§ 3. Товар - основний елемент товарного господарства. Характеристика праці, що створює товар

Звичайно, і товар, і продукт, вироблений в умовах натурального господарства, мають деякі спільні риси: по-перше, вони є результатом праці виробника, а по-друге - мають корисність, тобто здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини - їх споживача.

Прицьомуслід мати на увазі, що категорія “споживча вартість" може розглядатись з різних сторін.

По-перше, як складова частина, носій матеріального багатства людства незалежно від того чи іншого суспільного ладу. Справді, існуваннялюдстване-можливе без наявності корисних речей, споживчих вартостей, які йому вкрай необхідні для задоволення різноманітнихпотреб. Деяку частину цихречейлюди отримують безпосередньо від природи в готовому вигляді, проте основна їх маса є результатом суспільного виробництва і в міру його вдосконалення одні спо-57 живчі вартості зникають, з’являються інші.

По-друге, споживча вартість може розглядатисьякріч, що має певні фізи-ко-хімічні властивості. У цьому випадку разі—об’єкт вивчення спеціальної науки —товарознавства, науки, що з’ясовує певні корисні якості речей, які здатні задовольнити потреби людей.

По-третє, споживча вартість може розглядатись як категорія економічна, як носій певних суспільних відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, обміну та споживання цих споживчих вартостей. В даному разі споживча вартість — предмет вивчення економічної теорії. Виявляється, що споживча вартість як економічна категорія є носіє м мінової вартості, а саме здатності одних товарів обмінюватись у певних кількісних пропорціях на інші товари. Звичайно, як споживчі вартості товари не можуть бути об’єктом для порівняння (не можна, наприклад, порівняти шкарпетки та черевики), бо вони мають задовольняти різні потреби людей, проте завжди їх можна обміняти в певному кількісному співвідношенні (наприклад, одну пару черевиків на ЗО пар шкарпеток, чи костюм на 5 пар черевиків). Це кількісне співвідношення - пропорція, в якій одна споживча вартість обмінюється на іншу, розглядається економічною теорією як окрема економічна категорія - мінова вартість товару. Оскільки один і той же товар може обмінюватись в різних пропорціях на інші товари, це доводить ту обставину, що даний товар має не одну, а багато мінових вартостей, і при цьому мінові вартості можуть заміщувати одна одну, що свідчить про те, що вони рівновеликі. Звідси випливає, що різні мінові вартості одного товару відбивають дещо однакове, що містить кожна з них. Так економічна теорія доводить, що: 1) цим “дещо” - однаковою субстанцією, що лежить в основі обміну однієї споживчої вартості (в певних пропорціях) на іншу є вартість товару; 2) мінова вартість взагалі є способом, формою вираження вартості.

Такий висновок випливає з того, що якщо відволіктись (абстрагуватись) від тієїобставини, щотачи інша споживча вартість здатна задовольняти певну потребу людини, то всі товари, незалежно від їх призначення, мають одну загальну властивість, і ця властивість—кількість людської праці, що витрачена в процесі їх виробництва, бо для того, щоб виготовити певний товар, люди мають витратити певну кількість праці, яка, в свою чергу, має, крім кількісних, якісні параметри (якісна, кватіфікована праця завжди більш продуктивна і оцінюється як помножена на відповідний коефіцієнт некваліфікована — проста праця). Ось чому вартість товару — це уречевлена в ньому певна кількість (з урахуванням якості) суспільної праці товаровиробників. Саме втілена в товарах праця визначає ті пропорції, в яких товари обмінюються між собою, ітому мінова вартість розглядається як форма прояву вартості і, хоч би якою була 58 споживча вартість товару, його вартість залежить тільки від кількості та якості праці, витраченої в процесі його виробництва.

Вартість—економічна категорія, притаманна тільки товарному виробництву, вона є властивістю лише продуктів, що вироблені для обміну шляхом купівлі-продажу і внаслідок цього продукти виступають уже як товари. Ця категорія відбиває суспільні відносини між виробниками, що відбуваються в процесі обміну вироблених ними товарів. Ось чому вартість не можна побачити, відчути на дотик (вона проявляється лише в процесі обміну товарів на ринку), ось чому відносини між людьми в процесі обміну зовні прибирають форму відносин речей, товарів, тобто проявляютьсяяк відносини міжлюдьми, що прикриті речовою оболонкою.

Таким чином, товар виступає як єдність споживчої вартості та вартості. Ця єдність полягає втому, що товаром не може бути річ, яка не має вартості (повітря, вода та ін.), а також річ яка не є споживчою вартістю (не має користі, не придатна задовольнити якісь потреби людей). Проте цій єдності притаманна суперечність, бо річ може бути споживчою вартістю, але не бути вартістю.

Вищезазначена двоїста природа товару (єдність споживчої вартості та вартості) визначається двоїстим характером праці виробників, які створюють товари. Якщо проаналізувати працю будь-якого товаровиробника з точки зору її змісту та форми, в якій вона здійснюється, то, спраді, ця праця, з одного боку, — це витрати людської робочої сили (витрати фізичної та розумової енергії), праця взагалі, незалежно від її конкретних форм; такі витрати лежать в основі самої праці, є її змістом, а з другого — це праця корисна, що створює певні споживчі вартості; така праця має певні, тільки їй притаманні риси, тобто здійснюється в конкретній, специфічній формі. Будь-яка споживча вартість (крім її видів, які існують в готовому вигляді в природі) завжди є результатом цілеспрямованої праці виробника, і наявність великої множини споживчих вартостей обумовлена різними формами, різною якістю праці, що витрачена на їх виробництво. Ось чому, визначаючи ту чи іншу форму та якість праці того чи іншого виробника, ми можемо чітко визначити його спеціалізацію, розпізнати товар, який він виробляє (швець — черевики, чоботи, коваль—металовироби, металург — метал, учитель—передає знання тощо).

Працю, що створює споживчу вартість товару, прийнято називати конкретною працею. Характерними ознаками конкретної праці є те, що ця праця: 1) цілеспрямована, має певну мету—виробництво конкретної споживчої вартості; 2) той чи інший її вид передбачає використання в процесі функціонування певних знарядь праці, предметів працітатехнологій; 3) має бути належним чином 59 організована; 4) потребує від працівника певних знань, професійних навичок та досвіду їх використання; 5) повинна бути втілена в конкретному результаті — виготовленні споживчої вартості належної якості. Зазначені риси, взяті разом, визначають, ідентифікують той чи інший вид конкретної праці.

Наскільки різноманітні споживчі вартості, покликані задовольняти потреби людей, настільки різноманітні і види конкретної праці. Ці види конкретної праці, а також споживчої вартості, що створюються ними, не слід розглядати як щось постійне: в міру розвитку продуктивних сил суспільства, зростання потреб людини з’являються нові види конкретної праці, нові споживчі вартості, а попередні відмирають.

Такожне слід вважати, що конкретна праця - єдине джерело споживчої вартості, матеріального багатства суспільства, бо людина постійно використовує предмети природи, пристосовуючи їх для задоволення власних і суспільних потреб. Безперечно правий У. Петті (1623 -1687 рр.), один із творців класичної політекономії, коли стверджує що праця - батько багатства, а земля (природа) - його мати.

Очевидно, що не можливо порівняти, зіставити різні споживчі вартості, а також різні види конкретної праці, які створюють ці споживчі вартості, тому що конкретна праця якісно різнорідна та незіставна. Проте, як уже зазначалось, праця товаровиробників, незалежно від конкретної форми її здійснення, має загальне начало - це витрати людської праці взагалі, які здійснюються в процесі використання робочої сили (енергії м’язів, мозку, нервів тощо).

Ці витрати праці можна виміряти за певний відтинок (годину, робочий день, робочий тиждень і т.д.), використовуючи такий показник, як витрати людської енергії в калоріях та враховуючи інтенсивність праці, тобто її напруженість.

Отже, абстрактна праця (витрати людської робочої сили взагалі), яка є джерелом виготовлення певного товару, що надає можливість зіставити його з іншими товарами, створює вартість товару. При цьому слід мати на увазі, що абстрактна праця — це не просто витрати енергії людини, а історично визначена форма суспільної праці, економічна категорія притаманна товарному виробництву. Витрати праці у фізіологічному розумінні стають абстрактною працею тоді, коли виробники, починаючи зі стадїї підготовки виробництва певного товару і далі протягом всього процесу виробництва, дбають про величину всіх видів ресурсів, витрачених у процесі виробництва, бо якщо ці витрати не будуть визнані суспільством як необхідні (товар не буде реалізовано на ринку), то вони не зможуть їх відшкод увати і поновити виробництво. Це відбувається в умовах суспільного поділу праці, економічної уособленості (відокремленості) виробників, коли продукти виробляються для обміну шляхом купівлі-продажу, тобто за наявності такої форми господарювання як товарна. Натуральна форма господарювання не передбачає вищезазначених умов, і тому там праця 60

кожного виробника не набуває двоїстого характеру, не є часткою суспільної праці, а виступає як праця індивідуальна, спрямована на виготовлення продуктів для власних потреб.

Інакше кажучи, загальною властивістю всіх товарів є те, що в них містяться певні частки уречевленої в них абстрактної праці. Звідси висновок, що абстрактна праця — єдине джерело і субстанція вартості і проявитись вартість може лише в процесі обміну через мінову вартість, бо саме в процесі обміну з’ясовується, що товаровиробники працювали один на одного, що праця кожного з них — частка сукупної суспільної праці. Ось чому абстрактна праця, що знайшла відбиток у величині вартості кожного товару визначає економічні відносини між товаровиробниками, тобто є економічною категорією саме товарного господарства.

Для визначення величини вартості, підходу до її обчислення важливо з’ясувати, які саме витрати абстрактної праці мають бути покладені в її основу. Очевидно, що окремі товаровиробники, підприємства (фірми) витрачають на виготовлення одного й того ж товару різну кількість робочого часу. Отже, робочий час, який витрачається в процесі виробництва певного товару окремим виробником, це - індивідуальний робочий час.

Було б нонсенсом, якби величина вартості товару визначалась саме індивідуальним робочим часом, бо тоді в кращому становищі опинився б той, далеко не кращий виробник, чиї витрати були б більшими, ніжвитрати виробника сумлінного та більш умілого. В той же час на ринку всі товари одних і тихже параметрів, видів повинні мати рівну вартість, хоч на кожний з них і витрачена різна кількість індивідуального робочого часу. Тому величина вартості товарів має визначитись не індивідуальними, а суспільно необхідними витратами праці, суспільно необхідним робочим часом.

Такі, суспільно необхідні витрати робочого часу, як доведено на практиці, формуються в суспільно нормальних умовах виробництва за наявності середнього рівня умілості працівників, продуктивності та інтенсивності їхньої праці. Як правило, суспільно нормальні умови виробництва мають місце на тих підприємствах, які виробляють основну масу товарів даного виду.

Величина вартості товарів не є величина постійна, раз і назавжди визначена. Вона постійно змінюється, і рішучий вплив на неїчинить, насамперед, продуктивність праці — її ефективність, плідність, яка вимірюється кількістю споживчих вартостей, вироблених за певний проміжокчасу (зростає кількість виробів - зменшується вартість одного виробу).

В свою чергу, продуктивність праці залежить від багатьох чинників, а саме від: 1) ступеня умілості працівника, його досвіду; 2) рівня розвитку науки та техніки, їх технологічного забезпечення; 3) суспільної комбінації виробничого процесу (ступеня спеціалізації та кооперації виробництва, його обсягів); 4) природних умов, вяких здійснюється процес виробництва.

Оскільки підвищення продуктивності праці веде до зниження вартості одиниці продукції, то ця обставина відіграє вирішальну роль у конкурентній боротьбі товаровиробників однорідних товарів (т.з. “внутрігалузевої конкуренції”) : перемагає той, хто досяг вищої продуктивності праці, яка дозволяє йому (за рівних інших умов) знижувати вартість одиниці продукції, що робить її більш конкурентоспроможною. Отже, продуктивність праці відбиває, передусім, ефективність живої праці працівника.

Крім того, на вартість продукції впливає також інтенсивність праці (її напруженість), яка вимірюється витратами людської енергії за одиницю часу: більш інтенсивна праця створює більшу кількість споживчих вартостей, але вартість однієї одиниці продукції не змінюється, бо більш інтенсивна праця працівника вимагає відшкодування і поновлення додаткових витрат енергії. Лише у тому разі, коли у суспільстві зростають вимоги до рівня інтенсивності праці, це не супроводжується її додатковою оплатою, то за своїми економічними наслідками інтенсивність праці буде такою ж, як і продуктивність : приведе до зниження вартості одиниці продукції.

Слід також мати на увазі, що на величину вартості товарів впливає і ступінь складності праці (рівень кваліфікації працівника), бо, звичайно, більш кваліфікована праця створює більшу кількість виробів за одиницю часу, вона є більш продуктивною. Зведення складної праці до простої відбувається стихійно в процесі обміну товарів на ринку. При цьому за основу береться суспільно необхідна кількість простої (некваліфіковано'ї) праці.

Як бачимо, вартість товару — категорія складна, багатопланова, динамічна і відіграє надзвичайно велику роль у процесі становлення та функціонування товарної форми господарства. Тому доцільно з’ясуватияк теоретичні аспекти визначення вартості, які пропонувались і пропонуються економічною наукою , так і визначити їх вплив на практику ціноутворення.