Принципи чисто ринкової економіки

Існує тісний взаємозв’язок між різноманітністю форм власності і свободою підприємництва. Вільний ринок покладає на складові еко­номічні одиниці відповідальність за вибір певних рішень, які врахову­ються і стають економічно ефективними за максимальної свободи гос­подарської діяльності.

Максимальна свобода товаровиробника

Максимальна свобода підприємництва означає, що за умов чисто­го ринку приватні підприємства можуть придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва із цих ресурсів товарів або послуг за власним вибором і продати цей товар або послуги на ринках за вибором самої фірми. Ніякі штучні перепони або обмеження, що встановлюються урядом чи іншими виробниками, не заважають підприємцям приймати рішення вступити до будь-якої конкретної галузі або вийти з неї.

Свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів і грошового капіталу можуть використати або реалізувати ці ресурси на свій розсуд. Вона також означає, що робітники мають право зайнятися будь-яким видом діяльності, на який вони здатні. Нарешті, вона озна­чає, що споживачі вільні у межах своїх грошових доходів купляти то­вари і послуги в такому наборі, який вони вважають найнеобхіднішим для задоволення своїх потреб.

Свобода споживчого вибору виявляється найширшою із цих свобод. Споживач займає у ринковій економіці особливе стратегічне становище, у певному розумінні споживач володіє суверенітетом. Межі свободи вибору постачальників людських і матеріальних ресурсів зумовлюються споживчим вибором. Врешті-решт саме споживач ви­рішує, що повинна виробляти економіка, а вже у цих межах поста­чальники ресурсів можуть робити свій вільний вибір. Таким чином, постачальники і підприємства не можуть виготовляти товари і послу­ги, яких споживачі не бажають.

Важливо відзначити, що максимальна свобода товаровиробника є виявом демократизму в основній сфері суспільної діяльності - у сфері виробництва життєвих благ.

Оскільки чистий ринок виступає як індивідуалістична система, не дивно, що головна рушійна сила такої економіки вбачається в стимулю­ванні особистого інтересу, кожна економічна одиниця намагається робити те, що вигідно їй самій. Саме тому підприємці ставлять собі за мету макси- малізацію прибутків своїх фірм або - як варіант - мінімалізацію своїх збитків. А власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намагаються от­римати якнайвищі ціни при продажу або здачі в оренду цих ресурсів.

За дану кількість і вкладену працю постачальники живої робо­чої сили також намагаються отримати якнайбільший дохід. У свою чергу, і споживачі, купляючи певний продукт, намагаються придбати його за найнижчу ціну. Тобто ринок передбачає, що особистий інте­рес формує фундаментальний спосіб дій різних економічних одиниць, коли вони реалізують свій вільний вибір. Мотивування особистого інте­ресу надає спрямованості і упорядкованості функціонуванню економіки, яка без такого інтересу стала б надзвичайно хаотичною.

Варто зазначити, що дотримання особистого економічного інте­ресу не треба ототожнювати з егоїзмом. Акціонер, що отримує диві­денди від корпорації, може внести частину їх на розбудову Універси­тету “Києво-Могилянська Академія”.

Конкуренція як антипод монополії

Особливе місце у ринковій економіці посідає конкуренція, що виступає як антипод монополії. Свобода вибору, що реалізується че­рез намагання кожного отримати особистий грошовий дохід, є підгрун­тям для конкуренції, або економічного змагання як суттєвої власти­вості ринку. Конкуренція передусім передбачає наявність на ринку великої кількості незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного товару або ресурсу.

Суть конкуренції полягає в поширенні економічної влади все­редині складових економіки, двох головних сукупностей - підприємств і домогосподарств. Коли на конкретному ринку знаходиться багато покупців і продавців, то жоден із них не може пред’явити попиту або пропозиції на таку кількість продукту, якого було б достатньо, щоб помітно вплинути на ціну.

Відомо, що коли товару замало, ціна на нього зростає. Якщо ж одиничний виробник чи невеличке об’єднання виробників здатні яки­мось чином регулювати або обмежувати загальний обсяг пропозиції товару, тоді ціна може бути підвищена з вигодою для продавця. Регу­люючи пропозицію, робітник спроможний у власних інтересах мані­пулювати ринком. Однак суть конкуренції полягає в тому, що на рин­ку існує так багато продавців, що жоден із них, забезпечуючи лише мізерну частку загального обсягу пропозиції, практично не в змозі впли­вати на пропозицію, а отже, і на ціну продукту.

Таким чином, конкуренція означає, що кожен продавець вно­сить маленьку лепту в загальний обсяг пропозиції. Індивідуальні про­давці не можуть помітно вплинути на загальний обсяг пропозиції, тому продавець, що виступає як індивідуальний виробник, не спроможний маніпулювати ціною продукту. Саме це мають на увазі, коли говорять, що індивідуальний продавець, який бере участь у конкуренції, “відда­ний на милість ринку”. Така ж характеристика справедлива і для тих, хто виступає на ринку як пред’явник попиту. Покупців тут велика кількість, і діють вони незалежно один від одного. Виходить, одиничні покупці не в змозі маніпулювати ринком для своєї вигоди.

Важливо зазначити, що розпорошення економічної влади, яке скла­дає основу конкуренції, регулює використання цієї влади і обмежує мож­ливості зловживання нею. Економічне змагання перешкоджає господарсь­ким одиницям завдавати один одному руйнівної шкоди, коли вони нама­гаються збільшити свою особисту вигоду. Конкуренція встановлює межі для реалізації покупцями і продавцями особистого інтересу. Вона являє собою основну регулюючу силу в умовах ринкової економіки.

Важливим атрибутом конкуренції є свобода для покупців і про­давців виступати на тих чи інших ринках або покидати їх. За чистого ринку виробникові дуже легко вступити до якоїсь конкретної галузі або облишити її; не існує штучних юридичних або інструкційних пе­репон, які б не допускали розширення чи скорочення окремих галу­зей. Цей аспект конкуренції зумовлює гнучкість, життєво важливу для того, щоб економіка з часом зберегла свою ефективність. Свобода вступу до галузі необхідна, щоб економіка могла належним чином адаптува­тися до змін смаків споживачів, технології або пропозиції ресурсів.

Важливу роль у створенні умов для добросовісної конкуренції відіграє в Україні Антимонопольний комітет. Протягом 1994-2000 рр. завдяки вжитим з ініціативи та за участю комітету заходів щодо демо­нополізації на ринках з’явилося понад 7100 нових самостійних суб’єктів господарювання. Тому нині можна говорити про практичне завершен­ня структурної демонополізації. З числа монопольних утворень, які можна й доцільно реструктуризувати, залишилися поодинокі об’єднання в металургійній промисловості і агропромисловому комплексі.

Загальний підсумок здійсненої в Україні демонополізації можна оцінити так: якщо на початку 1990-х років частка монопольного сектора в національній економіці була практично стовідсотковою, то напри­кінці 1999 року згідно з оцінкою Міністерства економіки України, питома вага підприємств, що займають монопольне становище на за­гальних державних ринках, у загальному обсязі виробництва продукції (робіт, послуг) становила 23,1 відсотка. З урахуванням регіональних ринків частку підприємств-монополістів у виробництві продукції (робіт, послуг) можна приблизно оцінити в 36-40 відсотків.

Підсумки демонополізації спростували міф про її “руйнівний” для національної економіки характер. Це наочно демонструє приклад харчової промисловості, в якій структурна демонополізація була про­ведена найбільш послідовно і в якій після короткочасного спаду спостерігається зростання виробництва, причому низки втричі більше, ніж в промисловості в цілому.

Разом з тим розвиток повноцінного конкурентного середовища вимагає усунення ряду негативних чинників. До них, зокрема, належать незавершеність приватизації і деформована структура господарського комплексу країни, “інізація” значної частини національної економіки, технологічна відсталість і, як наслідок, неконкурентоспроможність знач­ної частини українських підприємств, нестабільність податкової бази, не­досконалість чинного господарського законодавства, нерозвиненість рин­кової інфраструктури, злиття державного апарату з підприємництвом.

Свобода ціноутворення

Надзвичайно важливим принципом ринкової економіки є сво­бода ціноутворення, тобто формування цін залежно від співвідношен­ня між попитом та пропозицією. Рішення, які приймаються покупця­ми і продавцями, реалізуються через систему ринків. Переваги про­давців і покупців враховуються агентами пропозиції і попиту на бага­тьох ринках, а результат цих рішень формує систему цін на продукти і ресурси. Ці ціни допомагають власникам ресурсів, підприємцям і спо­живачам робити і коригувати свій вільний вибір, який забезпечує осо­бистий інтерес. Не лише конкуренція є регулюючим механізмом, а й система ринків і цін відіграє роль основної організуючої сили. Ринок - то надзвичайно складна система зв’язків, за допомогою якої незліченні індивідуальні, вільно вибрані рішення враховуються, підсумовуються і взаємно врівноважуються.

Той, хто зважає на диктат ринкової системи, винагороджується, а того, хто його ігнорує, система карає. Через ці системи зв’язків ри­нок виносить свої рішення про те, що економіка повинна виготовля­ти, як ефективно організувати виробництво і як треба розподіляти плоди продуктивної праці між економічними одиницями.

Ринкова система - не тільки механізм, за допомогою якого сус­пільство приймає рішення щодо того, як розподіляти свої ресурси і виготовлену із них продукцію, але саме з її допомогою ці рішення втілюються в життя. Ринкова система функціонує одночасно як ме­ханізм обліку незліченних рішень вільних індивідів і підприємств, і як механізм для практичного виконання цих рішень.

Чисто ринкова економіка сприяє високому ступеню ефектив­ності використання і розподілу своїх ресурсів. Саме тому недоцільно урядові втручатися у функціонування такої економіки, за винятком зазначеної вище ролі уряду у встановленні загальних юридичних об­межень для здійснення індивідуального вибору рішень і використання приватної власності.

Концепція чистого ринку як економіки, що саморегулюється і самокоригується, передбачає певну економічну роль держави. Однак, як ми побачимо далі, низка обмежень і потенційно небажаних наслідків, пов’язаних з ринковою системою, зумовили розширення економічної ролі держави.

Самостійність і відповідальність товаровиробника

В умовах ринкової економіки кожен товаровиробник несе по­вну відповідальність за результати своєї господарської і економічної діяльності, на підставі рівноправності усіх видів власності. Сенс ре­формування відносин власності в тому і полягає, щоб чітко визначи­ти, хто несе майнову відповідальність за результати господарювання, знайти в ході розвитку економіки для кожної із форм власності сферу найефективнішого застосування.

Однак виробники в умовах конкуренції не тільки несуть відпові­дальність за результати своєї діяльності, але й можуть повністю розпо­ряджатися своїми надбаннями. Тобто кожний підприємець, розрахував­шись з державою згідно з податковими нормативами, може використа­ти свій чистий доход для будь-яких виробничих чи особистих цілей.

Стимулювання передової технології

Важливим принципом ринкової економіки є використання пере­дової технології і засобів виробництва у великих масштабах. Тут знаряд­дям забезпечення технічного прогресу є - нарівні з вільним вибором і намаганням примножити особисту вигоду - конкуренція. Чистий ринок - високоефективний у справі мобілізації стимулів для створення нових продуктів і вдосконалення технології виробництва. Це пояснюється тим, що повтор отримує грошову винагороду за свою діяльність. Тому чис­тий ринок обумовлює широке використання і досить швидкий розви­ток складних засобів виробництва: інструментів, машин, великих фаб­рик, складських приміщень і устаткування, транспортних засобів тощо. Виготовлення знарядь праці для полегшення виробничого процесу при­носить колосальні дивіденди у формі ефективнішого виробництва, а отже, і більшого обсягу продукції. Однак цей процес проходить суперечливо. Із аналізу кривої виробничих можливостей і основних аспектів проблеми економії ми бачили, що за повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва ресурси доводиться переключати з виробництва споживчих товарів на виробництво засобів виробництва. За цих умов споживачі ви­мушені обмежити свої потреби сьогодні, щоб вивільнити ресурси для виготовлення засобів виробництва, які можуть у майбутньому підвищити ефективність виробництва і надати суспільству можливість збільшити обсяг виробництва товарів особистого споживання. Аналіз технологічного ста­ну України вказує на прискорення науково-технічного прогресу як ос­новного чинника подальшого поступу економіки. При цьому необхідно врахувати, що коли в індустріальному суспільстві основною формою ба­гатства є основний капітал, то у постіндустріальному - знання та кваліфі­кація людини, тобто людський капітал. Це треба враховувати і при виз­наченні інвестиційної політики України.

Грошові розрахунки

Особливе місце у ринковій економіці посідають гроші. Вони виконують ряд функцій, про що йтиметься доля, серед яких чільне місце займає функція грошей як засобу обігу. Якщо з будь-якої при­чини обмін між двома товаровиробниками не зможе відбутися, то для суспільства втрачається вигода від спеціалізації. Це пояснюється тим, що споживачі повинні мати безліч різних продуктів, а за відсутності торгівлі вони намагатимуться спрямувати свою працю і матеріальні ресурси в різноманітні види виробництва. Таке самозабезпечення при­зведе до втрати переваг спеціалізації.

Щоправда, обмін може здійснюватися, а іноді і здійснюється, на бартерних засадах, тобто шляхом обміну товарів на товари. Однак бар­тер як засіб обміну може поставити перед економікою серйозні пробле­ми. Найскладнішою проблемою є та, що бартерний обмін вимагає збігу потреб двох учасників угоди, чого здебільшого не буває. Перехід на бартерні засади багатьох підприємств України є результат передусім того, що гроші перестали повноцінно виконувати функцію засобу обігу.

Таким чином, застосування технічно-прогресивних засобів ви­робництва, високий ступінь спеціалізації виробництва і використання грошей є базовими інституційними ознаками ринкової економіки.

Ринкова інфраструктура

Ринкова інфраструктура є важливим утворенням ринкової еко­номіки. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі (товарні, фондові, валютні, праці), брокерські та страхові аудиторські фірми, холдингові компанії тощо.

Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів попередньо виставлених для ознайомлення, що реалізу­ються на конкурсних засадах.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, голов­ним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків із зарубіжними партнерами.

Торгові доми - торгівельні фірми, що закуповують товари у вироб­ників або оптовиків своєї країни і перепродають за кордон або закупо­вують за кордоном і перепродають місцевим торговцям і споживачам.

Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Залежно від місця проведення і залучення учас­ників ярмарки бувають національні, регіональні, міжнародні, всесвітні.

Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації, складо­вими якої є: виробництво продукції на основі знання споживача, ви­користання цінової та нецінової конкуренції, всебічне відрахування попиту та пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачаль­ників. Служби маркетингу діють у більшості підприємств, фірм, асоці­ацій, акціонерних товариств.

Товарна біржа - це оптовий ринок, де відбувається торгівля од­норідними і одноякісними товарами за зразками. Товарні біржі бува­ють публічні і приватні. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що є їх членами. Приватні біржі органі­зовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укла­дати угоди на таких біржах можуть лише акціонери.

Фондова біржа - це організований і регіонально функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. В Ук­раїні практично створено цивілізований ринок цінних паперів, на якому функціонують майже 36 тис. акціонерних товариств, понад 1000 про­фесійних учасників ринку - бірж, торговців цінними паперами, інвес­тиційних фондів та компаній, депозитаріїв та зберігачів. Власниками цінних паперів є понад 19 млн громадян. Загальний обсяг емісій акцій уже сягнув j ВВП і становить близько 39 млрд грн, а обсяг торгів цінними паперами - 38 млрд грн [25, с. 2].

Брокерські фірми - це посередники між продавцями й покупця­ми на біржах, де за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб.

Валютна біржа - це особлива сфера економічних відносин, де здійснюються операції з обміну валют і платіжних документів (чеків, векселів, телеграфних і поштових переказів. У наші дні практично всі операції з іноземною валютою і золотом проводяться банками.

Біржа праці - складова ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Вона виконує такі функції: аналізує стан ринку праці, прогнозує попит і пропозицію ро­бочої сили; веде облік громадян, що звертаються за допомогою щодо працевлаштування; сприяє працевлаштуванню; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. За станом на 1 січня 2001 р. рівень зареєстрованого безробіття в Україні становив 4,2% працездатного населення працездатного віку. За сприяння служб зайнятості у 2000 р. було працевлаштоване 597 тис. осіб і на громадські роботи було направлено 250,7 тис. незайнятих осіб [15, с. 8].

Страховий ринок - комерційна, фінансова кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових опе­рацій. Розвиток страхування, як переконує світовий досвід, є одним з головних індикаторів стану економіки країни ринкової орієнтації. Стра­хування забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав у випадках, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та іншими непередбачуваними об­ставинами. Страхування не лише звільняє державу від витрат: на відшко­дування збитків, а й суттєво впливає на зміцнення її фінансового стану.

Незважаючи на труднощі становлення національного страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають. Так, якщо в 1999 р. компаніями було залучено 1 млрд 164 млн грн, то вже за 9 місяців 2000 р. - 1 млрд 400 млн грн. Збільшилися і резерви страховиків: у 1999 р. вони становили 540 млн грн, а за 9 місяців 2000 р. - 700 млн грн. Проте рівень розвитку вітчизняного страхового ринку дозволяє страхувати не більше 10 відсотків потенційних ризиків, тоді яку більшості розвинутих країн цей показник становить 90-95 відсотків [27, с. 6].

Крім того, частка українських страховиків на світовому ринку послуг становить лише 0,05 відсотка, владні структури не сприяють формуванню стабільного вітчизняного страхового ринку, він напов­нюється іноземними страховими продуктами, - а це означає колосаль­ний відтік коштів за кордон.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована органі­зація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгал­терські звіти та баланси. Такий контроль здійснюється з метою змен­шення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб’єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій.

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої вико­ристовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів.

Функціонування і діяльність усіх складових ринкової інфраст­руктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової транс­формації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

4.