Генезис і еволюція фінансів як історичної категорії

2.1.1. Історичний характер фінансів

Фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин, наявності держави і товарно-грошових відносин, а тому історичною кате­горією.

Термін «фінанси» з'явився у ХІІІ ст.

Уперше в сучасному тлумаченні цей термін став застосовуватися у Франції, де під фінансами розуміли сукупність коштів, необхідних для задоволення державних і суспільних потреб. Окрім того, існує точка зору, відповідно до якої авторство терміна «фінанси» належить французькому вченому Ж. Бодену, який у 1577 р. опублікував свою працю «Шість книг про республіку». Із старофранцузької мови тер­мін «finer», який перекладається як платити, перейшов в інші мови

світу. У цей же період в Німеччині слово «фінанси» мало негативне значення: його пов'язували зі здирництвом та хабарництвом.

Виникнення і розвиток фінансів як історичної категорії обумов­люється наступними передумовами:

- суспільний поділ праці та створення товарного виробництва;

- розвиток грошового господарства, чітке формування та реалі­зація основних функцій грошей;

- поява самостійних суб'єктів господарювання, які створюють необхідні грошові фонди;

- укріплення централізованої держави, яка забезпечує створення системи законодавчо-правових норм.

Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної катего­рії підтверджує той факт, що її сутнісні характеристики не можуть кардинально змінюватись при зміні суспільно-економічної формації. Фінанси незалежно від суспільної формації завжди направлені на розробку ефективної системи формування і використання фондів та доходів для забезпечення виконання державою своїх функцій.

Історичний характер фінансів проявляється не тільки у виник­ненні нових фінансових відносин, пов'язаних з розвитком суспіль­ства, а й еволюції кожної їх форми: податків, державного та місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, державного та місцевого кредиту.

У процесі еволюції фінансів можна виокремити декілька етапів.

На першому етапі, який характеризується нерозвиненою формою фінансів, основна маса коштів витрачалася на військові цілі, і фінанси практично не здійснювали впливу на економіку. Іншою характерною рисою цього періоду була вузькість фінансової системи, тому що вона складалася з однієї ланки — бюджетної системи, і спектр фінансових відносин був обмеженим: усі фінансові відносини були пов'язані ви­ключно з формуванням і використанням бюджету.

Наступний етап, який був викликаний розвитком держави і дер­жавності, привів до розширення фінансових відносин, що знайшло своє відображення у формуванні державних скарбниць, розвитку сис­теми бюджетів, виникненні державного кредиту та державних цінних

паперів. Зміни у системі фінансових відносин були зумовлені тим, що держава потребувала значних фінансових ресурсів для виконання своїх функцій — державного управління, підтримання обороноздат­ності, регулювання економічних пропорцій, фінансування соціальної сфери і соціального захисту, міжнародного співробітництва тощо.

Третій етап еволюції фінансів, який розпочався у першій поло­вині ХХ ст., характеризується ускладненням фінансової системи та появою нових її ланок — фінансового ринку, фінансів державних під­приємств і галузей, спеціальних та позабюджетних фондів. Із сере­дини 50-х років XX ст. виникає принципово нова ланка фінансових відносин — фінанси наднаціональних економічних угруповань.

2.1.2. Особливості державних фінансів у різних суспільно-економічних формаціях

Суспільно-економічна формація — це історичний тип суспіль­ства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному спо­собі виробництва.

Суспільно-економічна формація характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функці­онування та розвитку. В історії розрізняють п'ять суспільно-еконо­мічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

- первіснообщинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Первіснообщинна суспільно-економічна формація та відповід­ний спосіб виробництва із зрівняльним розподілом продуктів праці практично не мали фінансів. Фінанси як історична категорія вини­кли в період розпаду первіснообщинного ладу, з появою держави та її потребами у власних ресурсах, а також при розшаруванні суспільства на класи (рабовласники і раби). Саме з появою держави та її існуван­ням більшість економістів пов'язують виникнення і функціонування фінансів.

Отже, зародкові форми фінансів виникли у період розпаду рабо­власницького ладу, розвитку товарно-грошових відносин і заміни на­туральних зборів, повинностей на користь правителя податками, які стали сплачуватись у грошовій формі.

В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась шляхом встановлення різного роду натуральних збо­рів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.

На зміну первісному суспільству прийшли рабовласницькі дер­жави. Водночас деякі країни проминули цей тип держави. У рабо­власницьких державах, як правило, існують окремі залишки первісно­общинного ладу. Внаслідок цього багато дослідників вважають, що рабовласницька держава є перехідним типом держави. Економічну основу її становить приватна власність на рабів.

Так, у Стародавніх державах, які існували у V ст. до н.е. — V ст. н.е., — Стародавньому Єгипі, Вавилоні, Ассирії, Карфагені, Старо­давній Греції, Стародавньому Римі основними джерелами державних доходів були воєнна здобич, данина, домени, податки, причому пере­дусім — майнові податки, особисті повинності та позики.

Феодальна держава в окремих країнах замінила рабовласницьку, а в інших — саме вона була першою, що прийшла на зміну первісному суспільству. У феодальній державі селянин вже є членом суспільства й суб'єктом правовідносин, має певну власність — будинок, сільсько­господарські та інші знаряддя праці, домашні речі тощо. Однак від­сутність землі робить його залежним від землевласника-феодала. Характерним для феодальної держави є становий поділ суспільства. У багатьох феодальних державах існувало кріпацтво. Більшість були монархіями з досить жорсткою централізацією управління державою.

У країнах Середньовічної феодальної Європи V-XV ст. — Візан­тії, Італії, Німеччині, Франції, Англії, Іспанії, Португалії — основними джерелами державних доходів були надходження від державного май­на (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі про­мисли і торгівлю певними товарами), данина, контрибуції, податки,

у тому числі майнові, земельні, подушні, мита та позики. При цьому здійснювалися значні невиробничі витрати на утримання монаршого двору, якому належала вся повнота законодавчої, розпорядчої та судо­вої влади, утримання державного апарату та фінансування військових витрат. Відносно невеликі державні витрати, які мали виробничий ха­рактер, витрачалися на інфраструктуру: будівництво таких споруд, як мости, порти, дороги, канали, зрошувальні системи та водогони.

Слід зазначити, що на ранніх стадіях розвитку держави, як пра­вило, не існувало розмежування між ресурсами держави та ресурса­ми її глави; правителі розпоряджалися державними коштами. Лише із виокремленням державної скарбниці з власності монарха (XVI- XVII ст.) виникає поняття державних доходів та державних видатків.

Основою капіталістичного способу виробництва є приватна влас­ність на засоби виробництва, товарне виробництво та товарно-грошо­ві відносини.

На нижчій стадії розвитку капіталізму основними видами до­ходів держави були непрямі податки, які становили до 70-80% усіх податкових надходжень, доходи від державних монополій (соляної, горілчаної та ін.), а також доходів від пошти, митниці тощо. Основ­ними напрямами державних видатків були воєнні, на утримання ор­ганів державної влади (поліції, судів, чиновників державного апара­ту), також виділялися кошти на розвиток освіти, охорони здоров'я. В останній третині XIX ст. в деяких країнах частину коштів держава почала витрачати на соціальні потреби. Дедалі більше державні ви­датки спрямовуються на виплату відсотків по державному боргу, який зростає здебільшого внаслідок війн. Так, двома основними лан­ками фінансової системи на нижчій стадії розвитку капіталізму були державний (центральний) і місцевий бюджети, другий був доміну­ючим.

На вищій стадії розвитку капіталізму, особливо після кризи 1929-1933 рр., соціально-економічні функції держави розширюють­ся, що зумовило зростання обсягів частки національного доходу, яка перерозподіляється через державний бюджет та ускладнення фінан­сової системи. Водночас зростає значення центрального бюджету, а місцевих бюджетів — зменшується. Якщо на початку XX ст. у розви­нутих країнах за допомогою податків акумулювалося до 10% націо­нального доходу, то наприкінці 90-х років — до 90%. Переважна част-

ка доходів державного бюджету формується через систему прямих податків. Головне місце серед видатків держави займають витрати на соціальні цілі — розвиток освіти, охорона здоров'я, виплат безро­бітним, пенсіонерам та ін. Також важливе значення мають державні видатки на економічні цілі — житлове будівництво, транспорт, наука, зв'язок, державне регулювання економіки тощо. Разом з тим висока питома вага у структурі державних видатків зберігається за такими напрямами державних видатків, як видатки на військові цілі та вип­лата відсотків за державним боргом.

Функціонування комуністичної держави тісно пов'язане з органі­зацією суспільного виробництва, управління господарством та куль­турою, підвищенням життєвого рівня народу, організацією контролю за мірою праці і мірою споживання, зміцненням обороноздатності країни й розвитком відносин співробітництва та взаємодопомоги між країнами соціалістичної співдружності.

Ланками системи загальнодержавних фінансів комуністичної держави на прикладі СРСР можна назвати державний бюджет, дер­жавне соціальне страхування та соціальне забезпечення, державне майнове та особисте страхування. Слід зазначити, що важливого зна­чення у таких країнах набуває фінансове планування, і державний бюджет підкріплює народногосподарський план з фінансового боку. Бюджету належить провідна роль у розподілі і перерозподілі націо­нального доходу: через нього здійснюється контроль за виконанням народногосподарських планів.

Вирішальна роль у створенні грошових накопичень та формуван­ні централізованого фонду фінансових ресурсів у комуністичній дер­жаві відводиться державним підприємствам. Основними джерелами надходжень до державного бюджету є податок з обороту, платежі державних підприємств і організацій з прибутку, прибутковий пода­ток з кооперації, колгоспів, підприємств і громадських організацій, державні позики, реалізовані серед населення, кошти державного со­ціального страхування, податки з населення. Значна частина бюджет­них ресурсів спрямовується на подальший розвиток соціалістичного виробництва, а також завдяки бюджетному перерозподілу коштів успішно функціонує і розвивається невиробнича сфера — освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, покриваються витрати на управління та оборону країни.

На сучасному етапі індустріального та постіндустріального сус­пільства в розвинених країнах доходи державного бюджету форму­ються за рахунок податкових та неподаткових надходжень, а також позик, при цьому значні державні видатки здійснюються з метою формування людського капіталу (освіта, охорона здоров'я, культу­ра), розвитку інформаційної та промислової інфраструктури. Значні фінансові ресурси використовуються для соціального забезпечення і соціального страхування, фінансування екологічних програм, про­ведення науково-дослідних та конструкторських робіт. При цьому питома вага видатків на утримання органів державної влади, управ­ління та оборону знижується.

2.2.