. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВ-ДРАКОНІВ

Гонконг (особливий район Китаю, чи Аоминь) та Тайвань не­рідко розглядаються фахівцями з міжнародної економіки та ки­тайськими економістами і політиками у складі Китайської На­родної Республіки, проте рівень розвитку виробництва у них та в Сінгапурі, що лежить на південному сході Азії, яскраво свідчить про фактично постіндустріальну фазу еволюції цих пріоритетних для азійської та світової економіки територій, які мають високий рівень локалізації господарської діяльності на невеликій терито­рії і чітко вписуються в парадигму «регіонів-квазікорпорацій»¹.

Цією парадигмою передбачається, що у конкурентній моделі XXl сг. виді.тяїн- муться місга-держави, в яких зосереджуватимуться фінансові. людські, промислові та інформаційні ресурси. Саме вони визначатимуть економічний і соціальний проірес май­бутнього суспільства Гонконг та Сінгапур повністю підходять як ілюсірації для іакої квазідержавної та квазікорпораційної моделі

Основними рисами, які відрізняють ці країни в глобальному кон­курентному середовищі, є:

• значні відносні показники ВВП, які перевищують 20 000 дол. Jta душу населення (за паритетом купівельної спроможності) і мають стійку тенденцію до щорічного зростання (винятком хіба що є період азійської фінансової кризи 1998—1999 рр.) у межах

5— 6 %;

— • постіндустріальна структура економіки, в якій частка сфери Послуг перевищує 60 %, а інтенсивний характер сільського гос­подарства. приміром на Тайвані (в цій країні на нього припадає Лише 3 % ВВП), мало чим відрізняється від більшості країн- лідерів (у Гонконзі та Сінгапурі цей сектор національного госпо­дарства майже зовсім не розвинутий через відсутність придатних для цього територій),

• інноваційний характер розвитку різних секторів економі­ки — країни цього мегарегіону мають провідні міжнародні пози­ції за значеннями індекс}⁷ технологічних досягнень і посідають місця з 10-го (Сінгапур) по 24 (Гонконг) (1999 р.).'Важливим є також наявність у них світових технологічних центрів, які за шістнадцятибальною шкалою оцінюються світовими експертами в межах 7—13 балів, у тому числі:

— Тайбей (Тайвань)— 13;

— Хсинчу (Тайвань) — 11;

— Гонконг(Гонконг) — 9,

— Сінгапур (Сінгапур) — 7;

- • високі позиції конкурентоспроможності національної еко­номіки, які посилюються з року в рік За індексом зростання кон­курентоспроможності Тайвань вийшов у 2004-му році на 4-те місце у світі (у 2003-му посідав 5-те), Сінгапур на 7-му (був на

6- му), Гонконг на 21-му (був на 24-му).

• міцні фінансові позиції у світі та наявність одних із найбіль­ших у глобальній економіці фондових бірж. Капіталізація однієї' з

них — «Singapur Exchange» (SGX) після періоду злиття та погли­нань 1990-х років досягла 274 млрд дол., доволі значущою у сві­товій економіці є подібна до неї фондова біржа у Гонконгу — «Hong Kong Exchanges and Clearing» (HKE);

I ∙ значні обсяги експорту та реекспорту, які в окремі роки мо­жуть перевищувати ВВП країн цієї rpyππj Найтиповішим при цьому є зовнішня торгівля між Китаєм та Тайванем через Гон­конг, шо пов’язано з політичним несприйняттям урядом KHP Тайваню як окремого державного утворення, проте така система торгівлі виявилася корисною для всіх учасників міжнародного обміну товарами та послугами;

• низький рівень безробіття та висока кваліфікація робітників і службовців, велика питома вага нелегальної робочої сили.

• значне соціальне розшарування населення пояснюється ве­ликим припливом іноземців із менш вдалих регіонів ПСА та кон­тинентального Китаю.

Названі вище спільні риси і передусім високий інноваційно- інвестиційний динамізм національних економік є позитивними чинниками розвитку цих державі у доволі складній конкурентній моделі Азійсько-Тихоокеанського регіону. Разом з тим, Сінгапур Тайвань та Гонконг мають чимало специфічних рис свого госпо­дарства, притаманних тільки їм одним. '

Тайвань є країною, яка доволі активно використовує елементи планового ведення господарства та індикативного планування. Прийнятий у 2000-му році «План Глобального розвитку логісти­ки» передбачає підвищення технологічності національної еконо­міки, розвиток нових напрямів хай-тек, електронної торгівлі та логістики. Планується, що саме в цих галузях упродовж наступ­них десяти років країна може досягти світового лідерства.

' Сучасну економіку Тайваню відрізняє доволі низький рівень інфляції та безробіття, позитивне торгове сальдо, великі обсяги іноземних інвестицій (третє місце у світі). Ті трудомісткі галузі, з яких країна починала свою індустріалізацію у 1960—1970-х рр., поступово замінюються на високотехнологічні виробництва і ви­водяться за межі країни.

На відміну від інших держав ATPl країна меншою мірою пост­раждала від фінансової кризи кінця l^990-x років, оскільки прово­дила доволі консервативну фінансову політику га реалізовувала своєрідну підприємницьку стратегію. Сучасний Тайвань активно інвестує у промисловість Малайзії, Таїланду, Індонезії і, опосе­редковано, в Китай, останнім часом також проявляє активність щодо вкладання капіталу в економіку ряду постіндустріальних держав.

Гонконг входить до складу КНР, утворюючи особливий ад­міністративний район Китаю, статусу якого він набув 1 липня 1997 p., проте кінцеві процедури входження були завершені в 1999 р. Разом з тим Гонконг буде упродовж наступних 50-ти ро­ків зберігати свою незалежність практично всіх у галузях, за ви­нятком сфери оборони та закордонних справ. Протягом останніх двадцяти років цей регіон Китаю розвивався доволі швидкими темпами, забезпечуючи щорічне 5-відсоткове зростання ВВП. Основними секторами економіки стали: виробництво тканин, ту­ризм, електронна промисловість, виробництво пластмас, годин­ників тощо. Проте реальну сучасну структуру господарства від­биває все-таки структура зайнятості, яка напередодні азійської фінансової кризи (від якої Гонконг суттєво постраждав), мала та­кий вигляд:

— оптова і роздрібна торгівля, ресторани та готелі — 31,9 %;

— громадська сфера послуг — 9,9 %;

— обробна промисловість — 9,2 %;

— фінанси, страхування та торгівля нерухомістю — 13,1%,

— транспорт та комунікації — 5,7 %;

— будівництво — 2,6 %,

— інші галузі — 27,6 % (жовтень 1998 р.).

Скорочення обсягів експорту під час азійської кризи і, що особливо важливо для цієї країни, реекспорту (сумарний ВВП Гонконгу за ПКС у 1999 році становив 158,2 млрд дол., а екс­порт, включаючи реекспорт, — 170 млрд), викликало значні змі­ни у структурі зовнішньої торгівлі.

На початку XXI ст. великої шкоди економіці Гонконгу завдала епідемія нетипової пневмонії, яка суттєво скоротила обсяги екс­порту, мало місце також зменшення потоків іноземного туризму та зниження зовнішньої і внутрішньої фінансової активності в господарстві країни. Проте після невдалого для Гонконгу 2001-го року зростання економіки розпочалося знову вже в 2002-му році. Основними чинниками подальшого розвитку цього особливого району Китаю упродовж наступних десяти років будуть:

— поступове перетворення Гонконгу в ділову столицю світу, що пов’язано з диверсифікацією фінансової сфери;

— відкриття юаневих рахунків у гонконзьких банках (як ві­домо, в країні діє своя валюта — гонконзький долар, курс якого жорстко прив’язаний до долара США), шо дасть змогу перебрати на себе додаткове посередництво у конвертації інвестицій, що надходять у КНР;

— посилення обсягів транскордонного руху товарів;

— розвиток матеріально-технічного забезпечення комерцій­ної діяльності;

— суттєве збільшення обсягів туризму, який уже зараз забез­печує 3 % виробництва ВВП країни; передбачається, шо значно має збільшитися потік відвідувачів з КНР, майбутній потенціал якого є доволі великим.

Прикладом постіндустріальної економіки на азійському кон­тиненті справедливо можна вважати Сінгапур, місто-краіну, що­річний BBIl на душу населення якої наближається до ЗО 000 дол., а за рівнями конкурентоспроможності цю державу варто відноси­ти до країн — світових лідерів. У Сінгапурі створені належні умови для розвитку бізнесу, а рівень корупції є одним із найниж­чих у світі. Основу сучасного виробництва Сінгапуру становлять електронна промисловість, фінансові послуги, нафтопереробка, біотехнології, судноремонт, транспортні послуги, харчова індуст­рія. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створенні іннова­ційних комплексів та індустрії знань.