§ 4. Теорії вартості: зміст, підхід до визначення величини вартості

Загальновизнано, що вартістьє однією з фундаментальних категорій економічної теорії, вихідним пунктом відмінностей в концепціях різних економічних шкіл, а також предметом найгостріших дискусій.¹ Ще Д.

Пріоритет постановки проблеми з’ясування сутності вартості належить видатному мислителю Древньої Греції Арістотелю. Спостерігаючи процес обміну, він дійшов до геніального для свого часу висновку : якщо один товар обмінюється на інший, то це означає лише єдине — вони рівні. Проте Арістотель не зміг пояснити, що лежить в основі такої рівності товарів.

Перед економічною наукою постало завдання дати відповідь на це запитання. На жаль, ні епоха рабовласництва, ні середньовіччя майже нічого недодали в цьому відношенні, і це цілком зрозуміло, бо то були часи повного панування натурального господарства, коли обмін продуктів як товарів мав спорадичний характер. Наприклад, школа меркантилістів (Антуан де Монкретьєн, Томас Мен та ін.) виходила этого, що мірилом багатства є золото, і це багатство виникає і примножується в сфері торгівлі. В свою чергу, школа фізіократів (засновник — Франсуа Кене) доводила, що джерелом зростання багатства суспільства є природа, земля, а звідси єдиною продуктивною галуззю є сільське господарство, а промисловість розглядалась як галузь “безплідна”.

Засновником першої, справді наукової теорії—трудової теорії вартості — став англійський економіст У. ?e??i(1623-1687 рр.), який довів, щовоснові вартості товару—витрати людської праці. Подальший внесок в розвиток цієї теорії зробили такожанглійські економісти АСміт( 1723-1790 рр.) та Д. Рікар-до (1772-1823 рр.). Так, А.Смітужене задовольнився загальним поняттям, що джерелом вартості є витрати праці працівника, що створює товар, а вважав, що вартість товару складається з доходів, які приносять капітал (прибуток), земля (ренту) і праця (зарплату).

Основні положення трудової теорії вартості вже викладені нами вище. Нагадаємо, що вони зводяться до такого:

1) товари можуть прирівнюватись один до одного, тому вони створюються суспільною (абстрактною за своїм змістом) працею; 2) мірилом абстрактної праці є вартість; 3) вартість праці взагалі, праці як витрат енергії — фізичної, розумовоїє робочий час працівника; 4) праця, що створює товар, розрізняється залежно від її якості та складності (проста — некваліфікована і складна — кваліфікована), складна праця — це зведена в певну ступінь проста праця і вона створює більшу вартість; 5) вартість товару визначається не індивідуальним робочим часом працівника, а суспільно необхідним, який складається в суспільно нормальних умовах виробництва.

Наступні теорії вартості — теорії трьох факторів виробництва та витрат виробництва — слід розглядати не як самостійні, а як похідні від трудової

теорії вартості, бо, якщо в основі першої — вже згадані три фактори (капітал, земля і праця), то друга являє собою синтезуючий різновид : тут величина витрат, що мали місце в процесі виробництва товару, пов’язується з окремими елементами витрат (матеріальними, трудовими, фінансовими ресурсами).

Теорія попиту і пропозиції також тісно пов’язана з попередніми тому, що її прихильники не відкидаючи трудову теорію вартості, прагнуть з ’ясувати вплив на величину вартості товару (а через вартість і на ціну) таких провідних факторів ринкового механізму як попит і пропозиція. Тим самим формування вартості товару не обмежується сферою виробництва, а доповнюється сферою обігу, що дозволяє розширити коло чинників, які впливають на цей процес.

Такоютеорією, яка кинула “виклик” трудовій теорії вартості, стала теорія граничної корисності, або маржиналізм (“маржиналізм” у перекладі з французької означає “граничний”).

використовуються в сучасній економічній теорії і практиці і є об’єктом розгляду такої дисципліни як “Економікс".

Тож, якщо абстрагуватись від тенденцйного підходу до оцінки зазначених теорій, то виявляється, що трудова і теорія граничної корисності має багато спільного, що вони, по суті, є різними методами пояснення одного й того ж об’єктивного процесу — процесу формування вартості. На цю обставину звернув увагу відомий український економіст М.І. Туган-Барановський (1865 — 1919 рр.), який писав: “Теорії граничної корисності та трудова, безперечно, протилежні, але зовсім не суперечливі. Рікар-до і Менгер зосереджують свою увагу на різних сторонах одного і того самого процесу. Теорія Рікардо підкреслює об’єктивні фактори цінності; теорія Менгера - суб’єктивні моменти оцінки. Але подібно до того, як об’єктивне фізіологічне спостереження, в певному розумінні протилежне суб’єктивному, зовсім не виключає останнього, а лише доповнює його , так само теорія Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності’’. ⁵

Ця ідея була успішно реалізована видатним економістом XIX століття А. Маршаллом (1842 — 1924 рр.), який в своїй основній праці “Принципи економічної науки’’ (1890р.), використовуючи теорію витрат виробництва і теорію граничноїкорисності, запропонував “компромісний" підхід. Таквиниклатеорія “неокласичного синтезу" (її ще називають теорією ринкового ціноутворення). Вона ще й досі - найбільш поширена в економічній науці, що доводить її актуальність та практичну значущість (більш детально ця теорія розглядається в розділі 9 цього видання, де мова йде про механізм ціноутворення в умовах ринку).