12.4. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ ДЄРЖАВ-«ТИГРІВ»

До країн цієї' групи належать чотири держави: Індонезія, Ма­лайзія, Філіппіни, Таїланд, які значно пізніше ніж «дракони», розпочали модернізацію своєї економіки та структурних реформ господарства, а відтак, хоча й мають традиційно високі темпи на­рощування основних макроекономічних показників, значно від­стають від країн—лідерів Східної та Південно-Східної Азії щодо рівнів ділової активності, залучення інновацій та інших типових індикаторів постіндустріального суспільства.

1. Низькі відносні макроекономічні показники розвитку еко­номіки. Так, ВВП цих країн коливається від 2 940 дол. на одного жителя в Індонезії (табл. 12.2) до 8 750 дол. в Малайзії, а показ­ники IJIP дають підстави відносити ці держави до групи країн із середнім рівнем розвитку людського потенціалу.

Таблиця 12.2

основні Makpoekoiiomihhi показники країн IiiHiEHHacxumor АЗІЇ

2. Домінуюча в cιpyκτypi ВВП питома вага промисловості. Па цей сектор в Індонезії припадає 47 %, Малайзії — 50 % і лише в Таїланді — 40% та Філіппінах — 31% на провідні позиції останнім часом почала виходити сфера послуг. Для всіх цих дер­жав характерною є висока частка сільського господарства — від 8 % у Малайзії до 16 % в Індонезії. Чисельність зайнятих в аграр­ному секторі становить, приміром, в Індонезії — 45 %, що яскра­во свідчить про низький рівень розвитку останнього.

3. Великий зовнішній борг «тигрів», щорічне обслуговуван­ня якого потребує чималих коштів. Рекордсменом серед цих держав є Індонезія, зовнішні позики якої становили у 2000-му році 142 млрд дол. (96% її національного доходу). Решта країн також мала високі боргові показники — від 52 % ВИД в Малайзії до 64 % у Таїланді та на Філіппінах.

4. Невисокі рівні конкурентоспроможності національної еко­номіки, які нерідко можуть коливатися по роках. Приміром, Ма­лайзія у 2004-му році за індексом зростання конкурентоспро­можності посідала 31-ше місце (у 2003 р. була на 29-му), Таїланд відповідно перемістився з 32-го (2003 р.) на 34-те. Позиції решти двох «тигрів» не дали можливості їм увійти до п’ятдесяти лідерів планети.

5. Однотипна структура експорту, основою якого є нафта, газ, деревина, тканини, каучук, олово і лише останнім часом — елект­ронне обладнання, хімічні продукти тощо. Проте «нова економі­ка» прийшла й сюди До глобальних центрів технологічного но­ваторства відносять поки що один із багатьох — це м. Куала- Лумпур (Малайзія).

2. Високий рівень кризовості економіки. Ця ризиковість, у то­му числі щодо припливу прямих іноземних інвестицій, с особли­во характерною для тих держав, що не мають диверсифі кованої структури виробництва (Індонезія, Філіппіни), а відтак саме вони значною мірою й потерпають як від світових кон’юнктур­них коливань, так і від ряду стихійних явищ (епідемія нетипової пневмонії, цунамі тощо).

3. Значний розвиток туризму та пов’язаних з ним сервісних галузей, питома вага яких у структурі ВВП щорічно зростає. Приміром, у 1999 році Таїланд відвідало 8,65 млн іноземних ту­ристів, що принесло цін державі 6,7 млрд дол. чистого прибутку. Передбачається, що найближчим часом саме ця країна стане од­ним зі світових туристичних лідерів.

4. Високий рівень розшарування населення на бідних і бага­тих. Найвищий показник бідності мають такі країни, як Філіппі­ни, де за межею бідності перебуває понад 37 % її населення. Най­вищий показник коефіцієнта Джині припадає на таку країну, як Малайзія (49,2 у 1997 р.). Найпекучішою проблемою є безробіт­тя, приміром зареєстрований його рівень в Індонезії становить близько 17 %, натомість у Малайзії він є доволі низьким — 3,4 %. Проте якість робочої сили, боротьба з тіньовим ринком щодо її використання —є один із пріоритетів діяльності урядів держав цього мегарегіону.

Найважливішими проблемами, які у перші десять років нового тисячоліття треба долати економіці країн Південно-Східної Азії, такі:

— подолання демографічної проблеми, що пов’язана з висо­ким рівнем народжуваності;

— досягнення політичної стабільності і поліпшення добробу­ту населення;

— розроблення та імплементація нового економічного кур­су, орієнтованого на збільшення витрат і стимулювання спожи­вання, а також зниження податків для селян, надання їм креди­тів та державної підтримки банків (у Таїланді цей курс здобув назву нової економічної моделі «таксиноміки», на честь його автора — колишнього прем’єр-міністра Таїланду Таксина Сина- ватри);

— нарощування залучення IHl в різні сектори національної економіки (переважно в машинобудування та сферу послуг);

— реформа банківської та кредитно-фінансової системи, в яких роль уряду є визначальною;

— стимулювання розвитку інфраструктури, недостатній рі­вень якого є стримувальним чинником модернізації національних економік;

— поступовий перехід країн упродовж 2010—2020 рр. на ін­новаційно-інвестиційну модель розвитку.

Контрольні запитання

1. Назвіть спільні та відмінні риси ШК.

2. Охарактеризуйте позиції Південної Кореї у світовій та азій­ській економіці.

3. У чому полягає суть корейської моделі розвитку? Як вона має змінитися у XXT ст?

4. Охарактеризуйте економічну суть чеболей.

5. Охарактеризуйте специфіку галузевої структури Південної Кореї. Як вона вплинула на структуру зовнішньоекономічних зв’язків?

6. Розкрийте суть спільних і відмінних рис економіки держав «драконів».

7. У чому полягає специфіка економіки держав «тигрів»? Якими є основні напрямки посилення їх конкурентоспроможнос­ті у XXI ст.?

Література

]. Економіка зарубіжних країн / За ред. д-ра. екон. наук А. С. Фі- ліпснка. — K.: Либідь, 1998. — 416 с.

2. Инвестиционные потребности Индонезии // БИКИ. — 2005. — № 13.—С. 4—9.

3. Ломакин В. К. Мировая экономика: Учебник. — M.: Финансы, 1999. — 728 с.

4. Mycina Л Економічна політика і розвиток реформ у Південній Кореї: досвід дня України // Економіка України. — 2002. — № 6. — С. 77—85.

5. Негативные тенденции в южнокорейской экономике // БИКИ. — 2005. —№ З, —С. 1^1.

6. Погорлецкий А. И. Экономика зарубежных стран: Учебник. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 2000. — 491 с.

7. Прозоровский А. Модернизированный авторитаризм в Индонезии и Южной Корее И МЭ и МО. — 2004. — № 7. — С. 83—92.

8. Троекурова И. С. Зоны экономического роста и интеграция стран Юго-Восточной и Северо-Восточной Азии /7 Всстн. МГУ Сер. 6 «Эко­номика». — 2004. — №4. — С. 17—39.

5. Федоровский А. Глубокий структурно-финансовый кризис в Рес­публике Корея // МЭ и МО. — 1998. — № 8. — С. 132—J 36.

6. Экономика Таиланда до цунами U БИКИ. — 2005. — № I—2. — С. 4—5.

7. The Statesman's Yearbooks. 2004 / Ed by B.Turner. — NY: London: Palgrave Macmillan Ltd. 2004. — P. 444—476.