Новий інформаційний простір

Сучасне значення поняття "інформаційний простір" (інфосфера) утворилось в результаті еволюції концептуальної схеми розрізнення в сукупному геополітичному просторі областей, що мають властивості і дають змогу розглядати їх як самостійні простори зі своїми межами, структурою, ресурсами й особливостями взаємодії суб'єктів діяльності, які включають інформаційне забезпечення.

Основоложник теорії інформаційного суспільства М. Кастельс пише про це так: «Нова просторова форма, характерна для соціальних практик, які домінують в мережевому суспільстві і формують його, - простір потоків. Простір потоків є матеріальною організацією соціальних практик в розподіленому часі, що працюють через потоки.

Інформаційний прОстір - це сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють збір, формування, поширення і використання інформації, а також системи регулювання відповідних відносин.

Новий інформаційний простір - це сукупність відносин, що виникають при формуванні і використанні інформаційних ресурсів на основі створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і надання споживачеві документованої інформації; створенні і використанні інформаційних технологій та засобів їх забезпечення; захисті інформації, прав суб'єктів, що беруть участь в інформаційних процесах та інформатизації.

Новий інформаційний простір створюється при використанні електронних мереж, в яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль. При цьому суттєво змінюється зміст таких процесів, як взаємодія у процесі спільної діяльності, конкуренція. Особливо помітною стає конкуренція внаслідок боротьби за досягнення інформаційної переваги, за володіння розвиненішим інформаційним ресурсом, що відкриває кращі можливості контролю над інформаційним ресурсом супротивника.

Інформаційний простір є системоутворюючим чинником постіндустріального суспільства, що активно впливає на стан економічної, політичної, оборонної та інших складових національної безпеки.

Інформаційний простір є об'єктом уваги державних спецслужб.

До інформаційного простору відносяться:

У банки даних і бази даних;

У технології їх супроводу та використання;

- інформаційні телекомунікаційні системи, що функціонують на основі загальних принципів й забезпечують інформаційну взаємодію організацій та громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.

Структура інформаційного простору. Основними компонентами інформаційного простору є: інформаційні поля та інформаційні потоки.

Інформаційне поле - це сукупність усієї зосередженої інформації, безвідносно до її форми і стану, що знаходиться у відриві як від об'єкта відображення, так і від суб'єкта сприйняття. Рух інформації в інформаційному полі здійснюється за допомогою фізичного зв'язку між одержувачем і джерелом інформації, що матеріалізується в інформаційному потоці.

Інформаційний потік - це сукупність інформації, що переміщується в інформаційному просторі через канали комунікації.

Інформаційні потоки можуть протікати як усередині окремих інфосфер, так і між ними, залежно від наявності каналів комунікації. Організаційний аспект структури інформаційного простору складають множини баз даних і банків даних, сховищ даних, технологій їх ведення, використання, інформаційних систем, мереж, застосувань, організаційних структур, що функціонують на основі певних принципів і за встановленими правилами, що забезпечують інформаційну взаємодію об'єктів.

До складу технологічних та організаційних компонентів інформаційного простору відносять інформаційну інфраструктуру.

Інформаційна інфраструктура - це середовище, яке забезпечує можливість збору, передачі, зберігання, автоматизованої обробки і розповсюдження інформації в суспільстві.

Інформаційна інфраструктура суспільства утворюється за допомогою:

- інформаційних і телекомунікаційних систем та мереж зв'язку, індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку;

- систем формування і забезпечення збереження інформаційних ресурсів;

- системи забезпечення доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем, мереж зв'язку та інформаційних ресурсів;

- індустрії інформації та ринку інформаційних послуг;

- системи підготовки кадрів, проведення наукових досліджень;

- алгоритмів і програмних засобів, що забезпечують функціонування програмно-апаратних платформ тощо.

Інформаційний простір суспільства характеризується унікальними суб'єктами і співтовариствами, що не мають прямих аналогів в інших просторах, серед яких можна назвати віртуальне співтовариство, мережеву організацію, віртуальне підприємство.

Сьогодні інформаційний простір виконує такі функції:

1) інтегруючу - об'єднує в єдине просторово-комунікативне і соціокультурне середовище різні види економічної діяльності;

2) комунікативну - створюється особливе середовище транскордонної, інтерактивної і мобільної комунікації різних суб'єктів економічної діяльності, у рамках якої вони здійснюють інформаційний обмін;

3) актуалізуючу - в інформаційному просторі здійснюється актуалізація інтересів різних суб'єктів економічної діяльності шляхом реалізації ними інформаційної політики;

4) геополітичну - формуються власні ресурси і змінюється значущість традиційних ресурсів, створюючи нове середовище геополітичних відносин і конкуренції;

5) соціальну - інформаційний простір трансформує суспільство і змінює характер та зміст соціально-економічних відносин у всіх сферах: політиці, культурі, науці, релігії тощо.

Швидке зростання обсягів інформаційних ресурсів людства і поява новітніх технологій викликають докорінні зміни в діяльності підприємств та їх бізнес-процесів. Більш пріоритетним стає нематеріальне виробництво, наука, освіта, що сприяє розвитку промисловості на основі комп'ютеризації, інформатизації, автоматизації всіх циклів виробництва.

4. Соціальна теорія простору і теорія простору потоків

Простір являє собою вираження суспільства. Оскільки наше суспільство піддається структурній трансформації, то можна припустити, що в даний час виникають нові просторові форми і процеси. Метою нашого аналізу є ідентифікувати нову логіку, яка лежить в основі таких форм і процесів.

Це доволі нелегке завдання, оскільки, здавалось би, просте визнання важливості відносини між суспільством та простором приховує глибоку складність. Це відбувається тому, що простір не є віддзеркаленням суспільства, а його вираженням.

Що ж таке простір? У фізиці його неможливо визначити поза динамікою матерії, а в соціальній теорії - без посилань на соціальну практику. Простір являється матеріальним продуктом по відношенню до інших матеріальних продуктів, включаючи людей, залучених в історично детерміновані соціальні відносини, які надають простору форму, функцію і соціальне значення. Більш точним є формулювання Девіда Харві у його книзі «Умови постмодернізму», в якій мова йде про те, що «з матеріальної точки зору можна стверджувати, що об’єктивні концепції часу і простору є необхідними і створюються через матеріальну практику і процеси, які слугують для відтворення соціального життя... Фундаментальна аксіома мого дослідження полягає в тому, що час і простір неможливо зрозуміти незалежно від соціальної дії».

Тому ми повинні визначити на загальному рівні, що таке простір з точки зору соціальної практики, а потім ідентифікувати історичну специфіку соціальних практик, наприклад, в інформаційному суспільстві, яке лежить в основі виникнення і консолідації нових просторових форм і процесів.

З точки зору соціальної теорії простір являється матеріальною основою соціальних практик розподілу часу (time sharing). Будь-яка матеріальна основа завжди несе в собі символічне значення. Під соціальною практикою розподілу часу розуміється той факт, що простір сполучає разом ті практики, які здійснюються одночасно. Саме чітке матеріальне вираження такої одночасності надає змісту простору по відношенню до суспільства. Традиційно це поняття обожнювалось із близькістю, однак фундаментальним є те, що ми відділяємо базову концепцію матеріальної основи одночасних практик від поняття близькості, щоб пояснити можливість існування матеріальної основи одночасності, яка не пов’язана з фізичною близькістю, оскільки саме такими є домінуючі соціальні практики інформаційної епохи.

Наше суспільство побудовано навколо потоків: капіталу, інформації, технологій, організаційних взаємовідносин, зображень, звуків і символів. Потоки є не просто одним із елементів соціальної організації, вони являються вираженням процесів, що домінують у нашому економічному, політичному і символічному житті. Відтак матеріальною основою процесів, що домінують у нашому суспільстві, буде набір елементів, які підтримують такі потоки і роблять матеріально можливим їх чітке виявлення в «одночасному часі». Тому доцільно уявити, що існує нова просторова форма, характерна для соціальних практик, які домінують у мережевому суспільстві і формують його: простір потоків. Простір потоків є матеріальною організацією соціальних практик в розподіленому часі, що працюють через потоки. Під потоками розуміються ціленаправлені, повторювані, програмовані послідовності обмінів і взаємодій між фізичними роз’єднаними позиціями, які займають соціальні фактори в економічних, політичних і символічних структурах суспільства. Домінуючі соціальні практики вбудовані в домінуючі соціальні структури, під якими розуміється таке влаштування організацій та інститутів, за якого внутрішня логіка відіграє стратегічну роль у формуванні соціальних практик і громадської свідомості в суспільстві в цілому.

Абстрактну концепцію простору потоків можна зрозуміти краще, конкретизувавши її зміст. Простір потоків як матеріальну форму підтримки процесів і функцій, домінуючих в інформаційному суспільстві, можна описати як сполучення щонайменше трьох шарів матеріальної підтримки, які, разом взяті, створюють простір потоків. Перший шар, перша матеріальна основа простору потоків складається із ланцюга електронних імпульсів (мікроелектроніка, телекомунікації, комп’ютерна обробка, системи мовлення і високошвидкісного транспорту, також заснованого на інформаційних технологіях), які, разом взяті, створюють матеріальну основу процесів, що мають вирішальне стратегічне значення в мережі суспільства. Це дійсно матеріальна опора одночасних практичних заходів. Тому перед нами просторова форма, така ж, як «місто» чи «регіон» в організації торгового суспільства чи індустріального суспільства. В наших суспільствах просторовий вираз домінуючих функцій посідає місце в мережі взаємозв’язків, що стали можливими завдяки інформаційно-технологічним пристроям. У цій мережі ні одне місце не існує само по собі, оскільки позиції визначаються потоками. Тому мережа комунікацій являється фундаментальною просторовою конфігурацією, місця не зникають, але їх логіка і значення абсорбовані в мережі. Технологічна інфраструктура, на основі якої будується мережа, визначає новий простір практично так само, як залізні дороги визначали «економічні регіони» і «національні ринки» індустріальної економіки; або окреслені внутрішніми границями інституційні постанови громадян визначали «міста» торгового суспільства в епоху походження капіталізму і демократії. Ця технологічна інфраструктура сама являється вираженням мережі потоків, архітектура і зміст яких визначаються силами, що діють у світі.

Другий прошарок простору потоків складається із вузлів і комунікаційних центрів. Простір потоків заснований на електронній мережі, але цей зв'язок пов’язує між собою конкретні міста з чітко окресленими соціальними, культурними, фізичними і функціональними характеристиками. Деякі з них - це комутатори, комунальні центри, які відіграють роль координаторів заради згладженої взаємодії елементів, інтегрованих в мережі. Інші являють собою вузли, міста, де існують стратегічно важливі функції, що будують ряд базових в даній місцевості видів діяльності і організацій навколо деякої ключової функції в мережі. Розміщення у вузлі пов’язує місцевість із всією мережею. Як вузли, так і комунікаційні центри організовані ієрархічно, у відповідності до своєї відносної ваги в мережі. Однак така ієрархія може змінюватись в залежності від еволюції видів діяльності, що пропускаються через мережу. В деяких випадках будь-які місця можуть бути виключені із мережі. Результатом розриву зв’язків являється миттєвий упадок і, відповідно, економічна, соціальна і фізична деградація. Характеристики вузлів залежать від функцій, що виконуються даною мережею.

Деякі приклади мереж і вузлів допоможуть зрозуміти дану концепцію. В якості характерної для простору потоків мережі легше всього уявити собі мережу, що складається із систем прийняття рішень в глобальній економіці, особливо систем, що стосуються фінансової сфери. Це повертає нас до уявного в цій частині аналізу «глобального міста» як процесу, а не як міста. Аналіз «глобального міста» як виробничого центру інформаційної економіки показав вирішальну роль «глобальних міст» у наших суспільствах і залежність місцевих громад і економік від управлінських функцій, реалізованих у цих містах. Однак за межами головних «глобальних міст» інші континентальні, національні і регіональні економіки мають власні вузли, що пов’язують їх із глобальною мережею. Кожен із цих вузлів потребує адекватної технологічної інфраструктури, системи допоміжних фірм, які забезпечують підтримуючі послуги, спеціалізованого ринку праці і системи послуг, необхідних для професіональної робочої сили.

Те, що є істиним для вищих управлінських функцій і фінансових ринків, може бути застосоване також і до високотехнологічного промислового виробництва. Просторовий розподіл праці, що характеризує високотехнологічне виробництво, переходить у загальносвітовий зв'язок між інноваційними засобами, центрами висококваліфікованого виробництва, фабриками, орієнтованими на ринок. Існує ряд міжфірмових зв’язків між різними операціями в різних місцях виробничих ліній та інший ряд між фірмових зв’язків між аналогічними функціями виробництва, розміщеного в конкретних містах, які стали виробничими комплексами. Управлінські вузли, виробничі центри і комунікаційні центри визначені по мережі чітко виражені в загальній логіці через комунікаційні технології і програмоване, засноване на мікроелектроніці, гнучке інтегроване виробництво.

Третій важливий прошарок простору потоків відноситься до просторової організації домінуючих менеджерських еліт, що здійснюють управлінські функції, навколо яких будується організований простір. Теорія простору потоків починається з припущення, яке стверджує, що суспільства асиметрично організовані навколо домінуючих інтересів, які є специфічними для кожної соціальної структури.

Вимоги культурної спільності між різними вузлами простору потоків відображається також у тенденції до архітектурної одноманітності нових управлінських центрів у різних суспільствах. Парадоксально, що спроба постмодерністської архітектури зламати шаблони і зразки архітектурної дисципліни привела в результаті до нав’язливої постмодерністської монументальності, зробивши у 80-х роках ХХ ст. загальним правилом у будівлях нових корпоративних штаб-квартир від Нью-Йорка до Каошуна. Таким чином, простір потоків включає символічний зв'язок гомогенної архітектури у вузлах мереж у всьому світі. Архітектура втікає від історії і культури кожного суспільства і попадає в новий чудовий світ безмежних можливостей, який приховується за логікою ЗМІ. Це культура електронного серфінгу, де ми начебто можемо знову винайти всі форми у будь-якому місці, варто лиш стрибнути у культурну невизначеність потоків влади. Замкнутість архітектури у поза історичних абстракціях означає формальну межу простору потоків.