6.4.4 Школа раціональних очікувань

Економістів університету Міннесоти Т. Сарджента, Н. Уоллеса та Р. Лукаса відносять до школи раціональних очікувань. Написані ними роботи “Дослідження теорії ділового циклу” (Лукас, 1991), “Теорія раціональних очікувань та економічна політика” ( Сарджент та Уоллес, 1989), і “Раціональні очікування та економічна практика” ( Лукас та Сарджент, 1991) привернули загальну увагу.

Основна ідея школи полягає в тому, що економічні суб’єкти у своїх діях враховують напрямки фінансово-кредитної політики і нейтралізують їх. Тобто фактична і очікувана інфляція не збігаються, і тому монетарна політика держави не має сенсу. Представники школи займаються розробкою умов, за яких можливий збіг фактичної і очікуваної інфляції, і, тим самим, здійснення монетарної політики.

Теорія раціональних очікувань стверджує, що:

- гроші – фактично єдиний порушник економічної рівноваги;

- гроші і ціни завжди змінюються майже пропорційно;

- перехідні періоди між станами грошової рівноваги майже миттєві;

- пропозиція грошей може ефективно контролюватися лише центральним банком;

- дискреційне керування пропозицією грошей суттєво не впливає на виробництво, зайнятість та реальну ставку відсотка і тому повинне бути змінене на керування, що орієнтується на той або інший варіант правила зростання грошової маси.

Прибічники концепції раціональних очікувань відкидають державне регулювання економіки, а заходи економічної політики вважають неефективними. Більш того, регулююче втручання держави, що являє собою найчастіше непослідовну, а то й некомпетентну економічну політику, вони розглядають як основу циклу, головну причину відхилень від природних рівнів виробництва і безробіття.

Значне місце прибічники раціональних очікувань відводять створенню рівноважної моделі цін. Рівноважні ціни ставляться в залежність від грошової маси, її руху. Навіть на невеликі коливання цін підприємці відповідають різкими змінами обсягів виробництва і зайнятості.

Дестабілізуючим фактором економіки автори нової класики називають недосконалість інформації, її обмеженість та перекрученість.

У сучасних умовах неокласичну традицію в економічних дослідженнях підтримують такі вчені, як Ф. Хайєк, В. Леонтьєв.

Фрідріх фон Хайєк

(1899 – 1992)

Американський економіст

Основні твори: “Дорога до рабства” (1944), “Індивідуум та суспільний лад” (1948), “Конституція свободи” (1960), “Приватні гроші” (1976)

1. Економічні проблеми повинні вирішуватися через нагромадження і розповсюдження інформації (знань). Якщо інформація розповсюджується без перешкод, то конкурентні економічні ціни переводять економіку до оптимального стану. Ефективний розподіл ресурсів, що відповідає оптимуму, є результатом ефективної координації знань.

2. Економічна свобода – перш за все індивідуальна свобода кожної окремої людини автономно розпоряджатися своїми ресурсами. Система приватної власності – основна гарантія свободи.

3. Відкидав надмірне втручання держави в економіку, а надто у процеси ціноутворення.

4. Пропонував скасувати державну монополію на випуск грошей. Гроші треба вважати звичайним комерційним товаром і дозволити випускати їх приватним емітентам (комерційним банкам). Грошова система повинна функціонувати на основі конкуренції багатьох приватних валют.

Василь Васильович Леонтьєв

(нар. 1906)

Професор Нью-Йоркського університету, американський економіст

Основний твір – “Економічні есе: теорії, дослідження, факти і політика” (1990)

Розробив метод прогнозного економічного аналізу “витрати – випуск”, який дозволив удосконалити прогнозування процесів заміщення одних частин суспільного продукту іншими, сприяв дослідженню структури і динаміки економіки країни, виявленню тенденцій в змінах споживацького попиту, зіставленні цін і доходів. Рівняння моделі поділяються на балансові і структурні.

Література

1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – М.:Политиздат.,1985. – С. 322 – 354.

2. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.:RISC, 1993. – С. 49 – 51, 78 – 88.

3. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И.П. Фоминского – Т.3. – М.:Мысль,1987. – С. 110 – 169; 190 – 198, 31 – 44.

4. Из истории экономической мысли (Сборник) // Новое в жизни науки и техники. – Сер. “Экономика”, №7. – М.: Знание,1990. – С. 3 – 18.

5. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 238 – 265.

6. История экономических учений. – Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В.А. Жамина, Е.Г. Василевского – М.: Издательство МГУ,1989. – С. 261 – 285.

7. Маршалл А. Принципы политической экономии. – М.: Прогресс, 1984.

8. Мешко І.М. Історія економічних вчень. Основні течії західноєвропейської та американської економічної думки: Навч. посібник. – К.: Вища школа,1994. – С. 60 – 80, 112 – 180.

9. Осадчая И.М. Консерватизм против реформизма. – М.: Мысль, 1984.

10. Соболь О.Н., Ермоленко А.П. Неоконсервативная революция; лозунги и реальность. – К.: Изд-во политической литературы Украины, 1990.

11. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: навч.посібник. – К.,2002.

12. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.:Инфра-М, 2003. – С. 115 – 156.