських товаровиробників; передбачити виділення фінансових ресурсів для здійснення державних закупівель (інтервенцій); у межах норм і правил COT по­силити захист внутрішнього ринку, уникнути неконтрольованого зростання цін на окремі види продовольчих товарів, впровадити аукціонний механізм розподілу квот на їх експорт; посилити боротьбу з монопольними тенденціями, розвивати економічну конкуренцію. Все це в змозі стримати інфляційні процеси вже зараз, оздоровити економіку, поліпшити умови її розвитку.

У довгостроковій перспективі важливо здійснити системні, стратегічні рефор­ми, які в комплексі становлять антиінфляційну стратегічну програму. Для цього вкрай важливо провести роботу із забезпечення захисту права власності і ство­рити сприятливий інвестиційний клімат в країні; прийняти Закон “Про акціонерні товариства”, нову Державну програму приватизації, привести роботу суддів у від­повідність із законодавством, передбачивши їх сувору відповідальність за непра­восудні рішення. Поліпшенню інвестиційного клімату мають сприяти подальший розвиток фондового ринку, налагодження ефективної депозитарної системи, ак­тивізація діяльності фондових бірж; здійснення податкової реформи, зменшення податкового навантаження на виробника, посилення стимулюючої дії податків.

І в антиінфляційній стратегії поряд з широким набором заходів переважно монетарного типу особлива увага приділяється виробничим факторам. Серед них, насамперед, енергозбереження, скорочення всіх складових матеріальних ви­трат, усунення посередницьких ланок із системи поставок продукції виробничо- технічного призначення. Зростання цін на енергоносії підвищить інвестиційну привабливість вугільної промисловості і дасть змогу її модернізувати. Формуван­ня інституту власників житлово-комунальної інфраструктури створює стимули економії електроенергії та води, сприяє підвищенню ефективності цієї галузі і по­ліпшенню умов життя населення. Важливе місце в антиінфляційній стратегії від­водиться аграрному комплексу. Підвищення цін на продовольство і багаті землі України роблять цю сферу інвестиційно привабливою і вигідною. Цьому має спри­яти впровадження в ринковий оборот земель сільськогосподарського виробни­цтва, підвищення конкурентоспроможності аграрної сфери.

Завершення пенсійної реформи, створення накопичувальної пенсійної системи дає змогу, з одного боку, відволікати надмірні гроші із споживчого ринку, а з дру­гого - це джерело коштів для довгострокового кредитування, що сприятиме зрос­танню виробництва та продуктивності праці. Пенсійна реформа дає подвійний ан- тиінфляційний ефект, реалізує заходи монетарного і заходи виробничого типу.

Реформування бюджетної системи має спрямовуватися на зниження рівня пе­рерозподілу коштів через бюджет, децентралізацію бюджетної системи і зміцнен­ня фінансів місцевого самоврядування, що має забезпечити раціональне і цільове використання бюджетних коштів. Ефективне здійснення реформ має супрово­джуватися скороченням чисельності державного апарату і підвищенням якості державного управління, зменшенням державного споживання і збільшенням на­громадження капіталу, посиленням інвестиційного процесу, спрямованого на мо­дернізацію економіки і підвищення її ефективності і конкурентоспроможності.