Проблеми природних монополій
Природна монополія — це ринкова структура, де з боку пропозиції виступає галузь із спадною вартістю виробництва. З огляду на ефект економії на масштабі організація виробництва більш ніж на одній фірмі в такому випадку є економічно невиправданою (мал.
8.1). Для природних монополій можлива ситуація, коли мінімум довгострокової середньої вартості досягається при обсягах випуску вищих, ніж обсяг попиту, якому відповідає ціна P=TwclLRAC.Таким чином, природні монополії існують об'єктивно і можуть підтримуватись державною владою. Тому державне втручання на ринках природних монополій відбувається у вигляді прямого регулювання, а не через обмеження поведінки в антимонопольному законодавстві.
При регулюванні таких монополій ставиться завдання послаблення ринкової влади, тобто:
а) ціни слід максимально наблизити до рівня граничної вартості MC;
б) виробникам треба забезпечити лише нормальний прибуток;
в) виробництво має бути ефективним, слід стимулювати мінімізацію вартості.
Досягти одночасного виконання всіх цих вимог у випадку природних монополій, як ми побачимо, вдається не завжди.
Найпоширенішим шляхом регулювання природних монополій є регулювання цін (тарифів) на товари та послуги монополістів на рівні середньої або граничної вартості.
Правило ціноутворення на рівні середньої вартості, АС, полягає у встановленні органами влади фіксованої ціни РЛ, яка графічно визначається точкою Ел перетину кривої попиту та лінії AC (мал. 10.4), а обсяг випуску встановлюється на рівні Q Тоді виробництво буде незбитковим, тобто забезпечується лише нормальний прибуток. Порівняно із станом рівноваги
нереґульованої монополії,
вся на користь споживачів, втрати чистої вигоди скорочуються, тобто суспільний добробут зростає.
Тож виникає ще одне правило - ціноутворення на рівні граничної вартості MC. Воно полягає у встановленні ціни на рівні Pc=MC, відповідно до обсягу попиту конкурентної рівноваги Qc Порівняно з попереднім правилом регулювання, в цьому варіанті ціна змен-
Мал. 10.4. Регулювання природної монополії за правилами P =AC та P=MC.
шується, обсяг зростає, сукупний надлишок зростає на величину, що дорівнює площі фігури KEλEc, тобто втрати чистої вигоди зникають зовсім. Але специфіка природної монополії полягає, зокрема, в тому, що ефективна ціна рівня конкурентної рівноваги P=MC є збитковою для виробника, при такому регулюванні виробництво слід дотувати в сумі, що чисельно дорівнює площі прямокутника EcPJPlL', джерелом такої дотації можуть бути податки, зібрані на інших ринках.
Отже, суспільство опиняється перед дилемою: або застосувати перше правило (коли виникають втрати чистої вигоди, але виробництво не збиткове), або застосувати друге правило регулювання (коли зникають втрати чистої вигоди на ринку природної монополії, але треба відшкодувати необхідні в цьому випадку дотації, що призведе до втрат чистої вигоди на інших ринках). Виникає проблема вибору “другого найкращого”, суть якої полягає в тому, що коли неможливо прийняти найкраще рішення, яке відповідало б усім умовам ефективності, тоді владі й суспільству слід чимось поступитися і прийняти рішення, яке є найкращим серед можливих (тобто друге найкраще).
Для деяких природних монополій типовою є періодична зміна попиту, наприклад, зміна попиту на електроенергію протягом доби. У пікові години попит складає D2 (мал. 10.5), у позапікові - Dr Специфіка технології не дозволяє суттєво змінювати обсяги виробництва протягом доби, тому монополіст встановлює різні ціни відповідно до коливань попиту: високу ціну Pu2 у піковий період і низьку ціну Pu1 у позапіковий період (відповідно до станів монопольної рівноваги M2 та M1).
Це стимулює споживання у позапіковий період і збільшує прибутки монополіста. У випадку регульованої монополії ціни можуть встановлюватись на ефективному рівні P=MC, тоді
Мал. 10.5. Ціноутворення у пікові періоди.
це буде Pc2 у піковий період та РС1 у позапіковий (відповідно до станів конкурентної рівноваги C2 та C1). Аналогічно можна диференціювати ціни протягом доби при ціноутворенні на рівні середньої вартості.
можливо застосувати демонополізацію і дереґулювання (в такому разі галузь буде підпадати під антимонопольне законодавство).
TПоло власності, то досвід різних країн говорить, що підприємства, які є природними монополістами, можуть перебувати і в державній, і в приватній, і в комунальній (місцеві монополії) власності. Ефективнішою вважається регульована державою приватна природна монополія, але тут можуть бра
Проблема обмеження ринкової влади природних монополій може мати й інше рішення. Через зміни технології можлива зміна ситуацій із вартістю виробництва: з часом деякі галузі із спадною вартістю з різних причин можуть перетворюватись на “звичайні” галузі із зростаючою вартістю; тоді вони перестають бути природними монополіями, і до них тись до уваги, крім ефективності, й інші чинники, і питання в кожному суспільстві вирішується шляхом суспільного вибору.
5.
Еще по теме Проблеми природних монополій:
- Проблема природных ресурсов
- 31.8. Проблема стоимостной оценки природных богатств
- 13.3. Проблемы использования природных ресурсов и экологии
- 7. К проблеме мирового воспроизводства и обеспеченности природными ресурсами
- Тема3:Природно-ресурсный потенциал современного мирового хозяйства. Специфика стран и регионов в обладании и использовании природных ресурсов.
- 12. Монополія і наслідки монополізму
- Монополія, її види
- Природные и природно-антропогенные процессы
- 8. Шоста модель: двостороння монополія
- 12.1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища. 12.2. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища. 12.3. Державне екологічне регулювання. 12.4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. 12.5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності
- 3.2.Природные ресурсы России 3.2.1.Классификация природных ресурсов.