СТВОРЕННЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Проголошення незалежності в Україні одразу поставило питання про перетво­рення економіки із частини народногосподарського комплексу колишнього Ра­дянського Союзу в національну економіку та створення власної грошової систе­ми.

Як і решта постсоціалістинних країн, Україна розпочала створення грошової системи з виходу із рублевого простору. Проте склалася вкрай несприятлива си­туація. Росія з вересня 1991 р. практично не надавала рублевої готівки Україні, а з січня 1992 р. стала на шлях лібералізації цін і Україна, яка залишилася у рублево­му просторі і змушена була сприйняти цю політику. За таких умов 10 січня 1992 р. було запроваджено купони багаторазового використання. Вони були не знака­ми для паралельного обігу з рублями, щоб обмежити і захистити його українську

сферу, а доповненням до рублевої готівкової маси, щоб у сукупності забезпечити збалансування грошового обігу з потребами господарського обігу. При цьому пе­редбачалося, що купон буде тимчасовою "грошовою" одиницею, яка використо­вуватиметься протягом півроку, а його купівельна спроможність дорівнюватиме, а може навіть і перевищуватиме російський рубль. На жаль, ці сподівання та роз­рахунки не виправдалися. В січні 1992 р. обсяг промислового виробництва змен­шився на 19,8 %, у тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1, продуктів харчу­вання - на 41,2 %.

Однак навіть за цих несприятливих умов купон у зв'язку з його емісією від­повідно до потреб товарного ринку зберігав свою купівельну спроможність. На "чорному” ринку в І кв. 1992 р. вартість купона перевищувала вартість російського рубля. В подальшому було порушено рівновагу між грошовою та товарною масою. Нестача рублевої маси і прагнення якнайшвидше зробити ринок незалежним від рубля зумовили значне збільшення емісії купонів і переведення всього готівково­го обігу на купонокарбованці.

У процесі прискореного переходу на власні гроші було допущено помилку. В той час, коли готівковий обіг здійснювався купонокарбованцями, безготівко­вий обіг продовжував забезпечуватися російським рублем. З липня 1992 р. Росія зосередила всі платіжні розрахунки в своєму розрахунково-кореспондентському центрі Центрального банку, і колись єдиний рублевий простір перестав існувати. Кожна країна СНД стала відокремленою частиною колишнього рублевого про­стору, а рубль, який до цього був єдиною грошовою одиницею, перетворився в багато рублів, які суттєво відрізнялися за своїм вартісним вмістом. Така ситуа­ція потребувала запровадження карбованця і в безготівковий обіг. Проте цього не було зроблено. Відкрилася сприятлива можливість для масових фінансових спе­куляцій через переведення грошей із безготівкової форми в готівкову, а також по­грабування України через масове переказування безготівкових коштів з України до Росії. Тільки у IIl кв. 1992 р. такі перекази становили 447 млрд руб.^[CCXLVII] Це зруйну­вало фінансові можливості України.

Спад виробництва, зменшення доходів держави змушували уряд проводити значні кредитні емісії. Це вже проявилося у II кв. 1992 р., коли були надані вели­чезні кредити для потреб сільського господарства, що зумовило зростання інфля­ції, знецінення купонокарбованців.

Ситуація потребувала рішучих заходів. Хоча й із запізненням, з 12 листопа­да 1992 р.

Воднораз вживали заходів щодо вдосконалення безготівкового обігу. Так, з початку 1994 р. було створено міжрегіональну електронну систему банківських розрахунків. Національний банк України надіслав лист “Про норматив обігу пла­тіжних документів в Україні” від 11 лютого 1994 р., в якому було визначено, що пе­рерахування коштів здійснюється банком платника у банк отримувача по каналах електронного зв’язку через систему розрахункових палат Нацбанку. Банк платни­ка приймає у разі наявності в клієнта коштів на перерахування платіжні докумен­ти та здійснює електронні міжбанківські розрахунки у день їх одержання. Векселі підлягають оплаті з часу наступного строку платежу. Вважалося, що перевищення нормативного строку проходження платежів від банку платника у банк одержува­ча не могло бути більшим за три дні.

Створення електронної системи банківських розрахунків усунуло вкрай повіль­не проходження платіжних документів. Це відбувалося протягом місяця, що в умо­вах високого рівня інфляції послаблювало ефективність господарської діяльності. До електронної системи входять 25 регіональних рахункових палат, об’єднаних у загальнодержавну мережу, на вершині якої - Центральна рахункова палата в Киє­ві. Інформація в мережі передається засобами електронної пошти. Система має ви­сокий ступінь захисту від несанкціонованого втручання. Більш ніж 94 % загальної кількості банківських установ України здійснювали операції в цій системі.

Програмне забезпечення було виконане повністю українськими фахівцями. Рі­вень системи відповідає світовому і не має аналогів у країнах СНД. Технічне за­безпечення здійснене за участю американської фірми "КПМГ” у рамках надання Україні допомоги Агентством міжнародного розвитку США.

Раціоналізація грошового обігу полягає в тому, щоб скоротити готівковий і збільшити безготівковий обіг. Зростання частки безготівкового обігу дало змо­гу нормалізувати обіг, стримувати темпи зростання грошової емісії. Так, з метою нормалізації грошового обігу та скорочення темпів зростання емісії грошей пе­редбачено, що суб’єкти підприємницької діяльності здійснюють між собою од­норазові розрахунки за товари, роботи, послуги та цінні папери, вартість яких перевищує шестикратний розмір мінімальної заробітної плати, тільки у безготів­ковому порядку. Було обмежено видачу готівки банками на поточні потреби під­приємств і організацій. Підприємства та установи, що мали постійний грошовий виторг, могли затримувати готівку у своїх касах тільки три робочих дні до настан­ня терміну оплати праці, виплати пенсій тощо. За порушення встановлених вимог було передбачено фінансові санкції у вигляді штрафу.

Однак ці заходи не могли змінити становище. Адже виробництво скорочувало­ся. Реальний ВВП, який у 1992 р. становив 137,4 млрд постійних рублів 1990 р., у 1995 р. зменшився до 55,94 млрд руб., тобто у 2,5 разу. Індекс споживчих цін у 1995 р. збільшився порівняно з 1990 р. у 80137 разів. Все це зумовило величез­не знецінення купонокарбованця. Заходи, спрямовані на стабілізацію економі­ки та грошового обігу, виявилися недостатньо ефективними, що було зумовлено не тільки глибиною кризи виробництва, його спадом, а й слабкістю тимчасових грошей. Практика свідчила, що купонокарбованець вичерпав свої можливості та мав бути заміненим на реальну національну валюту ще на початку 1993 р. Адже тимчасова валюта не може забезпечити нагромадження капіталу, без чого не­можливі інвестиції, стримання інфляції, вихід із кризи. Запізнення з переходом до національної валюти посилювало негативні процеси в економіці, гальмувало її оздоровлення, робило неефективними стабілізаційні заходи, розвиток зовніш­ньоекономічних зв’язків. 1 все-таки, оцінюючи впровадження і функціонування українського карбованця, варто зауважити, що це неоднозначне явище. Насампе­ред це був важливий крок у створенні власної грошової системи. Запроваджен­ня українського карбованця створило передумови для виходу із рублевої зони, а отже, сприяло становленню економічної незалежності України. Воднораз тимча­сові гроші не могли виконувати повною мірою функції дійсних грошей. Унаслідок швидкого знецінення український карбованець не міг виконувати функцію нагро­мадження, а в зв’язку з тим, що цей процес набув обвального характеру, купоно­карбованець втрачав спроможність бути мірою вартості.

Непевність і нерішучість грошово-кредитної політики у 1992-1994 рр. не тіль­ки затримали рух України до утвердження ринкової економіки, а й спричинили величезні втрати. Насамперед було відкладено другий, завершальний етап грошо­вої реформи, тобто впровадження національної валюти - гривні. Ось чому восени 1994 р. почали розробляти й здійснювати курс макроекономічної стабілізації, ре­формування економіки на шляхах ринкової трансформації, створювати передумо­ви для проведення завершального етапу грошової реформи.

Світовий досвід переконує, що успіх грошової реформи визначається такими загальноекономічними передумовами, як зростання виробництва і товарообігу, ліквідація дефіциту державного бюджету, а також дефляційними заходами, змен­шенням грошового обігу, скороченням внутрішнього платоспроможного попиту. В Україні напередодні проведення другого етапу грошової реформи склалися такі умови: тривав спад виробництва, у 1996 р. ВВП становив 49 % порівняно з 1990 р„ але якщо до 1994 р. включно темпи падіння ВВП постійно зростали (1990 р. - 4 %;

1991 р. - 8,7; 1992 р. - 9,9; 1993 р. - 14,2; 1994 р. - 22,9 %), то в наступні роки вони почали уповільнюватися. У 1995 р. спад виробництва становив 12,2 %, у 1996 р. - 10, у 1997 р. - 3,2 %. Отже, уповільнення темпів спаду виробництва свідчило про поступове входження економіки України в макроекономічну стабілізацію. Цей ви­сновок підтверджується динамікою дефіциту державного бюджету. Якщо у 1994 р. дефіцит бюджету відносно ВВП становив 10,5 %, у 1995 р. - 7,9, то у 1996 р. - 4,6, у 1997 р. - 7,1, і тільки у 1998 р. він зменшився до 2 %.

Дуже важливу роль у створенні передумов для грошової реформи відіграє по­долання інфляції. Як відомо, у перші роки незалежності України спостерігалося стрімке зростання інфляції. У 1991 р. в цілому за рік вона становила 287,4 %, у

1992 р. збільшилася до 2000,6 і у 1993 р. досягла апогею - 10155,6 %. Починаючи з 1994 р. інфляція зменшується. В 1993 р. вона становила 401,1 %; у 1995 р. - 181,7; у 1996 р. - 39,7 і у 1997 р. - 10,1 %^[CCXLVIII].

Однією з головних причин цього явища була надзвичайно велика кредитна емісія, яка здійснювалася відповідно до Постанови Верховної Ради України. Так, у 1993 р. обсяг кредитної емісії сягнув ЗО трлн крб. Це зумовило значне знецінен­ня українського карбованця. Практика довела згубність цього шляху. Починаю­чи з 1994 р. обсяги кредитних емісій значно зменшуються. Водночас розробля­ється і здійснюється активна і жорстка грошово-кредитна політика, спрямована на подолання інфляції, зміцнення купівельної спроможності карбованця. З люто­го 1996 р. розпочалося зниження темпів інфляції, і в 1997 р. інфляція споживчо­го ринку становила 10,1 %, Це найнижчий рівень за весь період незалежності. За умов фінансово-грошової стабілізації стало можливим випереджальне зростання грошової маси порівняно з темпами інфляції, що забезпечило наповнення еконо­міки грошима і не спричинило зростання цін.

До загальноекономічних передумов належить розвиток експорту та збалансо­ваність платіжного балансу. На жаль, у 1994-1997 рр. імпорт товарів і послуг пере­вищував їх експорт, рахунок поточних операцій у процентах до ВВП у ці роки та­кож мав від'ємний характер. Обсяг зовнішнього боргу зростав і в 1996 р. становив 19,8 % до ВВП. Цілком зрозуміло, що це не сприяло зміцненню гривні, а навпаки, послаблювало її купівельну спроможність.

Важливою передумовою введення національної валюти було формування ста­білізаційного фонду, який мав гарантувати дієздатність гривні. Запровадивши 6 грудня 1993 р. новий порядок встановлення і використання курсу українського карбованця, Національний банк України зобов’язав 10 % суми обов’язкового прода­жу валюти направляти в офіційний валютний резерв Нацбанку. Це поклало початок формуванню необхідного для підтримання запроваджуваної гривні валютного за­пасу. Для заохочення цієї акції було встановлено вдвічі вищий за офіційний курс ку­півлі, що сприяло створенню стабілізаційного фонду. Як свідчать статистичні дані, загальна сума резервів НБУ за мінусом золота становила у 1992 р. 468,8 млн дол., у 1993 р. - 161,6, у 1994 р. - 650,07, у 1995 р. - 1050,6, у 1996 р. - 1960, у 1997 р. - 2341 млн дол.¹ Із цих даних випливає, що ні в 1992 р., ні в 1993 р., ні в 1994 р. резерв­ний фонд НБУ не був достатнім, щоб активно впливати на підтримання купівельної спроможності гривні, її курсу. 1 тільки в 1996 р. він сягає, а в 1997 р. значно переви­щує 2 млрд дол. Цих коштів могло б вистачити за умови, що грошова реформа ґрун­тувалася на системі рішучих, компетентних дій з боку найвищих владних структур.

Нарешті, необхідною передумовою грошової реформи є створення потужнос­тей в Україні для карбування монет, друкування грошей, виготовлення спеціаль­ного паперу та фарб. Варто зауважити, що це досить складна проблема у технічно­му плані. Так, долар США має 39 елементів захисту. До того ж, наприклад, США вживають заходів, аби посилити захист долара. Останніми роками розроблено нові, досконаліші позиції захисту грошових купюр - 100, 10 і 5 дол. Україна про­йшла досить складний шлях до власного виготовлення грошей. Одразу ж після проголошення незалежності було вирішено, що створення власного виробництва грошей - справа довга І дорога. Тому замовили виготовлення грошей канадській фірмі. На початку 1992 р. було виготовлено перші купюри гривні, які не відповідали сучасним світовим стандартам, оскільки мали тільки вісім елементів захисту. Цього вкрай недостатньо, якщо порівняти з такими всесвітньо визнаними валютами, як долар і марка. Канадська фірма, яка підрядилася друкувати гривню, досить швидко її вдосконалила, довівши кількість елементів захисту до 17. Причому виготовлення кожної тисячі гривень обійшлося у 24,15 дол., що було дуже дорого, становило своє­рідний світовий рекорд. Дорого Україні обійшлося і друкування купонокарбованця. До того ж, в умовах інфляції усі, навіть дуже значні замовлення купонокарбованців, виявлялися недостатніми, і держава мала замовляти нові й нові партії грошей. Ви­трати держави на друкування валюти сягнули істотних обсягів.

Виходячи з цього, було вирішено створити власні потужності для друкування грошей. Хоча з великим запізненням, але 22 березня 1994 р. в Україні було відкри­то власну фабрику для друкування грошей і цінних паперів. Вона побудована й укомплектована за допомогою кількох європейських фірм, "банкнотних" законо­давців. Як сподівалися, з часом фабрика перетворилася на потужне підприємство, вона може не тільки задовольнити потреби України, а й виконувати замовлення інших держав.

Використання створеної бази для друкування грошей - гривні - засвідчило, що гривня виготовлена на високому поліграфічному рівні, має понад 20 елемен­тів захисту. Для цього було використано водяний знак, захисну нитку, мікротекст, суміщений малюнок, рельєфні зображення, в тому числі знаки для сліпих, кодо­ваний малюнок тощо. Введення в дію потужностей для карбування металевих мо­нет та друкування грошей сприяло проведенню грошової реформи, впроваджен­ню національної валюти - гривні.

Аналіз передумов грошової реформи свідчить, що ситуація для здійснення грошової реформи була складною. Темпи спаду виробництва, дефіцит держав­ного бюджету, інфляція істотно зменшилися, однак все-таки тривали. Торговий і платіжний баланс, особливо з урахуванням зростання зовнішнього боргу, мали від’ємне сальдо. Всі ці чинники потрібно було враховувати при проведенні рефор­ми, особливо після реформи, в процесі функціонування грошової системи.

Цьому мала сприяти наявність зростаючого резервного валютного фонду та створення потужностей для виготовлення грошей.

Законодавчою базою грошової реформи був Указ Президента України "Про гро­шову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 р. № 762/96. Згідно з цим Указом були прийняті такі нормативні документи: постанова Кабінету Міністрів України "Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та фор­муванням вартісних показників в умовах грошової реформи" від 26 серпня 1996 р. № 1002 та рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи "Про заходи щодо виконання Указу Президента від 25 серпня 1996 року № 762 "Про гро­шову реформу в Україні" від 26 серпня 1996 р. № 2/96. Було затверджено інструкцію про порядок обміну українських карбованців на гривні в пунктах обміну та на під­приємствах, в установах і організаціях, прийнято тіімчасові правила інкасації тор­говельної та іншої грошової виручки на період проведення грошової реформи, вне-

сени відповідні зміни до Загальних правил визначення ознак платіжності грошових білетів та розмінних монет Національного банку України.

Як зазначалося, грошова реформа в Україні грунтувалася на принципах повної прозорості та неконфіскаційності. Щодо повної прозорості» то зрозуміло, що по­будова громадянського суспільства має обов’язково супроводжуватися зростан­ням довіри дедалі ширших верств населення до керівних органів державної влади. PlaceACHHrt повинно розуміти політику держави, тому проведення різноманітних заходів, а особливо таких, як грошова реформа, мають бути пройняті інтересами людини, турботою про поліпшення добробуту народу.

Неконфіскаційний характер грошової реформи також зумовлений глибин­ними процесами ринкових перетворень, становленням соціально орієнтованого ринкового господарства. До того ж, не можна не враховувати, що анти інфляційна політика уряду впродовж кількох років незалежності була пов’язана з викорис­танням таких методів, як “заморожування” заробітної плати, обмеження фондів споживання. Внаслідок цього утворився величезний розрив, з одного боку; між зростанням цін на товари і послуги, а з друтого - грошовими доходами населення. Такі методи призвели до різкого зменшення платоспроможного попиту, істотного зниження життєвого рівня народу, буквально його зубожіння.

Не можна не враховувати також того, що гіперінфляція зумовила швидке зне­цінення купонокарбованця, в тому числі заощаджень населення. Застосування в цих умовах конфіскаційних методів було б несправедливим і спричинило б не­гативні загальноекономічні наслідки, насамперед подальше звуження платоспро­можного попиту, а отже, гальмування розвитку виробництва та підприємницької діяльності. До того ж, грошові ресурси комерційних банків значною мірою обслу­говують приватну й комерційну сфери товарного обміну, тохму в разі застосування конфіскаційних методів при обміні старих грошей на нові такі ринкові структури не могли встояти. У зв’язку з цим обмін купонокарбованця на гривню міг здійсню­ватися тільки на пропорційній основі.

Конфіскаційна грошова реформа в наших умовах не могла дістати соціально- політичної підтримки, оскільки вона, по суті, могла лише погіршити становище населення і викликати його протидію. Навпаки, грошова реформа, яка грунтуєть­ся на прямо пропорційному обміні старих грошей на нові, могла здобути і здобула схвалення та підтримку населення.

Для проведення грошової реформи дуже важливо визначити послідовність її здійснення, взаємозв’язок її складових елементів. Як переконує наш досвід, на­самперед необхідно було впорядкувати обіг інозЄіМних валют. Зниження темпів інфляції дало змогу забезпечити здебільшого цінову стабілізацію і навіть деяке зниження цін на окремі товари, що сприяло певною мірою підвищенню купівель­ної спроможності купонокарбованця, його зміцненню. Це, в свою чергу, забезпе­чило, хоч і не досить суттєве, але все-таки підвищення довіри до грошей. За цих умов стала можливою і реальною заборона офіційного обігу в Україні іноземної валюти. Тим самим карбованець став одним законним платіжним засобом нашої країни. Цілком зрозуміло, що заборонявся обіг іноземної валюти всередині дер­жави. Щодо міжнародних розрахунків, то вони, як і раніше, могли здійснюватися іноземною валютою.

Заборона офіційного обігу іноземної валюти може супроводжуватися також непередбачуваними, навіть небезпечними процесами. Адже це могло зумовити різке знецінення українського карбованця. В умовах заборони іноземної валюти попит на неї міг не зменшитися, а навпаки, зрости, що могло призвести до значних змін валютного паритету.

Запровадження цього заходу може дати позитивний результат у тому разі, якщо він не буде відокремленим, самостійним, одноразовим, а становитиме час­тину комплексної економічної реформи.

Другий етап грошової реформи в Україні було проведено з 2 по 16 вересня 1996 р. Підґрунтям реформи став єдиний порядок, єдина пропозиція обміну кар­бованців на гривню для населення, юридичних осіб і банків. Українські карбованці обмінювалися на гривні (банкноти та розмінну монету) у співвідношенні 100 000 : 1. Чому було обрано саме таку пропорцію? Іноді процес деномінації зводиться до довільного викреслювання нулів, нуліфікації грошового обігу. Справді, це зовніш­ня форма прояву реформування грошей. Проте вона має внутрішнє об’єктивне підґрунтя, яке полягає в тому, щоб забезпечити утворення повноцінної грошової системи, яка об’єднує банкноти з розмінною монетою.

Досвід свідчить, що інфляція, особливо гіперінфляція, робить непотрібною роз­мінну монету та усуває її з обігу. Після цього в міру її зростання випадають з обігу купюри в 1, 3, 5, 10 і навіть 25 купонокарбованців. На їх місце вводяться нові, деда­лі більш значущі купюри - 50, 100 і навіть 200 купонокарбованців. Грошова рефор­ма має так змінити масштаб грошей, аби він зумовлював запровадження розмінних монет і купюр в таких обсягах, щоб вони поєднувалися з розмінною монетою. Саме ці міркування втілилися у процесі грошової реформи 1996 р., яка забезпечила об­мінний курс: 100 000 купонокарбованців на 1 грн, запровадила розмінну монету в такому наборі: 1, 2, 5,10, 25 і 50 коп. та банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 грн. Через кілька років було введено в обіг і купюру в 200 грн. Такий масштаб грошей, який зумовлює поєднання розмінної монети з банкнотами, вносить суттєві зміни в систему ціноутворення, дає змогу глибше врахувати відмінності у витратах вироб­ництва окремих товарів, забезпечує більш точну оцінку рівня господарювання на різних підприємствах, тенденції його вдосконалення.

Дуже важливою проблемою грошової реформи є порядок впровадження но­вих грошей. Здійснити грошову реформу шляхом одноразового одномоментного запровадження в обіг нової грошової одиниці фізично неможливо, адже йдеться про негайний обмін старих грошей на нові у масштабах усієї країни. Тому був ви­значений строк обміну старих грошей на нові з 2 по 16 вересня 1996 р., у магазинах було виставлено два цінники - у карбованцях і гривнях. Тим самим створювалися можливості всім без ажіотажу здійснити обмін грошей, поступово вилучити з обі­гу купонокарбованець і запровадити нову національну валюту - гривню. В безго­тівковому обігу, який зосереджений в банках, всі операції з перерахування на нову грошову одиницю було проведено в перший день реформи.

Здійснення грошової реформи засвідчило, що обмеження її тривалості двома тижнями виявилося нереальним. Тому неодноразово строк обмін}⁷ старих грошей на нові продовжувався. І хоча це були часткові операції, викликані винятковими обста­винами, проте вони мали місце впродовж двох років. Держава була послідовною в додержанні неконфіскаційного характеру реформи, реалізації економічних інтересів навіть поодиноких людей. Масштаби грошової реформи характеризуються такими показниками. За даними Національного банку України, емісія карбованцевої готів­ки на 2 вересня 1996 р. становила 338,1 трлн, із них 319 трлн перебували в обігу, а

19.1 трлн крб. - у касах банків. За час реформи з 2 по 16 вересня 1996 р. було здійснено обмін основної маси старих грошей на нові. 17 вересня банки приймали від суб’єктів господарювання всіх форм власності залишки кас у карбованцях, отриманих від реалізації товарів та надання послуг населенню за карбованці 16 вересня. Крім того, 18 вересня продовжувалося здавання в банки карбованців підприємствами зв’язку та пунктами обміну. За цей час банківською системою було вилучено старих грошей на загальну суму 327,9 трлн крб., що становило 97 % емітованої до реформи готівки, в тому числі з обігу - 309,5 трлн (97,5 %) та з кас банків - 18,4 трлн крб. (96,3 %). Ста­ном на 19 вересня 1996 р. залишилися невилученими 10,2 трлн, в тому числі з обігу -

9,5 трлн та з кас комерційних банків - 0,7 трлн крб.

Конкретизація каналів, з яких вилучено старі гроші, свідчить, що понад 94 % вилучених з обігу карбованців (199,2 трлн) обміняно населенню пунктами обміну банків, підприємствами зв’язку та комісіями підприємств. Середня сума обміня­них карбованців на гривні в розрахунку на одну людину становила 17,6 млн. Крім того, було вилучено через торгівлю кошти населення, витрачені на придбання то­варів, оплату послуг, на суму 69,7 трлн, через банки внесені населенням вклади - З млн крб., заактовані залишки кас підприємств - 3,2 трлн, підприємств зв’язку -

3.1 трлн та інші кошти й платежі.

Грошова реформа забезпечила одночасно з вилученням старих грошей - кар­бованців - введення в обіг нової валюти - гривні, яка в готівковому обігу ста­новила 3132,5 млн. Однак, незважаючи на велику роботу з обміну грошей, про­ведену і під час реформи, і після неї, станом на 1 листопада 1996 р. залишилися непредявленими до обміну 7,8 трлн карбованців, або 2,3 %, що було випущено в обіг до реформи. Тому обмін карбованців на гривні було продовжено, його здійс­нення було доручено регіональним управлінням Національного банку України за рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Отже, можна зробити висновок, що починаючи з 17 вересня 1996 р. обіг кар­бованців було припинено і єдиним засобом платежу на території України стала гривня з розмінною монетою.

Аналіз проведення грошової реформи в Україні свідчить, що, як і планувалося, перехід до національної валюти було здійснено вдало, що позитивно вплинуло на економіку І населення країни. Грошова реформа утвердила дуже важливий атри­бут української державності - національну валюту гривню.