ПЕРЕРОСТАННЯ ТОВАРНО-ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ТОВАРНО-КРЕДИТНЕ

Головним методологічним принципом розгляду кредитних відносин та їх розвитку є історизм. Проте в економічній літе­ратурі цей підхід інколи ігнорується. Нерідко товарне вироб­ництво (отже, ринкова економіка) розглядається як щось раз і назавжди дане.

Відомо, що історичним попередником грошового (позич­кового) капіталу був лихварський капітал. На ранніх етапах він існував практично як самостійний феномен. Характерними рисами його були непродуктивний характер і надто високий від­соток. Однак у період занепаду феодального ладу, з подальшим розвитком товарно-грошових відносин лихварський капітал дедалі більше використовувався для розвитку капіталістично­го виробництва, поступово перетворюючись у грошову форму промислового капіталу. Лихварський капітал відійшов у минуле зі створенням банків та кредитної системи. У банках накопичу­валися тимчасово вільні гроші підприємців, які використовува­ли для розвитку економіки, насамперед промисловості, самі під­приємці. Норма відсотка різко знизилася, лихварський капітал поступився місцем позичковому капіталу як частині промисло­вого капіталу, що відокремилася. Отже, капіталістичний кредит характеризується як продуктивний, а відсоток різко знижується, надаючи можливість відносно широкого доступу до нього. Спра­ва в тому, що в процесі руху промислового капіталу утворюють­ся тимчасово вільні кошти, капіталізм використовує їх для фор­мування власної системи кредиту, яка б мала достатньо коштів і надавала їх, застосовуючи сприятливу норму відсотка.

А. Сміт зауважував, що якби кредит надавався на основі ви­сокого відсотка (8-10 %, хоча ця норма в багато разів нижча за лихварський відсоток), то позичковий капітал не потрапив би до рук людей (тобто підприємців), які здатні забезпечити йому ви­гідне й прибуткове застосування. Тому' капіталістичний розви-

ток створює систему кредиту, яка робить позички доступними для багатьох під­приємців.

Кредит існує у двох головних формах - комерційній і банківській. Підґрун­тям усієї кредитної системи є комерційний кредит, тобто такий, який надається функціонуючими підприємцями у вигляді товарного капіталу. У цій формі кредиту позичковий капітал ще не відокремлюється від промислового і задіяний у проце­сі відтворення, оскільки це є необхідною умовою реалізації товарів, перетворен­ня товарного капіталу на грошовий. Водночас важко не помітити, що можливості комерційного кредиту обмежені розмірами індивідуальних капіталів. Подолання цих меж досягається із розвитком банківського кредиту.

Створення банків і кредитної системи забезпечило концентрацію тимчасово вільних капіталів і використання їх для розвитку економіки. Грошовий капітал тут є частиною промислового капіталу, що відокремилася. Водночас виникають потре­би в грошовому капіталі для поповнення оборотних коштів, розширення вироб­ництва, його реконструкції чи модернізації. Тому із зростанням потреб економіки з об’єктивною необхідністю розвивається сучасніший вид кредитних відносин - банкірський (банківський) кредит, тобто кредит, що надається банкірами (банка­ми) функціонуючим підприємцям у вигляді грошових позичок. Цей вид кредиту позбавлений обмежень, властивих комерційному кредиту. Він спирається на капі­тал банків, де зосереджено багато індивідуальних капіталів (або їх частин). Тому його обсяги можуть значно перевищувати розміри індивідуальних капіталів, роз­міри комерційного кредиту. Це вже рух позичкового капіталу, притаманний вищо­му рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

Отже, кредит випливає із самої природи процесу виробництва, необхідності забезпечити безперервність та ефективність суспільного відтворення. Його підґрунтям є кругообіг капіталу, який зумовлює вивільнення коштів і їх залучення у процес виробництва.

Глобальна закономірність суспільно-економічного розвитку - усуспільнення ви­робництва, капіталу та праці. Природно, що ця закономірність е ключовою і в розвит­кові кредиту. Насамперед відбуваються стрімке зростання й усуспільнення позичко­вого капіталу. Йому властиві випереджальні темпи зростання обсягів порівняно із зростанням національного доходу, концентрація й утворення великих та найбільших банків, зростання їхньої частки в сукупних банківських активах розвинених країн. Тому могутність банківської системи тієї чи іншої країни визначається, зрештою, не так кількістю банків, хоча це важливо, як могутністю провідних банків.

Усуспільнення капіталу, виробництва та праці зумовило переростання капі­талізму вільної конкуренції у монополістичний, а в подальшому - в державно-

монополістичний капіталізм. Суттєвим елементом цього процесу стало зрощу­вання промислового й банківського капіталу, створення фінансового капіталу, що визначило нову роль банків, швидке розширення сфери кредитних відносин. Упро­довж кількох десятиліть кредитні відносини поширилися на всю систему функціо­нування суспільного капіталу, систему фінансів, міжнародні економічні відносини.

Якщо раніше позичковий капітал був частиною грошового капіталу, що від­окремилася, то тепер кредитні відносини вийшли далеко за його межі. Товарно- кредитні відносини стали дедалі більше заміщувати товарно-грошові, поступово, але неухильно поглинаючи їх. Товарні та грошові відносини чимраз частіше на­бувають характеру грошово-кредитних і товарно-кредитних. Це означає, що все­осяжною формою економіки є не тільки товар, а й кредит. Кредитна форма сус­пільного виробництва набуває такого самого всеосяжного значення, як і товарна. Це проявляється у різкому зростанні ролі та значення позичкового капіталу.

Тісне переплетення позичкового капіталу з промисловим і торговим капіта­лом, їх зрощення приводить до того, що позичається зайнятий капітал, не тіль­ки грошовий, а й товарний, виробничий капітал. Кредитні відносини проникли в усі форми капіталу. Рух грошей, товарів, капіталів, предметів споживання опо­середковується так чи інакше кредитними відносинами. Товарно-грошовий обіг трансформується в товарно-кредитний, оскільки основна частина продажу між підприємствами, а також значна частина роздрібного товарообігу здійснюються на кредитній основі. Кредитні відносини долають національні кордони, креди­тується практично весь міжнародний товарообіг. Донедавна безготівкові розра­хунки здійснювалися на рівні підприємств. Із упровадженням кредитних карток вони посіли чільне місце в життєдіяльності людини. Це і придбання товарів у роз­дрібній торгівлі, й оплата найрізноманітніших послуг. Доходи громадян також набувають характеру кредитних відносин, оскільки зароблені гроші часто-густо переказуються підприємствами й організаціями на особові рахунки в банках. За­ощадження населення є формою кредиту банкам та страховим компаніям, які, у свою чергу, використовують їх для кредитування господарства.

Зростання ролі кредиту проявляється в істотному збільшенні частки довго­строкових кредитів. Так, у 30-х роках XX ст. співвідношення між короткостроко­вими (до року), середньостроковими (від одного до трьох років) і довгострокови­ми (понад три роки) позичками у США становило 7:2:1, тобто значно переважали короткострокові позички. У 80-х роках XX ст. ситуація помітно змінилася: вна слідок швидкого зростання середньо- і довгострокових позичок співвідношення мало вигляд 3:4:3. Отже, за загального великого зростання обсягів кредитних ко­штів частка короткострокових позичок зменшилася більш ніж у 2 рази, середньо- строкових - збільшилася у 2 рази, а довгострокових - у 3 рази. Це свідчить про те, що кредитні позички відіграють дедалі більшу роль в оперативному' господарю-

ванні, компенсуючи оборотні кошти, задовольняючи поточні господарські потре­би, водночас збільшується їхня частка у середньо- та довгострокових інвестиціях. Значення кредиту в розширеному відтворенні зростає. Проникнення кредитних відносин в усі сфери економічного та суспільного життя привело до того, що в розвинених країнах у 80-х роках XX ст. обсяг кредитних зобов’язань приблизно у 4 рази перевищив обсяг сукупного суспільного продукту. У ФРН, наприклад, у 1984 р. кредитні зобов’язання становили майже 7 трлн марок при сукупному сус­пільному продукті 1,8 трлн марок^[CCVI]. Кредитні відносини нині охоплюють усі стадії процесу відтворення - від інвестування й міжгалузевого перетікання капіталів до фази товарної реалізації, розподілу та перерозподілу доходів.