ВИТРАТИ, доходи ТА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ)

Виробництво товарів вимагає здійснення певних витрат еко­номічних ресурсів. Існують бухгалтерський та економічний підхо­ди до визначення витрат підприємства.

За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продук­ції у грошовому вираженні.

Бухгалтерські витрати охоплюють прямі витрати (на сирови­ну, матеріали, напівфабрикати, на паливо й енергоресурси, зар­плату робітникам тощо) та непрямі витрати (адміністративні ви­трати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, витрати на дослідження та розробки тощо).

Економічне розуміння витрат виробництва ґрунтується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання.

Економічні (альтернативні) витрати - це ті витрати, які фі­рма має здійснити, щоб забезпечити можливість використовувати ресурси у своїх виробничих цілях і не допустити їх використання в альтернативних виробництвах іншими фірмами.

Необхідні фірмі ресурси можуть належати як їх власникам, так і незалежним постачальникам ресурсів. Тому економічні ви­трати поділяють на такі види:

- зовнішні (явні) - витрати на залучення ресурсів, що не на­лежать фірмі, оплачуються й відображаються у бухгалтерському обліку (наприклад, платежі постачальникам сировини, палива, матеріалів, орендна плата, заробітна плата тощо);

- внутрішні (неявні) - витрати власних внутрішніх неоплачу- ваних ресурсів, до яких належать використання власної праці, вла­сних приміщень, транспорту, кормів для худоби тощо.

З точки зору фірми, внутрішні витрати є рівнозначними грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси. Підприємець порівнює ці витрати з альтернативними можливостями їх використання: грошовий капітал - із процентним доходом на нього в банку, використання приміщень - із доходом від здавання їх в оренду, особисту працю - із заробітною платою, яку можна отримати, найнявшись на іншу фірму.

Внутрішні витрати не відображаються в бухгалтерській звіт­ності, але це не означає, що їх можна ігнорувати у господарській діяльності. Величина внутрішніх витрат вимірюється гіпотетич­но, у порівнянні з доходами, які фірма могла б отримати від пе- редання власних ресурсів альтернативним користувачам. Як пра­вило, вони беруться до уваги під час обґрунтування економічних рішень, що ухвалюються. Так, під час обґрунтування економіч­них проектів визначаються не лише витрати, які будуть фактич­но оплачені, але й альтернативні варіанти їх використання. Та­кий підхід надає можливість обрати найдоцільніший варіант рішення з можливих альтернативних варіантів використання наявних ресурсів.

Різні елементи витрат по-різному пов'язано з обсягами виро­бництва. Тому витрати поділяють також на такі:

- постійні, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробни­цтва (наприклад, орендна плата, амортизаційні відрахування, страхові платежі, оплата відсотків за кредит, оплата праці управлі­нського персоналу тощо);

- змінні, розмір яких змінюється залежно від змін обсягу виро­бництва (оплата сировини, палива, матеріалів, заробітної плати виробничого персоналу тощо).

Сукупність постійних і змінних витрат складає валові (загальні) витрати.

У результаті своєї діяльності фірма отримує валовий дохід, під яким розуміють загальну суму доходів від усіх видів діяльності фірми (виручка від реалізації товарів і послуг, доходи від корпоративних прав, від володіння борговими вимогами, операцій оренди тощо).

Прибуток - це надлишок доходу над витратами фірми. Еко­номічний зміст прибутку можна визначити як плату підприєм^тю за використання ним своїх підприємницьких здібностей, ризик, кон­курентоспроможність, інноваційність або монопольні переваги.

Ураховуючи неоднорідність витрат, розрізняють бухгалтер­ський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток - це залишок валового доходу піс­ля віштткодування зовнішніх витрат.

Економічний прибуток - залишок валового доходу після віднімання зовнішніх і внутрішніх витрат. Зв'язок між доходом, витратами та прибутком фірми показано на рис. 6.3.

Рисунок 6.3 - Зв'язок між доходом, витратами та прибутком фірми

Бухгалтерський прибуток називають ще валовим, на відміну від чистого прибутку, який залишається після сплати податків.

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, є дуже важливим показником його діяльності, однак він не відбиває рі­вень ефективності господарювання.

Для характеристики рівня прибутковості використовують по­казник рентабельності, який розраховується як відсоткове відно­шення прибутку фірми до її витрат. У широкому сенсі рентабель­ність може означати як прибутковість виробництва й реалізації всієї продукції, товарів, робіт і послуг або окремих їх видів, так і прибутковість підприємства в цілому як суб'єкта господарської діяльності та прибутковість окремих галузей економіки.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу.

Розподіл прибутку, отриманого підприємством, здійснюється в такому порядку:

1) між підприємством і державою, тобто між виробничою й невиробничою сферами через вилучення в порядку, встановлено­му законодавством, податку на прибуток;

2) між фондом накопичення, що направляється на розшире­не відтворення, і фондом споживання в порядку, регламентовано­му статутними або іншими документами всередині підприємства (крім відрахувань у страховий фонд відповідно до діяльності акці­онерних товариств);

3) між власниками підприємства у вигляді дивідендних ви­плат і трудовим колективом у вигляді економічного стимулюван­ня, що регламентується внутрішніми документами підприємства, зокрема колективним договором, який укладають власники підп­риємства в особі його адміністрації та трудовий колектив в особі профспілкового комітету або іншого виборного органу тощо.

На всіх стадіях розподілу прибутку існують об'єктивні супере­чності між учасниками розподільного процесу. На першій стадії ця суперечність регулюється державою через законодавчо встановлені пропорції розподілу (ставка й порядок вирахування податку на прибуток). На другій і третій стадіях врегулювання здійснюється всередині підприємства.

Отже, з валового прибутку підприємства в першу чергу сплачу­ється податок на прибуток, а потім чистий прибуток розподіляється всередині підприємства. У процесі розподілу можуть створюватися такі фонди: розвитку виробництва, соціального розвитку, матеріаль­ного заохочення, виплати дивідендів, резервний та інші фонди, ви­ходячи з особливостей діяльності, цілей і завдань підприємства тощо.

6.4.