Зміст та еволюція поняття «економіка»

Термін «економіка» функціонує у двох значеннях: 1) господарство, су­купність засобів, об’єктів, процесів, які люди використовують для задово­лення своїх потреб шляхом створення необхідних благ, умов і засобів існу­вання за допомогою праці; 2) наука про господарство та засоби його веден­ня, про відносини між людьми в процесі виробництва і споживання, обміну товарами і послугами.

Найповніше виклав основні принципи ойкономії Аристотель, вперше дослідивши такі явища, як розподіл праці, обмін, гроші, вартість тощо. Його концепція на тривалий час визначила характер економічного знан­ня. Він відстоював ідею самодостатності (натуральності) господарства, але тільки в системі, об’єднанні домогосподарств-полісів як аналога кос­мосу, що вміщує в собі усе суще. Поліс як гармонійне об’єднання домогос- подарств у його вченні постає не лише основним економічним чинником, а й засобом забезпечення морального вдосконалення, самореалізації його громадян. Таке господарство він називав природним. Водночас Аристо­тель зауважив і факт виробництва для обміну (ринку), що на його думку, є неприродним, оскільки ринкові форми спрямовані не на самозабезпечен­ня і задоволення природних потреб, а на мінову вартість і нагромадження грошей. А це розпалює бажання, пристрасті людей, спричинює руйнацію основного принципу життєдіяльності (помірності, міри), робить людей ненаситними, оскільки обсяги грошового багатства, на відміну від во­лодіння необхідними для життя продуктами, не мають природної межі зростання. Форму економічної діяльності, спрямовану на нагромадження грошей, Аристотель називав «хрематистикою», яка, за його переконання­ми, спричинює порушення гармонійності відносин у системі домогоспо- дарство-поліс-космос [2].

Ідея самодостатності господарства, розумної міри у прагненні до мате­ріального благополуччя домінувала у свідомості людей докапіталістично­го суспільства.

З розвитком капіталістичних форм господарювання сформувався но­вий тип економічного мислення, для якого гроші є головним інструментом уявлення й аналізу багатства, а сам коловорот багатства обумовлюється припливами і відпливами грошей. На арену суспільного буття виходить перша наукова форма економічного знання — політична економія.

Політична економія — економічне вчення про закономірності вироб­ництва, розподілу й обміну матеріальних життєвих благ у суспільстві на різних етапах його історичного розвитку.

Засновником політичної економії є британський учений Адам Сміт(1723- 1790), який акцентував увагу на тому, що багатство — це гроші чи золото, а продукт праці, найважливіший феномен господарського життя і фактор господарської діяльності. Політекономія надала праці особливого значення й статусу, і в цьому її величезна заслуга.

Головними мотивами економічної діяльності людей, за А. Смітом, є по­треби та обмін продуктами для їх задоволення. В актах обміну виявляєть­ся принципово відмінна за своєю природою від потреб міра, що визначає рівноцінність і відмінність речей. Ця міра є об’єктивною, не залежить від настроїв, бажань людей: нею є час їхнього життя і час їхньої праці. Круго­обіг грошей, багатства, стверджував Сміт, відбувається завдяки вкладеній у товарі праці.

Поставлена А. Смітом на наукову основу політекономія вивела еконо­мічну науку на новий якісний рівень [3, с.369-414].

Але наприкінці ХІХ ст. проявились деякі її вади, суперечності, які уне­можливили вирішення актуальних для того часу економічних проблем. Зо­крема, за допомогою трудової теорії вартості, яка була покладена в основу політекономії, не вдалося пояснити природу економіки, її історичний роз­виток, а також особливості економічного процесу. У пошуках нових теоре­тичних підходів до вирішення назрілих проблем економічна наука напри­кінці ХІХ ст.

Економікс — аналітичне вчення з проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів (праця, капітал, земля, гроші, підприєм­ницькі здібності, знання), управління ними з метою виробництва товарів і послуг, досягнення максимального задоволення зростаючих матеріальних потреб людей.

Економікс повністю відкидає властиву для політичної економії соці­ально-моральну складову, натомість продукує своєрідний математизова­ний міф про оптимізаційний пошук максимального продуктивного ефекту за обмежених продуктивних ресурсів, зорієнтованість на облік неухильно зростаючих потреб населення. Вона налаштовує думати лише про раціо­налізацію щоденних управлінських і самоуправлінських дій споживачів, виробників і будь-яких інших агентів, які ухвалюють економічні рішення. Тобто, на відміну від політичної економії, для якої домінуючими є «праця» і «капітал», економікс репрезентує нову економічну реальність — суб’єкта, який ухвалює господарські рішення.

З точки зору нової економічної теорії, основною метою виробництва й об­міну є одержання максимального прибутку, найповніше задоволення всезроста- ючих потреб людей. Цю мотивацію уточнює дія закону, згідно з яким одержане індивідом від одиниці блага задоволення зменшується із зростанням кількості цих одиниць, що перебувають у його розпорядженні. Це означає, що всі потре­би мають тенденцію до насичення. Застосування закону спадання (зменшення) корисності дало змогу теоретикам економікс удосконалити аналітичний апарат аналізу поведінки економічного суб’єкта. Оскільки корисна віддача від кожної наступної одиниці блага знижується, а труднощі, пов’язані з її добуванням, зростають (витрати праці у процесі виробництва, інших благ у процесі обміну тощо), неодмінно має наступити час, коли подальше примноження благ спричи-

Розділ 2. Теоретичний блок економічної науки: становлення, розвиток, сучасний стан нить не зростання, а зниження задоволення.

Деякі дослідники вказують на певну обмеженість новітньої теоретич­ної економії, звертаючи увагу на її розчленованість на окремі «сегменти», «зони», що породжує різноманітні суперечності пізнання. Захоплення по­верхневими взаємозв’язками і відношеннями, недооцінка глибинних сут- нісних сфер економічного буття, унеможливлює, на їх погляд, бачення реальної цілісної економічної системи, а надмірна глобально-математична інтерпретація об’єкта пізнання відводить погляд від його економічної при­роди, спричинює сприйняття його як віртуальної реальності, що пов’язано з ризиками отримання неправильного результату.

Загалом, зміна форм економічного знання від учення про самодостат­ність об’єднання домогосподарств (полісів) до теорії раціональної поведін­ки в ринковому середовищі безпосередньо пов’язана зі зміною домінуючих типів господарської діяльності на різних етапах суспільного розвитку.

Примітки

1. Груневеген П. «Политическая экономия» и «экономическая наука». — В кн.: Экономическая теория / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгрейта, П. Ньюмена: пер. с англ./ науч.ред. чл.корр. РАН В.С. Автономов. — М.: ИНФРА-М, 2004. — С.680.

2. Аристотель. Никомахова этика. Политика. Сочинения: в 4-х томах. — Т.4. — М.: Мысль, 1984. — С.54-63, 150-159, 239-243; 375-644; 695-696; 718-722; 740-741.

3. Базилевич В.Д., Ильин В.В. Философия экономики. История / В. Базилевич, В. Ильин. — К. : Знання; М.: Рыбари, 2011. — 927 с.

2.3.