Висновки до розділу 4

Питання фінансової безпеки посідає важливе місце у широкому спектрі проблем економічної безпеки України. Найважливішим чинни­ком зміцнення фінансової безпеки держави є відродження економіки та її стабільний розвиток.

Базовим елементом фінансової безпеки як системного явища є фі­нансові інтереси. Як категорія фінансові інтереси - це усвідомлення фінансових потреб, котрі формують об'єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності. З позиції національних фінансових інтересів найбільш актуальне забезпечення функціонування економіки в режимі розширеного відтворення, захисту інтересів вітчизняних виробників, підвищення інноваційної та інвестиційної активності, постійного контролю за стратегічними ресурсами країни, підтримки наукового потенціалу, здатного забезпечити незалежність країни на стратегічно важливих напрямах науково-технічного прогресу.

Загрози фінансовій безпеці України - це сукупність реальних чи по­тенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку для реа­лізації національних інтересів у фінансовій сфері.

Зовнішніми загрозами національній безпеці у фінансовій сфері є: об­меженість доступу до міжнародних фінансових ринків; значна залеж­ність від експортно-імпортної діяльності; погіршення стану зовнішньої торгівлі, зростання дефіциту платіжного балансу; істотна залежність від зовнішніх кредиторів; вплив світових фінансових криз на фінансову систему держави.

Внутрішні загрози національній безпеці у фінансовій сфері такі: не­стабільність і недосконалість правового регулювання у фінансовій сфері; нерівномірний розподіл податкового навантаження на суб'єктів госпо­дарювання, що зумовлює ухилення від сплати податків; низький рівень бюджетної дисципліни і незбалансованість бюджетної системи; збіль­шення обсягу державного боргу; недостатній рівень золотовалютних резервів; значний рівень доларизації економіки; істотні коливання об­мінного курсу національної валюти; слабкий розвиток фондового ринку; недостатній рівень капіталізації фінансової системи; відплив капіталу за кордон внаслідок погіршення інвестиційного клімату; тінізація еконо­міки тощо.

Для мінімізації ризику державна політика в банківській сфері повин­на бути спрямована на здійснення заходів, які сприятимуть формуванню власної ресурсної бази та переорієнтації банківської системи на внут­рішні ринки фінансових ресурсів. Такий підхід насамперед забезпечить вирішення питання задоволення попиту реального сектору економіки на кредитні ресурси.

З метою формування привабливого інвестиційного клімату держав­на політика має спрямовуватися на:

- збільшення капіталізації та ліквідності фондового ринку;

- удосконалення ринкової інфраструктури та засад саморегулюван­ня, забезпечення їх надійного та ефективного функціонування;

- покращання механізмів захисту прав інвесторів;

- удосконалення умов і правил державного регулювання та нагляду на фондовому ринку.

Державна політика у сфері небанківського фінансового сектору по­винна бути націлена на:

- запровадження системи ідентифікації ризиків, проведення моніто­рингу та поточного аналізу ринку фінансових послуг з метою ство­рення можливостей для вжиття запобіжних заходів щодо зміцнен­ня фінансової безпеки;

- посилення прозорості й відкритості у діяльності фінансових уста­нов та органу, який здійснює державне регулювання і нагляд за та­кими установами;

- підвищення платоспроможності та фінансової стійкості небанків- ських фінансових установ;

- гарантування належного захисту споживачів небанківських фінан­сових послуг;

- запобігання використанню небанківських фінансових установ для непродуктивного виведення капіталу за кордон.

Посилення позитивного впливу бюджетної політики на створення умов для стабільності фінансової системи має відбуватися через за­безпечення відповідності цілей бюджетної політики фінансовим мож­ливостям держави; посилення контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів; дотримання індикативних прог­нозних показників державного бюджету на середньострокову перс­пективу; завершення пенсійної реформи з метою збалансування бю­джету Пенсійного фонду України та забезпечення його бездефіцитності; анулювання державної підтримки державних монополій шляхом як виділення коштів безпосередньо з бюджету, так і утримання цін на їх продукцію на економічно необгрунтованому рівні та надання інших привілеїв.

Для запобігання відпливу капіталів за кордон і зменшення суми недоодержаних державою доходів у вигляді податків та зборів державна політика у податковій сфері повинна бути спрямована на проведення аналізу економічної співпраці українських резидентів із суб'єктами під­приємницької діяльності, які зареєстровані в офшорних зонах, удоско­налення нормативно-правової бази у податковій сфері, інвентаризацію міжнародних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, які не відповідають сучасним стандартам Організації економічного співро­бітництва та розвитку. Внесення змін до положень таких договорів у частині розширення вимог стосовно обміну інформацією також може бути превентивним заходом щодо несанкціонованого відпливу капіта­лів за кордон.

Кожен інституційний сектор економіки України має безпосереднє місце в системі фінансової безпеки держави та відіграє роль, притаман­ну функціональним, поведінковим і цільовим характеристикам сукуп­ності інституційних одиниць.

Пріоритетом у стратегії детінізації економіки України залишається прискорення розроблення й реалізації всього комплексу заходів, необ­хідних для досягнення цієї мети. Зважаючи на реальний стан вітчизня­ної економіки, передусім ідеться про антикризові заходи, структурні та інноваційні перетворення в країні у коротко- і довгостроковій перспек­тивах. Так, стpyктyрна перeбудoва eкoнoмiки Укpaїни мaє забезпечити:

- прискорення інноваційних процесів у суспільстві;

- зменшення податкового тиску на підприємства;

- збільшення питомої ваги наукоємних галузей економіки та пере­робної промисловості;

- скорочення та наближення до сучасних часових характеристик євро­пейських країн циклу “створення - освоєння - впровадження у ви­робництво” нових виробів;

- відповідність вітчизняної продукції європейським стандартам якості.

Тільки за таких умов Україна зможе подолати фінансово-економічну кризу, прискорити розвиток підприємництва і, зрештою, досягти рівня розвинутих країн Європи.

Ця система заходів має здійснюватись у таких напрямах:

1) впровадження комплексної загальнодержавної системи протидії недружнім дискримінаційним заходам щодо України з боку інших країн;

2) створення загальнодержавної системи захисту вітчизняного рин­ку об'єктів інтелектуальної власності та науково-технологічного потенціалу держави;

3) забезпечення розвитку внутрішнього ринку України для посилен­ня захисту вітчизняного виробника від недобросовісних партнерів, протидії протиправним протекціоністським виявам з боку суб'єк­тів господарювання та співробітників реєстраційно-дозвільних і контрольних органів.

Однією з головних умов дієвості механізмів запобігання відмиванню грошей є забезпечення гармонійного співіснування цих механізмів з ін­ститутами банківської та комерційної таємниці.

Для забезпечення ефективності організаційно-процедурних меха­нізмів практичної реалізації законодавчих актів необхідно створити (або посилити) відповідні органи державного нагляду та контролю. Від того, чи будуть спроможні владні структури відрізнити та раціонально диференціювати тіньові правопорушення за рівнем їх об'єктивної со­ціальної небезпеки й економічної шкоди і відповідно до цього застосу­вати до них диференційовані санкції, передусім залежатиме створення необхідних умов для подальшої безболісної легалізації тимчасових учасників тіньового підприємництва.

Каталізатором детінізації економіки може стати консолідація зусиль органів центральної влади й регіональної влади у сферах фінансової та бюджетної діяльності.

У межах зазначених стратегічних орієнтирів державної політики у сфері боротьби з незаконним захопленням бізнесу необхідне здійснен­ня таких заходів:

1. Встановити кримінальну відповідальність за здійснення рейдер­ства. Рейдерство може бути кваліфіковане за сукупністю таких складів злочинів, як здирництво, шахрайство, протидія законній господарській діяльності, доведення до банкрутства, самоуправ­ство, підроблення документів, викрадення або привласнення штам­пів, печаток тощо. У зв'язку з цим необхідне внесення до Кримі­нального кодексу України окремої статті, яка передбачала би від­повідальність за діяння, пов'язані з незаконним поглинанням чи захопленням підприємств.

2. Розробити та впровадити комплексну програму боротьби з рей­дерством і корупцією. Встановлення на основі цієї програми стій­кого партнерства між урядом, громадянським суспільством, під­приємницьким сектором, міжнародними організаціями та іншими зацікавленими сторонами створить спільну основу, що узгоджува­тиме їхні дії з державною стратегією у боротьбі з корупцією та не­правомірним захопленням бізнесу.

3. Створити реєстр суддів, які були задіяні в рейдерських схемах, а також посилити відповідальність суддів за прийняття завідомо неправомірних рішень.

4. Посилити інституційну спроможність вітчизняних органів проти­дії рейдерству, зокрема надати Міжвідомчій комісії з питань про­тидії незаконним захопленням підприємств при Кабінеті Міністрів України статус Державної комісії (комітету) у справах боротьби з рейдерством за участю представників уряду, Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Президента України, правоохоронних органів, Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку. До складу Державної комісії з метою забезпе­чення прозорості та дієвості її роботи варто ввести представників громадських організацій, зокрема: УСПП, Антирейдерського сою­зу підприємців України, Європейської бізнес-асоціації (EBA), Тор­говельно-промислової палати України, Американської торговель­ної палати в Україні (ACC).

5. Створити загальнодоступний реєстр фізичних та юридичних осіб, які вже були задіяні в рейдерських схемах.

6. Підвищити рівень поінформованості суспільства про рейдерські захоплення через висвітлення в ЗМІ шляхів і методів протидії рей­дерству. До реалізації заходів щодо підвищення суспільної обізна­ності у питаннях протидії рейдерству та корупції залучати неуря­дові організації, які відіграють важливу суспільну роль - форму­ють громадську думку, а тому їхня участь у антирейдерській діяль­ності сприятиме поширенню ідей прозорості ведення бізнесу се­ред населення.