§ 1. Акціонерні товариства: генезис, зміст, еволюція

Акціонерні товариства виникли досить давно, що бу- ло зумовлено перш за все потребами розвитку продуктивних сил на відповідному етапі еволюції капіталістичного виробництва^*.

^* Перші акціонерні товариства виникли в Англії (англійська Ост-Індійська ком- панія, 1600 р.) і в Голландії (голландська Ост-Індійська компанія, 1602 р.). Потім, у ХVII і ХVIII ст. були створені акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. У XIX ст. такі товариства дістали значного поширення, а у XX ст. акціонерна форма підприємств стала пануючою в усіх розвинутих країнах. У США, наприклад, на частку акціонерних товариств нині припадає понад 90 % валової продукції промисловості.

З часом створення великих, технічно добре оснащених під- приємств зі значною питомою вагою основного капіталу і трива- лими строками будівництва потребувало значних капіталовкла- день, які набагато перевищували кошти індивідуальних підпри- ємців-капіталістів. При цьому навіть банківський кредит не міг розв’язати виникаючі суперечності. По-перше, банківський кре- дит може бути наданий індивідуальному капіталісту в розмірах, які не перевищують вартість його власного майна, оскільки по- вернення позички має бути гарантовано. По-друге, банківський кредит, як правило, надається на певний обмежений термін. Ось чому виникла необхідність в особливій формі централізації капі- талів, яка спроможна подолати ці межі банківського кредиту. Та- кою формою і є акціонерні товариства.

магало пошуку нових способів доставки вантажів до місця при- значення. На зміну застарілим видам транспорту прийшли до- сконаліші, функціонування яких було пов’язано з великими капі- таловкладеннями. Отже, один підприємець не завжди був у змозі профінансувати весь комплекс робіт (наприклад, будівництво за- лізниці, мартенівських печей тощо). Об’єктивна необхідність по- дальшого вдосконалення технічних засобів виробництва посилю- валася бажанням підприємців отримувати щоразу більший при- буток на вкладений капітал.

Таким чином, основна причина виникнення акціонерних това- риств полягає в протиріччі між зростаючим обсягом виробницт- ва та обмеженими розмірами індивідуального капіталу. Поряд з цим слід зважити на постійну конкурентну боротьбу і суперечно- сті в класі капіталістів. З одного боку, точилася боротьба між різ- ними групами функціонуючих капіталістів-підприємців за пріо- ритетне отримання вигідних позичок у банках. З іншого боку, мала місце також боротьба між функціонуючими підприємцями і власниками позичкового капіталу за розподіл отриманого прибу- тку (тобто за розміри своїх доходів). Необхідно відзначити і ту обставину, що суспільне виробництво розвивається нерівномір- но, у формі економічних циклів, що зумовлює і нерівномірність пропозиції позичкового капіталу. Згадані причини змушують

підприємців укладати угоди про заснування акціонерних това- риств і мобілізацію капіталів завдяки випуску (емісії) акцій.

Акціонерні товариства — це, як правило, капіталістичні під- приємства, засновані на паях. Щоб отримати право на створення такого товариства, його грюндери, тобто засновники (зазвичай, це великі капіталісти), повинні попередньо зібрати відповідну грошову суму. Конкретний розмір цього капіталу, порядок за- твердження статуту і вся процедура заснування акціонерних то- вариств регулюються законодавством кожної країни.

Акція — це цінний папір, який свідчить про внесення паю у капітал акціонерного товариства, що дає власнику акції право на отримання відповідного доходу у формі дивіденду, який стано- вить частку прибутку акціонерного товариства.

Після того, як зібраний грюндерами акціонерний капітал досяг передбаченого статутом розміру і товариство зареєстровано, скли- каються загальні збори акціонерів, на яких обираються правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. На щорічних зага- льних зборах акціонерів заслуховується звіт правління та затвер- джується баланс.

Формально вищим органом акціонерного товариства є загаль- ні збори акціонерів. Проте в практиці товариством управляє гру- па крупних акціонерів, яким належить контрольний пакет акцій (теоретично трохи більше 50 %), тобто така частка акцій, яка дає змогу повністю контролювати і розпоряджатися діяльністю това- риства. Досвід свідчить, що контрольний пакет акцій не обов’яз- ково повинен складати понад половину акціонерного капіталу, інколи достатньо навіть його 20—25 % і менше. Це пов’язано з рядом обставин: по-перше, з тим, що не всі акції дають право го- лосу; по-друге, із значним зростанням чисельності членів акціо- нерних товариств (розпорошенням акцій); по-третє, в роботі за- гальних зборів, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх акціонерів, а також акціонерів, які проживають у від- далених районах або за кордоном.

Так, відмітною ознакою створення ак- ціонерних товариств на першому етапі було те, що на той час для проведення подібних заходів не залучалися кошти безпосе- редніх працівників, тобто людей, чиєю працею створювались блага. Формувалися товариства, як правило, багатими верствами

населення. В їх створенні брали участь банкіри, промисловці, то- рговці, тобто ті, хто володів багатством.

Формування акціонерних товариств, так само, як і розвиток продуктивних сил, мало еволюційний характер. Тому складно провести чітку межу між етапами. Але в економічній літературі прийнято вважати, що розмежування між першим і другим ета- пами припадає на 50-ті роки ХХ ст.

Для другого етапу розвитку АТ характерно те, що, хоча мета їх створення і залишилась тією самою — одержання високих доходів акціонерів, причини, які зумовили їх заснування, були іншими, ніж раніше. Одна з них — глибока криза, яка виникла в кінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст. Вона змусила переглянути багато те- оретичних положень, які існували доти. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували регулювати економіку за допомогою плану- вання. У західних країнах почали ширше використовувати елемен- ти планування, чому сприяли існуючі акціонерні товариства.

Так, практика довела, що навіть за неповного використання виробничих потужностей власники акціонерних товариств мо- жуть одержувати прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами її реалізації. На цьому етапі суттє- во зростає роль маркетингу, що, в свою чергу, дозволяє товарист- вам забезпечити одержання більших прибутків.

На цьому етапі достатнього поширення набуває випуск так званих дрібних акцій серед працівників підприємств та інших верств населення. Подібне явище дістало назву «демократизація капіталу». Свого часу така політика «розпорошення» акцій серед широких верств населення абсолютизувалась як у західній, так і радянській економічній літературі. Проте соціально-економічні висновки щодо цього робились діаметрально протилежні. Так, західні економісти доводили, що такий шлях розвитку акціонер- них товариств призводить до згладжування граней між капіталіс- тами та іншими працівниками, оскільки останні, купуючи дрібні акції, самі стають капіталістами (власниками підприємств). Така соціально-економічна система, за їх висновками, набуває рис

«народного капіталізму». Але факти заперечують подібне прямо- лінійне трактування цього процесу, оскільки основна маса акцій (контрольний пакет) перебуває у руках великого капіталу. На по- чатку 90-х років статистичні дані свідчили, що не слід перебіль- шувати соціальну ефективність акціонерного «ходіння в народ». Так, на той час рекорд належав США, де один акціонер припадав на кожних сім громадян. У ФРН та Японії акціонером був кожний дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.

Водночас радянська наукова і навчальна література трактува- ли теорію «демократизації капіталу» лише як апологетичну, ос- новна функція якої — захист капіталістичної системи. Проте слід розуміти, що з точки зору економічного змісту тенденція зрос- тання чисельності акціонерів дозволяє дійти й інших висновків. Так, розповсюдження і продаж акцій приносить подвійну вигоду. З одного боку, в обіг залучаються тимчасово вільні кошти насе- лення, а з іншого — збільшуються доходи останнього, що дозво- ляє підвищувати сукупний платоспроможний попит і таким чи- ном теж стимулювати розвиток виробництва навіть при відпо- відному зростанні цін.

Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку продуктивних сил та раціонального використання факто- рів виробництва. Головне — ці товариства утворювалися не за рі- шеннями згори. Їх поява була зумовлена об’єктивними причинами. Якісний і кількісний розвиток продуктивних сил та факторів вироб- ництва забезпечували для їх функціонування матеріальну основу.

Акції відкритого товариства можуть пе- реходити від однієї особи (фізичної, юри-

дичної) до іншої без згоди решти акціонерів, тобто вільно прода- ватися та купуватися всіма бажаючими і котируватись на фондо- вих біржах.

Акції закритого товариства переходять від однієї особи до іншої лише за згодою більшості акціонерів, тобто вони не надхо- дять у вільний продаж і не котируються на фондових біржах.

Як і будь-які інші види підприємств, акціонерні товариства ма- ють свої позитивні і негативні ознаки. Серед позитивних, окрім згаданих, виокремимо:

· здатність значно розширювати джерела фінансування своєї діяльності;

· демократизація управління компанією (підприємством);

· удосконалення господарських зв’язків між господарюючими суб’єктами;

· можливість оперативного будівництва на акумульовані кош- ти нових підприємств, що послаблює диспропорційність в еко- номіці та сприяє зниженню товарного дефіциту;

· прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження НТР у цих галузях;

· посилення заінтересованості працівників у результатах вла- сної праці, а також можливість певного подолання їх відчуження від власності на засоби виробництва і створений продукт та ін.

Основними негативними рисами акціонерних підприємств є: можлива втрата акцій дрібними акціонерами (і не лише ними) під час економічної кризи; посилення залежності й підконтрольності менших акціонерних компаній від могутніших; використання ак- ціонерної форми як засобу примусового викупу нерентабельних філіалів, цехів та інших господарських структур; зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо.