Сучасні проблеми зайнятості та безробіття

Новітні інноваційні процеси спричинили стрімкий розвиток науково- технічного прогресу та сприяли розгортанню інформаційної революції, особливістю якої є те, що інформаційні та комунікаційні технології сьогодні пронизують всі сфери соціальної дійсності, по-новому організують суспільні відносини, створюють технічні та організаційні передумови для процесу глобалізації економіки та посилюють конкуренцію у ній.

Науково-технічний прогрес є активним позитивним чинником трансформації зайнятості. Під його дією відбувається подальше поширення інформаційних технологій, впровадження нових технологічних процесів, видів виробництва та ін. Все більше посилюється роль розумової, творчої людини. Це спричинює подальше зростання попиту на інтелектуальну творчу працю, висококваліфікованих працівників, здатних постійно навчатися, засвоювати і створювати нову продукцію та нові ідеї. Людський капітал стає найбільш ефективним ресурсом і визначальним чинником економічного розвитку. Це обумовлює необхідність і економічну вигідність людського розвитку, спричинює суттєве збільшення соціальних інвестицій. Разом з тим, зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників все частіше викликає проблеми зайнятості низькокваліфікованих та недостатньо мобільних громадян. Так, для низькокваліфікованих працівників НТП і структурні зміни в економіці стають обтяжливими явищами. Якщо вони не можуть підвищувати свою кваліфікацію, то їх чекає два варіанти розвитку подій: безробіття або зменшення доходів. Робітникам потрібно докласти зусиль для підвищення своєї кваліфікації.

Сфера застосування інформаційних та комунікаційних технологій постійно розширюється, охоплюючи все нові аспекти людського життя, нівелюючи географічні, політичні, економічні та комунікаційні кордони сучасного світу.

Під впливом інформаційних технологій значних змін зазнає економічна система, і особливо, ринок праці та сфера зайнятості.

Технологічні інновації та посилення сервісного характеру економіки змінюють характер виробничих відносин у сфері зайнятості. Зайнятість в сучасних умовах набуває таких рис, які найбільшою мірою відповідають завданню всебічної реалізації інтелектуальних здібностей та активності:

Риси, притаманні для зайнятості за умов нової економіки:

- швидке перегрупування зайнятих по галузях і сферах економіки (концентрація зайнятості в галузі інтелектуального виробництва та сфері послуг);

- підвищення кваліфікаційного рівня робочої сили і формування нового інтелектуально-професійного простору;

- зміна форми праці і її подальша інтелектуалізація, розвиток самозайнятості «нового типу» на основі інтелектуальної праці;

- виникнення нового типу відносин у системі зайнятості, посилення та поглиблення змісту гнучкості зайнятості.

Широке використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій впливає не лише на створення нових вимог до кваліфікації робітників, а і на виникнення апріорі нових форм зайнятості. Якщо зниження транспортних витрат сприяє глобалізаційним процесам, в тому числі здешевленню пересилання проміжних товарів і товарів кінцевого споживання, то комунікаційні технології створюють передумови для доставки фактора виробництва інформації до робітників. Таким чином, можна спостерігати процес роз’єднання робочого місця робітника і місця розташування підприємства. Дані процеси характеризуються наступними позитивними наслідками:

- робітники мають можливість самостійно визначати свій робочий ритм і більш ефективно організувати свій робочий час, що сприяє підвищенню ефективності праці;

- знижуються витрати мобільності працівників;

- до професійного життя можна долучити навіть людей із фізичними вадами (інвалідами, певними категоріями непрацездатних осіб тощо);

- зменшуються постійні витрати підприємства (наприклад, економія на офісній площі фірми, електроенергії тощо);

- фірми мають можливість втримати на роботі своїх працівників, які з тих чи інших причин не можуть працювати в офісі (наприклад, матері у декретних відпустках можуть поєднувати догляд за дитиною та роботу за комп’ютером вдома);

- вирівнювання регіонів, що є структурно слабкими чи сильними;

- зменшуються екологічні втрати, спричинені шкідливими викидами транспорту.

Недоліком віддаленого від підприємства робочого процесу вважається недостатній контроль за працівниками (при проведенні соціологічного опитування на ринку праці серед власників підприємств 35 % респондентів вказали, що це є серйозна перепона до переходу на такий ритм роботи).

Сьогодні поширеною тенденцією на ринку праці стає ще одні нова форма зайнятості - тимчасова зайнятість. Серед усього зайнятого населення в останні роки стрімко зростає частка працівників, які мають тимчасову роботу. Це зумовлено тим, що у новій економіці з’являються нові вимоги до людського капіталу, а саме збільшення необхідності його постійного оновлення, тобто навчання протягом всього життя, а також тим, що попит на глибоку спеціалізацію професійної освіти є лише умовним. Тому фірми, що надають тимчасові робочі місця, на ринку праці виконують досить важливу посередницьку функцію. Часто саме завдяки тимчасовій роботі особи, що мають труднощі у пошуку роботи, знаходять собі робочі місця. Як свідчать статистичні дані глобального ринку праці, серед тимчасово зайнятих працівників лише 36 % були до цього працевлаштованими, а 54 % раніше були безробітними більше одного року. Як правило, значну частину таких працівників становлять низькокваліфіковані спеціалісти, тому їх часто залучають у якості допоміжної робочої сили. Таким чином, фірми з надання

тимчасової зайнятості є важливим інструментом інтеграції проблемної робочої сили у ринок праці та забезпечення їм прийнятного заробітку на певний час, а також компенсації негативних наслідків структурних змін і технічного прогресу на ринку праці. Як правило, тимчасова зайнятість на такому підприємстві не перевищує термін 12 місяців, після чого працівники самі шукають собі нову роботу. Тимчасова зайнятість суттєво розповсюджена у США, Великобританії, Франції та Нідерландах.

Водночас, урядами багатьох країн, в тому числі, і України, не було достатньою мірою вжито заходів щодо підвищення кваліфікації робочої сили чи еластичності заробітних плат у відповідь на швидкий технічний прогрес. До того ж, структурні зміни практично не знайшли підтримки у мобільності працівників в розрізі секторів економіки. Як наслідок, значною мірою зріс рівень безробіття.

Сьогодні безробіття набуває таких рис:

1) Домінування якісної сторони безробіття.

2) Нівелювання меж між безробіттям та зайнятістю. Все більше людей знаходяться в такому стані, коли немає підстав вважати їх безробітними, але вони позбавлені гарантій стабільного доходу. Таке сполучення зайнятості та безробіття можна охарактеризувати як комбіновану форма зайнятості - гнучка, часткова, повна ризиків зайнятість.

3) Прискорене зростання рівня безробіття серед низькокваліфікованої робочої сили.

4) Поява нових видів безробіття, його урізноманітнення. Так, О. Тоффлер виділяє декілька потоків, що підживлюють безробіття: разом із структурним, фрикційним безробіттям виділяє технологічне безробіття, яке пов’язане з тенденціями розвитку міжнародної торгівлі; «нормальне безробіття», що виникає з причин природньої зміни переваг та вдосконалення; «інформаційне безробіття», ненавмисне безробіття - як «ятрогенне», що виникає внаслідок помилок в державній політиці зайнятості.

5) Неможливість вирішення проблем безробіття через нездатність задоволення потреби в робочих місцях, яка актуалізує загальне рішення не тільки через створення нових робочих місць, але і через зниження економічної активності населення, участь в альтернативних зайнятості сферах життєдіяльності.

Як показує досвід зарубіжних країн, для мінімізації безробіття по мірі поширення функціонування постіндустріального сектору та, зокрема, інформатизації праці, необхідні заходи, що націлені на підвищення рівня рухливості робочої сили, створення адекватної системи підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення інформаційної прозорості ринку праці.

В іншому випадку довгострокові зміни в структурі попиту можуть привести до браку кваліфікованих кадрів для перспективних виробництв, що виступить перешкодою на шляху до можливого економічного зростання.

5.