Радянська наука фінансового права у 40-ві - 80-тіроки ХХ ст.

Визначення на загальнодержавному рівні необхідності теоретичної розробки питань про поняття, предмет та систему радянського права, які визнавались ключовими для існування соціалістичної науки [181, с.

Формування нових підходів до розуміння змісту науки фінансового права, її предмету та завдань вироблялось у єдиному горнилі загальнотеоретичної дискусії про предмет та систему соціалістичного права, яка мала місце у радянських наукових колах у період 30-х - 40-х років ХХ ст. Саме у рамках даної теоретичної дискусії, яка, за виразом О.А. Ялбулганова та М.В. Павлюченка, ознаменувала становлення концепції системи радянського права та виділення у її структурі самостійних галузей [525, с. 463], намітилось два основних напрямки щодо виділення сутнісних критеріїв побудови системи радянського соціалістичного права. Представники першого наукового підходу, серед яких окремо слід виділити М.О. Аржанова, А.Я. Вишинського, С.С. Студенікіна, виходили з того, що радянське соціалістичне право в цілому, маючи предметом свого регулятивного впливу суспільні відносини, які виникають, змінюються і припиняються під впливом правових норм практично у всіх сферах життя суспільства і держави, диференціюється на окремі галузі права відповідно до певного кола цих суспільних відносин [51, с. 29; 181, с. 9; 682, с. 103]. На противагу їм, представники другого підходу, такі як С.М. Братусь, Я.Ф. Миколенко стверджували, що поділ галузей радянського права слід здійснювати відповідно до критеріїв методу або форми правового регулювання [111; 457].

Головним результатом даної дискусії стало концептуальне положення, що основою побудови системи радянського соціалістичного права та одночасно критерієм класифікації його галузей, є предмет правового регулювання, - певна група суспільних відносин, яка регулюється правовими нормами, які є складовими відповідної галузі права [52, с.

Особлива заслуга у розробці теорії науки фінансового права як самостійної галузі правових знань належить видатному вченому та радянському державному діячу, доктору юридичних наук, професору Юхиму Абрамовичу Ровінському. Категорично не сприймаючи побутуюче у радянській правовій та фінансово-економічній літературі нігілістичне ставлення до фінансового права як самостійної правової галузі, Ю.А. Ровінський вперше в історії вітчизняної фінансово-правової науки комплексно дослідив проблему предмету та системи фінансового права, як сукупності однорідних правових норм, що регулюють специфічну сферу суспільних відносин, детально розкривши, при цьому, зміст і правову природу фінансових правовідносин. Даним питанням була присвячена об’ємна стаття вченого «Предмет радянського фінансового права» [604], яка

визначила вектори його подальших теоретичних досліджень та стала незмінним методологічним орієнтиром для декількох поколінь вчених - представників вітчизняної фінансово-правової науки. Зміст даної статті у повному обсязі був також відображений у одному з перших систематизованих підручників з радянського фінансового права,

опублікованого у 1940 році за загальною редакцією М.А. Гурвіча [754].

Відстоюючи необхідність існування фінансового права як самостійної галузі права, Ю.А. Ровінський відзначав, що саме воно, незважаючи на нігілістичне ставлення до нього, протягом перших десятиліть існування радянської держави об’єктивно сприяло здійсненню завдань, «які стояли перед нею в галузі зміцнення радянської влади, посилення обороноздатності країни, розвитку продуктивних сил і культурного будівництва» [604, с. 30].

Важливий вплив на дискусію про необхідність існування фінансового права, на думку вченого, мало теоретичне положення про його особливу роль, яку воно відігравало у механізмі реалізації радянською державою її основних функцій (оборона країни, господарсько-організаційна і культурно- виховна функції, функція охорони соціалістичної власності і т.д.).

Виходячи з цього, вчений пояснював необхідність детальної розробки саме юридичної складової предмету науки фінансового права, вважаючи, що вітчизняні дореволюційні «буржуазні» науковці - фінансисти та правознавці - були просто не в змозі пізнати сферу регулювання діючого позитивного фінансового права. На його думку, ця обставина було пов’язана з тим, що «буржуазна наука свідомо використовувала буржуазну методологію,

створюючи всілякі юридичні «надкласові» конструкції у сфері державних фінансів». До них Ю.А. Ровінський відносив, наприклад, загальні принципи «рівності» та «справедливості», націлені на доведення «прогресивного значення фінансово-правових відносин в епоху капіталізму». На думку автора, названі принципи штучно підводились під характеристику даних відносин, ігноруючи при цьому класовий характер фінансового права [604, с. 38]. Ще більш категорично Ю.А. Ровінський висловлювався щодо вчених - представників радянської фінансової науки, які заперечували ідею самостійного значення фінансового права як окремої галузі права та існування відповідної юридичної науки. Таких вчених він називав не інакше, як «шкідниками на правовому фронті щодо радянського фінансового права» [604, с. 3].

На схожих з Ю.А. Ровінським позиціях у трактуванні предмету науки фінансового права стояла видатний радянський вчений-правознавець, доктор юридичних наук, професор Раїса Осипівна Халфіна. Характеризуючи розвиток фінансово-правової думки у Російській імперії та порівнюючи його з ситуацією в сучасних їй капіталістичних країнах, вона стверджувала, що найбільшою проблемою «буржуазної» науки фінансового права є підміна правового аналізу фінансових відносин їх техніко-економічною

характеристикою.

З огляду на це, Р.О. Халфіна зробила висновок, що формування радянської фінансово-правової науки і місце, зайняте нею в системі науки радянського соціалістичного права, прямо пов’язані виключно з генезисом фінансового права як галузі соціалістичного права, яка, регулюючи фінансову діяльність радянської держави, була «частиною радянського державного права і радянського адміністративного права, що виділилася в самостійну галузь у зв’язку зі специфікою об’єкта правового регулювання і його суспільним значенням» [764, с. 194-195].

Такий підхід до історії становлення науки фінансового права абсолютно відкидав багатий теоретичний спадок, набутий в результаті фундаментальних наукових досліджень вітчизняних вчених ХУШ - початку ХХ ст., які, за твердженням Р.О. Халфіної, «...взагалі не здійснювали теоретичної розробки фінансово-правових питань, а лише переслідували мету замаскувати експлуататорську сутність буржуазного фінансового права» [764, с. 188]. Іншим негативним аспектом такого підходу до розуміння фінансово-правової науки було те, що у його рамках фінансове право та наука, що його вивчає, трактувались як виключно похідні, позбавлені самостійного значення утворення, розвиток яких зумовлений загальним розвитком державного чи адміністративного права та зміною їх загальносуспільного значення.

З підходом Р.О. Халфіної до розуміння фінансового права як галузі права, науки та навчальної дисципліни не погоджувався Ю.А. Ровінський. Досліджуючи зміст поняття предмету фінансового права шляхом розкриття сутності державних фінансів як кола суспільних відносин, що регулюються фінансово-правовими нормами, вчений стверджував, що державні фінанси являють собою процес планової акумуляції і планового розподілу грошових коштів, що здійснюється за допомогою фінансової системи соціалістичної держави. Як вірно відзначили М.В. Павлюченко та О. А. Ялбулганов, шляхом введення у поняття «державні фінанси» відмінних рис певної сукупності суспільних відносин, що становлять процес діяльності держави з планової акумуляції і планового розподілу грошових коштів, Ю.А. Ровінський встановив стрижневий критерій, на основі якого юридичні норми складають радянське фінансове право як самостійну галузь соціалістичного права [525, с. 465]. Таким критерієм віднесення тієї чи іншої юридичної норми до фінансового права служить, на його думку, принцип встановлення державою кола або сукупності таких юридичних норм, які забезпечують здійснення процесу планової акумуляції і планового розподілу грошових коштів за допомогою фінансової системи соціалістичної держави [604, с. 42].

На основі визначеного поняття предмету фінансового права та сформульованих його завдань, Ю.А. Ровінський надав визначення фінансового права як окремої самостійної галузі. Згідно до нього, фінансове право СРСР - це сукупність юридичних норм регулювання відносин у галузі державних фінансів, є самостійною галуззю права, яка покликана регулювати діяльність соціалістичної держави в області планової акумуляції і планового розподілу державних коштів у цілях забезпечення будівництва комуністичного суспільства [604, с. 42].

Даного визначення Ю.А. Ровінський притримувався і у подальших своїх наукових працях [610, с. 4; 603, с. 62, 64; 598, с. 6; 605, с. 75]. Воно відігравало висхідний, основоположний характер при здійсненні фінансово- правових досліджень його наступниками та послідовниками у радянській фінансово-правовій літературі [410, с. 133]. Також дане визначення знайшло підтримку і в загальній теорії держави і права. Зокрема, видатний вчений, теоретик і філософ права, член-кореспондент Академії Наук СРСР М.О. Аржанов відзначав: «автор переконливо і конкретно показує і доводить, що підставою для існування радянського фінансового права як особливої галузі радянського соціалістичного права є наявність відповідної групи суспільних відносин, пов’язаних з діяльністю соціалістичної держави у сфері акумуляції і планового розподілу державних коштів» [52, с. 13].

Запропоноване визначення фінансового права Ю.А. Ровінського було включене, з певним доповненням, у підручник фінансового права для юридичних вузів 1940 року. Згідно з ним: «Радянське фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, регулюючих планове збирання і розподіл державою грошових ресурсів з метою забезпечення побудови комуністичного суспільства» [754, с. 3]. Як бачимо, визначення за своїм основним змістом також опиралось на характеристику саме предмету правового регулювання. Водночас, як випливає з нього, відносини у сфері акумуляції та розподілу державою грошових ресурсів здійснюються за допомогою спеціально призначеної для цієї мети системи органів, яка названа фінансовою системою.

Таке трактування радянського фінансового права як самостійної галузі соціалістичного права в подальших теоретичних дослідженнях було поставлене під сумнів. Зокрема Р.О. Халфіна висловила заперечення проти обмеження, введеного додатковим критерієм - вказівки на групу спеціальної системи органів держави, що здійснюють діяльність у колі відносин, які складаються у сфері акумуляції та розподілу грошових ресурсів, виділених за ознакою предмета правового регулювання, тобто за їх матеріальним змістом. Наявність даного обмежувального критерію у визначенні радянського фінансового права, з її точки зору, «вириває з комплексу відносин, об’єднаних спільністю змісту, яка зумовлює і відому спільність в методі їх регулювання, групу відносин за більш вузькою приватною ознакою» [764, с. 192]. При існуванні такого формулювання, на думку вченої, з юридичних норм, що складають галузь радянського фінансового права, випадають норми, які характеризують компетенцію органів влади та органів державного управління (крім органів єдиної фінансової системи) у сфері фінансів. Тому, Р.О. Халфіна запропонувала відмовитися від наявного у визначенні Ю.А. Ровінського поняття фінансового права додаткового критерію обмеження сфери його діяльності з акумуляції і витрачання коштів, яка здійснюється державою виключно через органи єдиної фінансової системи. На її думку, до галузі фінансового права повинні належати всі юридичні норми, що регулюють фінансову діяльність радянської держави, незалежно від того, які конкретно органи цю діяльність здійснюють [764, с. 193].

Сформульоване Ю.А. Ровінським визначення предмету фінансового права, було піддане детальному критичному аналізу його однофамільцем, видатним радянським вченим економістом та фінансистом, директором Московського фінансового інституту та Науково-дослідного інституту Народного комісаріату Фінансів СРСР Миколою Миколайовичем

Ровінським. Так, у своїй статті «Про фінансове право» він розвинув запропоновану Ю.А. Ровінським думку і висунув твердження, згідно з яким загальним критерієм для віднесення окремих юридичних норм до фінансового права є «їх безпосередній зв’язок з регулюванням відносин, що виникають в процесі акумуляції державою необхідних для здійснення її функцій грошових ресурсів і планового розподілу і використання цих ресурсів» [616, с. 69-70].

Однак, в опублікованому у тому ж 1946 році підручнику з фінансового права, М.М. Ровінський відходить від даної позиції запропонувавши наступне визначення: «Радянське фінансове право є сукупністю юридичних норм, що регулюють відносини в галузі бюджету, податків, державного кредиту та ощадної справи, державного страхування, державного соціального страхування, короткострокового кредиту і розрахунків, організації грошової системи, регулювання грошового обігу та фінансового контролю» [753, с. 14]. Щоправда, відносини у сфері акумуляції державою грошових ресурсів, їх планового розподілу і використання він і надалі вважав предметом фінансово-правового регулювання. Характеризуючи предмет галузі фінансового права, вчений відмежовував цю галузь від суміжних галузей: державного права, адміністративного права, цивільного права, так само як від фінансової науки. При цьому, М.М. Ровінський виступав за тісний зв’язок фінансового права з фінансовою наукою, стверджуючи, що правильний аналіз правових відносин неможливий у відриві від їх економічних основ, на базі яких вони виникають. Тому наука фінансового права при аналізі фінансово-правових відносин широко залучає для виявлення їх економічних основ положення і висновки, розроблені фінансовою наукою [753, с. 17].

Із сформульованим М.М. Ровінським визначенням фінансового права категорично не погодилась Р.О. Халфіна, вважаючи що беззастережне включення всіх відносин у зазначених вище областях у сферу фінансового права є грубим порушенням основ загальноприйнятої системи радянського соціалістичного права. «Вказане визначення, - продовжувала вчена, - не містить ані істотних ознак явища, яке відрізняє його від подібних, але не однорідних явищ, ані загальних ознак, які об’єднують всі види даного явища. Замість цього, в ньому наводиться далеко не повний і не точний перелік окремих видів фінансової діяльності держави, який, природно, не може замінити визначення предмета фінансового права як галузі права» [764, с. 69189]. Недоліком такого визначення на думку дослідниці було також те, що у ньому не згадані державні витрати, які становлять один з найважливіших розділів фінансового права, не зазначені мита і збори. У той же час автори підручника на чолі з М.М. Ровінським, продовжує P.O. Халфіна, без всяких застережень зараховують до фінансового права відносини, що виникають у сфері ощадної справи, державного страхування, державного соціального страхування, короткострокового кредиту і розрахунків. Однак відносини між страховими органами і страхувальниками, між ощадними касами і вкладниками, кредитно-розрахункові відносини соціалістичних організацій, в основному, відносяться до галузі цивільного права, а відносини з державного соціального страхування - до галузі трудового права. До фінансового права, як вважала вчена, може бути віднесена лише деяка частина цих відносин, що виділятимуться за спеціальним ознакою (сутнісним критерієм) - предмету правового регулювання [764, с. 190].

На противагу вказаному, Р.О. Халфіна запропонувала власне визначення поняття фінансового права, а саме: «... це галузь радянського соціалістичного права, яка регулює відносини, що виникають у процесі планової акумуляції та розподілу грошових коштів державою з метою створення матеріальних умов для виконання її основних функцій, спрямованих на побудову комунізму» [764, с. 194]. Як помітно, дане визначення Р.О. Халфіної схоже за своїм змістом до визначення фінансового права, сформульованого Ю.А. Ровінським, оскільки його сутнісною основою є характеристика предмету фінансово-правового регулювання. Однак, надаючи власне визначення, Р.О. Халфіна вперше акцентувала увагу на його меті як ключовій характеристиці, а саме: створення матеріальних умов для виконання основних функцій держави. Такий акцент вигідно виділяв вказане визначення на фоні попередніх і мав безумовно прогресивний характер.

Сформулювавши предмет та окресливши систему фінансового права, Ю.А. Ровінський визначив також основні завдання науки фінансового права, означив подальші пріоритети її розвитку. Зокрема ключове завдання вітчизняної фінансово-правової науки вчений вбачав у наданні обґрунтованої оцінки, з точки зору співвідношення теорії та практики, сформованого радянського фінансового законодавства, здатності фінансового права відповідати об’єктивним вимогам дійсності і тим «відносинам, які склались у сфері державних фінансів СРСР під впливом перемоги соціалізму і корінних змін, що відбулися у зв’язку з цим в економічній і класовій структурі радянського суспільства» [604, с. 29]. Не дивлячись на властивий даному твердженню заідеологізований відтінок, все ж не можна не відзначити його глибоке теоретичне та методологічне значення.

Ю.А. Ровінський наголошував, що лише за допомогою науки фінансового права можна було забезпечити належний рівень професіоналізму і компетентності кадрового складу, що розрісся за роки існування радянської влади та фінансово-кредитного апарату, співробітники якого були покликані здійснювати на практиці фінансову політику «... партії та уряду, перебуваючи при цьому у постійних відносинах і зв’язках із усіма галузями народного господарства, державними установами, підприємствами та організаціями соціалістичного господарства, громадянами СРСР» [604, с. 30].

Слід погодитися з припущенням М.В. Павлюченка та О.А. Ялбулганова, що сформульоване Ю.А. Ровінським завдання науки радянського фінансового права було продиктовано об’ єктивними потребами, оскільки багато працівників радянського фінансово-кредитного апарату, зіштовхуючись на практиці з необхідністю застосування фінансово-правових норм, виявляли недостатню юридичну підготовленість, а часом і просто юридичну неграмотність [525, с. 466]. Такий стан речей вважався вченим неприпустимим, оскільки перешкоджав «повному впровадженню соціалістичної законності» у цій сфері відносин [604, с. 30]. У зв’язку з цим, Ю.А. Ровінський означив перед наукою фінансового права ряд першочергових проблем, пов’язаних, перш за все, з необхідністю теоретичної розробки «марксистсько-ленінського визначення предмета науки фінансового права СРСР», а також з вирішенням питань про предмет, систему, джерела фінансового права СРСР, його місця серед інших галузей права.

Саме колу означених проблем була присвячена докторська дисертація Ю.А. Ровінського «Основні питання теорії радянського фінансового права», текст якої був опублікований у вигляді монографії [603]. У ній вчений здійснив теоретичну розробку наукової категорії фінансової діяльності радянської держави - категорії, яка стала системоутворюючою для вітчизняної науки фінансового права. Також у роботі акцентувано увагу на визначенні предмета і системи фінансового права як самостійної галузі права та правової науки. У даній монографії вперше в історії вітчизняної фінансово-правової науки окремим предметом наукового дослідження виступили фінансово-правові норми: їх поняття, структура, види та особливості їх регуляторного впливу на фінансові правовідносини. Вченим детально розкрито поняття, види та зміст фінансових правовідносин, досліджено зміст поняття «суб’єкт фінансового права», розроблено класифікацію та охарактеризовані види суб’єктів фінансових правовідносин, розглянуто питання фінансового контролю радянської держави. Таким чином, Ю.А. Ровінський фактично започаткував теоретичну розробку загальної частини фінансового права як науки та навчальної дисципліни.

Розкриваючи у даній монографії зміст фінансового права як галузі права, автор досліджував його на основі характеристики соціалістичного економічного ладу, невід’ ємним елементом якого вважав існування товарно- грошових відносин. Саме наявність останніх, на думку Ю.А. Ровінського, визначає роль держави в організації фінансової діяльності на певних правових началах та у забезпеченні ефективного правового регулювання фінансово-правових відносин. Вчений вважав, що предметом фінансового права є не сама фінансова діяльність, а ті відносини, що виникають у процесі її реалізації. Ці відносини він називав однією з форм економічних відносин, які, будучи врегульованими нормами права, перетворюються, власне, у правові відносини [603, с. 59-61].

У своїх наступних наукових працях Ю.А. Ровінський вважав за необхідне розширити коло проблем, що належать до загальної частини науки фінансового права. Серед них, вчений акцентував особливу увагу на таких питаннях: - поняття та зміст фінансово-правових важелів в народному господарстві СРСР; - характеристика фінансових відносин, як найважливішої ланки господарського механізму; - фінансова правосуб’єктність об’єднань, підприємств і господарських організацій; - виробниче об’єднання як суб’єкт радянського фінансового права; - порядок кредитування підрядних

організацій, пов’язаний із впровадженням розрахунків між замовниками та підрядниками щодо повністю завершеного будівництва і здачі в експлуатацію об’єктів та комплексів; - фінансово-правові аспекти удосконалення перспективних і річних фінансових планів; - методологічні основи вироблення фінансових норм і нормативів і проблеми співвідношення юридичних і технічних норм у фінансовому праві; - фінансово-кредитні заохочення і санкції; - правоохоронна роль фінансового контролю «в умовах зрілого соціалізму» [595, с. 251-253].

Потреба у дослідженні проблематики фінансових відносин, як найважливішої ланки господарського механізму була зумовлена, на думку Ю.А. Ровінського, об’єктивною необхідністю більш активно використовувати фінансово-кредитні важелі у підвищенні рівня управління та господарювання, вдосконаленні правових форм їх впливу на весь планомірний процес формування, раціонального розподілу та ефективного використання грошових фондів в соціалістичному суспільстві. У свою чергу, проблема фінансової правосуб’єктності об’єднань, підприємств і

господарських організацій здавалась вченому актуальною у зв’язку з тим, що дана правосуб’єктність виникла в силу розвитку їх господарської та фінансової діяльності як наслідок зміцнення господарського розрахунку і розвитку господарської самостійності. Наявність даної проблеми Ю.А. Ровінський зумовлював також тим, що в соціалістичному господарстві стало загальновизнаним існування фінансової діяльності та фінансових правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються у процесі її реалізації, при безпосередньому впливі норм радянського фінансового права.

Детально розробляючи проблеми загальної частини науки фінансового права, Ю.А. Ровінський вказував також на необхідності більш глибокого дослідження сутності і значення окремих інститутів, що утворюють її особливу частину, серед яких він особливо акцентував увагу на наступних питаннях: - необхідності розробки теорії радянського бюджетного права, у зв’язку з назрілою потребою вдосконалення бюджетного законодавства СРСР, союзних і автономних республік; - теоретичного забезпечення вдосконалення правового регулювання державних доходів і витрат; - проблемі управління фінансовою діяльністю бюджетних установ бюджетних прав місцевих рад; - проблемі управління та фінансування виробничо-територіальних комплексів, а також цільових комплексних програм; - здійснення порівняльно-правового аналізу та узагальнення досвіду, накопиченого в країнах - членах Ради Економічної Взаємодопомоги, вивчення нових форм, прямих зв’язків між міністерствами, об’єднаннями, підприємствами; - виявлення особливостей міждержавних валютно-фінансових відносин країн - членів Ради Економічної Взаємодопомоги; - обґрунтування існування міжнародного фінансового права [597, с. 71; 598, с. 31].

До фінансово-правових інститутів, які входять у особливу частину фінансового права, Ю.А. Ровінський, відносив сукупності юридичних норм, предметом регулювання яких були: надходження до бюджету обов’ язкових платежів державних підприємств і організацій; податкове право; державні позики і ощадна справа; державне страхування; державні витрати і бюджетне фінансування; основи кредитування і розрахунків; грошова система і планування грошового обігу в СРСР [606, с. 27].

Вчений обґрунтував практичну необхідність введення в науковий обіг фінансово-правової науки категорії «підгалузь фінансового права». У зв’язку з цим, він виділив у структурі особливої частини чотири найбільш великих правових утворення, які назвав «підгалузями фінансового права», що включали в себе правові інститути. Дані інститути, у свою чергу, складались з якісно однорідних груп юридичних норм, що мали свій вузький предмет правового регулювання. В цілому, особлива частина науки фінансового права у баченні Ю.А. Ровінського мала таку структуру: бюджетне право - підгалузь фінансового права, що включає в себе інститути: 1) бюджетного устрою СРСР, 2) бюджетно-матеріального права, 3) бюджетно-процесуального права. Друга підгалузь фінансового права - правове регулювання державних доходів, до якої входять такі інститути: 1) обов’язкові платежі державних підприємств, об’єднань і галузей народного господарства, 2) податкове право, 3) неподаткові доходи. Третя підгалузь фінансового права - правове регулювання державних видатків, яка складається з інститутів: 1) правового режиму фінансування народного господарства, 2) правового режиму кошторисно-бюджетного фінансування; кредитно-грошова система СРСР. Четверта підгалузь, об’єднувала інститути: 1) регулювання відносин в області кредиту; 2) фінансування капітальних вкладень; 3) регулювання відносин у сфері розрахунків; 4) регулювання грошового обігу; 5) державної валютної монополії. Вчений окремо виділяв фінансово-правові інститути, які виносив за межі підгалузевої системи, а саме: державний кредит; державне майнове і особисте страхування [608, с. 27-28].

Особливо актуальною, на думку Ю.А. Ровінського, була потреба у виробленні комплексного теоретичного вчення про суб’єкти фінансового права: дослідження їх правового статуту у різних сферах фінансової діяльності задля виявлення шляхів підвищення ефективності повноважень державних органів у сфері фінансового контролю [595, с. 253].

Саме питання державного фінансового контролю були одними з центральних у науковій діяльності Миколи Миколайовича Ровінського. Так,

у власній комплексній науковій праці «Фінансовий контроль в СРСР» [619], він розглядав даний фінансово-правовий інститут як спеціальну галузь державного контролю. До вимог фінансової дисципліни вчений відносив неухильне дотримання законності при виконанні бюджету, кошторисів та фінансових планів, а саме: 1) дотримання бюджетних прав республік і рад; 2) точне виконання встановлених законом розмірів та порядку стягнення податків, зборів та інших платежів до бюджету, а також законодавства і постанов уряду, що регламентують розміри і порядок виробництва окремих видів витрат (заробітна плата, відрядження та ін.); 3) утворення

позабюджетних коштів лише у випадках і порядку, передбачених законодавством, і витрачання їх за прямим призначенням; 4) дотримання всіх правил виконання бюджету та оформлення операцій з бюджетними коштами [619, с. 8].

Не дивлячись на те, що дана праця написана представником економічної науки і за своїм змістом вона була спрямована насамперед на розкриття економічної проблематики, їй, разом з тим, властивий формально- догматичний метод наукового дослідження, який проявився у скрупульозному аналізі чинного фінансового законодавства радянської держави. Автор розглядає чинне законодавство про фінансовий контроль з позицій аналізу повноважень контролюючих органів: Міністерства

державного контролю СРСР, Контрольно-Ревізійного управління

Міністерства фінансів СРСР, внутрішньовідомчого фінансового контролю, громадського фінансового контролю. При цьому, значне місце у роботі відводиться питанням організації та загальних методів контрольно-ревізійної роботи: підготовці та організації ревізій, оформленню результатів та реалізації результатів ревізій, які автор умовно відносить до загальної частини (загальних положень) про фінансовий контроль. Особлива частина фінансового контролю включала, на думку вченого, такі види ревізій: - ревізія складання бюджету; - ревізія виконання бюджету; - ревізія бюджетних установ - головних розпорядників кредитів; - ревізія бюджетних установ - розпорядників кредитів третього ступеня; - ревізія промислових підприємств [619, с. 26]. Фактично у даній праці М.М. Ровінський заклав основи вчення про фінансовий контроль як самостійний інститут загальної частини фінансового права, на якому базується і вітчизняна фінансово-правова наука.

М.М. Ровінським зроблено також вагомий внесок у становлення вчення про бюджетну систему держави. Працюючи за сумісництвом завідувачем кафедр державного бюджету в Московському фінансово-економічному інституті (1930-1934 і 1943-1946 рр.), Всесоюзному заочному фінансово-економічному інституті (1934-1947 гг.), Ленінградському фінансово-економічному інституті (1936-1941 гг.) і Казанському фінансово-економічному інституті (1941-1943 гг.)., вчений на протязі 30-х - 40-х років ХХ ст. опублікував цілий ряд комплексних наукових праць з бюджетно-правової проблематики та з питань правового регулювання місцевих фінансів [255; 453; 612; 613; 614; 615; 617; 618; 620; 758;].

Зокрема, розроблений М.М. Ровінським навчальний курс «Державний бюджет СРСР» згідно з навчальними планами фінансово-економічних інститутів належав до числа спеціальних, прикладних дисциплін, що вивчались на фінансових факультетах. Головне завдання даного курсу вчений вбачав у тому, щоб ознайомити студентів з організацією бюджетної системи та державних податків і доходів СРСР, а також з методами планування державних доходів і витрат, обчислення і справляння доходів і податків, складання і виконання державник) бюджету СРСР [615, с. 3].

Разом з тим, відмінною рисою даного навчального курсу серед іншої навчальної фінансово-економічної літератури була детальна догматична розробка М.М. Ровінським чинного радянського фінансового законодавства. Курс супроводжується практичними заняттями, на яких вирішуються завдання і вправи не лише з фінансового планування та обчислення державних податків і доходів, але й питання з проблем щодо складання, виконання та аналізу бюджетів, з перевірки та аналізу податкових звітів підприємств, звітів по виконанню кошторисів, балансів доходів і витрат бюджетів тощо.

У навчальному курсі «Місцеві фінанси», М.М. Ровінський дотримувався методики викладення навчального матеріалу, розробленої у російській імперській науці фінансового права, використовуючи поряд з формально-догматичним також історичний та порівняльно-правовий методи наукового дослідження. Зокрема, вчений розпочинає виклад матеріалу з дослідження сутності місцевих фінансів «буржуазних» держав, далі характеризує стан місцевого самоврядування і місцевих фінансів у дореволюційній Росії. На основі історичного огляду, автор докладно розкриває сутність місцевих фінансів СРСР, здійснюючи акцент на загальному огляді видатків місцевих бюджетів. Лише після цього, предметом вивчення у даному навчальному курсі є питання доходної частини місцевих бюджетів - доходів від майна і підприємств та відрахування до місцевих бюджетів від державних податків а також інших державних доходів. Завершується навчальний курс характеристикою наявних проблем складання та виконання місцевих бюджетів [453].

Важлива роль у розвитку науки радянського фінансового права належить Михайлу Івановичу Піскотіну - визначному радянському вченому, доктору юридичних наук, професору, завідувачу сектором адміністративного права та теорії державного управління Інституту держави і права АН СРСР, головному редактору наукового журналу «Радянська держава і право». М.І. Піскотін цілком заслужено вважається одним з провідних радянських фахівців у сфері теорії державного управління, адміністративного та фінансового права. При цьому, науковий та творчий шлях вченого умовно можна розподілити на два етапи. На першому етапі коло його наукових інтересів становила фінансово-правова, зокрема - бюджетно-правова проблематика, що лягла в основу досліджень у рамках кандидатської та докторської дисертації [551; 554; 558; 560], а також стала предметом ряду його монографій [552; 553]. Другий етап наукової діяльності вченого

пов’язаний з дослідженням проблем державного управління та

адміністративного права [555; 556; 557; 559].

У монографії «Радянське бюджетне право (основні проблеми)», написаної на основі докторської дисертації, М.І. Піскотін розкрив зміст понять «бюджет», «бюджетний устрій», «бюджетний процес» та інших. Визначаючи поняття бюджету, автор відштовхувався від виробленої у радянській фінансово-правовій науці позиції, згідно з якою бюджет розглядався як фінансовий план і фінансовий фонд в їх органічній взаємодії. «Державний бюджет СРСР, - визначав М.І. Піскотін, - це прийнятий Верховною Радою СРСР основний фінансовий план утворення і використання загальнодержавного фонду грошових коштів, необхідних для виконання завдань і функцій Радянської держави» [558, с. 18].

Будучи одним з перших у вітчизняній фінансово-правовій науці розробників теорії бюджетного права, М.І. Піскотін звертав особливу увагу наукової спільноти на значенні ефективного правового регулювання в галузі бюджету. Охарактеризувавши зміст та сформулювавши визначення предмету радянського бюджетного права, вчений також дослідив його систему, виділивши в ній матеріальні та процесуальні норми бюджетного права. Визначаючи теоретичні основи бюджетного устрою в СРСР, вчений на основі існуючої зумовленості радянського бюджетного устрою державним устроєм вказував на необхідність фінансової централізації у державі та єдності її бюджетної системи. При цьому, М.І. Піскотін наголошував на існуванні невід’ємного права кожної союзної і автономної республіки на свій бюджет і на встановлення свого бюджетного устрою та права кожної адміністративно-територіальної одиниці на власний бюджет, розкривши зміст даного права та особливості його реалізації [558, с. 39-132].

М.І. Піскотіну належить заслуга введення у науковий обіг поняття «стадія бюджетного процесу», під яким він розумів відособлений, самостійний і закінчений етап діяльності державних органів, в результаті проходження якого бюджет переходить одного якісного стану в інший.

Примітно, що у власній концепції бюджетного процесу вчений виділяв три його стадії, а саме - складання, затвердження і виконання бюджету. Існування ж стадії розгляду, на його думку, було невиправданим. Логіка аргументації вченого з даного питання зводилась до наступного: у результаті складання заново створюється проект бюджету; затвердження надає йому силу офіційного акту, а внаслідок виконання він проводитися в життя. Натомість розгляд - це лише завжди момент або складання проекту бюджету, або його затвердження [551, с. 239].

Критикуючи позицію авторів підручника з фінансового права за загальною редакцією М.А. Гурвіча, щодо не включення до бюджетного процесу процедури звіту про виконання бюджету » [250, с. 17]. М.І. Піскотін проводить умовну аналогію бюджетного процесу з кримінальним та цивільним процесом, де за стадією винесення рішення йде стадія його виконання. Як він вважав, якщо до бюджетного процесу не включати виконання бюджету, то потрібно виключити з нього і діяльність щодо затвердження звіту про виконання бюджету. «Але чому ж тоді затвердження бюджету входить до бюджетного процесу, а затвердження звіту про його виконання не входить? - задавався логічним запитанням вчений, - адже перше і друге здійснюються в одних і тих же правових формах та в одному і тому ж порядку» [559, с. 59].

Як і Ю.А. Ровінський, М.І. Піскотін виступав за запровадження у фінансово-правовій доктрині поняття «розділ (підгалузь) права». На його думку, терміном «інститут» повинна охоплюватися невелика група норм, що регулюють однорідні відносини, яка володіє певною специфікою і становить стійку єдність, а такі підрозділи, як бюджетне, податкове право краще називати «розділами» або «підгалузями». При цьому, вчений стверджував, що, для того, щоб називатися підгалуззю права, та чи інша сукупність правових норм, повинна володіти низкою специфічних якостей, які би дозволили виділити конкретну групу норм із загальної їх маси як властиву даній галузі права, що одночасно надає їм певну стійку внутрішню єдність. В силу цієї стійкої єдності вони (розділи галузі права) не виділяються в самостійну галузь права, оскільки мають більше спільного, ніж специфічного щодо інших норм, які входять в цю галузь права. Наприклад, на думку М.І. Піскотіна, бюджетному праву, як підгалузі (розділу) радянського фінансового права, характерні норми, що регулюють специфічну сферу відносин, які складаються в процесі фінансової діяльності держави, а саме відносини, пов’язані з утворенням і використанням загальнодержавного фонду грошових коштів, яким є бюджет [558, с. 50].

В існуючій у радянській науці фінансового права широкій дискусії про співвідношення понять «інститут права», «підгалузь права» та «розділ галузі права» прийняв активну участь доктор юридичних наук, професор кафедри адміністративного та фінансового права Московського державного університету Сергій Дмитрович Ципкін, присвятивши її висвітленню окреме монографічне дослідження - «Фінансово-правові інститути, їх роль у вдосконаленні фінансової діяльності Радянської держави» [806].. На його думку, найбільш прийнятним терміном для найменування крупного правового утворення є «розділ галузі права», що входить в особливу частину системи фінансового права. На підтвердження своєї позиції вчений наводив приклад такого розділу галузі фінансового права, як державне майнове і особисте страхування, що складається з групи норм, регулюючих стійкі, але у меншій мірі однорідні відносини, а також приклад інституту особистого страхування, який регулює більш однорідні відносини, що входять до його складу [806, с. 24].

С.Д. Ципкін, підтримав позицію В.В. Бесчеревних, який вважав невдалим найменування «підгалузь права» у системі фінансового права, вже хоча б з тих причин, що воно ніби висловлює тенденцію до відокремлення, виділення в самостійну галузь права, хоч об’єктивних передумов до такого виділення немає [90, с. 33]. При цьому, вчений наголошував, що при висвітленні змісту поняття «розділ галузі права» має бути ключовим положення про те, що основні розділи, інститути особливої частини фінансового права в принципі відповідають основним ланкам фінансової системи. Базою їх виділення служать особливості тих чи інших груп фінансово-економічних відносин, що визначають специфіку конкретних методів і форм акумуляції або розподілу грошових коштів [806, с. 25].

Відмінність між фінансово-правовим інститутом та галуззю

фінансового права С.Д. Ципкін проводив на підставі такого критерію відмежування, як обсяг предмета правового регулювання. Як писав вчений, фінансово-правовий інститут регулює лише об’єктивно сформовану, відносно відокремлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин, - відносин у сфері планової акумуляції, розподілу і використання грошових коштів. Тому, на переконання С.Д. Ципкіна, група норм, які утворюють фінансово-правовий інститут всередині галузі права, повинна володіти певною специфікою і становити стійку єдність.

Дещо інший підхід застосовувався С.Д. Ципкіним при побудові власної конструкції системи науки фінансового права. Вчений вважав, що з урахуванням наявних особливостей методів фінансової діяльності (акумуляції грошових коштів та їх розподілу), а також в цілях більш детального аналізу, засвоєння і вдосконалення відповідних нормативних матеріалів, слід виділити такі самостійні розділи науки фінансового права, як «Правове регулювання державних доходів» і «Правове регулювання державних витрат». При цьому, ним окремо робився наголос, що при структуризації фінансово-правових досліджень, необхідно враховувати, що доходи державного бюджету є лише частиною державних доходів, а видатки державного бюджету - частиною державних витрат СРСР [806, с. 25].

Вагомий плив на розвиток радянської науки фінансового права мало розроблене С.Д. Ципкіним вчення про державні доходи. У монографічному дослідженні «Доходи державного бюджету СРСР. Правові питання» він вперше у вітчизняній фінансово-правовій науці розкрив сутність поняття правового інституту доходів державного бюджету, охарактеризував значення правового регулювання відносин, що виникають при акумуляції державних доходів. Розкриваючи зміст даної категорії, автор стверджував, що державні доходи являють собою певні грошові ресурси, які в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу надходять державі і використовуються нею для здійснення своїх завдань і функцій. Досліджуючи правову природу та зміст поняття державних доходів, С.Д. Ципкін встановив, що дане поняття ширше за поняття «доходи державного бюджету», під яким він розумів частину державних доходів у вигляді грошових надходжень в основний загальнодержавний централізований фонд, необхідних для планомірного розвитку всіх галузей народного господарства, підвищення матеріального добробуту і культурного рівня народу, оборони країни, утримання органів державної влади та органів державного управління [804, с. 12].

У даній праці також надано глибоку теоретичну характеристику правової природи податкових правовідносин. С.Д. Ципкін називав податки особливим фінансовим інститутом, сукупністю фінансових відносин, що використовуються державою у якості одного із способів перерозподілу національного доходу. Саме шляхом податків, вважав вчений, частина доходів господарюючих суб’єктів та населення залучається у централізований фонд грошових коштів для задоволення загальнодержавних потреб [804, с. 49].

Важливе значення для розвитку вітчизняної фінансово-правової думки мали наукові праці українського радянського вченого, професора Московського фінансового інституту Вадима Івановича Лісовського [430; 429; 426; 431; 750; 432; 428; 433]. Сферу його наукових інтересів становили питання насамперед міжнародного фінансового, банківського та валютного права, проблеми правового регулювання міжнародних валютних розрахунків, що було абсолютною «теоретичною цілиною» для сучасної В.І. Лісовському фінансово-правової літератури. У зв’язку з цим, вченого по праву можна вважати основоположником вчення про міжнародне фінансове та валютне право у вітчизняній фінансово-правовій науці.

На жаль, в силу існуючої суспільно-політичної та економічної ситуації, його ідеї не були належним чином затребувані серед сучасних йому вчених та фахівців-практиків з фінансового права. Як відзначив К.С. Бєльський, слабкі торгівельні зв’язки СРСР із капіталістичними країнами та існування так званої «залізної завіси» суттєво применшували значення інституту валютного права як у практичному, так і науковому аспектах [85, с. 64]. Однак, цей факт ще в більшій мірі характеризує прогресивність теоретичних положень В.І. Лісовського, які за власним змістом багато в чому випереджали свій час.

Досліджуючи питання системи фінансового права, В.І. Лісовський розкрив зміст валютного права як невід’ємного фінансово-правового інституту та обґрунтував його самостійне значення у системі фінансово-правового регулювання. Зокрема, він визначав валютне право як сукупність правових норм, спрямованих на регулювання у сфері всіх (або окремих) видів валютних розрахунків країни з іноземними державами [426, с. 24; 427, с. 178].

Знаменною подією, що наклала відбиток на подальший розвиток вітчизняної фінансово-правової науки стала публікація у 1976 році колективної монографії за загальною редакцією В.І. Лісовського «Фінансове право європейських соціалістичних країн» [750]. Дана книга була першою і, на жаль, поки що останньою у своєму роді колективною науковою працею, у якій вчені - представники науки фінансового права країн Центральної та Східної Європи (Болгарії, Угорщини, Німецької демократичної республіки, Польщі, Румунії, Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії) розкрили зміст інститутів фінансового права цих держав, зробили спробу виявити спільні та відмінні риси в їх фінансовому законодавстві. Зокрема, у монографії наведені визначення основних понять та категорій, якими оперувала наука фінансового права соціалістичних держав другої половини ХХ ст., охарактеризована система фінансових органів та установ, порядок їх взаємодії. У даній праці В.І. Лісовський визначав фінансове право соціалістичних країн як сукупність норм права, що регулюють суспільні відносини у процесі накопичення та розподілу державних коштів в цілях здійснення завдань, що стоять перед даною державою на певному історичному етапі його розвитку. Розкриваючи зміст фінансової діяльності держави, вчений стверджував, що вона ґрунтується на раціональному регулюванні процесів формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, здійснюється вищими органами державної влади і управління та спеціально уповноваженими фінансово- кредитними органами, а також через державні установи, організації та підприємства [750, с. 4].

Не менш важливе теоретичне значення мало монографічне дослідження В.І. Лісовського «Фінансове право капіталістичних країн» [431]. На відміну від російської імперської науки, у якій дослідження передової європейської фінансово-правової теорії і практики здійснювалось нарівні, а нерідко - і в більшому обсязі ніж аналогічна вітчизняна проблематика, про що вказувалось вище, представники радянської науки у своїх працях практично не торкались розробки питань фінансового права у країнах з ринковою економікою. За винятком окремих перекладів наукових творів західноєвропейських авторів [225; 281]. у радянській фінансово-правовій науці фактично були відсутні комплексні дослідження, присвячені аналізу європейської та світової науки фінансового права ХХ ст.

Така внутрішня самоізоляція вітчизняної фінансово-правової науки, яка була зумовлена насамперед суспільно-політичними та ідеологічними факторами, не могла сприяти її повноцінному та всебічному розвитку, збагаченню її понятійно-категорійного апарату. Очевидно, це усвідомлював і В.І. Лісовський, науковий твір якого був одним з небагатьох комплексних монографічних досліджень за всю історію радянської науки фінансового права, спеціальним предметом якого було правове регулювання фінансових правовідносин у капіталістичних країнах. Не дивлячись на тенденційність та ідеологізований характер даної монографії, що було зумовлено насамперед існуючими суспільно-політичними умовами, у ній автор все ж зробив спробу дослідити поняття, сутність і систему фінансового права країн з ринковою економікою, надати характеристику бюджетного та податкового права цих країн, розкрити правові питання грошового обігу та валютного законодавства, державного кредиту та організації державного фінансового контролю.

Серед радянських вчених, що активно займались розробкою фінансово- правової проблематики у період 60-х - 80-х років ХХ ст. важливе місце належить доктору юридичних наук, професору Саратовського юридичного інституту Ніні Іванівні Хімічевій. Коло її наукових інтересів у вказаний період становлять насамперед проблеми бюджетного права [769; 770; 771; 772; 773; 774; 779; 781; 783; 784; 787; 789; 790]. Як відзначав В .В. Бесчеревних, найбільша заслуга у сфері бюджетної компетенції належала двом представникам науки радянського фінансового права - М.І. Піскотіну і Н.І. Хімічевій. Вчений писав: «Н.І. Хімічева опублікувала цілу серію брошур і статей, присвячених бюджетній компетенції місцевих Рад і автономних радянських соціалістичних республік, які відіграли надзвичайно вагому роль у науці радянського фінансового права» [90, с. 24, 32].

У 1979 році Н.І. Хімічева публікує монографію «Суб’єкти радянського бюджетного права», у якій всебічно та детально досліджує проблеми радянського бюджетного права, надає визначення поняття і класифікацію його суб’єктів, розкриває їх правовий статус та узагальнює практику бюджетної діяльності держави в цілому [790]. Як відзначено у рецензії на вказану монографію, велике значення даної роботи для розвитку фінансово- правової науки полягає насамперед у тому, що проблема суб’єктів бюджетного права досліджувалася автором в загальнотеоретичному аспекті, а не тільки в спеціальному, вузько науковому ракурсі. Тому, дана монографія називалась рецензентами «закономірним результатом багаторічної плідної дослідницької діяльності вченої в галузі бюджету» [93, с. 150].

Як точно відмітив К.С. Бєльський, хоч основні положення наукової праці Н.І. Хімічевої групуються навколо такої категорії, як

«загальнодержавний фонд грошових коштів», здійснений нею аналіз бюджетного права вигідно відрізняється від аналогічного аналізу

М.А. Гурвіча та Ю.А. Ровінського, оскільки Н.І. Хімічева акцентує увагу саме на проблемі бюджетних повноважень та бюджетної компетенції адміністративно територіальних одиниць [85, с. 62].

Слід відмітити, що наукові інтереси Н.І. Хімічевої не обмежувалися виключно проблемами бюджетного права, хоча їм вчена приділяла і приділяє сьогодні багато уваги, про що свідчать, зокрема, її нинішні наукові публікації [50; 775;]. Н.І. Хімічева є автором чисельних наукових праць, виступає з науковими доповідями та повідомленнями з різних проблем фінансового права, акцентуючи особливу увагу на його загальній частині [566; 767; 768; 776; 778; 786; 788; 791;].

Вагоме місце в науково-дослідній діяльності Н.І. Хімічевої займає робота над підручниками з курсів «Фінансове право» та «Податкове право». Так, у 1987 році вона спільно з Л.К. Вороновою публікує підручник «Радянське фінансове право», у якому є одночасно автором багатьох глав та відповідальним редактором [651]. Після розпаду Радянського Союзу, у новітніх умовах формування ринкової економіки, під редакцією Н.І. Хімічевої видається підручник «Фінансове право» [752], який отримав загальне визнання та схвалення серед наукової спільноти за високий теоретичний рівень наукового підходу до досліджуваних явищ, достовірності та простоти викладу матеріалу [661, с. 28]. Даний підручник був декілька разів перевиданий у Російській Федерації [792;793]. Високо оцінений фінансистами теоретиками та практиками також підручник для вищих навчальних закладів «Податкове право», опублікований Н.І. Хімічевою у 1997 році [777].

Один лише загальний перелік робіт доктора юридичних наук, професора кафедри фінансового, банківського та митного права, академіка Міжнародної академії наук вищої школи, заслуженого працівника вищої школи Російської Федерації Н.І. Хімічевої підтверджує високу оцінку її ролі у розвитку фінансово-правової науки. Вчена не тільки займається науково- дослідницькою роботою, а й підготувала на базі Саратовської державної академії права велику кількість наукових кадрів: кандидатів і докторів юридичних наук, що дозволяє сьогодні окремим дослідникам стверджувати про існування самобутньої наукової школи фінансового права, що здобула заслужений авторитет як у Росії, так і за кордоном [661, с. 28].

Важливе значення для розвитку фінансово-правової науки у 60-х - 80-х роках ХХ ст. мали також праці В.В. Бесчеревних [90; 92], Л.В. Бричко [118; 119; 120], Л.К. Воронової [161; 169; 168], О.М. Горбунової [233; 235; 234 ], Т.С. Єрмакової [278; 279], М.Л. Когана [359; 361; 360], Л.С. Малокотіна [445; 446; 444; 447] та інших.

Особливо серед даного переліку слід виділити наукову спадщину видатного вченого, педагога, доктора юридичних наук, професора, Академіка Національної Академії Правових Наук України, засновника і основоположника української школи фінансового права Лідії Костянтинівни Воронової. ЇЇ внесок у розвиток науки фінансового права є настільки великим та різностороннім, що це дало підстави окремим дослідникам визнати вчену «символом глобальної науки фінансового права, науковцем, творчу спадщину якої вважають своєю українські, російські, білоруські вчені та вчені інших держав» [739, с. 42].

Л.К. Воронова є автором більш ніж трьохсот публікацій з проблем фінансового права. Серед них - монографії, підручники, навчальні посібники та інші праці, опубліковані в Україні та далеко за її межами. Коло наукових інтересів вченої становлять питання загальної теорії фінансового права, бюджетного права, правового регулювання державних та місцевих доходів і видатків, правовий режим кредитно-розрахункових відносин тощо. Окремо слід виділити той факт, що Лідія Костянтинівна Воронова - автор перших в Україні наукових праць з фінансового права - монографій, підручників та учбових посібників, виданих українською мовою [166; 173; 161; 165]. Вона була також співавтором та керівником авторського колективу цілого ряду радянських підручників фінансового права, опублікованих у 70-х - 80-х роках ХХ ст. [651; 177 ].

Як відзначено у колективному виданні «Учитель, Учений...», опублікованому у 2011 році, науковій школі професора Л.К. Воронової завжди були властиві єдині концептуальні підходи, глибокий науковий аналіз, врахування наукових традицій, заснованих на принципі

першонаступності, а також поглядів всіх учених, які розглядали ті чи інші проблеми, сучасні принципи і методи наукового пошуку. Дослідженням вчених школи фінансистів Л.К. Воронової властиві глибока науковість, тісний взаємозв’язок теоретичних положень і емпіричного матеріалу, логічність побудови, послідовність і ясність викладу [739, с. 9].

Всі ці риси у повній мірі властиві і науковим творам Лідії Костянтинівни. Зокрема, у своїй праці « Правові основи видатків державного бюджету в СРСР», вчена зробила одну з перших спроб у вітчизняній науці фінансового права комплексно дослідити зміст та сутність фінансово- правового інституту бюджетного фінансування. Виходячи з розуміння фінансової діяльності як різновиду управлінської, у даній праці Л.К. Воронова обґрунтовано довела, що витрати держави є об’єктивно- необхідними, оскільки будь-яка державна функція може бути реалізована за умови її фінансування з бюджету. «Видатки бюджету, як вид фінансової діяльності, - писала вона, - є методом реалізації її внутрішніх економічних, культурно-виховних, соціальних та зовнішніх функцій» [169, с. 19].

Здійснивши глибокий аналіз правової природи бюджетних видатків, Л.К. Воронова, таким чином, започаткувала самостійний напрямок наукових досліджень окремої, не розробленої раніше правовою наукою групи фінансово-правових відносин. Так, важливе теоретичне значення для вітчизняної фінансово-правової науки має розкриття вченою поняття та змісту бюджетних видатків, характеристика правотворчої діяльності органів державної влади та управління у сфері видатків державного та місцевих бюджетів, визначення їх місця в системі державних видатків, дослідження правового механізму їх здійснення, виявлення специфіки окремих правових режимів здійснення публічних видатків та побудова у загальній формі їх системи, а також розкриття сутності та правової природи фінансування у різних сферах народного господарства.

У науці фінансового права набули широкого поширення та отримали заслужену схвальну оцінку позиції Л.К. Воронової щодо предмету, методу та системи фінансового права, трактування правової природи фінансових правовідносин тощо. Важливе методологічне значення для науки фінансового права мало розроблене вченою визначення фінансового права, як сукупності правових норм, що регулюють відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що є частиною національного доходу країни, з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави [177, с. 25]. Теоретична цінність даного визначення полягає насамперед у тому, що в ньому вчена уточнила зміст поняття фінансової діяльності держави, включивши в нього у якості невід’ємної складової використання фондів грошових коштів держави. Таке доповнення суттєво розширило зміст визначення фінансового права наданого раніше Ю.А. Ровінським, Р.О. Халфіною та іншими означеними вище вченими - представниками радянської правової науки. За визнанням сучасних дослідників, саме розроблене Л.К. Вороновою визначення фінансового права стало загальновизнаним і внаслідок цього набуло рис класичного [536, с. 17].

Обґрунтовуючи власне визначення фінансового права, Л.К. Воронова вказувала на неприпустимість ототожнення фінансової діяльності держави як одного з напрямків функціонування державного апарату із фінансовим правом, який є самостійною формою юридичного опосередкування економічних і фінансових соціальних відносин. У зв’язку з цим, надзвичайно важливим для розуміння ролі і значення наукового доробку Л.К. Воронової та його впливу на розвиток вітчизняної науки фінансового права є зауваження, висловлене одним з провідних сучасних російських вчених- фінансистів С.В. Запольським: «Українському крилу радянської фінансово- правової школи завжди було властивим визнання тих чи інших фінансових інститутів юридично значущими явищами, а не просто плановими інструментами господарювання. Як засновнику українського фінансового права, Лідії Костянтинівні вдалось обґрунтувати пізнавальну цінність і перспективність застосування юридичного підходу до явищ, що вивчаються. Внаслідок цього, фінансове право в Україні набуло властивих йому рис та характеристик» [739, с. 139-140]. У даному твердженні - «погляді з боку» представника російської фінансово-правової науки відзначена дуже важлива риса у науковій творчості Л.К. Воронової, яка була розвинена у працях її чисельних послідовників та має визначальне значення для подальшого розвитку сучасних наукових досліджень, а саме - юридизація предмету науки фінансового права та відхід від домінування економічної складової плановості радянського фінансового господарства, розробленої апологетами марксистсько-ленінської теорії.

Після розпаду Радянського Союзу та зі здобуттям Україною державної незалежності, Л.К. Воронова взяла активну участь у виробленні адекватного вимогам часу та новітнім суспільно-політичним і соціально-економічним умовам трактування фінансового права. Теоретичні положення, оцінки, розроблені вченою з проблем теорії фінансового права [170; 176; 167; 175], бюджетного устрою та процессу [162; 164; 160; 132], місцевих фінансів [171], податкового права [563], банківських правовідносин [67; 172] тощо, є визначальними у формуванні сучасної фінансово-правової науки, встановлюють висхідні орієнтири її подальшого розвитку.

Таким чином, аналіз стану та динаміки фінансово-правових досліджень, як і становища науки фінансового права у радянській державі в цілому, дозволяє виділити два відносно відокремлених не лише за часовими рамками, а й за сутнісним змістом періоди її еволюції. Перший період, який хронологічно можна вписати у 20-ті - 30-ті роки ХХ ст., характеризувався відмовою від набутого теоретико-методологічного доробку вчених, який не вписувався у рамки марксистсько-ленінської ідеології, його повного заперечення та визнання ворожим для молодої радянської держави.

Ідеологізація науки, її перенесення на марксистсько-ленінську основу шляхом прямого втручання партійного та адміністративного апарату держави призвели до трагічних наслідків не лише у теоретичному та структурно- організаційному, але й у людському вимірі. Теоретичні дослідження фінансово-правових інститутів здійснювались або у рамках фінансової науки як складової марксистської політичної економії, або у ракурсі адміністративно-правової проблематики. Статус науки фінансового права як самостійної і відокремленої галузі правових знань фактично було нівельовано, що призвело до вибіркового та часто тенденційного дослідження і трактування фінансово-правових явищ.

На противагу першому, другий період вітчизняної фінансово-правової науки, що припав на 40-ві - 80-ті роки ХХ ст., є одним з визначальних у процесі її становлення. Відмовившись від монізму економічної складової її предмету, радянські вчені фінансисти «другої хвилі» на чолі з Ю.А. Ровінським фактично вибудували нову систему знань про фінансове право, у якій головний акцент робився на вивченні і обґрунтуванні закономірностей та особливостей правового регулювання фінансових відносин. Саме у цей період вченими детально розроблений понятійно- категорійний апарат загальної частини фінансового права, сформовані єдині підходи до трактування його предмету та системи, які стали базовою теоретичною основою для подальших фінансово-правових досліджень.

4.4.